УДК 81’33:61

У статті досліджено когнітивні механізми утворення медичних термінів на основі концептуальної метафори як провідного інструмента репрезентації складних абстрактних понять у фаховому дискурсі. У фокусі аналізу – українськомовний науково-медичний текст, у якому метафора виконує не лише номінативну, а й пізнавальну, структурувальну та епістемічну функції. Спираючись на когнітивну теорію метафори Дж. Лакоффа і М.  Джонсона, у статті подано класифікацію базисних концептуальних метафор, що становлять підґрунтя сучасної медичної терміносистеми: структурних, орієнтаційних та онтологічних. Визначено, що структурні метафори (ОРГАН–МАШИНА, ХВОРОБА–ВОРОГ, ТІЛО–БУДІВЛЯ) моделюють
складні фізіологічні процеси як технічні, зрозумілі об’єкти, спрощують їхню інтерпретацію. Орієнтаційні метафори (ЗДОРОВ’Я–ВГОРУ, ХВОРОБА–РУХ УСЕРЕДИНУ, ЛІКУВАННЯ–РУХ НАЗОВНІ) виявляють залежність мовної картини медичної реальності від просторово-тілесного досвіду людини. Онтологічні метафори (БІЛЬ–СУБСТАНЦІЯ, ХВОРОБА–ОБ’ЄКТ, ОРГАН–МІСЦЕ ПОДІЙ) уможливлюють осмислити нефізичні явища як цілісні об’єкти
чи сутності. Особлива увага приділена фітоморфним, зооморфним та антропоморфним метафорам, що надають термінам образності, емоційної забарвленості та міждисциплінарної прозорості. Стаття узагальнює механізми проєкції між концептуальними доменами, що лежать в основі термінотворення: концептуальне зіставлення, метонімічне розширення, іконічність, аналогія, експерієнціальність та імагінативне мислення. Аналіз 377 фахових текстів виявив широке використання концептуальних метафор як інструменту когнітивного моделювання, що впливає на сприйняття медичних явищ і формування наукового знання. Зроблено висновок, що метафора у медичному дискурсі – це не лише засіб вираження, а й механізм осмислення, структурування і трансляції спеціальних знань. Метою статті є аналіз концептуальної метафори як провідного когнітивного механізму утворення медичних термінів, з’ясування її ролі у категоризації фахових понять і репрезентації медичної реальності в українськомовному науковому дискурсі. Результатом наукового пошуку стало виявлення трьох груп концептуальних метафор – структурних, орієнтаційних та онтологічних – які виконують когнітивну, термінотворчу й епістемічну функції. На основі аналізу медичних текстів окреслено найпродуктивніші метафоричні моделі, описано механізми проєкції (зіставлення, метонімічне розширення, іконічність, досвідченість), що сприяють формуванню
й унаочненню спеціальних понять у медицині. Висновком є те, що концептуальна метафора у медичному дискурсі не лише полегшує пізнання складних біологічних процесів, а й формує мовну та когнітивну архітектоніку наукового знання. Вона забезпечує міждисциплінарну
комунікацію, сприяє стандартизації терміносистеми та відіграє ключову роль у процесі інтелектуалізації професійної мови лікаря. Однак метафоричні конструкції мають і обмеження, адже надмірна буквальність або механістичність можуть спотворювати
зміст. Тому їхнє усвідомлене використання є важливим для коректного наукового спілкування та розвитку медичної термінології.
Ключові слова: когнітивна метафора, медичний дискурс, термінотворення, структурнаметафора, орієнтаційна метафора, онтологічна метафора, метафоричне мислення.

УДК 159.9:81’234:61

У статті досліджено ефективну мовленнєву комунікацію лікаря/лікарки з пацієнтом/пацієнткою в психолінгвістичному аспекті. Актуальність теми зумовлена потребою у створенні не травматичної, екологічної та результативної взаємодії в комунікативній системі «лікар/лікарка – пацієнт/пацієнтка», що особливо важливо у ситуаціях повідомлення складної, невтішної або критичної медичної інформації. Метою статті є з’ясування основних комунікативних стратегій і тактик, які сприяють збереженню психологічного комфорту пацієнта/пацієнтки, а також підвищують ефективність професійного спілкування медичного працівника працівниці. Об’єктом дослідження постає мовленнєва діяльність лікаря/лікар-
ки у процесі фахової комунікації, а предметом – психолінгвістичні особливості реалізації мовленнєвої взаємодії в галузі охорони здоров’я та соціального захисту. У процесі аналізу виявлено, що успішна комунікація передбачає не лише коректне застосування медичної термінології,
але й формування змістовно та емоційно збалансованих мовленнєвих актів, які відповідають принципам діалогічної взаємодії, психологічної підтримки та толерантності. Розглянуто комунікативні стратегії, з-поміж яких особливо виокремлюються емпатійність, коректність висловлювань, адаптація медичної інформації до рівня розуміння пацієнта/пацієнтки, а також тактики пом’якшення, поступового повідомлення та утримання емоційного контакту як засоби підвищення довіри та співпраці. У висновках наголошується, що комунікативна компетентність лікаря/лікарки є важливим складником професійної успішності, що безпосередньо впливає на якість лікувального процесу та задоволеність пацієнтів. Формування цієї компетентності має стати обов’язковою частиною медичної освіти, оскільки вміння ефективно і чутливо спілкуватися є ключовим чинником у покращенні результатів медичного втручання та психологічного стану пацієнтів.

