28 вересня – 1 жовтня 2022 р. у Кракові (Польща) відбулася міжнародна конференція 7th McMaster International Review Coursein Internal Medicine (MIRCIM 2022). Цю престижну зустріч лікарів, які спеціалізуються на внутрішніх хворобах, щорічно організовує Польський інститут доказової медицини (Polski Instytut Evidence Based Medicine) та McMaster University (Канада) – батьківщина доказової медицини (EBM) і проблемно-орієнтованого навчання (PBL) у співпраці з European Federation of Internal Medicine, International Society of Internal Medicine, Collegium Medicum Ягеллонського університету, American College of Physicians, Центром післядипломної медичної освіти у Варшаві, Польським товариством внутрішньої медицини,  видавництвом Medycyna Praktyczna та 44 товариствами внутрішньої медицини з  усього світу. Мета конференції – надати практичні знання, корисні на будь-якому рівні медичної освіти. Експерти з Європи та Північної Америки прочитали лекції про останні розробки в методології викладання медицини. Цього року виключно для учасників із України участь була безплатна. Працівники усіх кафедр терапевтичного профілю Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а також лікарі-інтерни й аспіранти кафедри сімейної медицини факультету післядипломної освіти були зареєстровані на конференції.

Конференція, що об’єднала лікарів внутрішньої медицини, сімейних лікарів, вузьких спеціалістів терапевтичного профілю, мала вісім секцій, що відповідали восьми основним розділам внутрішньої медицини – кардіологія, ендокринологія, пульмонологія, нефрологія, ревматологія, гастроентерологія, гематологія, хронічні інфекції. Доповідали професори з міжнародним визнанням зі США, Канади, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Індії, Мексики.

У ендокринологічній секції MIRCIM 2022 з участю професора Rene Rodriguez-Gutierrez (Autonomous University of Nuevo León, Mexico) обговорювали визначення вмісту тиротропного гормону (ТТГ), зокрема, акцентували на тому, що для цього гормону характерна внутрішня мінливість (окрім цього, на його вміст впливають вживання омепразолу, залізо- і кальцієвмісних лікарських засобів, аміодарону, наявність інсомнії, анемії, фіброміальгії, обструктивного нічного апное, синдрому хронічної втоми, болю, менопауза, хронічні хвороби нирок і печінки, розлади поведінки та особистости). Тому отримавши показник у межах 5–10 млU/L, слід повторити його визначення. У більшости (62,0 %) випадків показник нормалізується. Також варто зазначити, що центральний гіпотироїдизм у 10,0–20,0 % випадків характеризується незначним збільшенням вмісту ТТГ. ТТГ збільшується також із віком, тому не потрібно медикаментозно коригувати гіпотироз у старших людей за вмісту ТТГ менше 7,0–8,5 млU/L. Вживання біотину спричиняє зниження вмісту ТТГ і результати дослідження не є показовими.

Професор Leszek Czupryniak (Warsaw Medical University, Poland) у серії лекцій про цукровий діабет (ЦД) розповів про нові можливості його лікування, зокрема, запобігання виникненню серцево-судинних ускладнень, комбінування нових протидіабетних лікарських засобів, методи відтермінування призначення інсуліну хворим на ЦД 2-го типу. 

Професор Ally Prebtani (McMaster University, Canada) поділився зі слухачами досвідом діагностики та лікування глюкокортикостероїдіндукованої надниркової недостатности. Зокрема, зазначив, що дуже високий ризик її виникнення спостерігається у хворих із кушингоїдом, адреналовими кризами, високий – якщо вживати більше 5,0 мг преднізолону на день довше ніж рік, або більше 20 мг на день довше ніж три–чотири тижні на рік, або в разі вечірнього вживання преднізолону довше ніж три тижні, помірний – якщо вживати 5,0–10,0 мг преднізолону на день довше ніж три 3 тижні на рік, низький – якщо вживати будь-яку дозу преднізолону менше ніж три тижні, або менше 5,0 мг упродовж будь-якого періоду часу, або в разі змінного дозування у межах 10,0 мг преднізолону упродовж будь-якого часу. Щоб уникнути глюкокортикостероїдіндукованої надниркової недостатности, потрібно дотримуватись ступеневого зменшення дози. Зокрема, якщо хворий первинно вживав 40,0 мг преднізолону і більше, потрібно зменшувати дозу на 5,0–10,0 мг що два тижні до 20,0 мг, якщо 20,0–40,0 мг, слід зменшувати дозу на 5,0 мг що два тижні до 20,0 мг, якщо 10,0–20,0 мг – зменшувати по 1,0–2,5 мг що два тижні до 10,0 мг, якщо було 5,0–10,0 мг,  зменшувати на 1,0 мг що два тижні до 5,0 мг. Якщо хворий досягнув дози преднізолону 5,0 мг, він готовий до визначення вмісту кортизолу.

