Актуальність. Опіоїди характеризуються вираженою знеболюючою активністю, що пояснює їх широке застосування як анальгетиків у різних галузях медицини, особливо при важких травмах, пораненнях, оперативному втручанні, а також при захворюваннях, що супроводжуються вираженим больовим синдромом (злоякісні новоутворення, інфаркт міокарда). Значним недоліком їх вживання є висока імовірність розвитку не лише психологічної та фізичної залежності, а й поліорганної недостатністі, обумовленої як безпосереднім токсичним дією наркотику, і ураженням мікроциркуляторного русла систем організму.
Мета дослідження. Встановити особливості структурної організації піднижньощелепної залози на 21 добу експериментального опіоїдного впливу.
Матеріали та методи. Дослідження виконано на 15 статевозрілих, білих, щурах-самцях масою 220–250 г, віком 4,5–6 місяців. Тварин розподіляли на дві групи: експериментальна та контрольна. У експериментальній групі тваринам (10 щурів) внутрішньом’язово вводили опіоїдний анальгетик (налбуфін) за наступною схемою: І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг, ІІІ тиждень – 20 мг/кг. Контролем слугували 5 щурів, яким вводили 0,9% розчин хлориду натрію в об’ємі 1 мл. Матеріалом дослідження були препарати піднижньощелепних залоз білих щурів. Дослідження були проведені в лабораторії електронної мікроскопії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Результати дослідження. На 21 добу експериментального опіоїдного впливу у гістолоічних препаратах піднижньощелепної залози були виявлені дисциркуляторні зміни у судиному руслі та альтеративні процеси у паренхіматозних елементах органа. Ланки гемомікроциркуляторного русла були дилятовані у наслідок переповнення їх еритроцитами, та у меншій мірі нейтрофілами. Виявляли характерні ознаки стазу, а саме розташування еритроцитів у декілька рядів, склеювання, формування ними фігури монетного стовпчика.
Накопичення транссудату у стромі залози зумовило збільшення об’єму міжацинарної сполучної тканини, що вплинуло на форму ацинусів, щільність та організованість їх розташування. В основній речовині сполучної тканини спостерігали ознаки дифузного набряку з ацидофільно забарвленими, збільшеними в розмірі колагеновими волокнами. Базальні мембрани ацинусів були розволокненими та набряклими.
У кінцевих секреторних відділах серозні клітини мали дистрофічні зміни, їх контури були нечіткими, цитоплазма містила різного розміру вакуолі з просвітленою цитоплазматичною рідиною. Спостерігали окремі сероцити з ознаками некрозу, ядро таких клітин у наслідок каріопікнозу було зменшеним у розмірі та інтенсивно базофільним. У поодиноких сероцитах ядра не візуалізувались, цитоплазма фрагментувалась з подальшим повним руйнуванням.
Епітеліоцити внутрішньочасточкових проток зазнавали дистрофічних, некротичних та альтеративних змін. Вакуолі різної форми та розміру виповнювали цитоплазму базальної частини епітеліоцитів гранулярних проток, у результаті ядро в таких клітинах витіснялось до апікального полюса. Кількість секрету у просвіті проток збільшувалась.
Ознаки вакуольної дистрофії та розвиток некротичних змін виявляли у епітеліоцитах посмугованих проток, що характеризувались наявністю пікнотичних інтенсивно базофільних ядер, та розпадом цитоплазми на окремі фрагменти. Поодинокі некротизовані епітеліоцити злущувались у просвіт вивідних проток.
Висновки. Результати нашого дослідження виявили розвиток дистрофічних та некротичних змін структурних елементів піднижньощелепної залози, зокрема у епітеліоцитах внутрішньочасточкових та посмугованих проток, сероцитах, серозних клітинах та стромі залози, для судин гемомікроциркуляторного русла характерними були ознаки стазу.