УДК: 616.8-009.614:378.22:17.026

Вступ. В системі вищої освіти на післядипломному рівні підготовки, формування лікаря як висококваліфікованого фахівця можливе лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Одним із актуальних напрямків серед наукових досліджень є вивчення мотивації професійної діяльності лікарів, аналіз життєвих цінностей і потреб, що лежать в площині трудової поведінки, виявлення чинників, які мотивують та демотивують, дослідження їх умов праці та пошук мотиваційних чинників. Процес мотивації включає створення готовності до дії, вибір спрямованості (цілей), засобів і способів дії, місця і часу дії, оцінку вірогідності успіху, формування впевненості в правильності і необхідності дій. В процесі мотивації беруть участь такі фактори: потреби, мотиви, світогляд, особливості характеру та самопозиціювання, фізичні та психічні можливості, функціональні й емоційні стани, переживання, знання про середовище та прогноз його змін.
Мета. Визначити основні мотиваційні чинники, які сприяли вибору лікарями-інтернами спеціальності «Анестезіологія». Співробітниками кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького було проведено анонімне анкетування 72 лікарів-інтернів, що проходять навчання за фахом «Анестезіологія». В анкетах пропонувалося оцінити 12 мотиваційних чинників вибору лікарями-інтернами спеціальності, які згруповані в 4 блоки.
Результати і обговорення. Аналізуючи результати дослідження можна стверджувати, що популярність і престижність спеціальності «Анестезіологія» є провідним мотивом для більшості інтернів. Мотиваційні чинники є усвідомленим внутрішнім спонуканням інтерна до активного вибору професійної діяльності, і власне, результати проведеного нами дослідження свідчать: більшість респондентів відзначаються високим рівнем професійної спрямованості, а мотиваційні чинники слугують індикатором схильності та готовності лікаря-інтерна працювати за обраним фахом.
Аналіз анкетних даних показав, що мотивація вибору респондентів орієнтована на професійно-медичні цінності та спонукання особистості до здійснення лікарської діяльності і реалізацію власних мотивів.
Висновки. Вибір інтернів спеціальності «Анестезіологія» зумовлений складним поєднанням різних мотиваційних
чинників, формування яких закладається під час навчання на клінічних кафедрах. Більшість респондентів мають
високий рівень професійної спрямованості, що призведе в подальшому до самореалізації в обраній спеціальності. 

УДК: 615.211:616-009.7

В патофізіології болю беруть участь багато різних рецепторів, іонних каналів, які можуть слугувати мішенями для ад’ювантних препаратів. Незважаючи на появу місцевих анестетиків тривалої дії, покращення їх фармакокінетики, удосконалення техніки реґіонарного знеболювання, все це не повністю забезпечують потреби в лікуванні болю, особливо хронічного. Паралельно зі зростанням анестетичної сили місцевих анестетиків підвищується ризик їх системної токсичності. Усе це обґрунтовує застосування ад’ювантів в реґіонарній анестезії, що є цілком логічним з точки зору мультимодальної аналгезії. В статті наведений огляд сучасних літературних даних з питань застосування ад’ювантів в регіонарній анестезії. Описані механізми дії, дози, шляхи застосування ад’ювантних препаратів

Many different receptors, ion channels, are involved in the pathophysiology of pain, which can serve as targets for adjuvant drugs. Despite the advent of long-acting local anesthetics, the improvement of their pharmacokinetics, and the advanced regional anesthesia techniques, they do not fully meet the need for treatment of pain, especially chronic pain. In parallel with the increase in the anesthetic power of local anesthetics, the risk of their systemic toxicity increases. All this justifies the use of adjuvants in regional anesthesia, which is quite logical from the point of view of multimodal analgesia. In this article the authors present a review of current literature data on the use of adjuvants in regional anesthesia. The mechanisms of action, doses, and ways of administration of adjuvant drugs are described.

