УДК 611.843.018:615.212.7].08

    Метою представленої роботи було з’ясування фундаментальних питань, що стосуються динаміки змін у шарах сітківки на ранніх термінах опіоїдного впливу на організм. Дослідження проведене на 15 статевозрілих, безпородних щурах- самцях масою 100,0-160,0 г, віком 4 місяці. Опіоїдний вплив моделювали шляхом щоденної ін’єкції препарату налбуфін внутрішньом’язово, 1 раз на добу в одному проміжку часу (10-11 година ранку) впродовж 7 діб. Початкова доза налбуфіну становила 0,212 мг ̸кг.
Гістологічні препарати сітківки готували за загальноприйнятими методиками з використанням барвників (гематоксилін, еозин та азан за методикою Гайденгайна). Усі тварини знаходились в умовах віварію, дослідження проводили з дотриманням положень «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» [Страcбург, 1985]. Під час експериментального дослідження встановлені зміни структури шарів сітківки при однотижневому введенні опіоїду. На ранніх термінах введення малих доз опіоїдного анальгетика виявлено впродовж першого тижня появу перших патоморфологічних змін, які проявлялися початковими явищами вакуольної дистрофії пігментного епітелію та дистрофії гангліонарних клітин сітківки, ознаками мікрокістозної дегенерації зовнішнього сітчастого та нервоволокнистого шарів.
Ключові слова: мікроструктура, шари, сітківка, опіоїд, сьома доба, щур.

PATHOMORPHOLOGICAL CHANGES IN THE RETINAL LAYERS AT THE END
OF THE SEVENTH DAY OF EXPERIMENTAL OPIOID EXPOSURE
Abstract. The aim of the work was to clarify the fundamental issues regarding the dynamics of early changes in the retinal layers under experimental exposure of opioids. Research was done on 15 adult 4-months-old mature male mongrel rats, having 100.0-160.0 g weight. Opioid eff ects were modelled by daily intramuscular injections of nalbuphine 1 time per day in one period of time (10-11 am) for 7 days. The initial dose of nalbuphine was 0.212 mg ̸kg. Histological slides were prepared according to generally accepted methods using the dyes, as hematoxylin, eosin and azan according to the Heidenhain method.
All animals were kept in the vivarium and the work was carried out according to the European Convention for the Protection of Vertebrate Animals used for experimental and other scientifi c purposes [Strasbourg, 1985].
During the experimental opioid administration after one week of research the changes in the structure of the retinal layers were established. In the early stages of low-dose opioid analgesia administration, the first pathomorphological changes were de tected during the fi rst week, in the form of initial manifestations of vacuole dystrophy of the pigmental epithelium, signs of microcystic degeneration of the outer retinal and neurofi brous layers with the vacuole dystrophy of retinal ganglion cells appearance.
Key words: microstructure, layers, retina, opioid, seventh day, rat.

