УДК 616.1-06-071-038-089

Актуальність. Частина пацієнтів, які потребують проведення планових некардіальних операцій, мають підвищений ризик розвитку серцево-судинних ускладнень. До рекомендованих критеріїв оцінки пацієнта та прогнозу належать серцеві біомаркери. Оптимальні схеми виділення пацієнта високого ризику продовжують вивчатись з точки зору клінічної та економічної доцільності. Мета: проаналізувати взаємозв’язок рівня серцевих біомаркерів та клінічних, інструментальних і лабораторних даних; оцінити їх роль для передбачення і запобігання виникненню фатальних кардіальних подій у пацієнтів із супутньою серцево-судинною патологією в періопераційному періоді при некардіальних хірургічних втручаннях. Матеріали та методи. 123 пацієнтам, які перенесли планове некардіохірургічне операційне втручання та мали супутню серцево-судинну патологію, визначено рівень натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) перед операцією. Особам із підвищеним рівнем показника в динаміці через 24 та 48 годин визначено концентрацію тропонінів. Проаналізовано хірургічний ризик, функціональну здатність пацієнта, клінічні фактори ризику за переглянутим індексом серцевого ризику, фізичний статус за ASA, індекс статусу активності Дюка, стан «крихкості/вразливості», індекс функціональної спроможності міокарда, динаміку 12-канальної ЕКГ спокою, показники загальноклінічного та біохімічного аналізів крові. Результати. Підвищений рівень NT-proBNP перед операцією виявлено в третини пацієнтів. Рівень тропонінів у динаміці не виходив поза верхню межу референтних значень, проте прямо корелював з концентрацією NT-proBNP. В жодного пацієнта не спостерігалось негативної динаміки на ЕКГ. У групі пацієнтів із підвищеним рівнем NT-proBNP виявлено вищий відсоток осіб із перенесеним інфарктом міокарда, після планового стентування, з хронічною серцевою недостатністю понад ІІВ стадії. У цієї категорії осіб знижені функціональна спроможність, індекс статусу активності, метаболічний еквівалент, вищий показник «крихкість/вразливість». Сонографічно виявлено нижчу фракцію викиду лівого шлуночка, вищі індекс міокардіальної спроможності, показники маси та індексу маси міокарда, серед них переважали особи з ремоделюванням міокарда та гіпертрофією. Тривалість перебування у стаціонарі була вірогідно вища в осіб із підвищеним рівнем NT-proBNP. Половина пацієнтів цієї групи померла на противагу 4 % осіб із нормальним рівнем біомаркера. Оптимальне граничне значення NT-proBNP 318 нг/л з найвищою чутливість та специфічністю має високе прогностичне значення щодо передбачення смерті пацієнтів. Висновки. Кардіальні біомаркери у поєднанні з клінічними та функціональними показниками є вагомим та доступним інструментом виокремлення пацієнтів високого ризику, зокрема смерті. Їх визначення доцільно впровадити в рутинну клінічну практику.

Background. Some patients who require elective noncardiac surgery are at increased risk of developing cardiovascular complications. Cardiac biomarkers are among the criteria recommended for patient assessment and prognosis. Optimal algorithms for identifying high-risk patients continue to be studied from the point of view of clinical and economic feasibility. The aim of the work is to analyze the relationship between the level of cardiac biomarkers and clinical, instrumental and laboratory data; to assess their role in predicting and preventing fatal cardiac events in patients with concomitant cardiovascular pathology in the perioperative period during noncardiac surgical interventions. Materials and methods. Preoperative N-terminal prohormone of brain natriuretic peptide (NT-proBNP) levels were determined in 123 patients undergoing elective noncardiac surgery who had concomitant cardiovascular disease. Troponin concentrations were determined in individuals with elevated natriuretic peptide levels 24 and 48 hours after surgery. Surgical risk, patient functional capacity, clinical risk factors according to the Revised Cardiac Risk Index, physical status according to ASA, Duke Activity Status Index, frailty, myocardial performance index, 12-lead resting ECG dynamics, and general clinical and biochemical blood tests were analyzed. Results. Elevated NT-proBNP levels before surgery were detected in one third of patients. Troponin did not exceed the upper limit of reference values, but correlated with NT-proBNP concentration. No patient had negative ECG dynamics. In the group with elevated NT-proBNP levels, a higher percentage of individuals with myocardial infarction, those after planned percutaneous coronary intervention, with chronic heart failure stage IIB and above were detected. This cohort has reduced functional capacity, activity status index, metabolic equivalent, and higher frailty. They have lower left ventricular ejection fraction, higher myocardial performance index, mass and myocardial mass index, among them, patients with myocardial remodeling and hypertrophy predominated. Hospital stay was significantly longer in individuals with elevated NT-proBNP. Half of the patients in this group died, compared to 4 % of those with normal levels of the biomarker. The NT-proBNP cutoff value of 318 ng/l with the highest sensitivity and specificity has a high prognostic value for predicting death. Conclusions. Cardiac biomarkers in combination with clinical and functional parameters are a powerful and accessible tool for identifying patients at high risk, including death. Their identification should be implemented in routine clinical practice.