Актуальність проблеми. Питання переводу пацієнтів з важкими формами дихальної недостатності, обумовленої SARS-COV2, на  інвазивну вентиляцію лишаються дискусійними. Неінвазивна вентиляція і прон-позиція демонструють кращі результати в лікуванні важкої ковідної пневмонії, проте не у всіх пацієнтів є ефективними. Оскільки гіпоксемія не є критерієм для інтубації хворих, для прогнозування невдачі неінвазивної вентиляції (NIV) рекомендоване визначення наступних показників: ROX індексу ROX=SpO2/FiO2/ЧД; Ventilation Ratio (VR), вентиляційне співвідношення: VEpredicted PaCO predicted  VEmeasured PaCO measured VR 2* 2* = , де VE measured – фактична хвилинна вентиляція, л/хв, PaCO2 –measured фактичне значення парціального тиску CO2 в артеріальній крові, VE predicted – хвилинна вентиляція, розрахована: 100мл* маса тіла, PaCO2 predicted =37,5 мм.рт.ст. Значення ROX індекс<4,8; VR >1,8, корелюють з потребою в інвазивній ШВЛ.
Мета роботи: Провести розрахунок і оцінку показників ROX індексу, VR у хворих з тяжкою формою дихальної недостатності, обумовленої COVID 19 на етапах респіраторної терапії для прогнозування неефективності NIV легень. Матеріали і методи. У ПІТ знаходились 64 пацієнта, віком від 28 до 75 років, з гіпоксемічною недостатністю, яка відповідала середньому і важкому ГРДС за Берлінськими критеріями. Всім пацієнтам розпочата NIV апаратом S1100A. Обирались наступні режими: CPAP, CPAP+PS, SIMV-PC, PC-Dual. Оцінку ROX індексу проводили через 6, 12, 24 години від початку NIV, надалі - щодня. Показник VR розраховували на 3-тю, 5-ту, 7-му, 10-ту доби проведення NIV. РО2, РСО2 артеріальної крові визначали на апараті ABL5 (Radiometer). Результати. В групі хворих, де NIV була успішною, ROX індекс складав через 6 годин 3,5-4,1, через 12 годин – 4,2-5,0; через 24 години – 4,1-5,4. У пацієнтів, які надалі були переведені на інвазивну ШВЛ, цей показник був нижчим, починаючи з 5-ої доби і визначався в межах 3,3-4,0. Показник VR мав в групі хворих, які були інтубовані тенденцію до постійного зростання в порівнянні з групою, де NIV була ефективною. На 7-му добу значення VR серед хворих успішної NIV склало 1,4-2,3, в групі пацієнтів, яким була розпочата інвазивна ШВЛ –1,9-3,7. РаСО2 в групі ефективної NIV визначався в межах 44-71мм. рт. ст., в групі, де NIV була неуспішною - 65- 92 мм. рт. ст., що свідчило про великий мертвий альвеолярний простір у цих хворих. В цілому, NIV була ефективною у 39 хворих, 25 пацієнтів в різні терміни були переведені на інвазивну ШВЛ. Загальна летальність склала 35,8%, померли 24 хворих. Висновки. В дослідженні ROX індекс і показник VR мали вище прогностичне значення на 5-ту та 7-му доби спостереження. Дані показники в поєднанні з динамікою клінічної картини можна використовувати для прогнозування неефективності NIV легень у пацієнтів з важкою дихальною недостатністю, спричиненою COVID 19.