У секції серцево-судинних хвороб професор Piotr Ponikowski (Wroclaw Medical University, Poland) запропонував для обговорення питання гострої серцевої недостатности. Зокрема, він зазначив, що найчастіші причини її виникнення вкладаються в абревіатуру CHAMPIT (coronary syndrome, hypertensive emergency, arrhythmia, mechanicalcause, pulmonary embolism, infections, tamponade). У діагностичний алгоритм окрім загальноклінічних методів досліджень (ЕКГ, пульсоксиметрія, Ехо-КГ, рентгенографія, УЗД легень) включено визначення натрійуретичного пептиду. Якщо показник становить менше 100,0 пг/мл, виключаємо серцеву недостатність, якщо більше – підтверджуємо. Лікування такого хворого залежить від наявних змін. Зокрема, якщо є гіпоперфузія, слід призначити петлеві діуретики, інотропи, якщо ефекту немає – вазопресори (норепінефрин). Якщо гіпоперфузії немає,  застосовуємо петлеві діуретики, а за відсутности ефекту збільшуємо дози або комбінуємо різні діуретики. Якщо все ж ефекту від лікування немає і органи ушкоджуються, хворий потребує нирковозамісного лікування.

Професорка Marta Gulati (American Societyf or Preventive Cardiology, USA) у своїй доповіді зробила акцент на відмінностях у виникненні й перебігу серцево-судинних хвороб у жінок та чоловіків. Зокрема, доповідачка зазначила, що у жінок більше чинників ризику для виникнення серцево-судинних хвороб, зокрема ускладнена вагітність. Жінки рідше ніж чоловіки піддаються лікуванню відповідно до затверджених протоколів, також серцево-судинні хвороби є недостатньо діагностованими, лікованими саме у жінок, хоча симптоми цих хвороб у чоловіків і жінок здебільшого не відрізняються й є типовими.

У пульмонологічній сесії професор Paul O’Byrne (McMaster University, Canada) представив лекцію «Сучасне лікування астми» (Current management of asthma). Наголошено, що бета-агоністи короткої дії найширше використовують у світі для зменшення симптомів астми, унаслідок чого погіршується контроль астми, посилюється бронхокострикція і запалення  дихальних шляхів. Надмірне використання бета-агоністів короткої дії асоційоване з посиленням тяжкости перебігу астми та смертности від бронхіальної астми. Включення інгаляційних глюкокортикостероїдів у лікування легкої астми мінімізує ризик виникнення загострень. Зазначено зміни у веденні пацієнтів із бронхіальною астмою між Gina 2018 та 2021. Згідно з рекомендаціями Gina 2021, пацієнтам на степі 1-2 – препаратом, який знімає напади астми, не рекомендовано призначати бета-агоністи короткої дії. Лікарський засіб, який полегшує симптоми, має містити малі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів. Ці рекомендації прийнятні для дорослих і дітей віком  від 12 років.

Професорка Katharine Woessner (Scripps Clinic Medical Group, USA) представила лекцію на тему: «Нестероїдні протизапальні препарати – загострення респіраторної хвороби: діагностика та лікування». Аспіриніндукована респіраторна хвороба (AERD) – ендотип хронічного синуситу з поліпозом носа. Це хронічне еозинофільне запалення носових пазух з або без ураження легень із чутливістю до нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЛЗ) – інгібіторів ЦОГ-1, частіше трапляється у жінок віком 30–40 років, астма настає через один–п’ять років після початку риніту, аспірин і НПЗЛЗ викликають напади астми. Методом діагностики є провокація аспірином або НПЗЛЗ. Тяжкість хвороби наростає незалежно від того, чи припиняли використовувати НПЗЛЗ. 33,0 % хворих описують чутливість до алкоголю (чхання, бронхоспазм). Для лікування застосовують аспірин, доза коливається в межах 81,0–1300,0 мг на день. Якщо є протипоказання до лікування аспірином, рекомендовано використовувати біотерапію: дупілумаб, меполізумаб, омалізумаб.

На лекції професорки Jadwiga Wedzicha (Imperial College London, UK)  розглянуто питання як можна послабити тяжкість перебігу у хворих на хронічну обструктивну хворобу легень (ХОХЛ). Основними причинами виникнення ХОХЛ визнано куріння, забруднення навколишнього середовища, запальні хвороби легень. У групі ризику також є люди, які не курять, але в дитинстві часто мали респіраторні хвороби. Зазначмо, що особи, які перестали курити до 30 років, не ризикують захворіти на ХОХЛ, а у людей, які продовжили курити у віці 30–45 років, настає пре-ХОХЛ. Щоб знизити ризик наростання тяжкости ХОХЛ, потрібно проводити просвітницьку роботу серед хворих; хворий мусить припинити курити, рекомендовано за потреби використовувати бронходилятатори, проводити  вакцинацію, вчасно лікувати інфекційні хвороби та загострення ХОХЛ. Із-поміж засобів фармакологічної терапії за потреби слід використовувати інгаляційні глюкокортикостероїди, інгібітори фосфодіестерази 4, муколітики й CFTR-препарати.

