616.34-008.6-002-053.2:001.83:658(048.8)

Згідно з результатами глобального епідеміологічного дослідження Римської фундації, близько 40 % населення планети мають скарги щодо певних розладів цереброінтестинальної взаємодії, із них однією з найпоширеніших скарг, зокрема в дітей, є синдром подразненого кишечника (СПК), характерними клінічними виявами якого є абдомінальний біль у поєднанні із порушенням частоти та/або консистенції
випорожнень. У патогенезі виникненння СПК важливу роль відіграють порушення моторної, секреторної та бар’єрної функцій кишечника, феномен вісцеральної гіперчутливості, порушення якісного та кількісного складу мікробіоти, автономна дисфункція, психоемоційний дистрес тощо, але точні механізми формування цього розладу не з’ясовано. Відповідно до біопсихосоціальної моделі медицини виникнен-
ня СПК можна пояснити наслідком порушення взаємозв’язків на осі «кишечник — центральна нервова система», яке виникає в результаті взаємодії індивідуальних різнорівневих чинників ризику, а саме: біологічних, психоемоційних і психосоціальних. Однак, незважачи на велику кількість наукових праць, присвячених вивченню ймовірних чинників ризику та патогенетичних механізмів розвитку СПК, нині
відсутнє чітке розуміння їхньої комплексної взаємодії, особливо в дітей. У діагностиці СПК надзвичайно важливе значення має клінічне обстеження дитини, зокрема ретельний збір анамнезу з виявленням потенційних чинників ризику та протекції, а також оцінка психоемоційного стану дитини. З огляду на порівняно низьку ефективність лікарських препаратів та дієтичних інтервенцій менеджмент дітей із СПК має бути мультимодальним та передбачати використання нефармакологічних засобів, а саме: когнітивно-поведінкову терапію, системне сімейне консультування, релаксаційні методики тощо.

According to the results of a global epidemiological study by the Rome Foundation, about 40 % of population worldwide have complaints about certain disorders of cerebrointestinal interaction. One of the most widespread complaints, including in the pediatric population, is irritable bowel syndrome (IBS), the clinical manifestations of which include abdominal pain in combination with disturbances of stool frequency and/or consistency. The motor, secretory, and barrier dysfunctions of the intestine, the phenomenon of visceral hypersensitivity, changes in the qualitative and quantitative composition of the microbiota, autonomic dysfunction, psychoemotional distress, etc., play an important role in the IBSonset. However, the mechanisms of the pathogenesis of this disorder remain unclear. According to the biopsychosocial model of medicine, the occurrence of IBS can be explained as a consequence of a disorder of bilateral relation on the gut-brain axis, which occurs as a result of the interaction of individual risk factors at different levels, namely biological, psychoemotional, and psychosocial. However, despite the large number of scientific works devoted to the study of probable risk factors and pathogenetic mechanisms of IBS development, currently, there is no clear understanding of their complex interaction, especially in children. Clinical examination of a child, including thorough medical history to identify potential risk and protective factors, as well as an assessment of the child psychoemotional state, is extremely important in the diagnosis of IBS. Considering the relatively low effectiveness of drugs and dietary interventions, the management of pediatric patients with IBS should be multimodal and include the use of non-pharmacological means, namely cognitive-behavioral therapy, family counseling, relaxation techniques, etc.