УДК 616.366-002-036.11-06:616.14-005.6-005.7]-08-084

Мета роботи: поліпшення результатів лікування пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями шля­ хом диференційної профілактики венозних тромбозів та емболій за рахунок використання опрацьованої прогностичної моделі визначення ступеня їх ризику.
Матеріали і методи. У ході дослідження проаналізовано результати обстеження та лікування 101 пацієнта з гострим калькульоз­ ним холециститом та його ускладненнями за період з 2021 по 2022 роки на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (КНП 1 ТМО м. Львів, відділення хірургії та онкології № 2). Переважали жінки (69 осіб, 68,3 %) віком від 24 до 86 років (середній вік (59,0±15,29) років). Пацієнтів поділили залежно від виникнення ускладнень захворювання (34 хворих, 33,7 %) чи їх відсутності. Ускладнення включали здебільшого поєднання гострого калькульозного холециститу з протоковою патологією. Уся вибірка хворих підлягала клінічному, лаборатор­ ному та інструментальному дослідженню. У результаті виконаних обстежень і узагальнення даних виявлено 3 (21,4 %) випадки тромбозу в венах гомілок та суральних синусів, 2 (14,3 %) – підколінної вени, 2 (14,3 %) – поверхневої стегнової вени, 2 (14,3 %)
– загальної стегнової і 3 (21,4 %) – клубових вен. Результати. У результаті дослідження та статистичного аналізу було виокремлено 9 факторів, які мають достовірний вплив на виникнення венозних тромбозів й емболій: інтерлейкіни 1β та 4, TNF, протромбіновий індекс, загальний фібриноген, МНВ, D-димери, значення шкал Caprini і Rogers. Розроблено формули для визначення вірогідності розвитку тромботичних ускладнень з гострим неускладненим та ускладненим калькульозним холециститом відповідно. Впровадження у клініці створених об’єктиві­ зованих прогностичних моделей визначення ризику виникнення венозних тромбозів та емболій та застосування способу профі­лактики у пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями дало змогу сигніфікантно знизити частоту цих ускладнень загалом з 32,7 % до 11,5 %, при неускладнених випадках з 12,1 % до 5,1 % та при ускладнених – з 43,8 % до 15,4 % (р<0,05).
Ключові слова: гострий калькульозний холецистит; ускладнення; венозні тромбози та емболії; тромбоз глибоких вен; тромбоем­ болія легеневої артерії; спосіб оцінки ступеня ризику.