Професорка Uta Kunter (RWTH Aachen University, Germany – Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена, Німеччина) презентувала доповідь на тему «Інфекції та нирки». Вона говорила про поширення бактерій, зокрема лептоспірозу, застосування антибіотиків у разі  асимптоматичної бактерійурії у різних регіонах світу. Рекомендовано антибактерійну терапію, оскільки клінічно доведені позитивні результати її застосування в лікуванні жінок, порівняно з плацебо. Під час вибору антибактеріальної терапії необхідно враховувати спектр і чутливість виявлених патогенів, ефективність щодо конкретного патогену, доведену в клінічних дослідженнях, переносимість і наявність побічних реакцій, побічні екологічні ефекти, вартість, доступність.

Рекомендовано застосовувати такі препарати у фертильних жінок: фосміцинтрометамол 3000,0 мг 1 раз на добу, один день, нітрофурантоїн макрокристали 50,0 мг чотири рази на добу, сім днів, нітрофурантоїну макрокристали пролонгованої дії 100,0 мг двічі на добу, п’ять днів, нітроксолін 250,0 мг тричі на добу, п’ять днів, півмецилінам 400,0 мг тричі на день, три дні. 

Професор Jurgen Floege (RWTH Aachen University, Germany –  Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена, Німеччина) мав доповідь на тему «Oптимальна нефропротекція у хворих на хронічну хворобу нирок». Він докладно розповів, що нефропротекція у цієї категорії хворих починається з оцінки ризику наростання тяжкости захворювання. Також потрібно контролювати цільові показники артеріального тиску та протеїнурії, розмовляти з пацієнтами про користь спорту та дієти, а також про обмеження вживання алкоголю і шкідливість нікотину. Поява інгібіторів SGLT2 змусила багатьох фахівців поглянути на проблему лікування хронічної хвороби нирок з нової точки зору. Гліфлозини продемонстрували наявність вагомих кардіо- і ренопротекторних властивостей. Використання інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (НГЛТ-2, SGLT2), які сьогодні застосовують для лікування пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (дапагліфлозину, емпагліфлозину), є перспективним у цієї категорії пацієнтів.

Професорка Tracy Balboni (Harvard Medical School, USA) наголосила на важливості духовної опіки у лікуванні тяжкохворих і ролі духовности в медицині й охороні здоров’я загалом. Її дослідження мало ґрунтовну доказову базу й засвідчило, що залучення медичних капеланів до міждисциплінарних команд, які надають допомогу таким пацієнтам, а також участь останніх у богослужіннях достовірно знижують смертність і кількість суїцидальних випадків, зменшують споживання наркотиків та нікотину, істотно поліпшують психологічне здоров’я. «Духовність має бути визнана чинником, що визначає стан здоров’я», – резюмувала доповідачка.

Гастроентерологічний блок доповідей присвячено тактиці ведення та лікуванню хелікобактерної інфекції, поліпів кишки та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). Зокрема, професор Paul Moayyedi (McMaster University, Canada) дав настанови і рекомендації щодо лікування Helicobacter pylori згідно з торонтськими рекомендаціями (2016) і Маастрихтським консенсусом VІ (2022), а саме – в регіонах із високою (>15 %) резистентністю до кларитроміцину рекомендував проводити квадротерапію з препаратом вісмуту або одночасну квадротерапію без вісмуту (інгібітор протонової помпи, амоксицилін, кларитроміцин і метронідазол). У регіонах із високою подвійною резистентністю до кларитроміцину та метронідазолу як лікування першої лінії  запропоновано чотирикомпонентну схему лікування з вісмутом (рівень доказів ІІВ, сильна рекомендація). Зазначено, що успішна ерадикація Helicobacter pylori здатна зменшити ризик виникнення раку шлунка, тому важливою є стратегія test-and-treat («діагностуй і лікуй») у роботі з цією категорією хворих.

Професор Ian Gralnek (Technion-Israel Institute of Technology, Israel) розповів про так званий потенціал злоякісности поліпів кишки залежно від  патоморфологічної будови поліпів і зазначив важливість програмного забезпечення колоноскопії, що уможливить вчасний скринінг передракових станів, а відтак і виникнення колоректального раку.

Професорка Shira Zelber-Sagi (University of Haifa/The Tel-Aviv Medical Center, Israel) розповіла про практичні рекомендації щодо тактики ведення пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП). Цей стан досить часто супроводжується фіброзом печінки та є чинником ризику виникнення гепатоцелюлярної карциноми. Інсулінорезистентність і порушення регуляції адипонектину, ключового гормону, що регулює енергетичний гомеостаз організму, мають вирішальну роль у патогенезі цієї хвороби. Причиною НАЖХП є висококалорійна їжа (на зразок fast food), багата на рафіновані вуглеводи, особливо на фруктозу, насичені жири і підсолоджені напої, що в комбінації з недостатньою фізичною активністю призводить до ожиріння. Безсимптомний перебіг, відсутність чітких алгоритмів діагностики створюють проблеми для лікування хворих цієї категорії. Тому рекомендовано на первинній ланці надання медичної допомоги використовувати формулу FIB-4, що дає змогу провести вчасну і просту неінвазивну оцінку фіброзу. Доповідачка зауважила, що модифікація способу життя має вирішальне значення у лікуванні хворих із НАЖХП: середземноморська дієта, зменшення калорійности раціону, обмеження в раціоні простих вуглеводів і насичених жирів. У багатьох дослідженнях приділяють увагу фізичній активності та її здатності знижувати активність трансаміназ. За деякими дослідженнями, будь-яка активність щонайменше тричі на тиждень (не менше 150 хв на тиждень) здатна зменшувати підтверджені біопсією прояви фіброзу печінки. Також обмеження вживання кави до 3-4 порції на день та повна відмова від алкоголю позитивно впливають на лікування і прогноз.

