За останні десятиліття профіль захворюваності на інфекційний ендокардит змістився у бік збільшення кількості випадків серед пацієнтів старших вікових груп із переважанням стафілококової та ентерококової етіології. Пізня госпіталізація і зростання рівня антибіотикорезистентності обмежують ефективність консервативного лікування, що визначає важливість кардіохірургічного втручання. Враховуючи клінічну складність патології, надання медичної допомоги пацієнтам з інфекційним ендокардитом доцільно проводити мультидисциплінарними командами за участю кардіологів, експертів з візуалізації, кардіохірургів, інфекціоністів, мікробіолога та спеціаліста з амбулаторної парентеральної антибіотикотерапії
Нераціональне використання та нерегульований доступ до антибактеріальних препаратів залишаються основною причиною повсюдного зростання антибіотикорезистентності. Суттєве скорочення клінічних розробок нових класів антибіотиків суттєво обмежує можливості терапевтичного впливу в боротьбі з полірезистентними збудниками. В умовах зростання антибіотикорезистентності нагальною вимогою є оптимізація застосування наявних антибіотиків шляхом суворого дотримання принципів інфекційного контролю та впровадження програм адміністрування антимікробних препаратів.
УДК 616.98:616-022.39:599.322/.324:616.61-002.151
Протягом останніх років в Україні спостерігається суттєва зміна епідемічної ситуації щодо геморагічної гарячки з нирковим синдромом із збільшенням кількості офіційно зареєстрованих випадків. В статті продемонстровано клінічні випадки геморагічної гарячки з нирковим синдромом з нетиповою клінічною симптоматикою. Сучасна епідемічна ситуація в Україні вимагає підвищення клінічної настороженості лікарів різних спеціальностей щодо геморагічної гарячки з нирковим синдромом, а також обов'язкового включення методів специфічної лабораторної діагностики для виявлення хантавірусів до стандартів обстеження пацієнтів із синдромом гострого пошкодження нирок нез'ясованої етіології.
Ми повідомляємо про випадок кліщового енцефаліту (КЕ) в імунокомпетентної 53-річної пацієнтки, яка була госпіталізована до нашої клініки на 16-й день хвороби у стані середньої тяжкості з температурою тіла до 38,4 °C та клінічними ознаками менінгоенцефаліту. За результатами люмбальної пункції виявлено помірний лімфоцитарний плеоцитоз. Було встановлено діагноз КЕ, який підтверджений епідеміологічним анамнезом (виїзд до ендемічного регіону, укус кліща) та виявленням у сироватці крові діагностичних рівнів антитіл IgM та IgG, а в лікворі — IgG до вірусу кліщового енцефаліту. Неочікувано в спинномозковій рідині методом ПЛР було виявлено ДНК HHV-7. Після призначеної терапії стан пацієнтки покращився, і її виписали на 23-й день перебування в стаціонарі. Цей клінічний випадок демонструє складність діагностичної інтерпретації за умов співіснування двох нейротропних вірусів (один із яких — HHV-7) під час інфекційного процесу. Ми наводимо дані наукової літератури щодо особливостей перебігу інфекційного процесу, спричиненого поєднаним впливом нейротропних вірусів, а також ролі HHV-7 у розвитку менінгоенцефаліту.
Отримані нами попередні результати вказують на наявність суттєвих коливань частини активізаційних маркерів у пацієнтів із лептоспірозом. В роботі показано, що тяжкість лептоспірозу, значимо залежить від функціонального стану CD25+-лімфоцитів та CD HLA-DR+-лімфоцитів, які зумовлюють процеси субраннього та пізнього імунного запалення.