Анотація.
Мета роботи: дати оцінку безпосереднім та віддаленим результатам лікування хворих на ускладнений КРР у багатопрофільній лікарні. Матеріали і методи. Ретроспективним дослідженням охоплено 94 хворих на ускладнений КРР, пролікованих у 2-му хірургічному відділенні «Лікарні святого Пантелеймона» 1-го територіального медичного об´єднання міста Львова у 2019-2022 роках. Виходячи з аналізу скарг, анамнезу захворювання, даних лабораторного та променевого досліджень, КРР, ускладнений гострою обтураційною непрохідністю діагностовано у 63 пацієнтів (67,1%), перфорацією і перитонітом у 22 (23,4%) і кровотечею у 9 (9,6%) хворих. Невідкладні операції впродовж 6 годин від госпіталізації виконано 22 пацієнтам (23,4%) у зв'язку з клінікою перитоніту (на грунті перфорації пухлини або діастатичного супрастенотичного розриву кишки). Комплексна гемостатична терапія призвела до зупинки кишкової кровотечі у всіх 9 випадках; подальша фіброколоноскопія верифікувала локалізацію пухлини та дала змогу виконати її біопсію. Встановленням нітінолового стента у 6 пацієнтів усунуто явища ГОКН, що дозволило в подальшому виконати радикальну операцію планово. Решту хворих з ГОКН – 57 (60,6%) оперовані впродовж 24 перебування в клініці. Обсяг операції визначали індивідуально, виходячи зі ступені операційного ризику та поширеності пухлинного процесу. В кожному випадку ставили мету – не лише надійно усунути ГОКН, але й виконати онкологічно радикальну або ж паліативну циторедуктивну операцію. Обструктивний рак локалізувався у: висхідній ободовій кишці – 10,8%, печінковому вигині – 8,5%, поперечноободовій – 12,8%, селезінковому вигині – 23,4%, низхідній ободовій – 8,5%, сигмоподібній – 18,9%, ректосигмоїдному з'єднанні – 17,1%. Виконані операційні втручання: правобічна геміколектомія – 32,1% (3,2% – без накладання  анастомозу),  лівобічна  геміколектомія  –  35,6%  (22,7%  –  термінальна трансверзостомія), обструктивна резекція сигмоподібної кишки – 12,4%, колостомія – 7,2%, висока передня резекція прямої кишки, протективна ілеостомія – 12,7%. Радикальними щодо раку ободової кишки у 87,6% випадків вважали широкі анатомічні резекції (R0) з видаленням чотирьох колекторів регіонарних лімфатичних вузлів (D3) з або без накладання анастомозу. Виходячи  з  даних  передопераційних  досліджень,  операційних  знахідок  та  висновків патоморфологічного дослідження ІІ стадію пухлинного процесу констатовано у 24 випадках (25,5%), ІІІ і ІV, відповідно – у 51 (54,3%) та 19 (20,2%) хворих. Післяопераційні ускладнення (нагноєння рани, евентрація) виникли у 18 (19,1%). Неспроможність швів анастомозу констатовано у 9 випадках (9,6%), з них у 6 було виконано релапаротомію у зв'язку з розвитком дифузного перитоніту. Померли 8 хворих (8,5%), з них 3 – від прогресування пухлинного процесу, 3 – поліорганної недостатності, сепсису, 2 – масивної тромбоемболії легеневої артерії. Ліжкодень знаходився в межах 12-26 днів (середній 16,1±2,8). Результати досліджень та їх обговорення: Першочерговим тактичним завданням лікування хворих на ГОКН є відновлення кишкової прохідності, відтак усунення реальної загрози життю пацієнтів. Надзвичайно важливим стратегічним завданням є видовження виживаності хворих шляхом виконання онкологічно-радикальних або циторедуктивних операцій. Фахова реалізація останнього потребує відповідного рівня підготовки – щонайменше проходження спеціалізації з онкохірургії. З 94 оперованих у 13 (13,8%) визначити виживаність не виявилось можливим з причини зміни адреси проживання і безуспішності телефонного контакту. Близькі за кількістю моніторингові втрати (18,6%) відзначили й інші автори [Lim J.H.]. Виживаність визначено згідно даних регіонального канцер-реєстру. Один рік після лікування в 2-му хірургічному відділі «Лікарні святого Пантелеймона» 1-го ТМО міста Львова прожив 81 (86,2%) оперований, 2 роки – 62 (65,9%) і три – 56 (59,6%). За диференційованими показаннями хворим було проведено ад'ювантну або ж паліативну хіміотерапію. Моніторингові заходи пацієнтів після виписки з лікарні полягали у періодичному визначенні вмісту раково-ембріонального антигену в крові, ультрасонографії, комп'ютерній томографії, колоноскопії.

УДК 616.381:616-089.168.1-06

Мета: вивчення причин, показань та результатів виконання релапаротомій після хірургічних операцій на органах черевної по­ рожнини залежно від нозології і характеру першого операційного втручання. Матеріал і методи. В ході дослідження проаналізовано 38 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, плас­ тичної хірургії та ендоскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база – відділення № 2 центру хірургії та онкології КНП 1 ТМО м. Львова) за період з січня 2021 до грудня 2023 рр. Переважали жінки (21 хвора – 55,3 %) віком від 24 до 85 років (середній вік – (61,8±16,32) років). Основною патологією, яка у післяопераційному періоді потребувала виконання релапаротомій, був колоректальний рак (8 пацієнтів – 21,1 %). Тяжкість передопераційного стану хворого за ASA становила I і II ступенів (по 12 пацієнтів – 31,6 %), III ступеня – 10 (26,3 %) та IV – 4 (10,5 %). Ступені тяжкості ускладнень за класифікацією Clavien–Dindo були здебільшого IIIb – 17 пацієнтів (44,7 %) та IVb – 18 (47,4 %). Результати. Усі релапаротомії здійснено під ендотрахеальним наркозом. Переважній більшості пацієнтів (36 – 94,7 %) проведено
вимушені повторні втручання, причому термін їх виконання здебільшого становив понад 10 діб після первинного операційного втручання. Повторні абдомінальні втручання були від найпростіших (дренування черевної порожнини), до таких, які складають певну технічну складність (правобічна геміколектомія). Ускладнення у ранньому післяопераційному періоді після релапаротомій виникло в 16 (42,1 %) пацієнтів, причому в 11 (28,9 %) для їх ліквідації довелось здійснювати повторні втручання, зокрема, в 7 (18,4 %) – один раз та багаторазово – у решти. Серед ускладнень здебільшого було прогресування сепсису. Помер 21 пацієнт; піс­ ляопераційна летальність становила 55,3 %. Основною причиною летального наслідку була поліорганна недостатність (18 хворих).
Ключові слова: абдомінальна хірургія; релапаротомія; ускладнення; післяопераційна летальність.