Гематологічний блок представлено трьома доповідями. Професор Andreas Greinacher (University of Greifswald, Germany) розповів про гепариніндуковані, вакциніндуковані та інші імунні тромбоцитопенії. Докладно описавши складний каскад імунологічних реакцій, які лежать в основі цих процесів, доповідач звернув увагу на комплекс ефективних заходів у розв’язанні згаданих проблем, а саме – вчасну діагностику клініцистами, обізнаність громадськости та розробку чітких алгоритмів дій для закладів первинної медичної допомоги.

На ревматологічній секції обговорювали особливості діагностики системних хвороб сполучної тканини. Зокрема, професорка Kim Legault (McMaster University, Canada) представила два клінічних випадки, на прикладі яких продемонстровано труднощі діагностики системного червоного вовчака у хворих із неспецифічними клінічними проявами (хронічний біль, втома, когнітивні порушення). Доповідачка запропонувала декілька практичних порад для того, щоб уникнути діагностичних помилок у лікуванні: подумати про інші стани, що супроводжуються подібною симптоматикою, провести детальне обстеження, використовуючи за потреби біопсію тканин, дослідження рідинного вмісту плевральних порожнин, серологічні дослідження; дотримуватися класифікаційних критеріїв системного червоного вовчака згідно з рекомендаціями Американської колегії ревматологів та Європейської протиревматичної ліги (2019); виявляти і вчасно лікувати можливі причини загострення, такі як, наприклад, сепсис і ендокринні порушення.

У своїй доповіді професорка заторкнули питання діагностичної цінности деяких лабораторних маркерів системних хвороб. Зокрема, звернула увагу на те, що антинуклеарні антитіла є обов’язковим діагностичним критерієм системного варіанта системного червоного вовчака, але їхня відсутність не виключає наявности шкірного вовчака. Крім цього, антинуклеарні антитіла не корелюють із активністю хвороби і не потребують повторної оцінки, на відміну від антитіл до двохспіральної дезоксирибонуклеїнової кислоти, які характеризуються високою специфічністю та залежать від активности хвороби. Зменшення вмісту комплементу С3, С4 у крові є чутливим маркером системного червоного вовчака, а збільшений титр характерніший для інфекційних ускладнень. Доповідачка нагадала також, що ШОЕ та СРП є малоінформативними для оцінювання загострень, оскільки навіть за умови тяжкого перебігу ці показники перебувають у межах нормативних значень.

Були обговорені рекомендації Європейської протиревматичної ліги з лікування хворих на системний червоний вовчак без ураження нирок, зокрема, особливості призначення антималярійних засобів, глюкокортикоїдів короткої дії, цитотоксичних та імунобіологічних лікарських засобів. Менеджмент люпус-нефриту передбачає вибір лікарських засобів залежно від патоморфологічного класу. Клас І (із мінімальними мезангіальними змінами) та клас ІІ (мезангіопроліферативний) вимагатимуть лише ренопротекції з використанням інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту і сартанів.  Для лікування фокального та дифузного проліферативного люпус-нефриту, що відповідають класу ІІІ і класу IV, потрібні глюкокортикоїди дозою 1,0 мг/кг та мікофенолатумофетил дозою 2,0–3,0 мг/кг або циклофосфамід. У разі мембранозного нефриту лікування залежатиме від величини протеїнурії: якщо вміст білка не перевищуватиме 3,5 мг, рекомендовано інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту й сартани, за наявности нефротичного синдрому слід призначати глюкокортикоїди та цитостатики.

Ревматологічну секцію продовжив професор Mohannad Abu-Hilal (McMaster University, Canada), який доповів про особливості диференційної діагностики ревматичних хвороб, що супроводжуються змінами на шкірі. На прикладі клінічних випадків він показав, як біопсія шкіри та біохімічні маркери системних хвороб сполучної тканини можуть полегшити діагностичний пошук. Доповідач поділився клінічним досвідом використання капіляроскопії для диференційної діагностики системного червоного вовчака та дерматоміозиту.

Краків відвідала делегація ЛНМУ у складі професорки Т. М. Соломенчук та професора В. А. Скибчика (кафедра сімейної медицини ФПДО), професорки Т. І. Негрич (кафедра неврології), доцентів Л. В. Циганик, М. Л. Фармаги, О. П. Фаюри, асистентів І. Ю. Корнійчук, А. Б. Федець, В. В. Чемес (кафедра внутрішньої медицини № 1).

