УДК 616.311.2+616.314.17)-02:616.12-005.4]-073.48

Анотація

Вступ. В останні десятиліття відбувається активне обговорення патогенетичних механізмів взаємозв’язку, особливостей клінічного перебігу, удосконалення методів діагностики та лікування захворювань пародонта у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Актуальність вивчення даного напрямку обумовлене сучасною теорією атерогенезу, яка розглядає атеросклероз як наслідок імунного запального процесу, пов’язаного з наявністю хронічних вогнищ інфекції, зокрема при захворюваннях пародонта. Поряд із цим, існує низка дослідженнь, які вказують, що прогресування атеросклерозу може бути причиною ушкодження гемомікроциркуляторної системи тканин пародонта та викликати стійкі морфо-функціональні зміни в пародонті.

Мета дослідження. Вивчити поширеність і структуру основних захворювань пародонта у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Матеріали та методи дослідження. Проведено обстеження 130 пацієнтів (середній вік – 58,08±0,72 роки),  які знаходились на стаціонарному лікуванні  з приводу ішемічної хвороби серця. Дослідження включало 78 (60,0 %) чоловіків та 52 (40,0 %) жінки з діагнозом ішемічної хвороби серця.  Оцінку пародонтального статусу та встановлення пародонтологічного діагнозу проводили згідно класифікації М.Ф. Данилевського (1994) на основі збору анамнезу, клінічної та індексної оцінки стану тканин пародонта та ортопантомограм. 

Результати. При стоматологічному обстеженні 130 пацієнтів, які знаходилися на стаціонарному лікуванні з приводу ішемічної хвороби серця, захворювання пародонта були виявлені у 93,08±2,23% обстежених. Найчастіше діагностували хронічний генералізований пародонтит, який виявили у 87,69±2,88% обстежених. Основну частку в структурі захворювань пародонта у пацієнтів з ішемічною хворобою серця склали хронічний генералізований пародонтит початкового-І та ІІ ступенів тяжкості - 40,0±4,30% та 32,31±4,10%, відповідно. Дещо рідше діагностували хронічний генералізований пародонтит ІІІ ступеня - 15,38±3,16%. Аналіз відсоткового співвідношення поширеності клінічних форм ішемічної хвороби серця у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом встановив, що в обстежених із хронічним генералізованим пародонтитом початкового-І ступеня найчастіше спостерігали стенокардію ІІ функціонального класу (50,00±6,93%), ніж у пацієнтів із іншими клінічними формами ішемічної хвороби серця (р<0,05). Не виявлено статистичної різниці поширеності стенокардії ІІ, ІІІ функціонального класу та стенокардії із кардіосклерозом у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та хронічним генералізованим пародонтитом ІІ ступеня тяжкості (р>0,05). Серед пацієнтів з ішемічною хворобою серця та хронічним генералізованим пародонтитом ІІІ ступеня тяжкості найчастіше констатували стенокардію напруження ІІ-ІІІ функціонального класу і дифузний кардіосклероз (45,00±11,12%).

Висновки. Результати проведеного дослідження демонструють високу поширеність захворювань пародонта, зокрема хронічного генералізованого пародонтиту, у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Встановлено прямий кореляційних зв’язок між ступенем тяжкості хронічного генералізованого пародонтиту та функціональним класом стенокардії. Таким чином, при наростанні дистрофічно-запальних змін в тканинах пародонта поряд із збільшенням ступеня хронічного генералізованого пародонтиту, збільшується і ступінь тяжкості стенокардії.

Ключові слова: захворювання тканин пародонта, генералізований пародонтит, ішемічна хвороба серця.

УДК 616.89-008.454+616.127-005.8

Анотація. Тривожність та депресія належать до  поширених захворювань у  світі та Україні зокрема. Частота їх значно зросла протягом останніх 2 років у зв’язку зі збройним вторгненням російської федерації. Часто депресивні татривожні стани відзначають ізольовано, але часом вони поєднуються з різноманітною серцево-судинною патологією. У статті представлена відповідь на запитання: «Чи існує чіткий доведений зв’язок між розладами психоемоційного стану в осіб молодого віку та виникненням серйозних кардіологічних захворювань через 3–4 десятиліття?». Проведено аналіз довготривалого шведського дослідження, яке здійснювало анкетування 49 321 юнака віком 18–20 років перед їх призовом на  військову службу з  подальшим багаторічним спостереженням на  предмет виявлення в  них ішемічної хвороби серця. Отримані результати показали слабку і статистично несуттєву кореляцію між ранніми проявами депресії в юнаків та подальшим розвитком серйозної серцево-судинної патології в чоловіків зрілого віку. На противагу депресії, наявність тривожності сильно пов’язана з майбутнім розвитком ішемічної хвороби серця протягом наступних 4 десятиліть. Відносний ризик віддаленої в часі госпіталізації з приводу ішемічної хвороби серця та гострого
інфаркту міокарда в юнаків із симптомами депресії становив 1,18 (95% довірчий інтервал (ДI) 0,80–1,75) та 1,20 (95% ДI 0,75–1,90) відповідно. Для тривожності ці показники становили 2,44 (95% ДI 1,44–4,14) і 2,82 (95% ДI 1,56–5,11) відповідно.
Ключові слова: тривожність, депресія, ішемічна хвороба серця, віддалений ризик.

