Introduction. Infectious diseases have been a threat during all periods of human existence. Primary measures to protect against extremely dangerous pathogens included quarantine, observation and vaccination. Vaccination was crucial in the fight against smallpox — the only disease, which was eradicated on a global scale. The aim of the work was to identify the main stages of development and application of vaccines for the protection against especially dangerous infection (EDI) and the contribution of Ukrainian scientists in the development of vaccines for EDI. Methods. An analysis using the Search Strategy of narrative reviews of literary sources and Internet resource was conducted to systematize data about the application of immunobiological preparations to create an active immunity against several actual EDI. The participation of scientists with Ukrainian roots in the creation of vaccines against this group of diseases is indicated. Results. Smallpox (variolation in China in the 11th century) is known as the first disease against which specifc protection was created. Until the 20s century, the first five vaccines against EDI were developed: smallpox, rabies, anthrax, cholera, and plague. In the 20s century, the list was supplemented by vaccines against typhus, yellow fever, tick-borne encephalitis,тtularemia, brucellosis, coxiellosis (Q-fever), hemorrhagic fever with renal syndrome (HFRS). The introduction of new technologies in the 21st century allowed improving existing preparations and creating new ones against Ebola viral disease (EVD), COVID-19 as EDIs relevant ones for the pandemic potential. Outstanding scientists with Ukrainian roots contributed to the creation of vaccines against EDI: V. Khavkin, D. Samoilovich, V. Zhdanov. Conclusion. Protection of the population against EDIs is limited by the number of available effective vaccines. The development of vaccines against COVID-19 has improved the prognosis for containment of the COVID-19 pandemic. 

Навчальний посібник підготовлено відповідно до типової навчальної програми “Епідеміологія” з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик і стандартів освіти на основі нормативно-директивних матеріалів МОЗ України. Стисло викладено основи загальної епідеміології та підходи щодо запобігання виникненню епідемічних ускладнень, захисту населення і території від поширення інфекційних хвороб.
Для магістрів і лікарів-інтернів медичних закладів вищої освіти — університетів, інститутів і академій.

Навчальний посібник для проведення практичних занять зі спеціальної епідеміології для студентів V курсу медичного факультету складено відповідно до типової навчальної програми «Епідеміологія» з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик і стандартів освіти на основі нормативно-директивних матеріалів МОЗ України. У посібнику стисло викладено основи спеціальної епідеміології та підходи до організації та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів при різних групах інфекцій.
Видання ілюстровано схемами, таблицями. Кожний тематичний модуль, окрім інформаційного блоку, містить питання для самоконтролю, тестові завдання та ситуаційні задачі, що дає можливість оцінити ступінь засвоєння навчального матеріалу.
Для студентів вищих навчальних закладів — медичних університетів, інститутів й академій.

Поширенням стійкості збудників інфекцій до специфічних терапевтичних засобів зумовило розроблення низки стратегій ВООЗ щодо їх раціонального застосування, пошуку нових препаратів. У центрі уваги фахівців переважно є проблеми антибіотикорезистентності бактеріальних агентів, останні ВООЗ за тягарем для охорони здоров’я розділило на три підгрупи. Однак, подібна ситуація є і з іншими таксономічними групами збудників, зокрема грибами, рикетсіями, хламідіями і вірусами.

Хантавіруси (родина Hantaviridae) — збудники особливо небезпечних природно-осередкових інфекційних захворювань, які спричиняють у людей геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС) і хантавірусний кардіопульмональний синдром (ХКПС) (Lee H.W. et al., 1978; Butler J.C. et al., 1994; Ткаченко У.А., 2002). Ареалом поширення збудників ГГНС є азійсько-європейський регіон, а ХКПС — американський континент. Відомо понад 20 серотипів збудників ГГНС, з яких найактуальнішими є Hantaan, Dоbrоvа/Веlgrаd, Saaremaa, Seoul, Puumala, а для ХКПС — Sin Nombre virus, Black Creek Canal virus, Bayou virus, New York virus, Andes. Резервуарами хантавірусів у природі є дрібні ссавці, переважно гризуни, і для кожного серотипу хантавірусу є властивий специфічний вид гризуна-резервуара, що обумовлює відмінності їх географічного поширення. У Східній Азії (Китай, Російська Федерація (РФ) і Південна Корея) захворювання спричиняється вірусом Hantaan; у скандинавських країнах, Західній Європі і на заході РФ — вірусом Puumala. У балканському природному осередку циркулює вірус Dоbrоvа/Веlgrаd, серотип Seoul — в усьому світі. У Центральній Європі та Скандинавії останніми роками виявлено випадки ГГНС, що спричинена хантавірусом Saaremaa (Dzagurova T.K. et al., 2018; Curtis J.L. et al., 2019). Клінічна маніфестація ГГНС суттєво різниться при ураженні різними серотипами хантавірусів. Найтяжчі клінічні форми зумовлені Hantaan, Seoul, Dobrava з розвитком класичних п’яти фаз ГГНС. Зараження людей серотипом Puumala маніфестує нефронефритом і має легший клінічний перебіг (Виноград Н.О., 2004; Clement J. et al., 2019).
Чинниками ризику ураження людей хантавірусами є приналежність до професійних груп ризику, перебування на ендемічних територіях, останньому сприяє інтенсифікація різних видів міграції населення: трудова, військова, рекреаційна, паломницька тощо.