Перекрут придатків матки найчастіше відбувається в жінок репродуктивного віку, проте може спостерігатись у будь-якому віці, починаючи від моменту народження і до 18 років [1,6,12]. Ця патологія становить близько 4% серед дівчат, які звертаються до хірургів із приводу гострого абдомінального болю [6,11]. Своєчасне встановлення діагнозу перекруту придатків матки часто буває утрудненим, що зумовлене відсутністю патогномонічних симптомів, а це, своєю чергою, спричиняє відтермінування хірургічного втручання [6,11,29]. Запізніле втручання призводить до зростання ризику розвитку некротичних змін у придатках матки, а також виникнення інших ускладнень, зокрема перитоніту, кровотечі, сепсису [15,26], а в подальшому – до зниження фертильності [28]. Донедавна стандартом хірургічного лікування дітей і дорослих із перекрутом придатків матки була оваріектомія через побоювання, що  тканина яєчника нежиттєздатна, а деторсія без видалення може спричинити тромбоемболію та розвиток злоякісного процесу в залишеному яєчнику [15,21,26]. На сьогодні хірургічна тактика лікування дівчат із цією патологією передбачає проведення деторсії, незважаючи навіть на некротичні зміни під час хірургічного втручання [2,4,14]. Слід зазначити, що питання проведення оваріектомії або деторсії за наявності перекруту придатків матки залишається предметом дискусій між дитячими хірургами та гінекологами [4,25].

Невиношування вагітності лишається важливою проблемою світового масштабу: щорічно у світі реєструється 23 млн викиднів, тобто 44 втрати вагітності щохвилини, а загальний ризик викидня становить 15,3% від усіх вагітностей. До ефективних методів збереження вагітності (у разі ідіопатичного невиношування вагітності та загрози викидня) належать модифікація способу життя та терапія прогестагенами. Прогестерон є основним гормоном, необхідним для збереження вагітності. Ефективність прогестагенів серед медикаментозних методів, що підвищують шанси на збереження вагітності, доведена численними дослідженнями. Загалом досліджувалися різні види прогестагенів щодо їхньої ефективності та безпеки застосування під час вагітності. Зрештою прогестерон і дидрогестерон стали єдиними прогестагенами, що затверджені для використання в акушерстві: у жінок із клінічними діагнозами загрози викидня та ідіопатичним рецидивним викиднем мікронізований прогестерон і дидрогестерон достовірно знижують частоту викидня. Крім того, у сучасних рандомізованих дослідженнях, проспективних випробуваннях і метааналізах ретельно вивчені питання безпечного застосування прогестагенів і доведено однаковий профіль безпеки дидрогестерону й мікронізованого прогестерону для вагітних і плода. Дослідження продемонстрували, що пероральний дидрогестерон характеризується відносно низькою антагоністичною активністю щодо глюкокортикоїдних і мінералокортикоїдних рецепторів порівняно з прогестероном, а тому добре переноситься. Завдяки особливостям своєї структури дидрогестерон має покращену біодоступність при пероральному застосуванні порівняно з прогестероном, що дозволяє жінці уникати незручностей і дискомфорту, пов’язаних із інтравагінальним або внутрішньом’язовим уведенням прогестерону. Крім того, дидрогестерон має в 1,5 раза вищу спорідненість до рецепторів прогестерону порівняно з мікронізованим прогестероном і виражену протизапальну та імуномодулювальну дію, що забезпечує певні клінічні переваги для пацієнток після повторних втрат вагітності.

Отже, прогестагени показані всім пацієнткам зі звичним викиднем з моменту отримання позитивного тесту на вагітність, оскільки знижують ризик викидня. Важливо, що використання прогестагенних препаратів протягом першого та другого триместру вагітності не пов’язане з побічними ефектами.

Miscarriage remains an important global problem: 23 million miscarriages are registered annually in the world, i.e. 44 pregnancy losses every minute, and the total risk of miscarriage is 15.3% of all pregnancies. Effective methods of pregnancy preservation (in case of idiopathic miscarriage and threatened miscarriage) include lifestyle modification and progestagen therapy. Progesterone is the main hormone necessary to maintain pregnancy. The effectiveness of progestogens among medical methods that increase the chances of pregnancy preservation has been proven by numerous studies. Effectiveness and safety of various types of progestogens during pregnancy have been studied. As a result, progesterone and dydrogesterone became the only progestogens approved for use in obstetrics – micronized progesterone and dydrogesterone reduce the frequency of miscarriage in women with clinical diagnoses of threatened miscarriage and idiopathic recurrent miscarriage. In addition, the progestogens safety has been carefully studied in modern randomized studies, prospective trials and meta-analyses and the same safety profile of dydrogesterone and micronized progesterone for pregnant women and the fetus has been proven. Studies have shown that oral dydrogesterone has relatively low antagonistic activity at glucocorticoid and mineralocorticoid receptors compared to progesterone and therefore well tolerated. Oral dydrogesterone due to the peculiarities of structure has improved bioavailability compared to progesterone, which allows a woman to avoid the inconvenience and discomfort associated with the intravaginal or intramuscular use of progesterone. In addition, dydrogesterone has a 1.5 times higher affinity for progesterone receptors compared to micronized progesterone and a pronounced anti-inflammatory and immunomodulation effect, which provides certain clinical advantages for patients after recurrent pregnancy losses.

