УДК 615.5–002.525.2:616.1]–06–07

Introduction. Systemic lupus erythematosus (SLE) due to damage to numerous organs or systems still requires comprehensive study.

The aim of the study. To find out the clinical markers of the blood vessels syntropic lesions in patients with systemic lupus erythematosus, their diagnostic value.

Materials and methods. 118 patients with SLE with syntropic lesions of the circulatory system were examined (107 women (90.68 %) and 11 men (9.32 %) aged 18 to 74 years (average age 42.48 ±1.12 years)).

The study included the identification of clinical markers of blood vessels syntropic lesions, determination of the diagnostic value of individual clinical markers and their constellations in terms of sensitivity, specificity and accuracy in patients with SLE, and the identification of one of them with the most reliable diagnostic value.

Results. Clinical markers for detecting A. G. M. Raynaud’s syndrome in patients with SLE are morning stiffness, new rashes, paleness of the fingers and toes in the cold, chilliness of the extremities, memory problems, symptomatic hypertension - skin dryness, legs swelling, shortness of breath, palpitations, headache, increased blood pressure, displacement of the left border of the heart to the left, accent of the second tone on the aorta, livedo reticularis - skin dryness, chilliness of the extremities, shortness of breath,  retinal angiopathy - morning stiffness, paleness of the fingers and toes in the cold, legs swelling, shortness of breath, palpitations, headache, increased blood pressure, displacement of the left border of the heart to the left, accent of the second tone on the aorta, pulmonary hypertension - morning stiffness, legs swelling, shortness of breath, palpitations, memory problems, accent of the second tone on the pulmonary artery, atherosclerosis - muscle ache, shortness of breath, memory problems,  venous thrombosis - legs swelling, shortness of breath, palpitations, capillaritis - headache.

The optimal value for the diagnosis of A. G. M. Raynaud’s syndrome in patients with systemic lupus erythematosus is the constellation of clinical markers "joint pain + chilliness of the extremities", symptomatic hypertension - a separate clinical marker accent of the second tone on the aorta, livedo reticularis - "joint pain + new rash + shortness of breath", retinal angiopathy - "joint pain + increased blood pressure", pulmonary hypertension - a separate clinical marker accent of the second tone on the pulmonary artery or the constellation "joint pain + accent of the second tone on the pulmonary artery", atherosclerosis - a separate clinical marker shortness of breath or the constellation "joint pain + shortness of breath", venous thrombosis - "joint pain + photosensitivity + shortness of breath", capillaritis - "palpitations + headache + increased blood pressure".

Conclusions. In patients with systemic lupus erythematosus the optimal diagnostic value among clinical monomarkers and their constellations for the detecting of A. G. M. Raynaud’s syndrome have chilliness of the extremities, "joint pain + chilliness of the extremities" with an advantage in the constellation, symptomatic hypertension - accent of the second tone on the aorta, "joint pain + accent of the second tone on the aorta" with an advantage in the monomarker,  livedo reticularis - shortness of breath, "joint pain + new rash + shortness of breath" with an advantage in the constellation, retinal angiopathy - increased blood pressure, "joint pain + increased blood pressure" with an advantage in the constellation, pulmonary hypertension - accent of the second tone on the pulmonary artery or the constellation "joint pain + accent of the second tone on the pulmonary artery", atherosclerosis - shortness of breath or the constellation "joint pain + shortness of breath", venous thrombosis - legs swelling, "joint pain + photosensitivity + shortness of breath" with an advantage in the constellation, capillaritis - headache, "palpitations + headache + increased blood pressure" with an advantage in the constellation.

Introduction. A typical manifestation of anemia is a decrease in the blood's hemoglobin content, which, in combination with the changes in the color index and other indicators of the blood, allows us to assume its nature. Deficiency of vitamin B12 and folic acid in patients with diabetes mellitus requires the attention of clinicians because it can be accompanied by usual clinical manifestations, but it may also disguise itself as other diseases and be pathogenetically related to them. It is extremely important to detect anemia caused by a deficiency of vitamin B12 and folic acid in time. Therefore, clinicians need to pay attention to the problem of comprehensive assessment of the condition of patients with diabetes mellitus and to the use of reliable diagnostic methods aimed at studying the status of vitamin B12 and folic acid.
The aim of the study was to demonstrate the peculiarities of the clinical course and the patient's own experience in the diagnosis of vitamin B12 and folate deficiency anemia in a patient with diabetes mellitus.
Materials and methods. A 77-year-old woman with diabetes mellitus was under our observation; at the time of hospitalization, she complained of dizziness, general weakness, episodes of loss of consciousness, yellowing of the skin and sclera, nausea, dry mouth, discomfort in the right hypochondrium, and weight loss over the last month. To establish the diagnosis, a thorough anamnesis was collected, a complex of laboratory and instrumental studies was performed, and related specialists consulted the patient. For the diagnosis of anemia, in addition to the usual complete blood count, the content of vitamin B12 and folic acid in the blood, as well as the concentration of methylmalonic acid in the urine and the content of homocysteine in the blood were determined.
Results and discussion. During the thorough examination, hyperchromic anemia, increased blood content of vitamin B12, folic acid, and homocysteine, and an increase in the concentration of methylmalonic acid in the urine were revealed. The patient had no damage to the nervous system, and damage to the gastrointestinal tract was manifested by gastric hyperplastic polyps. The patient's clinical diagnosis was verified, and treatment was prescribed, considering vitamin B12 and folate deficiency as well as the underlying pathology. A reticulocyte crisis was noted as a result of correct tactics. As a result of the treatment, her condition improved, and she was discharged from the hospital with a recommendation to continue treatment at home. Conclusions. A comprehensive approach, taking into account the peculiarities of the clinical course, the determination of vitamin B12, folic acid, as well as methylmalonic acid and homocysteine are decisive for the differentiation and diagnosis of vitamin B12 and folate deficiency anemia in patients with diabetes mellitus.
KEYWORDS: anemia, vitamin B12 deficiency, folate deficiency, diabetes mellitus, polymorbid pathology.

Вступ.
Актуальність багатогранного дослідження МС та ІХС і ЦД 2 типу не викликає жодних сумнівів. Серед пацієнтів з ЦД 2 типу близько 90% мають ожиріння, що пов’язане з наявністю споріднених проявів гормонального статусу та метаболічних змін[1,2]. Незважаючи на незначне зниження поширеності, у країнах Європи налічується близько 34,9 млн осіб з ІХС)[3]. В той же час, поширеність ЦД становить близько 60 млн осіб в країнах Європи та 422 млн – у світі і стрімко зростає[4]. Разом з тим, на даному етапі ще недостатньо досліджено визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень ІХС у пацієнтів з МС, існує потреба у персоніфікованому підході до пацієнта з МС.
Мета.
Провести регресійний аналіз чинників ризику виникнення ІХС у пацієнтів з МС.

Проблема вивчення синтропічної патології ішемічної хвороби серця (ІХС) та цукрового діабету (ЦД) 2 типу на грунті метаболічного синдрому (МС) актуальна і потребує подальших досліджень[1, 2]. Відомо про вплив телмісартану на рецептори ангіотензину 2, що розташовані в структурах головного мозку, з регуляцією функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарної системи [3–6]. Однак динаміка гормонального статусу (у вигляді змін пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону гіпофізу), що характеризує стан хворого в процесі лікування телмісартаном, залишається вивченою недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення дослідження.

Мета: оцінити зміни гормонального статусу у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії.

