616.15-07:616.833.15-009.7:617.51

 Як свідчать дані фахової літератури, визначення нейрон-специфічної енолази (НСЕ) в лікворі та/або сироватці крові дає змогу оцінити ступінь механічного та/або ішемічного пошкодження нейронів. Враховуючи вище зазначене, ми поставили за мету встановити діагностичну інформативність дослідження вмісту НСЕ у крові як маркера ушкодження периферичних гілок трійчастого нерва у хірургічних хворих із поєднаною травмою середньої зони обличчя. У клінічні спостереження було задіяно 50 хворих із поєднаною травмою середньої зони обличчя – легкою черепномозковою травмою (ЧМТ) – струсом чи легким забоєм головного мозку й множинними переломами вилицевих кісток та дуг, які супроводжувались травматичною нейропатією другої гілки трійчастого нерва (підочноямкового, виличного) різного ступеня тяжкості. Пацієнти були поділені на дві клінічні групи. Першу клінічну групу склав 31 хворий із струсом головного мозку, серед них у 14 пацієнтів діагностовано легку нейропатію (невропраксію) підочноямкового й виличного нервів, а у 17 – нейропатію цих нервів середнього ступеня  тяжкості (аксонотмезис). У другу клінічну групу увійшло 19 хворих із легким забоєм головного мозку. В них були наявні клініко- функціональні ознаки нейропатії гілок верхньощелепного нерва середнього ступеня тяжкості. Ступінь ушкодження нервів та редукцію клініко-функціональної симптоматики нейропатії виявляли інструментально шляхом електроодонтометрії ікла верхньої щелепи та вимірювання електропотенціалів шкіри обличчя на стороні ушкодження виличної кістки, у сироватці крові визначали вміст НСЕ. Дослідження проводили під час госпіталізації хворих, на 7-у та 14-у доби післяопераційного періоду. Встановлено, що визначення НСЕ у крові хірургічних хворих при травматичній нейропатії трійчастого нерва має діагностичну інформативність (діагностичну чутливість та специфічність) при середньому ступені ушкодження, коли надмірно зростає концентрація цього нейронального фермента. Легка черепно-мозкова травма (струс головного мозку) не впливає на ці показники. На тлі клінічної маніфестації легкого забою головного мозку та при його неврологічних ускладненнях (арахноїдиті) зменшується специфічність, діагностична ефективність та прогностична значущість дослідження НСЕ як "чутливого" маркера оцінки характеру ушкодження периферичних гілок трійчастого нерва. 

 Процедура відкритого синус-ліфтингу при проведенні дентальної імплантації може спричинити перфорацію мембрани Шнайдера. Натепер відомо багато методів закриття перфорації синусової мембрани. Проте часті інтрахірургічні й післяопераційні ускладнення вимагають пошуку нових способів і матеріалів для підвищення продуктивності операції та зменшення тривалості хірургічного лікування пацієнтів.
Мета дослідження: провести аналіз сучасних вітчизняних та іноземних літературних даних щодо застосування медичних адгезивів для закриття перфорації мембрани Шнайдера під час операції відкритого синус-ліфтингу й оцінити їхню ефективність. У дослідженні використано аналітичний і бібліосемантичний методи. Наукову інформацію щодо дослідної тематики отримано з таких ресурсів пошукових систем: електронної бібліотеки авторефератів, дисертацій ресурсу Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, PubMed, Medline, MedNet, Embase, BMJ Group, Free Medical Journals, Free Medical Book, Scirus. На підставі аналізу літературних даних виявлено, що медичні біоадгезиви є найновішими матеріалами, які використовуються в стоматологічній практиці, мають переваги швидкого й неболючого нанесення, стійкості до інфекції, гемостатичні властивості, відсутність токсичності, хорошу герметизацію ранових поверхонь, високу міцність сполучення тканин і комфортні для пацієнтів. Використання в щелепно-лицевій хірургії сполук із новими позитивними якостями поряд із упровадженням сучасних технологій, апаратури й інструментів дозволить підвищити продуктивність операції відкритого синус-ліфтингу при проведенні дентальної імплантації, зменшити кількість інтрахірургічних і післяопераційних ускладнень, тривалість оперативних втручань, виконувати їх із найнижчим ризиком для пацієнта на високому професійному рівні. 