Були записані відео у форматі питання–відповідь із професоркою Т. М. Соломенчук, професором В. А. Скибчиком, професоркою Т. І. Негрич у галузі спеціалізації. Підписано Договір про міжнародну співпрацю між ЛНМУ імені Данила Галицького та Фондом «Польський інститут доказової медицини» в особі MD, PhD, Piotr Gajewski (FACP, Голова оргкомітету MIRCIM, Президент Польського інституту доказової медицини, Assistant Professor, Department of Medicine, McMaster University, Сanada).

У рамках цього Договору планується робота над проєктом Empendium і видання посібника «Внутрішні хвороби», заснованого на принципах доказової медицини, який міститиме повну та скорочену версії українською мовою з адаптацією до локальних умов.

УДК: 616.1/.4:004.9(042.4)(100),,2"

9–11 травня у Кракові (Польща) відбулася міжнародна конференція 9th McMaster International Review Course in Internal Medicine (MIRCIM 2024). Цей захід є освітньою ініціятивою факультету медицини Університету МакМастера, відомого своєю діяльністю в галузі доказової медицини та проблемно-орієнтованого навчання, і Польського інституту доказової медицини. MIRCIM 2024 організували спільно з Європейською федерацією внутрішньої медицини, Міжнародним товариством внутрішньої медицини, Медичним коледжем Ягеллонського університету й Центром післядипломної медичної освіти (Польща) у партнерстві з понад 40 національними товариствами внутрішньої медицини з усього світу.

Мета конференції – поділитися клінічним досвідом, висвітлити видатні наукові досягнення і сучасні рекомендації щодо діягностики та лікування внутрішніх хвороб.

Триденний курс інтенсивного навчання охопив лекції провідних експертів з Північної Америки і Європи, конкурс клінічних кейсів, практичні семінари у невеликих групах, жваві дискусії та спілкування з колегами з усього світу.

Перший день конференції присвятили фінальному етапу конкурсу на найцікавіший випадок у внутрішній медицині. – Clinical Cases in Internal Medicine: Learning Through Practice, яка є частиною Best Case Report Contest. Національні товариства внутрішньої медицини з усіх куточків  світу делегують  молодих лікарів, які презентують цікаві випадки зі своєї клінічної практики. Науковці Львівського національного університету імени Данила Галицького, який є партнером заходу, також подали дві постерні доповіді: «Інфаркт міокарда у жінки» (С. Гута, О. Радченко, Р. Гута) та «Ніколи не пізно діягностувати целіакію» (О. Фаюра, М. Абрагамович, Л. Циганик).

Другого дня слухали лекції й обговорювали менеджмент лікування  хворих ревматологічного профілю.

Зокрема, проф. Bhaskar Dasgupta (Southend University Hospital, UK) доповідав про вдосконалення діягностики ревматичних хвороб за допомогою ультрасонографії скелетно-м’язової системи. Якщо бракує класифікаційних критеріїв для діягнозу, за допомогою ультразвуку можна знайти додаткові аргументи для підтвердження або спростування наявности певної ревматичної хвороби. Наприклад, за наявности ревматоїдного артриту такими додатковими ультразвуковими критеріями можуть бути теносиновіїт і синовіїт, дрібні крайові ерозії, кристалічного артриту – подвійний контур, агрегація мікрокристалів, ревматичної поліміяльгії – піддельтоподібно-підактоміяльний бурсит, псоріязного артриту – ентезити, дактиліти,  гігантоклітинного артеріїту – потовщення стінки скроневої артерії тощо. Також ультразвук може бути корисним для оцінювання ефективности лікування. Система оцінювання виражености синовіїту й посилення кровоплину уможливлює запідозрити  загострення хвороби та скоригувати лікування.

Проф. Sharon L. Kolasinski (University of Pennsylvania – Perelman School of Medicine, USA) розповіла про особливости менеджменту остеоартриту. Біль, функціональна недостатність суглобів, утома, депресія – ознаки остеоартриту, через які погіршуються продуктивність і якість життя. Однак, попри зростання фармацевтичного ринку в сегменті хондропротекторів і протизапальних препаратів, найефективнішою рекомендацією   нехірургічного лікування є фізичні вправи. Аеробіка, розтягнення, нейром’язові вправи принаймні по 20 хв тричі на тиждень допомагають збільшити обсяг рухів у суглобах, зміцнити м’язову силу, зменшити ризик падіння. Доцільно застосовувати 1^st CMC orthoses, tibio-femoral knee brace, cane (hip, knee). Рекомендовано також нестероїдні протизапальні засоби, якщо є гострий біль, зі застереженням, що доза лікарського засобу й термін його використання мають бути якомога меншими. Для послаблення системного впливу нестероїдних протизапальних засобів варто застосовувати їхні топічні форми. За умови запалення великих суглобів із внутрішньосуглобововим випотом можна призначати локальні ін’єкції пролонгованим глюкокортикостероїдом. Якщо є протипоказання до нестероїдних протизапальних засобів і немає змоги здійснити хірургічне лікування, рекомендують ацетамінофен, дулоксетин, трамадол і акупунктуру. До переліку лікарських засобів, неефективних для лікування остеоартриту, віднесли бісфосфонати, глюкозаміну сульфат, хондроїтину сульфат і їхні комбіновані форми, hydroxychloroquine, methotrexate. Не рекомендовано також лікування за допомогою ін’єкцій  плазми, збагаченої тромбоцитами, і стовбурових клітин. Метааналіз досліджень ефективности внутрішньосуглобового введення гіалуронової кислоти для лікування остеоатриту колінних суглобів показав відсутність переваг порівняно з плацебо. Якщо біль і функціональна дисфункція суглобів виражені так сильно, що не допомагає консервативне лікування, пацієнтові пропонують оперативне лікування.

