УДК 618.1-009.7-036.11-036.12].001.36

Актуальність.Біль після абдомінальних гістеректомій є поширеною клінічною проблемою. Він може бути як гострим, так і хронічним, і, за різними оцінками, частка пацієнток, у яких він спостерігається після операції, може досягати 30 %. Метою нашого дослідження було встановити частоту виникнення гострого болю в перші 3 дні й імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю через 30 і 60 днів після проведення тотальної абдомінальної гістеректомії. Матеріали та ме-тоди. Проведено проспективне когортне одноцентрове в паралельних групах дослідження. До ана-лізу даних включені 52 пацієнти, яких було розподілено у І (n = 24) і ІІ (n = 28) групи. В обох групах проводили поєднану анестезію, яка за компонентом загальної анестезії не мала відмінностей між групами, але розрізнялась за компонентом регіонарної анестезії: у І групі виконувалася епідуральна анестезія з катетеризацією, у ІІ групі — двосторонній QL-блок. В обох групах пацієнтів як preemptive компонент аналгезії використовували декскетопрофен, як післяопераційне знеболювання — комбі-націю парацетамолу й декскетопрофену впродовж 2 діб; при гострому сильному болі — морфін 10 мг парентерально. Пацієнти І групи отримували пролонговану епідуральну аналгезію за допомогою 0,2% розчину бупівакаїну через катетер упродовж перших 2 діб після операції. Етапи дослідження: 24 години після операції (d1 ), 48 годин (d2 ), 72 години (d3 ) після операції, а також 30 днів (d30 ) і 60 днів (d60 ) після операції. Результати. Не виявлено вірогідних відмінностей щодо рівня болю за візуальною аналоговою шкалою між пацієнтами І і ІІ груп на етапах дослідження d1 та d2, проте на етапі d3даний показник був вірогідно вищим у ІІ групі порівняно з І групою і становив 4,1 ± 0,2 бала і 1,8 ± 0,1 бала відповідно (p < 0,05). Частота виникнення гострого сильного болю в І групі становила 12,5 % на етапі d1, 4,2 % — на етапі d2 і 0 % — на етапі d3; у ІІ групі дані показники становили 21,4; 17,9 і 7,1 % відповідно. Імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю серед пацієнток обох груп була досить високою. Зокрема, на етапі дослідження d30 у І групі пацієнтів даний показник становив 5 [4; 6] балів, у ІІ групі — 6 [5; 6] балів (p ≥0,05), на етапі дослідження d60— 5 [4; 5] і 5 [4; 5] балів відповідно (p ≥0,05). Висновки. Частота виникнення гострого сильного болю не мала вірогідних від-мінностей між пацієнтами І і ІІ груп на етапах дослідження d1, d2 і d3 і знижувалася від 12,5 і 21,4% у І і ІІ групах на етапі d1 до 4,2 і 17,9 % на етапі d2 і до 0 і 7,1 % на етапі d3 відповідно. Імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю на етапі дослідження d30 у І групі пацієнтів була оцінена в 5 [4; 6] балів, у ІІ групі — 6 [5; 6] балів (p ≥0,05), на етапі дослідження d60— 5 [4; 5] і 5 [4; 5] балів відповідно (p ≥ 0,05).