Реферат. Вступ. Післяопераційні венозні тромбоемболічні ускладнення нижніх кінцівок найбільш драматичне ускладнення ургентної абдомінальної хірургії, що у хворих з COVID-19 суттєво погіршують результати лікування. Мета роботи – проаналізувати ризики тромбоемболічних ускладнень в оперованих хворих з невідкладною хірургічною абдомінальною патологією та COVID-19 та опрацювати спосіб прогнозування ризику ве-
нозного тромбозу для покращання ефективності профілактики. Матеріали і методи дослідження. Планом дослідженням охоплено 524 медичні карти стаціонарних хворих оперованих з приводу невідкладної хірургічної абдомінальної патології частина у частини з яких було діагностовано COVID-19. Субмасивна ТЕЛА виникла у 57 (10,5%) оперованих на (7,8±3,4) добу. Гостра раптова серцево-легенева недостатність стала причи-
ною смерті 9 (52,9%) оперованих пацієнтів. У 4 (23,5%) хворих ТЕЛА, як причина смерті, була констатована тільки під час автопсії. ТГВ різних локалізацій виник у 19,4% оперованих пацієнтів з невідкладною абдомінальною патологією та COVID-19 в середньому на (6,1±2,3) добу після втручання, з них у 39,4% тромбоз мав асимптомний характер. Результати, їх обговорення. Методом множинної регресії оцінено та аналізовано 57 факторів ризику ТГВ нижніх кінцівок. Виокремлено 12 сигніфікантно достовірних факторів ризику ВТЕ в невідкладній абдомінальній хірургії у хворих з COVID-19 та оцінено бальне значення кожного з них. Частота тромбозу вен нижніх кінцівок при низькому, середньому та високому ступенях ризику становила відповідно 2%, 25% і 75%.
Висновки. Венозні тромботичні ускладнення в післяопераційному періоді виникають у 19,4% пацієнтів із гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини та COVID-19. Об’єктивізована оцінка ризику ВТЕ повинна базуватись на врахуванні бального значення прогностично вагомих факторів Частоту тромбозу вен нижніх при низькому, середньому та високому ступенях ризику, становить 2%, 25% і 75% відповідно.
Ключові слова: венозний тромбоз і емболія, COVID-19, гостра хірургічна абдомінальна патологія, фактори ризику.

УДК 617.58-002.44-02:616.147.3-007.64-008.64]-089

Резюме. Проаналізовано лікування 85 хворих із варикозною хворобою, ускладненою трофічними виразками з хронічною венозною недостатністю (ХВН, С6А). Мета роботи — покращити комплексне хірургічне лікування трофічних виразок нижніх кінцівок при хронічній венозній недостатності за допомогою медикаментозного впливу, озонотерапії, перев’язок, операційного лікування. Матеріали та методи. Проводилось операційне лікування хворих, яке передбачало: лазерну електрокоагуляцію поверхневих вен (15 хв.), видалення малої та великої підшкірних вен (31 хв.), операцію Лінтона (23 хв.), пересадку шкіри за Тіршем (16 хв.). Вік хворих становив від 46 до 78 років, жінок було 58 (67,8%), чоловіків — 27 (32,2%). Усім хворим проводили ультразвукове дослідження судин нижніх кінцівок, оцінювали протяжність остіального рефлюксу, стан поверхневих магістральних вен, їх притоків, діаметр перфораційних вен, а також визначали діаметр варикозних вен. Місцево застосовували мазеві пов’язки (левосин, левомеколь, бетадин, флуцидерм, куріозин), озоновану олію амаранта. Рани озонували в пластиковому контейнері середніми дозами озону 2000 мкг/л, 7-10 днів. Результати та їх обговорення. Комплексне хірургічне лікування залежало від індивідуального підходу до кожного
конкретного хворого з трофічними виразками. Середня тривалість передопераційного приготування становила 5-8 днів. Середній ліжко-день становив 18,4 дня (р<0,05). 71,7% пацієнтів виписані зі стаціонару із загоєними трофічними виразками; 28,3% хворих із гранулювальними ранами невеликих розмірів у стадії епітелізації і скеровані на подальше амбулаторне лікування.
Ключові слова: варикозна хвороба, трофічні виразки, консервативне лікування, операційні методи лікування, озонотерапія.