УДК 616.716-008.82-053.2:616.314.13

Ротова рідина, як природнє біологічне середовище, відіграє важливу роль у життєдіяльності тканин зуба, зокрема емалі, за рахунок підтримання гомеостазу порожнини рота. Мінералізувальна функція ротової рідини є основною для забезпечення вторинної мінералізації емалі після прорізування зубів. В основі регуляції обмінних процесів в емалі зуба в нормі лежать механізми, які забезпечують стан постійної динамічної рівноваги складу емалі та ротової рідини, який підтримується на необхідному рівні завдяки рівновазі двох процесів – розчиненню кристалів гідроксиапатиту емалі та їх утворення. Ротова рідина може кристалізуватися з утворенням рисунків, які відрізняються у залежності від ступеню активності каріозного процесу. Мікрокристалізація ротової рідини має індивідуальні особливості і може змінюватись під впливом різних факторів та віку. Особливої уваги заслуговують дослідження мікрокристалізації ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Метою нашого дослідження – вивчення особливостей мікрокристалізації та мінералізувального потенціалу ротової рідини у залежності від рівня резистентності емалі.

Методи дослідження. Дослідження кристалоутворення та мінералізувального потенціалу ротової рідини проводилось у 581 дитини 5-16-річного віку м. Львова (279 хлопців та 302 дівчат). Морфологічні властивості ротової рідини оцінювали за типами кристалів. Оцінку мінералізувального потенціалу ротової рідини виражали середнім балом у залежності від типів виявлених кристалів. Діти поділялись на групи із карієсрезистентною, умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю, у залежності від рівня резистентності емалі. Результати опрацьовані статистично із використанням критерію Стьюдента.

Наукова новизна. У результаті проведених досліджень виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, тобто при цьому типі кристалоутворення є найбільш сприятливі умови для формування карієсрезистентної емалі. Натомість серед дітей з кристалами ІІІ типу лише 10,71±5,84 % мали карієсрезистентну емаль, 14,28±6,61 % – умовнорезистентну, а для більшої частини характерна каріссприйнятлива емаль. Встановлено, що мінералізувальний потенціал ротової рідини у дітей з карієсрезистентною емаллю становить, в середньому, 4,30±0,28 бала (дуже високий), а у дітей з умовнорезистентною емаллю – високий (3,59±0,37 бала), що свідчить про високу мінералізувальну здатність ротової рідини у дітей цих вікових груп. Натомість у дітей, у яких емаль є сприйнятливою до карієсу середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини складає 1,91±0,52 бала, що відповідає низькому рівню. Значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза вище порівняно із дітьми з карієссприйнятливою емаллю. У дітей із карієсрезистентною та умовнорезистентною емаллю середнє значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у всіх вікових групах відповідає високому рівню.

Висновки. Мікрокристалізуюча функція ротової рідини має індивідуальні особливості і залежить від віку та рівня резистентності емалі. Найбільш сприятливе кристалоутворення установлено у дітей 9-16 років, яке проявляється значним збільшенням кристалів ІІ та І типів. У активний період прорізування постійних зубів, тобто в 5-8 років, виявлена перевага кристалів III та ІІ типів та найнижчі значення мінералізувального потенціалу, що свідчить про знижену мінералізувальну функцію ротової рідини у дітей у цей віковий період. Виявлено, що серед дітей з І типом кристалоутворення 72,41±8,30 % осіб мали карієсрезистентну емаль, тоді як у 6,91±4,71 % дітей емаль виявилась сприйнятливою до карієсу, що обумовлює формування карієсрезистентної емалі при цьому типі кристалоутворення. Встановлено, що значення мінералізувального потенціалу у дітей із карієсрезистентною емаллю в 2,25 раза перевищує значення мінералізувального потенціалу ротової рідини у осіб, у яких емаль є карієссприйнятливою. Отримані результати дослідження обґрунтовують необхідність проведення профілактичних заходів, направлених на формування резистентності емалі до карієсогенних факторів. 
Ключові слова: діти, ротова рідина, мікрокристалізація, мінералізувальний потенціал, резистентність емалі.

УДК 616.314.26:616.716.1/.4-007.1]-053.5/6

Епідеміологічні обстеження дітей, проведені в різних регіонах України, свідчать про високу поширеність зубощелепних аномалій у всіх вікових періодах. Серед чинників ризику, які впливають на формування ЗЩА у дитячому віці, важливе місце займають соматична патологія, екологічні, спадкові, зокрема, соціально-побутові фактори, оскільки мають суттєвий вплив на стан стоматологічного здоров`я. Зубощелепні аномалії, які не виявлені та не усунені на етапі формування в тимчасовому та змінному прикусі, розвиваються у тяжкі форми в постійному прикусі. У зв’язку з цим, важливим є раннє виявлення ЗЩА та їх чинників ризику у дітей. Вихованці інтернатних закладів – категорія дітей, які вимагають особливого підходу в цьому плані, оскільки значна їх кількість має обтяжену спадковість, вроджену або набуту на ранніх етапах розвитку, соматичну та психічну патологію. Тому вивчення та аналіз поширеності зубощелепних аномалій, зокрема аномалій зубних рядів, серед різних ґруп дитячого населення, а особливо серед дітей із шкіл інтернатного типу, повинні стати основою для проґнозування та попередження тяжких форм ЗЩА. Мета дослідження. Вивчення поширеності аномалій зубних рядів у дітей інтернатних закладів.