Background. Pain after abdominal hysterectomies is a common clinical problem. It can be both acute and chronic and affects up to 30 % of patients after surgery. The purpose of our study was to determine the frequency of acute pain in the first 3 days and to evaluate the risk of developing chronic neuropathic pain 30 and 60 days after total abdominal hysterectomy. Materials and me­thods. A prospective cohort single-center study in parallel groups was conducted. It included 52 women divided into group I (n = 24) and group II (n = 28). In both groups, combined anesthesia was used with no differences between groups in terms of the component of general anesthesia, but it differed in the component of regional anes­thesia: group I received epidural anesthesia with catheterization, while group II — bilateral QL-block. In all patients dexketoprofen was used as a preemptive component of analgesia, and as a postope­rative analgesia, a combination of paracetamol and dexketoprofen was administered for 2 days; in acute severe pain — morphine 10 mg parenterally. Patients from group I received prolonged epidural analgesia with 0.2% bupivacaine solution via catheter in the first 2 days after surgery. Study stages: 24 hours (d1), 48 hours (d2), 72 hours (d3), 30 days (d30) and 60 days (d60) after surgery. Results. No significant differences in pain severity on visual analog scale were found on stages d1 and d2 for both groups. However, on stage d3, this parameter was significantly higher in group II compared to I group: 4.1 ± 0.2 points and 1.8 ± 0.1 points, respectively (p < 0.05). The frequency of acute severe pain in group I was 12.5 % on stage d1, 4.2 % on stage d2 and 0 % on stage d3; in group II, these indicators were 21.4, 17.9 and 7.1 %, respectively. The risk of chronic neuropathic pain among patients of both groups was quite high. In particular, on stage d30, in group I it was 5 [4; 6] points, in group II — 6 [5; 6] points (p ≥ 0.05), and on stage d60, 5 [4; 5], and 5 [4; 5] points, respectively (p ≥ 0.05). Conclusions. The incidence of acute severe pain did not have significant differences between patients of both groups on d1, d2 and d3 stages and decreased from 12.5 and 21.4 % in groups I and II, respectively, on stage d1 to 4.2 and 17.9 % on stage d2 and to 0 and 7.1 % on stage d3. The risk of chronic neuropathic pain on study stage d30 in group I of patients was 5 [4; 6] points, in group II — 6 [5; 6] points (p ≥ 0.05), and on stage d60, it was 5 [4; 5] and 5 [4; 5] points, respectively (p ≥ 0.05).

УДК: 618.1 (075.8)

Резюме. Первинна недостатність яєчників (ПНЯ) є спектром захворювань, що впливають на жіночу фертильність, сприяють захворюваності й смертності та пов’язані з наростаючим дефіцитом естрогенів. Первинна недостатність яєчників, поширеність якої зараз наближається до 4%, стає все більшою проблемою громадського здоров’я. ПНЯ впливає на психічне здоров’я, фертильність, здоров’я серцево-судинної системи та здоров’я кісток. Незважаючи на відсутність єдиної думки щодо критеріїв оцінки ПНЯ, важливо обстежувати будь-яку жінку з первинною чи вторинною аменореєю. Первинна аменорея визначається як відсутність менструацій протягом усього життя, якщо менархе не настало до 15 років або через три роки після телархе. Вторинна аменорея визначається відсутністю менструації протягом трьох послідовних місяців за раніше регулярних менструацій або відсутністю менструацій протягом 6 місяців поспіль за раніше нерегулярних менструацій. ПНЯ діагностується на тлі аменореї при двох підвищених значеннях ФСГ у менопаузальному діапазоні (>25 МО/л), отриманих з інтервалом у 30 днів. У цій статті описано визначення, принципи діагностики та менеджменту первинної недостатності яєчників.

Abstract. Primary ovarian insufficiency (POІ) is a spectrum of diseases that affect female fertility, contribute to morbidity and mortality, and are associated with increasing estrogen deficiency. Primary ovarian failure, with a prevalence now approaching 4%, is a growing public health problem. POI affects mental health, fertility, cardiovascular health and bone health. Although there is no consensus on the criteria for evaluating POI, it is important to screen any woman with primary or secondary amenorrhea. Primary amenorrhea is defined as the absence of menstruation throughout life unless menarche occurs before age 15 or three years after thelarche. Secondary amenorrhea is defined as the absence of menses for three consecutive months after previously regular menses or the absence of menses for 6 consecutive months with previously irregular menses. POI is diagnosed on the background of amenorrhea with two elevated FSH values in the menopausal range (>25 IU/L), obtained at an interval of 30 days. This article describes the definition, principles of diagnosis and management of primary ovarian insufficiency.

УДК: 618.1- 089:614.1

Мета дослідження: вивчення медико-соціальних характеристик жінок репродуктивного віку, які перенесли ургентні операційні гінекологічні втручання.

Матеріали та методи. До досліджуваної когорти увійшли 135 жінок репродуктивного віку, які прооперовані в ургентному порядку з приводу апоплексії яєчника (43; 31,9 %), позаматкової вагітності (57; 42,2 %), ускладненого новоутворення яєчника (35; 25,9 %). Критеріями включення пацієнток у дослідження були вік від 19 до 40 років; підтверджені інтраопераційно апоплексія яєчника, позаматкова вагітність, ускладнене утворення яєчника; інформована згода на участь у дослідженні. Соціальні та клінічні дані реєстрували у розробленій анкеті, яка включала соціально-побутові дані, професійні та матеріальні чинники, соматичний й акушерсько-гінекологічний анамнез. Статистичне оброблення результатів проводили з використанням стандартних програм Місrosoft Excel 7.0 та «Statistica 6.0».

