УДК: 616-089-053.82:378.1

Відомо, що через пандемію, викликаною COVID-19, у закладах вищої медичної освіти України було запроваджено дистанційну форму навчання. Разом з тим, на сьогодні практично відсутні матеріали, присвячені вивченню успішності студентів при різних формах навчального процесу. Це спонукало нас виконати дослідження, метою якого стало вивчення результатів навчання студентів на кафедрі загальної хірургії при дистанційній формі навчального процесу та порівняння їх з відповідними, що були отримані при традиційному навчанні. У дослідження були включені вітчизняні студенти ІІІ (508 студентів) і ІІ (244 студентів) курсів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, що проходили навчання з дисциплін "Загальна хірургія", "Сестринська практика", "Догляд за хворими" з використанням різних форм навчального процесу: дистанційної та традиційної. Для порівняння були застосовані такі параметри як: традиційна оцінка, кількість балів за підсумковий модульний контроль, загальна кількість балів, отримана після закінчення вивчення навчальної дисципліни, кількість пропусків практичних занять, кількість незадовільних оцінок, оцінка за відпрацьоване заняття. Статистичну обробку даних проводили з використанням пакета ліцензійної програми для статистичного аналізу Statistica 6.0 з використанням непараметричних методів оцінки отриманих результатів (використовували критерій χ2 з рівнем значущості р<0,05). Проведений аналіз показників успішності після застосування різних форм навчання показав, що дистанційна форма навчального процесу суттєво не впливає на кінцеву успішність вітчизняних студентів, зокрема з дисциплін "Загальна хірургія", "Сестринська практика". Однак, при дистанційній формі навчання, за відсутності особистого контролю з боку викладача, за опрацюванням практичних навичок студентами, а також можливості їх реального виконання, визначена тенденція до завищення студентам їх кінцевої оцінки за практичне заняття.

На сьогодні пневмонія належить до найбільш розповсюджених захворювань органів дихання, що становить 35–45 %. Не менш поширеним є ішемічна хвороба серця (ІХС) серед патології серцево-судинної системи. У медичному світі гостро стоїть проблема коморбідної патології, яка може знижувати адаптаційні можливості, зменшувати ефективність лікування і посилювати розвиток різних ускладнень. У даний час до кінця не вивчений патогенез розвитку пневмонії та ІХС. Мета дослідження: з’ясувати особливості змін і роль процесів ліпопероксидації і стану антиоксидантної системи в патогенезі розвитку експериментальної пневмонії, поєднаної з адреналіновим пошкодженням міокарда. Матеріали та методи дослідження. Були проведені дослідження на 82 морських свинках (самцях), які розподіляли на три групи: перша група – інтактні тварини – контроль (10); друга (дослідна) група – тварини з експериментальною пневмонією (ЕП) – відповідно на 1-шу, 3-тю, 6-ту і 14-ту доби експерименту (36); третя (дослідна) група – тварини з поєднаною патологією (ЕП і АПМ) – відповідно на 1-шу, 3-тю, 6-ту і 14-ту доби експерименту (36). Фіксовані доби (1-ша, 3-тя, 6-та і 14-та доби) брали до уваги, тому що вони відповідають класичним стадіям гострої запальної відповіді (інкубації, розвиток хвороби, розпал хвороби, реконвалесценсії) та перебігу АПМ. ЕП відтворювали за методом Н. В. Шляпнікова, Т. Л. Солодова через інтраназальне зараження тварин Staphylococcus aureus. АПМ моделювали одноразовим внутрішньом’язевим уведенням 0,18 % розчину адреналіну гідротартрат («Дарниця», Україна), у дозі 0,5 мг/кг. Процеси ПОЛ характеризували за вмістом дієнових кон’югатів (ДК) і малонового діальдегіду (МДА), а активність АОС – за активністю каталази (КТ) і супероксиддисмутази (СОД).Декапітацію тварин проводили під впливом хлороформного наркозу. Визначення ДК у тканинах нирок проводили за методом В. Б. Гаврилова, М. І. Мишкорудної, вміст МДА – за методом Е. Н. Коробейнікова, активність СОД – за методом R. Fried, активність КТ – за методом B. Holmes, C. Masters. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати та обговорення. ЕП і АПМ (1-ша, 3-тя, 6-та, 14-та доби) супроводжується підвищенням вмісту ДК у тканинах нирок відповідно на 62,5 %, 71,5 %, 79,5 %, 82,9 % (р < 0,05), МДА – на 55,0 %, 62,1 %, 72,7 %, 85,7 % (р < 0,05), на тлі зниження активності СОД – відповідно на 25,2 %, 27,2 %, 30,6 %, 37,2 % (р < 0,05), КТ – на 31,2 %, 34,7 %, 40,3 % 45,5 % (р < 0,05) стосовно контрольної групи тварин, що свідчило про розвиток оксидантного стресу, який посилював перебіг пневмонії та АПМ. Висновок: Отримані нами результати досліджень дають змогу стверджувати, що коморбідна патологія (ЕП і АПМ) зумовлює порушення балансу між прооксидантною та антиоксидантною системами в бік посилення процесів ліпопероксидації в умовах депресії антиоксидантного захисту на всіх етапах їх розвитку з перевагою на 6-ту і 14-ту доби експерименту проти інтактної групи тварин і вказує на важливу роль одного з молекулярних (ліпідних) механізмів пошкодження клітин у патогенезі формування даних моделей хвороб. 