Актуальність проблеми. Одним із актуальних напрямків серед наукових досліджень є вивчення мотивації професійної діяльності лікарів, аналіз життєвих цінностей і потреб, що лежать в площині трудової поведінки, виявлення причин, які мотивують та демотивують, дослідження їх умов праці та пошук мотиваційних чинників. В системі вищої освіти на післядипломному рівні підготовки спеціалістів, формування лікарів, як висококваліфікованих фахівців, можливе лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Процес мотивації включає створення готовності до дії, вибір спрямованості, засобів і способів дії, місця і часу дії, оцінку вірогідності успіху, формування впевненості в правильності і необхідності дій. В процесі формування мотивації беруть участь такі фактори: потреби, цілі, світогляд, особливості характеру та самопозиціонування, фізичні та психічні можливості, функціональні й емоційні стани, переживання, знання про середовище та прогноз його змін.
Мета. Встановити, що визначає мотивацію вибору лікарями-інтернами спеціальності «Анестезіологія».
Матеріал і методи. Проведено анонімне анкетування 72 лікарів-інтернів, які проходили навчання за фахом «Анестезіологія» на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького. В анкетах пропонувалося оцінити 12 мотиваційних чинників вибору лікарями-інтернами спеціальності, які згруповані в 4 блоки.
Результати. Аналізуючи результати дослідження можна стверджувати, що популярність і престижність спеціальності «Анестезіологія» є провідним мотивом для більшості інтернів.
Мотиваційні чинники є усвідомленим внутрішнім спонуканням інтерна до активного вибору професійної діяльності. Результати проведеного нами дослідження свідчать, що більшість респондентів відзначаються високим рівнем професійної спрямованості, а мотивація є індикатором схильності та готовності лікаря-інтерна
працювати за обраним фахом «Анестезіологія». Провідним мотивом для більшості інтернів (69,4 %) є соціальна
значущість спеціальності «Анестезіологія». В той же ж час 63,9% респондентів вважають, що з такою спеціальністю ймовірніше працевлаштуватися. Частина інтернів (41,7 %) думають, що зможуть самореалізуватися, використовуючи свої здібності в навчанні і роботі. Професійна спрямованість визначалась у 22,2 % респондентів, серед них: 37,5 % подобається робота в операційній і в однаковій ступені (по 31,25 %) приваблює робота з медичною технікою та лікування тяжкохворих пацієнтів. 30,3 % інтернам імпонує знаходитись в середовищі професіоналів та освічених людей. 28 % вважають, що обрана спеціальність дасть поштовх для самовдосконалення. Сімейна традиція та поради батьків мали вплив на вибір спеціальності «Анестезіологія» в ¼ лікарів-інтернів. 19,4 % респондентів вважають, що працюючи анестезіологом, можуть отримати визнання та завести корисні контакти, а 16,7 % матимуть можливість для творчого розкриття та участі в наукових розробках. Лише 5,6 % респондентів зазначили, що попали в інтернатуру з анестезіології випадково, не знаючи специфіки роботи.
Висновки. Аналіз анкетних даних показав, що мотивація вибору респондентів орієнтована на професійно-медичні цінності та спонукання особистості до здійснення лікарської діяльності і реалізацію власних мотивів.

Актуальність проблеми. Реалізація принципів FAST-Track і ERAS в плановій хірургії у соматично стабільних пацієнтів без вираженої коморбідної патології, з оцінкою за ASA I, II, III дозволяє зменшити кількість періопераційних ускладнень, тривалість перебування в операційному блоці та у ВАІТ, часу ШВЛ, термінів госпіталізації. Післяопераційна летальність хворих З ASA ІІ складає 0,27-0,4%, у хворих з ASA ІІІ є вищою – 1,8-4,3 %[1, 2].
Саме тому преабілітація – комплекс заходів тривалістю 2-6 тижнів, скерованих на збільшення витривалості перед плановим оперативним втручанням і толерантності до фізичних навантажень, аеробного метаболізму, зменшення ризику, насамперед, судинних та респіраторних ускладнень [2].
Мета роботи підвищення якості періопераційного періоду хворих з коморбідною патологією шляхом застосування преабілітаційних заходів.
Матеріали та методи. Обстежено 19 пацієнтів, віком 49-88 років, з оцінкою ASA ІІІ для проведення планового лапароскопічного втручання на органах черевної порожнини. Виявлена супутня патологія: хронічна серцева недостатність (III–IV ФК по класифікації NYHA) – 14 хворих, порушення ритму і провідності серця – 7 хворих, клапанні вади – 8 хворих, ожиріння ІІІ-IY ст. – 11 хворих, синдром сонного апное – 8 пацієнтів, хронічне обструктивне захворювання легень – 8 хворих, інсулінзалежний цукровий діабет – 9 хворих.
Пацієнтам призначені і проведені додаткові обстеження і консультації, ЕХО серця, спірометрія, визначення глікозильованого гемоглобіну. Проведено корекцію лікування із залученням гіпотензивних, b-адреноблокаторів, діуретичних препаратів, анксіолітиків. Рекомендовані фізичні і легеневі вправи.
Результати. При повторному огляді пацієнтів через 4 тижні стан 4 хворих оцінювався вже за ASA ІІ. Відмічено стабілізацію артеріального тиску та показників глікемії. 16 хворих вказували на покращення загального стану. Заплановані оперативні втручання виконані у 16 пацієнтів з використанням інгаляційної анестезії севофлюраном. Ускладнень не відмічено.
Висновки. Застосування преабілітаційних заходів, як ризик знижуючої стратегії ускладнень періопераційного періоду, дозволяє уникнути важких ускладнень і обумовленої ними летальності