Проф. Kim Legault (McMaster University, Canada) виокремила ознаки паранеопластичних артритів, а саме – високий індекс запалення, серонегативність за ревматоїдним чинником, появу специфічних маркерів дифузного ураження сполучної тканини, недостатню ефективність лікування, особливо глюкокортикоїдами. Зокрема,  Remitting Seronegative Symmetric Synovitis with Pitting edema (RS3PE) характеризується набряком тильної поверхні кистей і стіп, збільшенням вмісту металопротеїнази 3 в сироватці крови. Palmar Fasciitis and Polyarthritis Syndrome  (PFPAS) переважно асоціюється з урогенітальним раком, особливо аденокарциномою яєчників, і характеризується симетричним поліяртритом і пальмарним чи плантарним фасціїтом, згинальними контрактурами. Симптомами Pancreatic Panniculitis and polyarthritis (PPP) є поліяртрит із переважним ураженням надп’ятково-гомілкових суглобів, erythema nodosum. Як випливає із назви, виникає у хворих на рак підшлункової залози. Паранеопластичний васкуліт  найчастіше супроводжує мієлодисплазію, лімфоми, солідні пухлини легень, грудної залози, яєчників. Науковиця розповіла також про зміни у класифікації ідіопатійних запальних міопатій. Так, відповідно до особливостей клінічної маніфестації і специфічних автоантитіл виокремлюють п’ять класів міозитів: дерматоміозит, антисинтетазний синдром, оверлап міозит, імуноопосередкована некротична міопатія,  міозит із включеннями. Хворі  на ідіопатійну запальну міопатію мають проходити онкоскринінг із урахуванням віку та чинників ризику онкозахворювання. Чинниками  високого ризику є наявність дерматоміозиту, вік понад 40 років, дисфагія, некроз і виразкування шкіри, персистенція високої активности, незалежно від лікування, низького – феномен М. Рейно та інтерстиційна хвороба  легень.

Проф. Florence Roufosse (Universite Libre de Bruxelles, Belgium) презентувала лекцію про практичний підхід інтерністів до еозинофілії. Вона  зазначила, що в разі гіпереозинофілії вміст еозинофілів у крови й у тканинах не обов’язково може корелювати. Причиною гіпереозинофілії зазвичай є паразитарна інвазія або алергійна реакція, і лише якщо вплив цих етіологічних чинників виключили, варто запідозрити гіпереозинофільний синдром. Для лікування гіпереозинофілії рекомендовано використовувати глюкокортикоїди і/або іматиніб месилат.

Проф. Leszek Czupryniak (Medical University of Warsaw, Poland) зазначив, що кількість хворих на цукровий діябет другого типу зростає, а ожиріння є основним етіологічним чинником. Мета  лікування має бути чіткою, щоб уникнути подальших ускладнень. Модифікація способу життя для людей молодого віку є вагомішим етапом лікування, ніж для людей старшого віку. Для лікування хворих віком менше  18 років застосовують лише метформін, ліраглютид чи інсулін.

Проф. Rene Rodrigues-Gutierrez (Autonomous University of New Leon, Mexico) презентував лекцію про діябетичні невідкладні стани. Зокрема, він зазначив, що діябетичний кетоацидоз у хворих на цукровий діябет трапляється частіше, ніж гіперглікемійний гіперосмолярний стан. Для діягностування діябетичного кетоацидозу немає потреби визначати вміст глюкози в сироватці крови, він може бути у межах норми, визначальними є вміст кетонів і pH < 7,3. Для лікування діябетичного кетоацидозу легкого ступеня варто використовувати інсулін підшкірно, а для діябетичного кетоацидозу середнього і тяжкого ступеня – внутрішньовенно, більшість пацієнтів виписується додому з поліпшенням стану і з рекомендаціями застосовувати свої звичні пероральні протидіябетичні засоби.

