Вступ. Відомо, що за етіологією і патогенезом транзиторні ішемічні атаки (ТІА) не відрізняються від завершеного інсульту. Між ними існує різниця лише в тривалості та оборотності неврологічного дефіциту. Діагноз ТІА встановлюють за умови зникнення розладів мозкових функцій протягом 24 годин. Проте швидке розмежування між ішемічним інсультом (ІІ) та ТІА є дуже важливим, оскільки допомагає вчасно розпочати необхідне лікування хворих на ІІ. Ішемічне ураження головного мозку викликає запальну реакцію, що включає активацію резидентних клітин мозку з активним залученням до процесу лейкоцитів. Не менш важливою є роль тромбоцитів у цих механізмах, оскільки вони не тільки виконують гемостатичну функцію, а й тісно взаємодіють з лейкоцитами, модулюючи запальні та імунні реакції. Загальний аналіз крові є доступним та швидким дослідженням, яке дозволяє оцінити імунний статус організму за кількісними змінами різних субпопуляцій лейкоцитів у периферичній крові. Також в останні роки для оцінки системної відповіді організму на ушкодження застосовують інтегральні гемоцитометричні індекси (ІГІ), які враховують співвідношення різних форм лейкоцитів, а також тромбоцитів і лейкоцитів. Мета дослідження – виявити особливості змін лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою та ішемічним інсультом. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 26 пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою віком 49 ± 5,8 років та 58 пацієнтів з ішемічним інсультом віком 54,5 ± 6,7 років. Групу контролю склали 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком 49,3 ± 6,6 років. Дослідження показників загального клінічного аналізу крові проводилось на першу добу захворювання. Оцінювали абсолютну кількість лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів, моноцитів, тромбоцитів. Підраховували ІГІ: нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення, нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення та тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення. Результати і обговорення. У хворих на ІІ вміст лейкоцитів та нейтрофільних гранулоцитів був вірогідно вищим порівняно з показниками хворих на ТІА та здоровими людьми. При ТІА спостерігалось зростання вмісту нейтрофілів у крові, проте досліджувані ІГІ не відрізнялись від показників контрольної групи. При ІІ виявлено вірогідно вищі нейтрофільно-лімфоцитарний, нейтрофільно-тромбоцитарний індекси та індекс відповіді на системне запалення порівняно з ТІА та здоровими людьми. Висновки. Значне зростання лейкоцитів, нейтрофілів та моноцитів, а також таких ІГІ, як нейтрофільно-лімфоцитарний індекс, нейтрофільно-тромбоцитарний індекс та індекс відповіді на системне запалення, може вказувати на розвиток вогнища інфаркту при ішемії мозку та допомогти у вчасній диференційній діагностиці ІІ та ТІА.

УДК: 543.61:612.062:616-008.842/.848

 Результати методичної розробки свідчать: різні проміжки часу екстракції (5 хв → 24 → 48 → 72 год) досліджуваних зразків дистильованою водою; їх 24-годинне розчинення соляною кислотою і сумішшю кислот «царської водки» та прийоми гравіметричного методу (зважування, випарювання, центрифугування, спалювання) ділять склад зразків на: абсорбовану і зв’язану воду; екстраговані водою чи еліміновані у
воду (вільні, слабо-, міцнозв’язані); неекстраговані водою; розчинені і нерозчинені мінеральними кислотами й кислотостійкі речовини.
Експериментатори різного роду (фізіологи, біохіміки, біофізики) можуть ефективно застосовувати апробовані й
впроваджені в лабораторну роботу прийоми досліджень особливостей динаміки, розподілу й рівноважного стану маси складових у системах типу «середовище (вода) – речовина». Це дозволяє об’єктивно оцінювати зміни фізико-хімічного стану речовин за шкодочинної дії екзо- й ендогенних факторів.
Ключові слова: корови, матково-вагінальний слиз, маса речовин слизу та їх співвідношення.