УДК 616.12-008.331:351.814.2

Резюме. Маскована гіпертензія (МГ) є одним з фенотипів артеріального тиску з високим ризиком прогресування до стійкої гіпертензії і тотожним ризиком серцево-судинних захворювань і смертності. Саме тому потенційно важливо не пропустити діагноз маскованої гіпертензії і вчасно запобігти можливим несприятливим ефектам, які пов’язані з нею. У статті узагальнено дані щодо визначення, діагностики, факторів ризику, клінічних наслідків і лікування маскованої гіпертензії.
Ключові слова: маскована гіпертензія; серцево-судинний ризик; амбулаторне моніторування артеріального тиску; домашнє моніторування артеріального тиску

Мета. Вивчити особливості перебігу артеріальної гіпертензії поєднаної з гіперурикемією взалежності від стану ліпідного та вуглеводного обміну.

Матеріали і методи. Обстежено 98 хворих на АГ ІІ стадії 1-3 ступенів, з них 42 чоловіки та 54 жінки, середній вік яких становив 54,6±8,1 років. Хворі були розподілені на 2 групи: І група (n=59) – хворі на АГ з гіперурикемією, ІІ група (n=39) – хворі на АГ без гіперурикемії. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб без ознак АГ, репрезентативних за віком та статтю з основною групою. У хворих визначали: рівні сечової кислоти (СК), глікованого гемоглобіну (HbA1C), основних показників ліпідограми (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїни низької щільності (ХС ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ)). Отримані результати піддавали математично-статистичному аналізу за допомогою програми «Statistica 10.0». Характер розподілу оцінювали за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова (n˃30). Вірогідність різниці між групами за кількісними ознаками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати дослідження представленні у вигляді М±m, М – середнє значення, m – стандартне відхилення. Різницю показників вважали достовірною при р˂0,05. Кореляційний аналіз виконувався з використанням рангового коефіцієнта Пірсона.

Результати та їх обговорення. При аналізі показників ліпідограми встановлено, що рівень ЗХС у хворих на АГ у поєднанні з гіперурикемією становив 6,6±0,8 ммоль/л та 6,4±0,7  ммоль/л – у хворих на АГ без гіперурикемії, що було достовірно вище на 28,8% та 26,5% відповідно (p<0,05), порівняно з контрольною групою (4,7±0,4 ммоль/л). Рівень ХС ЛПНЩ у двох групах хворих (І група - 4,5±0,7 ммоль/л та ІІ група - 4,5±0,8 ммоль/л) був достовірно вищим на 36% у порівнянні з групою контролю (2,9±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Показник ХС ЛПВЩ виявився достовірно нижчим у І групі хворих (1,1±0,17 ммоль/л) на 31,2% у порівнянні з групою контролю (1,7±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Встановлено, що у хворих І групи з гіперурикемією рівень ТГ (2,3±0,3  ммоль/л) достовірно вищий у порівнянні з ІІ групою без гіперурикемії (1,7±0,17 ммоль/л) на 26% (p<0,05). Крім того, рівень ТГ у хворих на АГ з гіперурикемією перевищував такий же показник в групі контролю (1,3±0,2  ммоль/л) на 43% (p<0,05). При аналізі вуглеводного обміну в обстежених групах хворих за показником глікованого гемоглобіну, встановлено, що його рівень у крові був в межах нормальних значень. Лише при порівнянні показника у І групи (5,97±0,82 ммоль/л) і здорових осіб (4,7±0,37 ммоль/л) встановлена достовірна відмінність (p˂0,05). Також у І групі, в яких АГ поєднана з гіперурикемією, у 2 хворих вперше діагностували ЦД 2 типу (компенсований), про який хворі раніше не знали.

Нами проведено кореляційний аналіз досліджуваних показників в хворих та практично здорових осіб. Виявлено позитивну кореляційну залежність між рівнями СК і ТГ  (r  =  +0,7,  p<0,05),  САТ  (r  =+0,6,  p<0,05), ІМТ (r =+0,3, p<0,05) і рівнем глікованого гемоглобіну (r =+0,3, p<0,05) та негативну кореляцію між СК та ХС ЛПВЩ (r = -0,6, p<0,05). Цей зв'язок підтверджується у багатьох наукових дослідженнях і спостерігається не тільки у пацієнтів з подагрою, але й при АГ, ЦД, ІХС. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію, як важливу складову т.з. метаболічного синдрому, при якому порушується вуглеводний, ліпідний та пуриновий обмін.

Висновки. Результати дослідження показують, що у хворих на АГ поєднаної з гіперурикемією більш виражені порушення ліпідного та вуглеводного, що підтверджує встановлений позитивний зв'язок між рівнем СК і ТГ, ІМТ, глікованим гемоглобіном та негативна кореляція з ХС ЛПВЩ. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію як фактор кардіоваскулярних захворювань. 

УДК: 616.12-008.331.1-06-08-035

У статті описано та проаналізовано особливості надання невідкладної медичної допомоги двом пацієнтам із серцевою недостатністю, що проходили лікування в умовах стаціонару. В обох чоловіків виникли гіпертензивні кризи: у першого — на тлі гострої серцевої недостатності, а в другого — хронічної. Своєчасна діагностика на основі аналізу клінічної картини та доступних даних інструментальних обстежень дозволила обрати правильну тактику лікування. Подальше спостереження за клінічним перебігом захворювання допомогло виробити оптимальну стратегію фармакотерапії з урахуванням загальноприйнятих міжнародних стандартів.
Ключові слова: гіпертензивні кризи, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність.