УДК : 616. 34 - 008.  1 - 008. 6 -  002 - 085.  851- 036. 8 - 053. 2

Синдром подразненого кишечника (СПК) – це розлад взаємодії на осі «кишечник – головний мозок», що характеризується абдомінальним болем, порушенням частоти/консистенції випорожнень і часто супроводжується психоемоційним дистресом. Зважаючи на обмежені можливості та низьку ефективність медикаментозної терапії СПК у дітей, все більшого значення в лікуванні розладу набувають нефармакологічні методи, зокрема, психотерапевтичні та психосоціальні інтервенції.
Мета – оцінити ефективність введення психотерапії в комплексне лікування СПК у дітей на основі клінічних змін як на соматичному, так і на психоемоційному та психосоціальному рівнях.
Матеріали і методи. До дослідження залучено 54 пацієнти віком 6-12 років із діагнозом СПК,: із них 24 пацієнтам призначено мультимодальну психотерапію і медикаментозне лікування (основна група), а 30 – тільки фармакотерапію (контрольна група). Мультимодальна психотерапія передбачала системне сімейне консультування, елементи когнітивно-поведінкової терапії, релаксаційні техніки та групову арт-терапію в змішаному форматі. Ефективність лікування оцінено за динамікою клінічних проявів із використанням 4-бальної шкали Лайкерта.
Результати. У дітей із СПК, яким додатково призначали психотерапію, зафіксовано достовірне зниження інтенсивності больового та астено-вегетативного синдромів, а також рівня особистісної тривожності порівняно з тими, хто отримував лише симптоматичне медикаментозне лікування. Серед інших критеріїв ефективності введення психотерапії відзначено зменшення частоти клінічних проявів, усвідомлення значущості психоемоційних чинників у розвитку СПК, поліпшення сімейних стосунків і позитивну динаміку соціальних контактів дитини. Зафіксовано значно вищу загальну ефективність лікування, оцінювану батьками, у групі пацієнтів, яким додатково призначали психотерапію.
Висновки. Введення мультимодальної психотерапії до комплексного лікування СПК у дітей виявилось ефективним, що підтверджується зменшенням частоти та інтенсивності клінічних симптомів, поліпшенням психоемоційного стану та підвищенням якості соціальних контактів дітей.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол схвалено місцевим етичним комітетом. Отримано інформовану згоду опікунів дітей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Irritable bowel syndrome (IBS) is a disorder of gut-brain interaction characterized by abdominal pain, changed bowel habits, and often accompanied by psycho-emotional distress. In pediatric practice, according to the limited efficacy of pharmacological treatment, non-pharmacological approaches, particularly psychotherapeutic and psychosocial interventions, are gaining increasing importance in the management of the disorder.
Аim – to evaluate the efficacy of integrating multimodal psychotherapy into the treatment of IBS in children based on clinical changes at the somatic, psycho-emotional, and psychosocial levels.
Materials and methods. The study involved 54 patients aged 6-12 diagnosed with IBS: 24 patients received multimodal psychotherapy in combination with pharmacological treatment (main group), while 30 patients received pharmacotherapy only (control group). The multimodal psychotherapy included family counseling, elements of cognitive-behavioral therapy, relaxation techniques, and group art therapy in a hybrid format. Treatment efficacy was assessed based on the dynamics of clinical symptoms using a 4-point Likert scale.
Results. Children with IBS who received psychotherapy showed a statistically significant reduction in the intensity of pain and asthenic syndrome symptoms, as well as lower levels of trait anxiety, compared to those who received symptomatic pharmacotherapy only. Other indicators of psychotherapy efficacy included decreased frequency of clinical symptoms, increased awareness of the role of psycho-emotional factors in IBS development, improved family relationships, and positive changes in the child's social interactions. Overall treatment efficacy, assessed by parents, was significantly higher in the main group.
Conclusions. Multimodal psychotherapy enhances the efficacy of IBS treatment in children by reducing symptoms and improving emotional well-being and social functioning.
The study was conducted in accordance with the Declaration of Helsinki. The protocol was approved by the local ethics committee. Written informed consent was obtained from the children’s legal guardians.
The authors declare no conflict of interest.