УДК 616.311.2 – 002 + 616.314.17 - 008.6) : 612.014.484:577.15.024/.025 -092:615.274] - 092.9

Мета дослідження: вивчити стан протеїназо-інгібіторної системи в тканинах пародонта в динаміці розвитку експериментального пародонтиту (ЕП) та іммобілізаційного стресу (ІС) на фоні застосування тіоцетаму. Матеріал та методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 50 морських свинках (самцях), які розподіляли на чотири групи (по 10 у кожній): перша – інтактні тварини – контроль; друга (дослідна) група - тварини з експериментальним пародонтитом за умов іммобілізаційного стресу (3-я доба), до ІІІ групи відносили морські свинки з ЕП та ІС на 5-у добу комбінованого модельного процесу, до ІV - тварини з ЕП та ІС (15-а доба) ) і до V – тварини з ЕП та ІС на 15-у добу експерименту після застосування тіоцетаму. Експериментальний пародонтит моделювали за методом З.Р.Жоган (1983). Іммобілізаційний стрес відтворювали за методом П.Д. Горизонтова (1996). Для корекції порушень V групі тварин вводився препарат тіоцетам з розрахунку 250 мг/кг внутрішньом'язово з 6-ої доби експерименту впродовж 10 днів. Стан протеїназо-інгібіторної системи оцінювали за загальною протеолітичною активністю – за лізисом азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу за вмістом альфа 1- інгібітора протеїназ, альфа-2-макроглобуліну за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П., 1988. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати дослідження та їх обговорення. Оцінюючи результати досліджень, можна зробити висновок про те, що за умов розвитку експериментального пародонтита та іммобілізаційного стресу відбувається порушення функціонального стану протеїназо-інгібіторної системи, яке проявляється надмірною активацією протеїназного потенціалу (зростає рівень азоальбуміна, азоказеїна та азоколагена) і депресією інгібіторів протеаз. Це призводить до розвитку протеїназо-інгібіторного дисбалансу, зокрема і порушення клітинного гомеостазу, в цілому. Застосування тіоцетаму показало його коригуючий вплив на змінені показники протеолізу, суттєве збільшення інгібіторного захисту в тканинах пародонта морських свинок за умов розвитку ЕП та ІС.