 Резюме. В статті представлено результати дослідження клінічної ефективності сучасних методик провідникових анестезій периферійних гілок нижньощелепного нерва при їх застосуванні під час проведення планових хірургічних втручань у бічній ділянці нижніх щелеп – операції атипового видалення ретенованого нижнього третього моляра (86 випадків) та цистектомії одонтогенних кіст (61 випадків). В залежності від застосованих методик провідникових анестезій, хворих було поділено на три клінічні групи.
У хворих контрольної групи було застосовано стандартну внутрішньоротову методику мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом. У хворих групи порівняння проводили торусальну анестезію за методикою М. М. Вейсбрема. У хворих основної групи застосовано модифіковану методику торусальної анестезії за Р. Б. Сарманаєвим – “торусо-мандибулярну” анестезію. При збереженні больової чутливості в ретромолярній ділянці її додатково знечулювали інфільтраційною анестезією. При неповній втраті больової чутливості в ділянці нижніх молярів (за результатами «pin-prick» тесту та електроодонтометрії), після проведених провідникових анестезій нижнього альвеолярного, язикового та щічного нервів, здійснювали блокаду щелепнопід’язикового нерва за вдосконаленою нами методикою в однойменній борозні, розташованій на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи. У випадку появи болю під час енуклеації оболонки одонтогенної кісти, пророслої в гілку нижньої щелепи, додатково було проводено інфільтраційну анестезію субмасетеріального простору для блокади щелепної гілки великого вушного нерва. Під час проведення хірургічних маніпуляцій оцінювали емоційно-рухові прояви больового стресу у хворих за шкалою Sounds, Eyes and Motor (Звуки, Очі, Рухи) та вегетативну реакцію за індексом перфузії (РІ) та частотою пульсу. Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням t-критерію Стьюдента, а також коефіцієнту Пірсона χ2.
Провівши аналіз отриманих результатів анестезіологічного забезпечення планових операційних втручань на нижніх щелепах, можна констатувати, що існує взаємозв’язок між досягнутим анестезіологічним ефектом та застосованими методиками провідникових анестезій. Торусо-мандибулярна анестезії за Р. Б. Сарманаєвим є статистично значуще ефективніша від класичної мандибулярної анестезії за С. Н. Вайсблатом – χ2 =16,318 (р<0,001) та від стандартної торусальної – χ2=3,864 (р=0,050). 

 Мета дослідження: Дати клінічну оцінку ефективності ендоназальної блокади носопіднебінного нерва різними способами під час проведення операції радикальної гайморотомії у стоматологічних хворих.
Матеріали та методи. Клінічні спостереження проведено у 50 хворих, в яких діагностовано хронічний одонтогенний гайморит. Операцію радикальну гайморотомію проводили під місцевим потенційованим знеболюванням. Усім хворим проводили на верхній щелепі провідникові анестезії за класичними методиками. Пацієнтів, в залежності від застосованих їм способів ендоназальної блокади носопіднебінного нерва, було поділено на дві клінічні групи: основну (24 особи) та групу порівняння (26 осіб). Хворим основної групи здійснювали ендоназальну блокаду носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крилопіднебінного
вузла. У пацієнтів групи порівняння блокаду вказаного нерва проводили перед його входом у різцевий канал. Оцінювали ефективність анестезій за клінічними та вегетативними проявами больового стресу.
Результати. Під час видалення поліпів та патологічних грануляцій зі слизової оболонки максилярного синуса у хворих основної групи не було больових відчуттів, не спостерігались емоційнорухові та вегетативні прояви больового стресу, що підтверджувало ефективність застосованого ендоназального способу знечулення носопіднебінного нерва. У хворих групи порівняння під час проведення аналогічних хірургічних маніпуляцій повного ефекту місцевого знеболення вдалось досягти у 50,0 % випадків (χ2 – 8,065, р = 0,005). Це були пацієнти, які мали гіпопневматизовані або помірно пневматизовані типи верхньощелепних пазух.
У решти хворих під час операції виникали емоційно-рухові та вегетативні прояви больового стресу під час видалення патологічно зміненої слизової  оболонки, розташованої на медіальній стінці верхньощелепного синуса.
Висновки. При застосуванні стоматологічним хворим ендоназальної блокади носопіднебінного нерва у місці його відгалуження від крило – піднебінного ганглія під час проведення операції радикальної гайморотомії досягається у всіх клінічних випадках повне знечулення слизової оболонки, верхньощелепної пазухи, не залежно від ступеня її пневматизації. Анестезія носопіднебінного нерва у нижньому носовому ході дає можливість безболісно провести хірургічне втручання лише у хворих із гіпопневматизованими верхньощелепними пазухами й у більшості пацієнтів із помірною їх пневматизацією.