УДК : 616.34-008.6-002:616.12-008.318]-053. 2

Відповідно до біопсихосоціальної моделі існує необхідність голістичного персоніфікованого підходу до менеджменту пацієнтів із цереброінтестинальними розладами, зокрема синдромом подразненого кишечника (СПК). Варіабельність ритму серця (ВРС) можна широко імплементувати у сферу нейро-гастроентерології як неінвазивний маркер для оцінки нейрогуморальної регуляції на осі «кишечник — центральна нервова система» і потенціалу стресостійкості організму.

Мета — дослідити часові та спектральні параметри ВРС у дітей із СПК залежно від патерну випорожнень, що переважає, та природи тригерного чинника в дебюті розладу.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 22 пацієнти Клінічного центру дитячої медицини віком від 6 до 12 років із діагнозом СПК, установленим відповідно до Римських критеріїв IV. За допомогою методу кардіоінтервалографії (короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі) досліджено параметри ВРС (електрокардіограф «ВНС-мікро» та програмне забезпечення «Нейрософт»). Часові та спект-ральні параметри ВРС використовували як біомаркери для оцінки функціонального стану автономної нервової системи (АНС) і потенціалу стресостійкості організму. Статистичний аналіз проведено за допомогою Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.

Результати. Аналіз ВРС залежно від патерну випорожнень, що переважає, та природи тригерного чинника в дебюті СПК виявив значну гетерогенність пацієнтів за досліджуваними параметрами. У групі з домінуванням запорів зареєстровано найнижчу ВРС за показником загальної спектральної потужності, що супроводжувалось дефіцитом LF-коливань (активність симпатичного відділу АНС) у структурі спектра серцевого ритму. Ще більші відмінності встановили при аналізі параметрів ВРС залежно від тригерного чинника в дебюті СПК. У дітей із постінфекційним варіантом СПК виявлено в 2,4 разу нижчу загальну спектральну потужність, що супроводжувалося виразним дефіцитом як симпатичного, так і парасимпатичного компонентів АНС, тоді як у пацієнтів зі стрес-асоційованим СПК зареєстровано не лише значно вищу загальну спектральну потужність, а й збалансованішу внутрішню структуру спектра ВРС. Частка залучення вищих церебральних впливів у дітей із стрес-асоційованим СПК становила 12%, у пацієнтів із постінфекційним варіантом розладу — 27%, що свідчить про виразніші порушення функціонально-метаболічного резерву.

Висновки. Установлено значну гетерогенність параметрів ВРС у пацієнтів із СПК залежно від патерну випорожнень, що переважає, й особливо від провокувального чинника в дебюті розладу. Ці відмінності слід ураховувати для детальнішої оцінки порушень нейрогуморальної регуляції на осі «кишечник — центральна нервова система» та функціонально-метаболічного резерву організму при розробці персоніфікованих мультимодальних схем лікування СПК у дітей.