Реферат
Мета. Аналіз результатів застосування релапаротомії для лікування ускладнень після операцій з приводу різної абдомінальної патології та виокремлення факторів ризику летальності після цього втручання.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 72 пацієнтів, яких оперовано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (база – відділення № 2 Центру хірургії та онкології Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова») за період із січня 2021 до грудня 2024 року. Повторні втручання виконували здебільшого пацієнтам, які отримували лікування з приводу гострої спайкової кишкової непрохідності та колоректального раку з його ускладненнями – по 11 (15,3%) пацієнтів відповідно. Переважна більшість досліджуваних ускладнень (44,4%) потребувала повторного втручання під загальним знеболюванням (за класифікацією Clavien–Dindo) та супроводжувалася виникненням поліорганної дисфункції (45,8%).
Результати. У разі виникнення перитоніту або порушення кишкової прохідності, внутрішньочеревної кровотечі
виконували вимушену релапаротомію – 64 (88,9%) пацієнти. У решти 8 (11,1%) пацієнтів виконано програмоване повторне втручання внаслідок непередбачуваного варіанта перебігу патології при очікуваному її прогресуванні (гостре порушення мезентеріального кровообігу) або для покрокової санації гнійно–деструктивних вогнищ (гострий деструктивний панкреатит з гнійно–септичними ускладненнями). Ускладнення у ранньому періоді після релапаротомії виникли у більшості пацієнтів – 40 (55,5%), причому у 16 (40%) для їх ліквідації довелось виконати повторні втручання, зокрема, у 9 (22,5%) – один раз, у решти 7 (17,5%) – від 2 до 4 раз. Померло 39 хворих, післяопераційна летальність становила 54,2%. За допомогою багатофакторного аналізу (U–критерій Манна–Вітні) визначено 4 предиктори летальності після виконання релапаротомії.
Висновки. Ускладнення після оперативного лікування колоректального раку та гострої спайкової кишкової не-
прохідності потребують виконання релапаротомії. Поліорганна недостатність та сепсис – найчастіші ускладнення після релапаротомії. Летальність після виконання релапаротомії залишається високою. Ускладнення класу IVa і вище за класифікацією Clavien–Dindo є найсуттєвішим предиктором летальності після виконання релапаротомії.
Ключові слова: абдомінальна хірургія; вимушена релапаротомія; програмована релапаротомія; післяопераційні ускладнення; післяопераційна летальність.

УДК 614.2:005.96:[613: 59.964.2]:303.62 

 Мета: ідентифікація ключових характеристик самосприйняття стану здоров’я керівниками закладів охорони здоров’я та обґрунтування його ролі як чинника управлінської спроможності і кадрової стійкості в умовах трансформацій системи охорони здоров’я.
 Матеріали і методи. Проведено кількісне одноразове опитування n=327 керівників Львівської області (Р=83,4 % від генеральної сукупності) за репрезентативної вибірки (SE=1,12 %, Е=±2,2 %, p < 0,001). Дані збиралися авторською анкетою, орієнтованою на виявлення медичних станів, переважно серцево-судинної патології, а обробка проведена за допомогою MS Excel із застосуванням медико-статистичних методів та системного аналізу.
 Результати. Виявлено дисбаланс у кадровому забезпеченні сільських територій (Р=91,1% керівників працюють у містах), тоді як у гендерному складі переважають жінки (Р=70,6%), а віковий розподіл охоплює продуктивні групи, що дає змогу розраховувати на міжгенераційний обмін досвідом і водночас потребує індивідуального підходу до профілактики хронічних захворювань. 
Доведено, що близько Р=66,7% оцінюють своє здоров’я як добре та відмінне, а Р=25,7% – як задовільне, що вказує на можливі ризики, пов’язані з професійним стресом і віковими змінами. Найпоширеніші медичні стани у здорових респондентів свідчать про обмежену діагностичну обізнаність у стані власного здоров’я серед управлінців.
 Установлені кластери ризику (кардіометаболічний, атеросклеротичний і кластер недостатнього обстеження) засвідчують наявність структурованих груп медичних загроз, що потенційно впливають на функціональну спроможність та довготривалу працездатність керівників у сфері охорони здоров’я, тоді як обрахований індекс здоров’я HSI ≈ 0,77 свідчить про помірно добрий загальний стан керівників. Усе це у цілому засвідчує недооцінку управлінцями серйозності власного стану здоров’я та вказує на потребу в підвищенні медичної обізнаності щодо особистих ризиків у здоров’ї.
 Висновки. Отримані результати мають прикладну цінність як аналітична основа для вдосконалення кадрової політики в охороні здоров’я, сприяючи реалізації нормативних вимог та формуванню стратегій підтримки управлінської спроможності на засадах збереження здоров’я, профілактики вигорання й забезпечення життєздатності керівників і кадрової стійкості медичної галузі.
 КЛЮЧОВІ СЛОВА: здоров’я; система охорони здоров’я; керівники; соціологічне дослідження; самооцінка здоров’я; медичні стани; серцево-судинна патологія; індекс здоров’я; особливості; кадровий ресурс. 