Ключові слова: психолінгвістика, комунікація, лікар/лікарка, пацієнт/пацієнтка, емпатія, стратегія, тактика, діалог, мовленнєва взаємодія.

УДК 342.1 (477):811.161.2:94(477):008

У збірнику наукових праць уміщено матеріали учасників усеукраїнської науково- практичної конференції з міжнародною участю «Юрій Липа: стратегія нації та культура українського духу (з нагоди 125-річчя від дня народження)». Подано розвідки, в яких розглянуто постать Юрія Липи в історичному, культурологічному та філософському аспектах; охарактеризовано міжнародний вимір діяльності та персонологійний аспект творчости письменника-націєтворця, його мовний стиль, літературне новаторство, біографістику, громадську діяльність та місійне служіння українській нації; національні концепти, світоглядні коди та їхню роль у формуванні колективної пам’яті і національної ідентичності українців, психологію мовотворчості Юрія Липи. Висвітлено питання духовно-етичної й естетичної аксіосфери митця, проблему збереження та популяризації спадщини письменника як постаті національної памʼяті українців.

Для науковців у галузі українознавства, істориків, культурологів, філологів, лікарів

УДК 616-002.5-085.27+615.27 

Анотація. Незважаючи на прогрес у лікуванні та профілактиці, туберкульоз (ТБ) залишається однією з головних причин погіршення здоров’я та смертності у світі, а поточні темпи зниження  епідеміологічного  тягаря  ТБ  недостатньо  швидкі.  Поширення  епідемії  ТБ/ВІЛ-інфекції 
є об’єктивною загрозою національного масштабу й продовжує негативно впливати на працездатний і репродуктивний потенціали населення багатьох країн світу. З 2020 р. спостерігається тенденція до збільшення захворюваності на хіміорезистентний (ХР) ТБ в Україні. Останніми роками 
в клінічній структурі МР-ТБ збільшилася частота дисемінованого й фіброзно-кавернозного ТБ. Практично в усіх хворих виявляється деструкція з бактеріовиділенням. На погіршення епідеміологічної ситуації в Україні значно вплинули COVID-19 і жахлива війна, яка відбувається в наш 
час. Однією з причин низької ефективності лікування хворих є наявність хіміорезистентних форм туберкульозу. Проблема вдосконалення етіотропної й патогенетичної терапії хіміорезистентного туберкульозу залишається актуальною. 
Мета роботи – вивчити ефективність застосування ліастену (Л) і пентоксиліну (П) при лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз.
Результати досліджень. Проаналізовано 53 файли медичної документації хворих на мультирезистентний туберкульоз (ТБ). Як патогенетичні препарати на тлі антимікобактеріальної терапії (АМБТ) застосовували ліастену (Л) і пентоксифілін (П). Хворі були поділені на три групи: перша, 
контрольна,  – 22 пацієнти, що одержували лише антимікобактеріальну терапію (АМБТ); друга  – 15 осіб, у комплексне лікування яких було долучено ліастену (АМБТ+Л), третя група (16 осіб) – на тлі АМБТ отримувала Л+П (АМБТ Л+П). Усім хворим в інтенсивній фазі АМБТ (до лікування, 
через 2, 4, 6 і 8 місяців) проводили комплексне клініко-рентгенологічне, мікробіологічне й загально-лабораторне обстеження. 
Висновки. При застосуванні на тлі АМБТ Л+П спостерігається прискорення терміну припинення бактеріовиділення, розсмоктування вогнищ та інфільтрації й загоєння порожнин розпаду, порівняно з контролем.
Ключові слова: мультирезистентний туберкульоз, клінічна оцінка, патогенетичне лікування, ефективність

УДК 616.314-089.843:616.314-77

Проведено комплексний огляд сучасної літератури з акцентом на багатофакторний аналіз ефективності та ускладнень імплантаційного протезування. Встановлено, що довгострокова остеоінтеграція імплантатів у незнімному протезуванні перевищує 94-95 % у віддаленій перспективі.
Особливу увагу приділено ролі цифрових технологій (CAD/CAM, цифрові відбитки), які забезпечують вищу точність клінічних етапів і скорочують час лікування. Узагальнено сучасні дані про застосування цирконієвих імплантатів і монолітних керамічних протезів,що демонструють високу біосумісність та покращені естетичні характеристики, хоча довготривалі результати потребують подальших досліджень.
У роботі також систематизовано фактори ризику розвитку періімплантиту та обґрунтовано значення профілактичних програм і підтримуючої терапії для забезпечення довготривалого успіху лікування.