УДК 616.314-089.843-036.864-053.5

Основним застереженням щодо встановлення дентальних імплантатів у педіатричних пацієнтів є їх вплив на ріст і розвиток щелеп, інтеграція імплантата з кісткою, що перебуває в процесі перебудови. Незважаючи на використання дентальної імплантації для ортопедичної реабілітації підлітків, у літературі представлена незначна кількість досліджень, щодо остеоінтеграції дентальних імплантатів у таких пацієнтів та її вплив на ріст щелеп. Метою дослідження було оцінити вплив дентальної імплантації на ріст щелеп та якість життя у підлітків. Для з’ясування динаміки морфо-метричних змін зубних рядів після встановлення імплантатів було проведено вимірювання довжину зубного ряду та симетричність розміщення окремих зубів на діагностичних моделях 7 пацієнтів з дентальною імплантацією на верхній щелепі та у 10 – на нижній щелепі. Оцінку успішності дентальної імплантації та показники якості життя проаналізовано шляхом анкетування 19 пацієнтів до проведення ортопедичного лікування та через три роки. Встановлено, що через 3 роки після дентальної імплантації в усіх обстежених підлітків не спостерігається порушень симетрії щелеп. Аналіз результатів анкетування засвідчив, що переважна більшість пацієнтів через три роки залишилися задоволеними проведеним лікуванням: 85,71±7,64% оцінили його як «відмінне» та 14,29±7,64% – як «добре». Дані анкетування згідно опитувальника OHIP-14 через 3 роки після фіксації одиночних коронок показали, що значні покращення відбулися у психосоціальних аспектах (психологічний дискомфорт, психологічні та соціальні порушення). Окрім цього, суттєво покращувалась функції жування. Таким чином, можна зробити висновок, що дентальна імплантація є прийнятним методом заміщення відсутніх зубів у підлітковому віці.

Kлючові слова: дентальна імплантація, ріст щелеп, якість життя, підлітки.

The main cautionary note regarding the placement of dental implants in paediatric patients is their impact on the growth and development of the jaws and the integration of the implant with the bone that is in the process of remodelling. Despite the use of dental implants for the orthopaedic rehabilitation of adolescents, there are few studies in the literature on the osseointegration of dental implants in such patients and its impact on jaw growth. The aim of the study was to assess the impact of dental implants on jaw growth and quality of life in adolescents. To determine the dynamics of morphometric changes in the dentition after implant placement, the length of the dentition and the symmetry of the placement of individual teeth were measured on diagnostic models of 7 patients with dental implants in the maxilla and 10 patients with dental implants in the mandible. The assessment of the success of dental implantation and quality of life indicators were analysed by questioning 19 patients before orthopaedic treatment and three years later. It was found that three years after dental implantation, all the examined adolescents had no jaw symmetry disorders. The analysis of the questionnaire results showed that the vast majority of patients were sat- isfied with the treatment after three years: 85.71±7.64% rated it as "excellent" and 14.29±7.64% as "good". The data of the OHIP-14 questionnaire three years after the fixation of single crowns showed that significant improvements occurred in psychosocial aspects (psychological discomfort, psychological and social disturbances). In addition, the chewing function was significantly improved. Thus, it can be concluded that dental implantation is an acceptable method of replacing missing teeth in adolescence.

Key words: dental implantation, jaw growth, quality of life, adolescents.

УДК 616.314-007.285-085.859-053.2/.6

Актуальність. Втрата постійних зубів продовжує вважатися важливим соціальним маркером стоматологічного статусу суспільства, а особливо це стосується дітей і підлітків, коли втрата навіть одного зуба може призвести до незворотніх змін у всьому зубо-щелепному комплексі.

Мета. Вивчити причини видалення постійних зубів у дітей і підлітків, які звертаються за стоматологічною допомогою у стаціонар щелепно-лицевої хірургії.

Матеріали і методи. Аналіз архіву історій хвороб дітей і підлітків, які перебували на стаціонарному лікуванні комунального неприбуткового підприємства ”Львівська обласна клінічна лікарня” впродовж 2019–2022 р.р.

Результати. Визначено, що основною причиною видалення постійних зубів у означених дітей і підлітків є запальні процеси щелепно-лицевої ділянки, що склало 81,68±5,46%. Травматичні ушкодження щелепно-лицевої ділянки склали 13,84±3,27%, а пухлини та пухлиноподібні процеси щелепно-лицевої ділянки, які потребували видалення зубів склали 5,00±2,78%.

Висновок. Основною патологією щелепно-лицевої ділянки, яка призводить до видалення постійних зубів у дітей і підлітків при перебуванні у стаціонарі залишаються різні форми одонтогенних запальних процесів з їх ускладненнями, що свідчить про недосконалий процес санації порожнини рота, а також недбале відношення, як самих дітей, так і їх батьків до здоров’я ротової порожнини.

Ключовіслова: діти, підлітки, постійні зуби, видалення, стаціонарне лікування.