Thus, progestogens are indicated for all patients with recurrent pregnancy losses from the moment of receiving a positive pregnancy test, as they reduce the risk of miscarriage. It is important that the use of progestagen drugs during the first and second trimester of pregnancy is not associated with side effects.

Аномальні вагінальні виділення (АВВ) – поширений синдром, менеджмент якого розглядається в багатьох обґрунтованих доказами настановах: спільна настанова Міжнародного об’єднання проти інфекцій, що передаються статевим шляхом (IUSTI), та ВООЗ щодо ведення пацієнток із вагінальними виділеннями (2018); практичний бюлетень № 215Американського коледжу акушерства та гінекології (ACOG) «Вагініт у невагітних пацієнток» (2020); настанови Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC) щодо лікування захворювань, що передаються статевим шляхом (2021) тощо. У грудні 2022 р. МОЗ України були затверджені адаптована клінічна настанова та стандарти медичної допомоги «Аномальні вагінальні виділення». Особливим аспектом менеджменту АВВ є рецидивний перебіг. Серед багатьох гіпотез етіології рецидивного перебігу вагінальних інфекцій на особливу увагу заслуговує клінічний аспект складності повноти діагностики збудників змішаних форм. Це свідчить про необхідність передбачати можливість змішаної етіології АВВ чи атипового перебігу окремих нозологій ще на клінічному етапі. Цей огляд сфокусований на ролі оцінювання рН вагінальних виділень як на клінічному етапі діагностики причин АВВ, так і в процесі інтерпретації результатів лабораторних досліджень. Оцінювання рН вагінальних виділень є важливим компонентом клінічного етапу діагностики причин АВВ. Це доступне і швидке дослідження дає змогу вже при огляді пацієнтки об’єктивізувати наявність вагінального дисбіозу зі зниженням рівня лактофлори і молочної кислоти, що потребує подальшої лабораторної діагностики; а також є складовою критеріїв Амселя для діагностики бактеріального вагінозу та індексу вагінального здоров’я задля оцінювання ступеня вагінальної атрофії в менопаузі. Використання рНметрії вагінальних виділень покращує діагностику складних для виявлення інфекцій та рідкісних причин АВВ. Також цей метод корисний для використання в галузі телемедицини з метою запобігання невиправданим лікарським оглядам, лабораторним обстеженням та самолікуванню або, навпаки, для підтвердження необхідності консультації фахівця. 

Abnormal vaginal discharge (AVD) is a common syndrome. Its management is addressed in many evidence-based guidelines: International Union of Sexually Transmitted Infections (IUSTI) and WHO Guidelines for management of vaginal discharge (2018); American College of Obstetrics and Gynecology (ACOG) Practice Bulletin No. 215 «Vaginitis in non-pregnant patients» (2020); U.S. Centers for Disease Control and Prevention (CDC) Guidelines for the treatment of sexually transmitted diseases (2021) etc. In December 2022, the Ministry of Health of Ukraine approved an adapted Clinical Guidelines and Standards of Medical Care “Abnormal vaginal discharge”. A special aspect of AVD management is frequent recurrence. Among the many hypotheses of the etiology of the recurrent course of vaginal infections the clinical aspect of difficulties of identifying all pathogens in case of mixed forms deserves special attention. Thus, there is need to presume the possibility of a mixed etiology of AVD or an atypical course of mono-infection at the stage of clinical examination. This review focuses on the role of vaginal discharge pH measuring both in the clinical stage of diagnosing the causes of AVD and in the interpreting laboratory results. Vaginal pH testing is an important component of the clinical stage in diagnostics of the AVD causes. This feasible and quick study allows objectifying the vaginal dysbiosis with a decrease in lactoflora and lactic acid value, which requires further laboratory diagnostics during the examination. Also it is an integral part of the Amsel criteria in the diagnostics of bacterial vaginosis, and vaginal health index to assess the degree of vaginal atrophy in menopause. Vaginal pH testing improves the diagnosis of difficult-to-detect infections and rare causes of AVD. Also, this method is useful for telemedicine to prevent unnecessary medical examinations, laboratory tests and self-treatment, or vice versa, to confirm the need for a specialist consultation.