Проф. Marianna Arvanitakis (Universite Libre de Bruxelles, Belgium) запропонувала рекомендації щодо лікування хворих із хронічним панкреатитом, а саме те, що надзвичайно важливо коригувати дієту, екзо- і ендокринну недостатність, больовий синдром. Однією з важливих діягностичних процедур для цієї категорії хворих є  гастрофіброскопія, а за наявности псевдокист – дренування.

Проф. Paul Moayyedi (McMaster University, Canada) зазначив у  доповіді, що гастроезофагальнорефлюксну хворобу діягностують за допомогою езофагогастродуоденоскопії і/або моніторингу pH, а інгібітори протонової помпи (ІПП) переважно призначають раз на день. Тривале безперервне вживання ІПП рекомендовано для пацієнтів зі стравоходом Барретта.

Проф. Margarita Brida (Medical Faculty University of Rijeka, Croatia) у  лекції про інфекційний ендокардит здійснила порівняльний аналіз протоколів лікування пацієнтів 2015 і 2023 років. Зокрема, у новому протоколі описано, що профілактика включає гігієнічні заходи для всіх хворих і антибіотикопрофілактику у пацієнтів із високим ризиком, які проходять лікування стоматологічне лікування. У деяких пацієнтів лікування антибіотиками можна завершити амбулаторно  парентерально або вживати пероральні антибіотики до шести тижнів. Амбулаторне парентеральне лікування антибіотиками варто починати лише після того, як стан пацієнта стабілізується.

Проф. Bram Rochwerg (McMaster University, Canada) у доповіді на тему «Лікування сепсису: практичні поради для лікарів-нереаніматологів» рекомендував застосовувати пріоритетно цільові рідини й антибіотики. Доповідач також зазначив, що варто надавати перевагу кристалоїдним розчинам над альбуміном, вазопресори використовувати якомога раніше. Важливу роль у лікуванні пацієнтів із таким станом мають кортикостероїди.

Проф. Somia Iqtadar (King Edward Medical University, Pakistan) наголосив на важливости індивідуальних консультацій із медицини для подорожей, із урахуванням профілю здоров’я мандрівника та конкретних планів подорожі. Науковець також нагадав про дотримання рекомендованих щеплень і запобіжних заходів для мандрівників. Індивідуальні консультації з медицини для подорожей відіграють надважливу роль у зміцненні здоров’я та безпеки. Спеціяльні поради та профілактичні заходи можуть допомогти мандрівникам досягти своєї мети у подорожах, мінімізувати ризики для здоров’я.

Наведено лише короткий опис найцікавіших доповідей, а загалом на конференції одночасно проводили декілька сесій із доповідями.

Львівський національний університет імени Данила Галицького є партнером заходу вже декілька років. Працівники катедр неврології (професорка Т. Негрич), внутрішньої медицини № 1 (доцентка С. Гута, доцентка О. Фаюра, доцентка Л. Циганик), внутрішньої медицини № 2  (професорка О. Радченко, асистентка Р. Гута), клінічної імунології та алергології (професор В. Чоп’як, професор С. Зубченко), променевої діягностики ФПДО (професор Н. Орищич) брали участь у конференції, наукових дискусіях і практичних семінарах. Зокрема, Т. Негрич увійшла до складу експертного журі конкурсу «Клінічні випадки внутрішньої медицини: навчання на практиці», а також традиційно надала декілька коротких інтерв’ю за різною тематикою, які згодом будуть опубліковані у відповідних розділах порталу для лікарів (Empendium).

Науковці нашого університету представили дві постерні доповіді: «Інфаркт міокарда у жінки» (С. Гута, О. Радченко, Р. Гута) та «Ніколи не пізно діягностувати целіакію» (О. Фаюра, М. Абрагамович, Л. Циганик).

Викладачі університету взяли участь у сателітній сесії, присвяченій методології викладання медицини (Medical Education Forum).

Працівники катедр терапевтичного профілю Львівського національного медичного університету імени Данила Галицького, а також лікарі-інтерни й аспіранти брали участь у  конференції онлайн.

Отримані знання та практичний досвід щодо діягностики та лікування  внутрішніх хвороб, а також методології викладання медичних дисциплін будуть втілені в педагогічну  та лікувальну роботу.

УДК: 616.36–004:616.24–008.811.6–036

The aim of the study. To determine the frequency and character of syntropic extrahepatic lesions in cirrhotic patients depending on the hepatopulmonary syndrome severity degree.

Materials and methods. In a randomized manner with preliminary stratification by the presence of hepatopulmonary syndrome were studied 93 patients with liver cirrhosis, who underwent the comprehensive clinical-laboratory and instrumental examination.

Results. According to the obtained results, most often in patients with liver cirrhosis associated with hepatopulmonary syndrome syntropic extrahepatic lesions affected other organ systems as follows: digestive system - 100.0 % patients under investigation; hematopoietic system - 84.9 %; nervous system - 81.7 %; integumentary system and mucous membranes - 78.5 %; blood circulatory system - 76. 3 %; osteoarticular system - 67.7 %; urinary system - 22.6 %. Increased severity of hepatopulmonary syndrome significantly (p < 0.05) correlated with thein creased frequency of lesions.