УДК  616.12-005.4+616.379-008.65)-008.9-085.22

Поширеність метаболічного синдрому (МС), кластера факторів ризику виникнення цукрового діабету (ЦД) та ішемічної хвороби серця (ІХС), щорічно зростає. МС пов’язаний із зростанням практично вдвічі ризику виникнення серцево-судинних ускладнень і збільшенням у півтора раза смертності від усіх причин. Однією з патогенетичних ланок розвитку метаболічного синдрому є системне запалення. Зростає поширеність досліджень у хворих з метаболічним синдромом альфа-дефензинів — індукторів запалення з антимікробними властивостями. Однак зміни рівня альфа-дефензину в сироватці крові при метаболічному синдромі за наявності й відсутності ЦД 2-го типу й синтропічної ішемічної хвороби серця залишаються вивченими недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення цього дослідження. Мета роботи: дослідити рівні альфа-дефензину в сироватці крові осіб з метаболічним синдромом, цукровим діабетом 2-го типу та ішемічною хворобою серця. Матеріали та методи. Обстежено 54 пацієнтів (27 жінок, 27 чоловіків) з МС, ЦД 2-го типу та ІХС. Дослідження проводили в Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», КНП «5-та міська клінічна лікарня м. Львова». Хворих із МС поділено на 3 підгрупи залежно від наявності ЦД 2-го типу та ІХС. До першої підгрупи (2а) увійшло 18 пацієнтів з МС без ЦД 2-го типу та без ІХС, до другої (2b) — 18 осіб з МС із ЦД 2-го типу, до третьої (2c) — 18 осіб з МС, ЦД 2-го типу та ІХС. Контрольну групу становили 16 здорових осіб (чоловіків — 8, жінок — 8) із числа працівників КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», КНП «5-та міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтам визначали рівень альфа-дефензину, а також показники ліпідного спектра (рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ), ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ)), досліджували кореляційні взаємозв’язки між вищевказаними величинами. Результати. У роботі досліджено рівень альфа-дефензину й показники ліпідного спектра у хворих на МС, ІХС і ЦД 2-го типу. Рівень альфа-дефензину в усіх досліджуваних пацієнтів з МС, як без ЦД 2-го типу та ІХС, так і з ЦД 2-го типу та ІХС (18,4 ± 0,89 нг/мл; 24,4 ± 1,2 нг/мл і 29,1 ± 1,1 нг/мл), був вірогідно підвищений і перевищував контрольні показники (3,72 ± 0,36 нг/мл) у 4,95; 6,56 і 7,82 раза (р < 0,05). Найвищими параметрами альфа-дефензину характеризувалась синтропічна патологія МС, ЦД 2-го типу та ІХС (29,1 ± 1,1 нг/мл), що вірогідно перевищувало показники групи МС із ЦД 2-го типу (24,4 ± 1,2 нг/мл) і групи МС без ЦД та ІХС (18,40 ± 0,89 нг/мл) (р < 0,05). Величини ХС ЛПВЩ у пацієнтів групи з МС (1,12 ± 0,08 нг/ мл), групи з МС і ЦД 2-го типу (1,01 ± 0,07 нг/ мл), з МС, ЦД 2-го типу та ІХС (0,95 ± 0,05 нг/мл) вірогідно знижені порівняно з параметрами групи здорових осіб (1,40 ± 0,14 нг/мл) (р < 0,5), проте вірогідної різниці між окремими підгрупами не виявлено (р > 0,5). Параметри ХС ЛПДНЩ були найвищими в пацієнтів із синтропічною патологією МС, ЦД 2-го типу та ІХС (1,32 ± 0,05 нг/мл) і вірогідно перевищували рівні ХС ЛПДНЩ як в осіб із МС із ЦД 2-го типу (0,87 ± 0,10 нг/мл), так і в пацієнтів із МС (0,73 ± 0,06 нг/мл) (р > 0,05). Проведено кореляційний аналіз між альфа-дефензином і показниками ліпідного обміну. Виявлено прямий сильний кореляційний зв’язок (r = 0,72; р < 0,5) між альфа-дефензином і ХС ЛПДНЩ у пацієнтів з МС. У хворих з МС із ЦД 2-го типу та ІХС також виявлено прямий сильний кореляційний зв’язок між альфа-дефензином і ХС ЛПДНЩ (r = 0,65; р < 0,5). У пацієнтів з МС і ЦД 2-го типу виявлено слабкий кореляційний зв’язок (r = 0,1; р < 0,5). Кореляційний аналіз між рівнями альфа-дефензину і ХС ЛПВЩ виявив лише наявність слабких кореляційних зв’язків (r = –0,15; r = –0,11; r = –0,16; р < 0,5). Висновки. Виявлено вірогідне підвищення рівня альфа-дефензину в пацієнтів за наявності МС, ЦД 2-го типу та ІХС. Величини ХС ЛПВЩ вірогідно знижені в усіх пацієнтів з МС незалежно від наявності чи відсутності ЦД 2-го типу та ІХС. Параметри ХС ЛПДНЩ залежно від наявності синтропічної патології були найвищими у пацієнтів з МС, ЦД 2-го типу та ІХС, вірогідно перевищували рівні ХС ЛПДНЩ як в осіб з МС із ЦД 2-го типу, так і в пацієнтів з МС. Встановлено кореляційні зв’язки між показниками альфа-дефензину і ХС ЛПДНЩ, особливо виражені за наявності ІХС і МС.