Матеріал та методи дослідження. Для вивчення поширеності аномалій зубних рядів нами обстежено 528 дітей 7-12-річного віку, які проживали та навчалися в інтернатних закладах м. Львова та с. Стрілки, м. Самбора, с. Жовтанці Львівської області (основна група) та 122 дитини загальноосвітньої школи № 1 м. Львова, які склали контрольну групу. Характер аномалій зубних рядів оцінювали за класифікацією Калвеліса Д.А (1957).

Наукова новизна. Визначено, що поширеність зубощелепних аномалій у дітей шкіл інтернатного типу є значно вищою (84,09±1,59 %) у порівнянні з дітьми із загальноосвітніх шкіл (66,39±4,28 %, p˂0,001). Найчастіше у дітей із ЗЩА зустрічаються аномалії зубних рядів: в основній групі – у 93,35% обстежених, у контрольній групі – у 60,49 %. Серед дітей основної групи із аномаліями положення окремих зубів оральне положення 
зустрічається, в середньому, у 18,34±6,39 %, вестибулярне положення – у 16,89±6,19 %, тортоаномалія – у 15,92±6,10 %, супраоклюзія – у 8,21±4,48 %, мезіальне положення – у 7,10±4,36 %, дистальне – у 5,63±3,69 %, інфраоклюзія – у 3,10±2,46 %, та транспозиція – у 1,14±1,12 %.

Результати дослідження свідчать, що скупченість зубів як на верхній щелепі, так і на нижній визначено дещо частіше (6,52±3,88 % та 15,35±6,08%, відповідно) у дітей основної групи в порівнянні із дітьми контрольної групи. Серед аномалій форми зубних рядів домінує звуження (12,20±5,29 %) та V – подібна форма зубного ряду (10,44±5,24 %).

Висновки.
Отже, результати проведених досліджень свідчать про високу поширеність аномалій зубних рядів у структурі ортодонтичної патології у дітей інтернатних закладів, що становить 93,35 %. Отримані дані свідчать про гостру необхідність потреби у ортодонтичному лікуванні у дітей даної категорії та необхідності раннього виявлення факторів ризику формування зубощелепних аномалій.
Ключові слова: діти, зубощелепні аномалії, аномалії зубних рядів.

УДК 616.311.2-002+616.314.17-008.64):616.89-008.48]-053.2

Відомо, що серед багатьох чинників виникнення стоматологічних захворювань у дітей важливе значення має порушення психічного розвитку та розлади нервової системи, у тому числі аутизм. Вивчення стоматологічної захворюваності у дітей з аутизмом є актуальним з огляду на потребу в розпрацюванні та впровадженні ефективних методів лікування та профілактики основних стоматологічних захворювань у цих дітей.
Метою дослідження було вивчити поширеність та особливості перебігу захворювань тканин пародонта у дітей з аутизмом.
Матеріал і методи дослідження. Обстежено 38 дітей з аутизмом та 49 практично здорових дітей 13-18 років. Оцінку стану тканин пародонта проводили на основі клінічних даних. Для об’єктивної оцінки пародонтологічного статусу визначали папілярно-маргінально-альвеолярний індекс (РМА)(С.Parma, 1960). Поширеність захворювань пародонта визначали з використанням критеріїв ВООЗ.
Результати дослідження. При аналізі отриманих результатів патологію тканин пародонта у дітей основної групи діагностовано у 68,42±6,67%, що в 1,4 раза більше, ніж серед дітей групи контролю (48,86±5,89%, р<0,05). В основному, діагностували хронічний катаральний гінгівіт (ХКГ), поширеність якого становила 60,72±4,67%. Окрім того, у 14,99±2,46% дітей основної групи виявлено генералізований пародонтит легкого ступеня важкості. Встановлено, що, в середньому, у дітей з аутизмом індекс РМА становить 39,01±3,76%, що відповідає середньому ступеню тяжкості гінгівіту. Отже, серед дітей основної групи легкий ступінь тяжкості ХКГ діагностовано, в середньому, у 41,96±3,56%, середній ступінь – у 44,92±7,64% дітей з аутизмом, важкий – у 5,34±2,33%.
Висновки. Отже, у дітей з аутизмом спостерігається висока поширеність захворювань пародонта, зокрема, хронічного катарального гінгівіту та генералізованого пародонтиту. Це вимагає створення спеціальних освітніх програм для дітей з аутизмом з метою розпрацювання алгоритмів надання індивідуалізованої стоматологічної допомоги цим дітям.
Ключові слова: гінгівіт, пародонтит, аутизм, діти.