Матеріали і методи. Для дослідження гормонального спектру обстежено 51 пацієнта (26 жінок та 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС. Хворих було розподілено на дві групи – дослідну та групу порівняння, залежно від призначеного лікування. Дослідна група включала 27 пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 14, чоловіків – 13), які приймали телмісартан у дозуванні 80 мг/добу і стандартну терапію. У групу порівняння входили 24 хворих на ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 12, чоловіків – 12), які приймали стандартну терапію. До контрольної ґрупи увійшли 40 практично здорових осіб: чоловіків – 17 (42,5 %), жінок – 23 (57,5 %). Усім пацієнтам до початку лікування та через 1 міс. з моменту призначення лікування проведено аналіз динаміки АТ і гормонального статусу (зміни рівня пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону). Статистичну обробку проведено з допомогою програми Microsoft Excel (2003). При порівнянні параметрів у двох незалежних групах використано U-критерій Манн–Вітні. Рівень значущості приймали за умови р < 0,05.

Результати. Дослідження показало, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, були кращими результати контролю АТ, зокрема діастолічного АТ, порівняно з пацієнтами, що отримували стандартну терапію.

Рівень кортизолу дослідної групи до лікування становив 150,93 [123,79; 177,67] нг/мл, упродовж лікування достовірно не змінювався – 142,7 [125,74; 228,72] нг/мл, проте спостерігалась тенденція до його зниження (р > 0,05). Група порівняння також характеризувалась тенденцією до зниження рівня кортизолу через 1 міс. лікування (146,0 [133; 147,1] нг/мл), в порівнянні з його значенням до лікування (156,47 [110,01; 195,87] нг/мл) (p= 0,45)).

Рівень пролактину у жінок дослідної групи до лікування дорівнював 10,96 [6,94; 12,91] нг/мл, через 1 міс. лікування достовірно підвищився на 42,38 %, до   19,02 [13,64; 19,65] нг/мл (p = 0,007), тоді як рівень пролактину у жінок групи порівняння через 1 міс. лікування достовірно не змінювався (11,6 [8,87; 14,42] нг/мл, p = 0,69) щодо його рівня до лікування 11,07 [9,35; 17,30] нг/мл (р > 0,05).

Рівень пролактину у чоловіків дослідної групи до лікування становив 9,58 [8,16; 13,77] нг/мл, і через 1 міс. лікування із застосуванням телмісартану підвищився на 22,87 %, до 12,42 [11,79; 18,24] нг/мл (p < 0,05), на відміну від пацієнтів групи порівняння, де рівень пролактину достовірно не змінювався (8,86 [7,6; 10,97] нг/мл) щодо його рівня до лікування (8,04 [7,62; 10,28] нг/мл, p = 0,53).

Рівень тиреотропного гормону у пацієнтів дослідної групи до лікування становив 2,92 [1,78; 3,76] мкОд/дл, знижувався впродовж лікування до 1,96 [1,14; 3,11] мкОд/дл на 48,98% (p = 0,04), на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормону через 1 міс. лікування (2,67 [1,45; 3,94] мкОд/дл) достовірно не змінювався щодо його рівня до лікування (2,61[1,83; 3,09] мкОд/дл, p = 0,88).

Пацієнти дослідної групи через 1 міс. лікування характеризувались підвищенням на 16,55 % рівня вільного тироксину (1,39 [1,24;1,7] нг/дг, p = 0,02) щодо його рівня до лікування (1,16 [1,01;1,3] нг/дг), тоді як достовірно не змінювався рівень вільного тироксину впродовж лікування (1,0 [0,97;1,07] нг/дг) у пацієнтів групи порівняння щодо його рівня до лікування (0,93 [0,85;1,41] нг/дг).

Висновки

1. Дослідження показало, що прийом телмісартану впливає на зміни гормонального спектру у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС.
2. Як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу, як позитивний результат в процесі лікування.
3. Корекція телмісартаном сприяє достовірно вищому зростанню вмісту пролактину (у межах референтних значень), підвищенні рівня вільного тироксину, поряд із зниженням рівня тиреотропного гормону гіпофізу, що сприяє корекції метаболічних змін.

УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.