УДК :616.33/.34-002-008.6-08-053.2/.36]:001.83

Актуальність. Згідно з біопсихосоціальною моделлю формування функціональних гастроінтестинальних розладів (ФГІР), окрему групу факторів ризику становлять чинники, що діють у ранньому дитинстві. Серед них фігурує стрес немовляти, спричинений поведінкою батьків. Як відомо, найбільш ранніми ознаками раннього стресу є розлади регуляції та функціональні гастроінтестинальні розлади немовлят. Метою дослідження було вивчення зв’язку ранніх проявів стресу немовлят, а саме розладів регуляції та ФГІР дітей раннього віку, з формуванням ФГІР у старших дітей. Матеріали та методи. Дослідження охопило 132 дитини з ФГІР (основна група — ОГ), з них 68 дітей зі синдромом подразненого кишечника (ОГ1) і 64 дитини з функціональною диспепсією (ОГ2). Групу контролю (ГК) становили 60 практично здорових дітей. Проведено поглиблений збір анамнезу за методикою Family history щодо першого року життя дитини. Прояви раннього стресу оцінювали за наявністю ознак розладів регуляції немовлят і ФГІР дітей раннього віку за принципом «є/немає». Результати. В анамнезі дітей з ОГ усі розлади регуляції та ФГІР на першому році життя виявляли частіше, ніж у ГК. Вірогідної різниці частоти ФГІР і розладів регуляції немовлят між ОГ1 та ОГ2 не було. В анамнезі дітей ОГ кольку немовлят констатовано в 39 (29,5 %) випадках, у 7 з них (5,3 %) вона утримувалася понад 3 місяці; зригування — у 42 (31,8 %), у 8 (6,1 %) з них це привело до втрати ваги; у 31 (25,3 %) дитини — розлади випорожнень (переважно схильність до запорів). Розлади сну спостерігалися в анамнезі в 30 (22,7 %) дітей з ОГ; надмірна збудливість, тривалий плач, гіперестезія — у 31 (23,5 %) дитини з ФГІР. Домінували 1–2 розлади в ОГ і ГК, 3–4 розлади виявили в анамнезі у 12 дітей з ОГ і лише в однієї дитини з ГК. Свій емоційний стан протягом першого року життя дитини більшість матерів з ОГ (81 — 61,4 %) описували як тривожний, скаржилися на стійке відчуття втоми, невпевненості в собі та власній спроможності добре доглядати за дитиною. Висновки. Розлади регуляції і ФГІР дітей раннього віку є чинником ризику формування ФГІР у старших дітей. Не виявлено зв’язку окремих варіантів розладів регуляції та ФГІР дітей раннього віку з певними функціональними розладами в старших дітей. Раннє втручання, що передбачає мультидисциплінарний підхід до ведення немовляти з ознаками стресу, може послабити або навіть нівелювати цей вагомий чинник ризику формування ФГІР у старших дітей.

Ключові слова: діти, функціональні гастроінтестинальні розлади, стрес, фактори ризику

Background. According to the biopsychosocial model of functional gastrointestinal disorders (FGIDs), early childhood factors play an important role, particularly infant stress influenced by parental behavior. The earliest manifestations of such stress are newborn regulatory disturbances and FGIDs in infancy. The purpose was to investigate the relationship between early manifestations of infant stress, namely regulation disorders and FGIDs in young children, and the formation of FGIDs in older children. Materials and methods. A total of 132 children with FGIDs (study group, SG) were examined, including 68 with irritable bowel syndrome (SG1) and 64 with functional dyspepsia (SG2). The control group (CG) consisted of 60 healthy children. A detailed history (family history method) of the first year of life was taken, with an assessment of early stress markers (regulatory disturbances and infant FGIDs) on a yes/no basis. Results. Children in the SG had a significantly higher prevalence of early regulatory disturbances and FGIDs compared with the CG. No significant differences were found between SG1 and SG2. Following symptoms were reported during infancy in the SG: infantile colic — in 39 cases (29.5 %), which persis­ted beyond 3 months in 7 (5.3 %) of them; regurgitation — in 42 (31.8 %), of which in 8 (6.1 %) led to weight loss; bowel movements disturbances — in 31 (25.3 %) (mostly constipations); sleep disturbances — in 30 (22.7 %) cases; excessive excitability, prolonged crying, or hyperesthesia — in 31 (23.5 %). Combination of one to two disturbances were most common in both SG and CG, whereas 3–4 disturbances were observed in 12 children in the SG and only one in the CG. Most mothers of SG children (81; 61.4 %) described their emotional state during the child’s first year of life as anxious, with persistent fatigue and a lack of confidence in their caregiving abilities. Conclusions. Infant regulatory disturbances represent a significant risk factor for FGIDs in later childhood. No associations were identified between particular types of early regulatory disturbances and specific FGIDs in older children. Early intervention, involving a multidisciplinary approach to the management of an infant with stress symptoms, may reduce or even eliminate this significant risk factor for later FGID development in older children.

Keywords: children, functional gastrointestinal disorders, stress, risk factors

In accordance to Rome IV Criteria irritable bowel syndrome (IBS) is classified into four subtypes: IBS with predominant constipation (IBS-C), IBS with predominant diarrhea (IBS-D), with mixed bowel habits (IBS-M) or IBS, unsubtyped. Some authors distinguish a post-infectious subtype of IBS, in which an acute episode of infectious gastroenteritis is a trigger of the disorder. In all the other cases, mostly psycho-emotional stress is the trigger factor, with this variant being defined as stress-associated subtype of IBS.  