Among syntropic polymorbid lesions of the integumentary system and mucous membranes, 68.8 % patients with hepatopulmonary syndrome had jaundice, 66.7 % - telangiectasia. Among lesions of the osteoarticular system osteopenia was diagnosed in 44.7 % of patients, osteoporosis - in 27.7 %. Among lesions of the circulatory system 52.7% of patients suffered from heart rhythm disorders, 49.5 % - from arterial hypotension, 20.4 % - from cirrhotic cardiomyopathy. Among lesions of the hematopoietic system anemia (76.3 %), coagulopathy (73.1 %) and thrombocytopenia (61.3 %) were diagnosed most often. Digestive system lesionsinclude esophageal veins varicosities (94.6 % of patients), hemorrhoidal veins varicosites (68.8 %), and cirrhotic gastropathy (62.4 %). Among lesions of the urinary systemin 21.5 % of patientswas diagnosed type II hepatorenal syndrome. Among the lesions of central nervous system in 81.7 % of patientswas diagnosed hepatic encephalopathy. The frequency of syndromes and nosological units increased significantly (p < 0.05) with the increase of hepatopulmonary syndrome severity.

Conclusions. 100.0 % patients with liver cirrhosis accompanied byhepatopulmonary syndromewere affected by syntropic polymorbid lesionsof the digestive system, 94.6 % of which were represented by esophageal vein varicosites. Out of 84.9 % of patients with hematopoietic lesions anemia was diagnosed in 76.3 %, coagulopathy - in 73.1 % of cases. Of total 81.7 % patients withnervous system injurieshepatic encephalopathy was diagnosed in 81.7 % patients. In 78.5 % cases of damaged skin, its appendages and mucous membranesjaundice covered 68.8 %, and telangiectasia 66.7 % of cases. In 76.3 % of cardiovascular system lesions arrhythmias were diagnosed in 52.7 %. With the increasing severity of hepatopulmonary syndrome, the frequency of the above lesions increased significantly (p < 0.05).

УДК: 615.5–002.525.2:616.1]–06–07

Introduction. Systemic lupus erythematosus (SLE) is an autoimmune rheumatic disease with numerous clinical manifestations that affects any organs or systems and requires a comprehensive study.

The aim of the study. To find out the clinical markers of the heart and blood vessels syntropic lesions in patients with SLE and evaluate their diagnostic value.

Materials and methods. The study included 118 patients with SLE with the presence of syntropic (having common etiological and/or pathogenetic mechanisms with the main disease) lesions of the heart and blood vessels (107 women (90.68%) and 11 men (9.32%) aged 18 to 74 years (average age 42.48 ±1.12 years)).

The study included the identification of clinical markers of syntropic lesions of the heart and blood vessels, determination of the diagnostic value of individual clinical markers and their constellations in terms of sensitivity, specificity and accuracy in patients with SLE, and the identification of one of them with the most reliable diagnostic value.

Results. Clinical markers for detecting mitral valve insufficiency in patients with SLE are morning stiffness, new rash, dyspnea, memory problems, presence of weakened cardiac sounds, systolic murmur on the apex of the heart, accent of the second sound on the pulmonary artery; mitral valve consolidation - new rash, the presence of legs edema, dyspnea, a feeling of interruptions in the work of the heart, pain in the heart area, the presence of weakened cardiac tones, systolic murmur on the top of the heart; myocarditis - muscle ache, alopecia, legs edema, shortness of breath , palpitation, systolic murmur on the top of the heart; pericardial effusion – legs edema, dyspnea, palpitations, the presence of weakened cardiac tones; endocarditis - the presence of the accent of the second tone on the pulmonary artery.

The optimal value for the diagnosis of mitral valve insufficiency in patients with SLE is the constellation of clinical markers "pain in the joints + new rash + accent of the second tone on the aorta"; of mitral valve consolidation - "dyspnea + a feeling of interruptions in the work of the heart"; of myocarditis - "heart palpitations + systolic murmur on the apex of the heart"; of pericardial effusion - "pain in the joints + weakening of heart tones"; of endocarditis - "fever + systolic murmur over the top of the heart + emphasis of the second tone on the pulmonary artery".

Conclusions. In patients with SLE the optimal value among clinical monomarkers and their constellations for the diagnosis of mitral valve insufficiency is dyspnea and the constellation "pain in the joints + new rash + accent of the second tone on aorta"; for MV consolidation - a complaint of a feeling of interruptions in the work of the heart and the constellation "shortness of breath + feeling of interruptions in the work of the heart"; for myocarditis - palpitations and the constellation "heartbeat + systolic murmur on the apex of the heart", pericardial effusion - the presence of weakened cardiac tones and the constellation "pain in the joints + weakened cardiac tones"; for endocarditis - accent of the second tone on the pulmonary artery and the constellation "fever + systolic murmur on the apex of the heart + accent of the second tone on the pulmonary artery". Constellations of clinical markers, but not individual clinical markers, have optimal value for the diagnosis of the syntropic heart lesions in patients with SLE.