Introduction. Functional capacity is important parameter of activity of a person. It can be assessed with different methods, including interviewing, walk tests, cardiopulmonary exercise testing. According to the recommendations of the European Society of Cardiology, the assessment of functional capacity is an important step in the perioperative management of a patient with concomitant cardiovascular pathology during non-cardiac surgery. Purpose of our study was to implement assessing of functional capacity in clinical practice, including perioperative management of patients. And also, to compare the practical value of self-reported methods of assessing functional capacity and exercise testing. Materials and methods. 15 healthy men aged 33±5.4 years and 172 patients with documented pathology of the cardiovascular system aged 65±2.8 years were included in the study, among them 51% were male. We compared the value of different methods and the expediency of assessing the functional capacity of a patient with concomitant pathology of the cardiovascular system before planned non-cardiac surgery. Results. All healthy individuals gave a positive answer to the question about ability to climb two flights of stairs. The average Duke Activity Status Index score was 52.47±5.96, which corresponded to the calculated value of METs 9.19±0.73. During cardiopulmonary exercise testing, the average value of VO2max in these individuals was 47.56±11.34 mL/(kg·min). A direct strong correlation between Duke Activity Status Index values and VO2max was established (r=0.91, р˂0.01). 36 patients (21%) reported inability to climb two flights of stairs added. The average DASI in these persons was 12.84±4.38 and the level of NTproBNP was 1116±75. On the contrary in the rest of the patients the DASI was 28.18±7.72 and NTproBNP 302±42 with statistically significant difference (p˂0.01). The dynamics of troponins in the examined subjects did not show any increase in the postoperative period. The values of the EF in patients reported inability to climb two flights were lower by 9.78% compared with others (56.57±12.34% and 62.71±6.35%, p˂0.01). The average number of days spent in the hospital was 22 in patients with inability to climb two flights and 12 in the rest. 32 patients (19%) died, 28 deceased belonged to the group with inability to climb two flights of stairs. The average time of death was 29.86 days. Correlation analysis revealed a direct relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and EF (0.42, p 0.007), an inverse relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and NTproBNP (-0.42, p=0.01) and the number of days spent in a hospital (-0.39, p=0.005). In conclusion we found that healthy men with an active lifestyle have higher average VO2max parameters and confirmed that the VO2max obtained during the cardiopulmonary exercise testing was comparable to questionnaire methods for assessing functional capacity. One fifth of patients with confirmed cardiovascular pathology self-reported inability to climb two flights of stairs. These individuals had a lower EF, a higher concentration of NTproBNP, a longer stay in the hospital, and significantly higher mortality. the Duke Activity Status Index correlates with left ventricular systolic function and NTproBNP level.

In order to study the dynamics of the standard echocardiographic values and parameters of left ventricular regional myocardial contractility in patients with non-ST segment elevation myocardial infarction we had examined 114 patients, of whom 79 presented with hibernated myocardium and 35 patients with non-hibernated myocardium. Along with the assessment of the basic echocardiographic values and left ventricle ejection fraction which do not provide comprehensive information regarding the dynamics of regional myocardial contractility in order to detect viable myocardium in patients with non-ST segment elevation myocardial infarction, it is necessary to assess the degree of local contractility and wall motion score index in the dynamics of the 21 days of follow-up.

615.816.2:616.24-002-022.6-036.17

Актуальність. Висока частота захворюваності на тяжку пневмонію при інфікуванні грипом H5N1, A/H1N1, SARS, MERS та COVID-19 привертає особливу увагу та змушує переглядати та вдосконалювати сучасні ланки комплексної інтенсивної терапії. Мета: проаналізувати основні ланки інтенсивної терапії клінічного випадку тяжкої негоспітальної вірусно-бактеріальної пневмонії, наголосити на основні проблеми та запропонувати шляхи вирішення. Матеріали та методи. Ми проаналізували клінічний випадок лікування тяжкої негоспітальної вірусно-бактеріальної пневмонії пацієнта, який перебував на лікуванні у ВАІТ КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» м. Львів, та виділили основні ключові аспекти інтенсивної терапії: респіраторну терапію, неінвазивну штучну вентиляцію легень (ШВЛ), вчасність інтубації, протективну ШВЛ та початок відлучення; cедацію, анальгезію та міорелаксацію; оцінку волемічного статусу, інфузійну терапію й ентеральне харчування. Результати. Загальний термін проведення ШВЛ становив 26 днів. З 16-го дня розпочато процес відлучення, який становив 10 днів. Основні режими ШВЛ, які застосовувались, такі: SIMV-PC (8 днів), BIPPV (7 днів), CPAP+PS (10 днів). Період застосування дексмедетомідину становив 12 днів. Використання NIV не забезпечило належного ефекту, про що свідчить погіршення стану пацієнта після 24 годин даної респіраторної підтримки. Волемічний статус у критичному періоді (перші 48 годин після інтубації) оцінювався за допомогою ультрасонографії функції серця та стану магістральних судин, що виявилось дуже ефективним. Висновки. Пацієнти з тяжкою негоспітальною вірусною пневмонією потребують раннього початку ШВЛ та обов’язкового застосування протективної стратегії. Саме респіраторна терапія є основною та першочерговою ланкою інтенсивної терапії. Забезпечення адекватної та комфортної седації для пацієнта є однією з важливих ланок комплексу інтенсивної терапії, яка вирішує проблему асинхронії. Ультразвукове дослідження дозволяє провести неінвазивну оцінку волемічного статусу, ризику набряку легень та передбачити відповідь пацієнта на інфузійну терапію. З цією метою слід проводити комплексний УЗД-моніторинг нижньої порожнистої вени, легень та серця у всіх пацієнтів у критичному стані, яким планується чи вже налагоджена інфузійна терапія.