Aim: to study the peculiarities of the formation and course of IBS in children, depending on the trigger factor. A total of 54 patients aged 6-12 years with a verified diagnosis of IBS according to Rome criteria IV have been examined. The trigger factor of the onset of IBS was established by the interrogation of patients and their parents. The levels of trait anxiety and somatization were assessed by Children's Form of the Manifest Anxiety Scale (CMAS) questionnaire and Somatoform Symptom Screening (SOMS) test respectively. The Catechol-O-methyltransferase (COMT) gene val158met polymorphism was estimated by the polymerase chain reaction. Enzyme immunoassay Ridascreen Calprotectin (R-Biopharm AG, Germany) was used for the quantitative determination of calprotectin in stool samples.

Results. We have diagnosed post-infectious subtype of IBS in 30 children. In this group we have found significantly higher concentration of fecal calprotectin (60.0 (35.6; 129.0) vs 31.2 (21.1; 58.7 mkg/g of feces)), which is consistent with pathogenesis of this subtype of IBS. On the contrary, we have discovered that psycho-emotional stress was the trigger factor of the onset of IBS in 22 patients (stress-associated subtype of IBS). Children with stress-associated IBS had higher levels of trait anxiety (25.1±5.7 vs. 18.7±6.4) and somatization (11.1 ± 4.0 vs. 8.6 ± 3.1) in comparison to patients with post-infectious subtype of the disorder. Furthermore, the analysis of the COMT gene polymorphism revealed, that almost the half patients (48%) with stress-associated IBS had 472 AA (Met/Met) genotype. Met/Met carriers have genetically determined low enzymatic activity of COMT, which may lead to decreased elimination of catecholamines and is associated with chronic stress. In contrast, only 31% of children with post-infectious subtype of IBS were found to have 472 AA (Met/Met) genotype.

Conclusions. Our study suggests that not only predominant bowel habit, but also trigger factor in the development of IBS determine the heterogeneity of the disorder. This approach may be used for classification of IBS in children, as it dictates treatment strategy.

Wstęp: Zespół jelita drażliwego jest czynnościową chorobą przewodu pokarmowego, charakteryzującą się bólem brzucha, nieregularnymi stolcami i wzdęciami.
Leczenie powinno być kompleksowe, ukierunkowane na symptomy i obejmować korektę diety, środki farmakologiczne, interwencje psychoterapeutyczne itp.
W większości przypadków klinicznych do leczenia jelita drażliwego włączane są probiotyki ze względu na ich wpływ na kolonizację bakteryjną jelit, aktywność immunologiczną, metaboliczną i motoryczną jelit.
Cel: ocena skuteczności probiotyków (Lactobacillus reuteri DSM 17938) u dzieci z zespołem jelita drażliwego oraz określenie optymalnego czasu trwania terapii.
Metody: Do badania włączono 108 dzieci w wieku 6–12 lat ze zweryfikowaną diagnozą IBS zgodnie z kryteriami Rzymskimi IV. Do oceny głównych objawów klinicznych zastosowano 4-punktową skalę Likerta. Do ilościowego oznaczenia kalprotektyny w próbkach kału zastosowano test immunoenzymatyczny Ridascreen Calprotectin (R-Biopharm AG, Niemcy).
Wyniki: U wszystkich pacjentów objawy kliniczne różniły się istotnie od poziomu wyjściowego już po 10 dniach terapii (p=<0,0001). Po 3 miesiącach u 44,4% pacjentów nie występowały praktycznie żadne objawy, u pozostałych występowały epizodyczne, łagodne objawy kliniczne, które nie ograniczały codziennego funkcjonowania dziecka. Pomimo tendencji do spadku stężenia kalprotektyny przy każdym kolejnym oznaczeniu, istotną różnicę w stosunku do poziomu początkowego stwierdzono dopiero po 3 miesiącach (p <0,0001).
Wnioski: Dynamika objawów klinicznych i stężenie kalprotektyny w stolcu wskazują na skuteczność stosowania bakterii Lactobacilli przy wszystkich postaciach klinicznych IBS u dzieci. Optymalny czas trwania terapii probiotycznej powinien wynosić 1-3 miesiące, nawet przy całkowitym ustąpieniu objawów klinicznych.
Poziom kalprotektyny może służyć jako kryterium zaprzestania stosowania probiotyku lub odwrotnie, przedłużenia kursu o ponad 3 miesiące.