Актуальність: ERAS (Enhanced Recovery After Surgery) – програма періопераційної допомоги, впровадження якої передбачає покращення результатів лікування та зменшення витрат на лікувальний процес. Рекомендації PROSPECT для періопераційного знеболювання при хірургічному лікуванні пахвинних гриж включають парацетамол, нестероїдні протизапальні препарати або селективні ЦОГ-2-інгібітори, внутрішньовенний дексаметазон та регіонарні методи (герніа-блок або ТАР-блок). Опіоїди рекомендовані тільки при неадекватності вищенаведених методик знеболення.
Мета роботи: оцінити ефективність ТАР-блоку в знеболенні та ранній реабілітації у пацієнтів з пахвинними грижами.
Матеріали і методи: До дослідження включено 56 пацієнтів, яким проведено лапароскопічну пластику (ТАРР) пахвинних гриж протягом 2020 року у хірургічному відділенні №3 Львівської обласної клінічної лікарні. Середній вік хворих склав 63,2 ± 12,2 років, маса тіла хворих становила 79 ± 4 кг. У лікуванні всіх 56 пацієнтів ми застосували принципи протоколів ERAS. Передопераційна підготовка здійснювалась без седативних середників та без премедикації. Тверду їжу ці пацієнти припиняли їсти за 6 годин до операції, рідину за 2 години, спеціальна очистка ШКТ не проводилась. Всім пацієнтам проводилась загальна інгаляційна анестезія севофлураном. Інтраопераційно фентаніл вводили в дозі 100 мкг перед інтубацією трахеї, у подальшому по потребі при гемодинамічних ознаках недостатньої аналгезії. Міорелаксант – атракуріум. Для профілактики післяопераційної нудоти і блювання вводили ондансетрон 4 мг та дексаметазон 8 мг. Пацієнтів поділили на 2 групи. У пацієнтів І групи (n = 32) ми застосовували внутрішньовенну мультимодальну неопіоїдну аналгезію після операції (парацетамол 1000 мг 3 рази на добу, декскетопрофен 50 мг 3 рази на добу). У ІІ групі (n=24) після введення в наркоз та інтубації трахеї виконували ТАР-блок під УЗ-контролем бупівакаїном 0.25 % 30 мл у поєднанні з лідокаїном 200 мг та дексаметазоном 4 мг. Після операції за потреби вводили в/в декскетопрофен 50 мг. Обидві групи статистично вірогідно не відрізнялися за віком, масою тіла та розміром грижі за класифікацією Європейської асоціації герніологів. Анетезіологічний ризик у хворих обох груп було оцінено як ASA II-III.
Результати: Інтраопераційно потреба у фентанілі становила в І групі 280 ± 54 мкг., в ІІ групі 120 ± 40 мкг. Середня інтенсивність болю за ВАШ за першу добу після операції становило в І групі 2,5 ± 0,5 балів, в ІІ групі 1,2 ± 0,4 бали. Додаткового однократного введення декскетопрофену за першу добу після операції потребували
всього 3 пацієнта (12,5 %) з ІІ групи. Потреби в опіоїдах в післяопераційному періоді не було у жодного пацієнта в обох групах. У І групі післяопераційна нудота мала місце у 4 пацієнтів (12,5 %) та блювання – у одного пацієнта (3,1 %). В ІІ групі епізодів післяопераційної нудоти та блювання не було в жодного пацієнта. Пацієнти І групи були спроможні до вертикалізації та ходіння в середньому через 12 годин після закінчення операції, цей інтервал в ІІ групі становив – 6 годин. Перший повноцінний прийом їжі в І групі відбувся в середньому за 7 годин після операції, а в ІІ групі – за 4 години після операції.
Висновки: Застосування ТАР-блоку значно покращує якість знеболення, зменшує інтраопераційну потребу в опіоїдах та прискорює реабілітацію пацієнтів після хірургічного лікування пахвинних гриж.

УДК 616-089.843:355.01(477)

Одним з провідних напрямків розвитку української медицини впродовж останніх декількох років є трансплантація органів, адже це метод лікування, який залишається останньою надією на порятунок, коли будь-які інші методи вже неефективні. Та, попри успіхи у цій сфері, виникають і проблемні моменти, основний з яких – нестача донорських органів. Головною причиною даного дефіциту вважається незгода родичів на вилучення органів, у зв’язку з низьким рівнем інформованості населення щодо процедури констатації смерті мозку. Та, не зважаючи на це, а також попри тяжкі умови праці в часі війни, українська трансплантологія безупинно розвивається, про що свідчать дані МОЗ та Українського центру трансплант-координації. Значним успіхом у сфері трансплантології є нещодавно проведена друга в Україні та перша, здійснена самостійно українськими лікарями, трансплантація легень.