Результати. Установлено, що 26 (19,3 %) жінок взагалі не відвідували гінеколога, з них 18 (69,2 %) – не жили статевим життям, 8 (30,8 %) пацієнток не планували вагітності, тому не вважали за необхідне відвідувати лікаря. Ще однією особливістю гінекологічного анамнезу пацієнток, які перенесли ургентні операційні втручання, було повторне оперативне втручання з приводу аналогічної гінекологічної патології. Так, 26,9 % пацієнток повторно були госпіталізовані з приводу апоплексії яєчника, а 19,2 % оперовані повторно. У 17,3 % жінок діагностували повторну позаматкову (трубну) вагітність, з приводу якої 13,5 % пацієнток перенесли повторне операційне втручання. Рецидив новоутворення яєчника і ургентне операційне втручання фіксували у 25,8 % пацієнток.

Висновки. Відсутність повного охоплення пацієнток патогенетично обґрунтованими лікувально-профілактичними заходами після ургентних операційних втручань зумовлює рецидив аналогічної гінекологічної патології та проведення повторних ургентних операційних втручань. Отримані результати свідчать про необхідність багатоаспектного аналізу факторів, що впливають на частоту гострих гінекологічних захворювань, та наукового обґрунтування лікувально-діагностичних підходів з впровадженням у практику сучасних організаційних технологій.

The objective: to study the medical and social characteristics of women in reproductive age who had urgent gynecological surgical operaions.

Material and methods. The studied cohort consisted of 135 women in reproductive age who had urgent surgery for ovarian apoplexy (43; 31.9 %), ectopic pregnancy (57; 42.2 %), complicated ovarian tumor (35; 25.9 %). The inclusion criteria were age from 19 to 40 years; intraoperatively confirmed ovarian apoplexy, ectopic pregnancy, complicated ovarian formation; informed consent of the patient to participate in the study. Social and clinical data were registered in the developed questionnaire, which included social and household data, professional and material factors, somatic and obstetric and gynecological anamnesis. Statistical processing of the results was carried out using standard Microsoft Excel 7.0 and “Statistica 6.0” programs

Results. It was determined that 26 (19.3 %) women did not visit a gynecologist at all, 18 (69.2 %) of them did not have a sexual activity, 8 (30.8 %) patients did not plan to become pregnant, so they were not considered that it is necessary to visit a doctor. Another feature of the gynecological anamnesis of patients who had urgent surgical operations was a repeated surgical intervention due to a similar gynecological pathology. Thus, 26.9 % of patients were re-hospitalized due to ovarian apoplexy, and 19.2 % had operation again. 17.3 % of women had a repeat ectopic (tubal) pregnancy, for which 13.5 % of patients had repeated surgery. Recurrence of ovarian tumor and urgent surgical intervention occurred in 25.8 % of patients. Conclusions. The lack of full coverage of patients with pathogenetically justified medical and preventive measures after urgent surgical operations leads to the recurrence of similar gynecological pathology and repeated urgent surgical interventions. The obtained results indicate the need for a multifaceted analysis of factors affecting the frequency of acute gynecological diseases and in the scientific justification of medical and diagnostic approaches with the introduction of modern organizational technologies into practice.

