УДК 339. 924

Стаття присвячена дослідженню сутності та структури адміністративно-правового механізму державної політики у сфері європейської інтеграції України. У статті досліджено основні аспекти приєднання України до Європейського Союзу. Розглянуто членство в даній організації, як ключовий практичний засіб формування ефективної відкритої економіки. Проаналізовано досвід країн-членів, а саме їх сучасний економічний розвиток та політичне становище: висвітлено як позитивний, так і негативний приклад. Визначено та обґрунтовано потенційні вигоди та можливі загрози в розвитку нашої держави при приєднанні до Європейського Союзу. Розглянуто основні бар’єри набуття Україною членства Європейського Союзу та варіанти їх усунення. Європейська інтеграція, задекларована як стратегічний напрям розвитку України є не лише зовнішньоекономічним вектором, а й орієнтиром цінностей для всього українського суспільства. Інтеграцію України до Європейського Союзу сьогодні підтримують всі структури влади та переважна більшість українського населення 81%. Однак у цьому стратегічному напрямі розвитку нашої держави виникає багато труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру. Причому їх подолання залежить не тільки від України, а й від зовнішніх чинників, які знаходяться за її межами. Особлива увага звернута на соціальні, економічні і культурні проблеми сучасної України. Зроблено висновки про необхідність проведення виважених як політичних, так і економічних рішень, від яких залежать перспективи інтеграції України до Європейського Союзу. Стаття присвячена висвітленню теми правових основ членства у Європейському союзі, критеріїв, яким має відповідати держава задля набуття статусу кандидата у члени. В Європейському Союзі застосовується жорсткий підхід до питання надання членства, що пояснюється тим, що членом Європейського Союзу може бути не будь-яка держава, яка територіально належить до Європи, а лише держава, що дотримується базових цінностей об’єднання і спільно з державами-членами проводить їх у життя.

УДК 342.77:614:004.738.5

У статті з позиції теорії адміністративного та інформаційного права розглянуто, на основі чинного законодавства та нормативних вимог Європейського Союзу, теоретичні та практичні аспекти електронного документообігу у телемедицині. Актуальність теми зумовлена необхідністю удосконалення законодавства з метою комплексного теоретичного обґрунтування підвищення ефективності діяльності у сфері телемедицини в умовах цифрової трансформації України. У ході дослідження застосовано методологію системного комплексного аналізу правових явищ із застосуванням факторного та еволюційного методів дослідження. Вказано, що у країнах Європейського Союзу сформувалися три основні моделі інформаційних систем охорони здоров'я, що розрізняються за способами зберігання медичної інформації та управління: децентралізована, централізована та пацієнт-орієнтована. Зазначено, основні правові питання оновлення медичної системи України та напрями діяльності в умовах реформування охоплюють телемедицину, та її складову – електронний документообіг.  Уточнено сутність та особливості електронний документообіг в телемедицині в країнах Європейського Союзу. Розглянуто електронні системи охорони здоров’я окремих країн Європейського Союзу приділено увагу досвіду щодо використання. Досліджено стан правового забезпечення інформаційної безпеки в телемедицині щодо електронного документообігу з урахуванням досвіду країн Європейського Союз. Проведено аналіз забезпечення інформаційної безпеки у контексті персональних даних в медичних системах європейських країн та в Україні. Визначено подальший вектор та напрям розвитку національної системи охорони здоров’я в розрізі Концепції розвитку електронної охорони здоров’я, що має значення для медичного обслуговування та реабілітації громадян, які постраждали в насадок війни. Виділено важливі аспекти та заходи оптимізації діяльності у сфері телемедицини на які потрібно звернути увагу при подальшому реформуванні та створенні нових цифрових ресурсів для більш комфортнішого переходу та використання новітніх цифрових технологій в сфері охорони здоров’я.

УДК: 342.817:351.746.1

Стаття присвячена висвітленню актуальної проблеми інформаційного права – питання системи правових засобів забезпечення інформаційної
безпеки. Розглядаються засоби забезпечення інформаційної безпеки – правові, організаційні та технічні. Висвітлюються основні теоретичні положення щодо правових, організаційних і технічних засобів у контексті інформаційної безпеки, проводиться оцінка проблем у досліджуваній галузі. Правова природа загальних правових засобів забезпечення інформаційної безпеки базується на:
законодавчому закріпленню понятійного апарату щодо інформаційної безпеки; формуванні системи правового забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна безпека у зазначеному аспекті розглядається, як об’єкт правової охорони, щодозахищеності законних прав і інтересів особи, суспільства та держави від деструктивного інформаційного впливу та захисту інформації від незаконних перетворень. Серед засобів забезпечення інформаційної безпеки виділено: форми чи способи фіксації інформації; офіційне електронне оприлюднення, зокрема опублікування, використання систем розподілених реєстрів, зокрема технологій блокчейн; проведення перевірок інформації у контексті інформаційної безпеки; презумпція безпеки інформації щодо інформаційної безпеки. Зазначене дозволяє конкретизувати напрями правового регулювання у сфері інформаційної безпеки. Одним з правових засобів забезпечення інформаційної безпеки є юридична відповідальність, яка перед- бачена кримінальним, адміністративним, цивільно-правовим, трудовим законодавством. Указано, що для забезпечення інформаційної безпеки використовуються юридичні прийоми: встановлення права на достовірну інформацію; затвердження обов’язкової форми або способу фіксації інформації як засобу забезпечення інформаційної безпеки; реалізація публічного визнання; здійснення моніторингу та перевірки інформації у контексті інформаційної безпеки; застосування презумпції захисту інформації щодо інформаційної безпеки; встановлення юридичної відповідальності.

УДК 34:61

Висвітлено зміст права на своєчасну медичну допомогу. Про- ведено аналіз національного законодавства у сфері своєчасного надання екстреної, первинної та спеціалізованої медичної допомоги та здійснено його порівняння з міжнародними стандартами в означеній царині, а також із доктринальним трактуванням своєчасності надання медичної допомоги. Виявлено недоліки нормативно-правового регулювання права на своєчасну медичну допомогу та запропоновано шляхи подолання цієї проблеми.

УДК 34:61

Проаналізовано національне законодавство, яке ілюструє особливості правового режиму медичної таємниці, включаючи конфіденційність тестування і його результатів, реєстрацію та облік людей, які живуть з ВІЛ, а також забезпечення конфіденційності при наданні медичної допомоги, пов’язаної з ВІЛ. Висвітлено законодавчо встановлені підстави для розголошення діагнозу ВІЛ, при цьому наголошено на невідповідності положень Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» і положень підзаконних нормативно-правових актів. Проаналізовано невідповідність між положеннями закону щодо розголошення лікарської таємниці та розкриттям діагнозу ВІЛ військово-лікарськими комісіями. Досліджено, що у світлі вирішення справи «М.К. проти України» Європейський суд з прав людини відзначив неузгодженість підзаконного акта з актом вищої юридичної сили в частині розголошення відомостей про людей, які живуть з ВІЛ. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.