УДК 616.61:612.465.1:(547.495.9+577.112.386)]-076/-078

Хронічні хвороби нирок є незмінно важливою проблемою людства. Вчасна та точна діагностика хвороб нирок залишається важливим аспектом у боротьбі з їхньою хронізацією.

Швидкість клубочкової фільтрації є основним показником функції нирок. Зручний та надійний розрахунок швидкості клубочкової фільтрації відіграє важливу роль. Ця робота присвячена огляду джерел інформації щодо переваг розрахунку рівня швидкості клубочкової фільтрації в пацієнтів із нефрологічною патологією за допомогою цистатину С сироватки, як більш точного маркера діагностики, порівнюючи з креатиніном сироватки.

Отже, швидкість клубочкової фільтрації досі вважається найкращим показником визначення функції нирок. У клінічній практиці визначення швидкості клубочкової фільтрації на основі креатиніну є типовим методом оцінювання функції нирок у здорових людей та нефрологічних пацієнтів. Останнім часом дослідники та клініцисти усвідомили обмеження у використанні виключно креатиніну сироватки крові для оцінювання функції нирок, оскільки це може призвести до неточного визначення швидкості клубочкової фільтрації, особливо в популяцій з аномальним розподілом або ґенерацією м'язової маси. Для покращення якості та точності визначення швидкості клубочкової фільтрації запропоновано кілька нових біомаркерів, одним із яких є цистатин С, адже його визначення виявило чималу користь для оцінювання функції нирок у поєднанні з креатиніном.

Оскільки цистатин С ще не встановлений як загальновживаний маркер у клінічній практиці, біомаркер усе ще можна назвати досить новим показником, незважаючи на те, що після його відкриття вже минуло приблизно 30 років. Однак з моменту відкриття цистатин С набуває дедалі більшого значення в нефрології. Масштабні когортні дослідження продемонстрували додаткову цінність визначення швидкості клубочкової фільтрації з допомогою рівнянь на основі цистатину С сироватки або комбінованих рівнянь (креатинін і цистатин С) порівнюючи з рівняннями лише на основі креатиніну сироватки.

УДК 616.12-008.331.1-092:612.015.11:796.015.6]-073.97 

Актуальність. Артеріальна гіпертензія є патогенетичним фактором великої кількості серцево-судинних захворювань та причин передчасної смерті та інвалідизації населення.
Мета дослідження – визначити та порівняти вміст дієнових кон’югатів, малонового альдегіду плазми та його активної форми, вітаміну Е плазми та селену крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії до та після дозованого фізичного навантаження до та після прийому вітаміну Е та селену.
Матеріал і методи. Шістдесят пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії та 30 практично здорових осіб. Обстежувані особи виконували на велоергометрі двоступеневе фізичне навантаження з інтенсивністю, яка відповідала 50 і 75 % належного максимального споживання кисню організмом. Тривалість навантаження дорівнювала 5 хв на кожному ступені з трихвилинним відпочинком між ними. Забір крові з ліктьової вени проводився перед велоергометрією та через 5хв після неї. У пацієнтів до та після фізичного навантаження визначали вміст дієнових кон’югатів, малонового альдегіду плазми та його активної форми вітаміну Е плазми та селену крові. Обстеження проводилось двічі – до та після прийому вітаміну Е та селену.
Результати. Оскільки негайною відповіддю на велоергометрію є зміни рівня дієнових кон’югатів плазми та еритроцитів, малонового альдегіду плазми (підвищення), можна припустити, що саме вони беруть участь у формуванні первинної компенсаторної реакції у відповідь на фізичне напруження в осіб з артеріальною гіпертензією. Таким чином, нижчий рівень дієнових кон’югатів плазми та еритроцитів, малонового альдегіду плазми свідчить про покращення антиоксидантного захисту в пацієнтів з артеріальною гіпертензією після прийому вітаміну Е та селену як до, так і після фізичного навантаження.

Мета роботи— проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення.Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки.Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різ-них вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.