УДК: 618.1+616.64/.69]-022.7-07-085:578.825.11

Генітальний герпес є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Більшість випадків генітального герпесу діагностують у людей віком від 16 до 40 років, що корелює з більшою кількістю статевих контактів. Вірус простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2) є основним вірусом, що спричинює генітальний герпес, хоча кількість випадків, спричинених ВПГ 1-го типу (ВПГ-1), зросла в останні десятиліття. Поширеність ВПГ-2 перевищує 50%, і це число зростає майже до 100% у групах ризику. Із урахуванням недостатньої, а подекуди й контраверсійної, інформації стосовно епідеміології, діагностики та лікування генітального герпесу на преконцепційному етапі та під час вагітності, метою даного огляду став аналіз джерел доказової медицини відповідно до розуміння та розв’язання проблем клінічного менеджменту генітального ВПГ під час проведення прегравідарної підготовки та під час вагітності. У наведеному огляді проаналізовані результати доклінічних та клінічних досліджень стосовно оптимальної діагностики та раціональної терапії герпесвірусної інфекції на прегравідарному етапі та під час вагітності із залученням найбільш перспективних препаратів. Виконано систематичний пошук даних по базах MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar та Proquest за 2010–2023 рр. Для підтвердження діагнозу доцільно верифікувати ДНК ВПГ, за можливості, визначення його типу молекулярнобіологічними методами (ПЛР) у вмісті везикул, із дна виразок і біологічних рідин та у секретах організму з урахуванням локалізації процесу; при цьому рутинний скринінг на ВПГ усім вагітним не рекомендується. Для лікування первинного клінічного епізоду аногенітального герпесу як епізодичну терапію на етапі планування вагітності рекомендовано призначати перорально ацикловір, або валацикловір, або фамцикловір. Під час вагітності для лікування герпесвірусної інфекції препаратами вибору є ацикловір або валацикловір. Місцеве лікування не рекомендується через низьку ефективність. Генітальна інфекція ВПГ під час вагітності може призвести до інфікування плода або новонародженого. Ризик передачі новонародженому вищий, якщо інфікування серонегативної матері відбувається у ІІІ триместрі гестації. Щоденне вживання ацикловіру слід розглянути з 36 тиж вагітності, за відсутності інших акушерських показань до кесарева розтину слід передбачити вагінальні пологи. Жінки з первинним генітальним герпесом у ІІІ триместрі гестації мають високий ризик передачі ВПГ своїм новонародженим, тому їх необхідно проконсультувати та запропонувати кесарів розтин, щоб зменшити цей ризик. Фамцикловір входить до світових протоколів (США, Канада, Європа, Австралія) ефективного лікування герпетичної інфекції через високу біодоступність (77,0%) та найтриваліший період перебування в інфікованій вірусом клітині (до 20 год), ніж інші препарати для лікування ВПГ-2.

Genital herpes is one of the most common sexually transmitted diseases. Most cases of genital herpes are diagnosed in persons from 16 to 40 years old, which correlates with more sexual contacts. Herpes simplex virus, type 2 (HSV-2), is the main virus that causes genital herpes, although the number of cases caused by HSV type 1 (HSV-1) has increased in the recent decades. The prevalence of HSV-2 exceeds 50%, and this number rises to almost 100% in risk groups. Taking into account the insufficient, and sometimes controversial, information about the epidemiology, diagnosis and treatment of genital herpes at the preconception stage and during pregnancy, the purpose of this review was to analyze the sources of evidence-based medicine in accordance with the understanding and solution of the problems of clinical management of genital HSV during pre-gravid preparation and during pregnancy. This review analyzes the results of preclinical and clinical research on optimal diagnosis and rational therapy of herpes virus infection in the pre-gravid period and during pregnancy with the involvement of the most effective drugs. A systematic data search was performed using MEDLINE, ISI Web of Science, PubMed, Scopus, Google Scholar, and Proquest databases for 2010–2023. To confirm the diagnosis, it is advisable to verify HSV DNA, if possible, to determine its type by molecular biological methods (PCR) in the contents of vesicles, from the bottom of ulcers and in the biological fluids, organism secretions, taking into account the localization of the process; however, routine HSV screening is not recommended for all pregnant women. For the treatment of the primary clinical episode of anogenital herpes as an episodic therapy at the stage of pregnancy planning, oral acyclovir, or valacyclovir, or famciclovir is recommended. During pregnancy, the drugs of choice for the treatment of herpesvirus infection are acyclovir or valacyclovir. Local treatment is not recommended due to low efficiency. Genital HSV infection during pregnancy can lead to infection of the fetus or newborn. The risk of transmission to the newborn is higher if the infection of the seronegative mother occurs in the third trimester of pregnancy. Daily use of acyclovir should be considered from 36 weeks of pregnancy, in the absence of other obstetric indications for cesarean section, vaginal delivery should be planned. The women with primary genital herpes in the third trimester of pregnancy are at high risk of transmitting HSV to their newborns, so they should be counseled and offered caesarean section to reduce this risk. Famciclovir is included in the world protocols (USA, Canada, Europe, Australia) for the effective treatment of herpes infection due to its high bioavailability (77.0%) and the longest period of stay in the virus-infected cell (up to 20 hours) than other drugs for the treatment of HSV-2.