Purpose: to identify key characteristics of health self-perception among healthcare facility managers and to substantiate its role as a factor of managerial capacity and workforce stability amid healthcare system transforma tions.
 Materials and Methods. A quantitative, cross-sectional survey was conducted among n = 327 managers in the Lviv region (83.4% of the total population), with a representative sample (SE = 1.12%, E = ±2.2%, p < 0.001). Data were collected using a structured author-developed questionnaire focused on medical conditions, primarily cardio vascular pathology, and processed using MS Excel with application of medical-statistical methods and systems analysis.
 Results. A significant urban–rural staffing imbalance was identified (Р=91.1% of managers work in cities). Women comprised Р=70.6% of the managerial staff, and the age distribution covered productive groups, allowing intergenerational exchange of experience while necessitating individualized approaches to chronic disease preven tion. Approximately Р=66.7% rated their health as good or excellent, while Р=25.7% assessed it as satisfactory, ndicating potential risks associated with occupational stress and aging. The most common medical conditions among respondents indicate limited diagnostic awareness of their own health among managers. Three risk clusters were identified: cardiometabolic, atherosclerotic, and insufficient screening, potentially affecting functional capac ity and long-term workability. The calculated Health Status Index (HSI ≈ 0.77) indicated a moderately good overall health status, highlighting underestimation of personal health risks and the need to improve health literacy among 
managers.

Key features of self-assessed health provide a basis for optimizing HR policies and developing pragmatic strategies to maintain managerial functional capacity, focusing on health preservation and burnout prevention.
 Conclusion. The findings have practical value as an analytical basis for improving HR policies in healthcare, supporting compliance with regulatory requirements and developing strategies to maintain managerial capacity through health preservation, burnout prevention, and ensuring the viability of managers and workforce stability.
 KEY WORDS: health; healthcare system; managers; sociological survey; self-assessed health; medical conditions; cardiovascular pathology; health index; characteristics; workforce

616-001.41:616.212-089.844

Великі дефекти носа після укусів собак - складна про­блема, вирішення якої можливе за умови оптималь­
ного вибору шкірного трансплантата та фахового виконання хірургічного втручання в якнайкоротший
час після нанесення травми.
Мета. Визначити доцільність застосування ротацій­ного парамедіанного повношарового клаптя з чола
для реконструкції дефектів носа після укусу собаки.
Матеріал і методи. Протягом шести років (2017-2023) у Львівський обласний госпіталь ветеранів вій-ни та репресованих імені Юрія Липи Львова швидкою медичною допомогою привезено 6 постраждалих з
кусаними ранами носа, через 4-7 годин від отримання травми. Всі пацієнти були чоловічої статі віком від
22 до 51 року. У зв'язку з відсутністю документальної інформації щодо щеплень, усім пацієнтам проведено
пасивну профілактику правцю. Згідно діючих наста­нов, повідомлено відповідні служби про нанесення укусів тваринами. Ретельно виконували первинну хірур­гічну обробку рани (промивання ізотонічним розчином
натрію хлориду, видалення згустків крові, нежиттє­здатних частин тканин, деконтамінація шкіри миль­
ним розчином та водним - йоду), що створило мож­ливості до ревізії рани на всю глибину. Ушкоджень
кістки чи хряща не встановлено в жодному випадку, натомість дефект м'яких тканин був значним. Усіх
постраждалих оперовано упродовж першої ооби пе­ребування в клініці під ендотрахеальним наркозам.
Тривалість втручання - 91-210 хвилин. Призначення антибіотиків широкого спектру дії починали перед
хірургічним втручанням і продовжували до 5-7 дня. Післяопераційний період - без ускладнень. Прижив­лення трансплантату було в кожному випадку. Кос­метичний прикінцевий результат не викликав засте­режень у всіх пацієнтів.
Результати. Пацієнтам застосовано класичне двоетапне хірургічне лікування. Першим виконували плас­тику парамедіанним клаптем чола. Вибір донорської ділянки був обумовлений близькістю шкіри лоба до
кольору і текстури носа. Окрім того, краї шкіри чола після виділення трансплантата, будучи мобілізова­ними гострім та тупим способами, можуть бути зшиті без натягу. Складніш моментом операції вва­жаємо визначення достатнього за розміром і фор­мою трансплантата (не більший і в жодному разі не менший). Натяг тканин вважаємо неприпусти­мою помилкою, яка може призвести до некрозу тка­нин, нагноєнню, відтак - незадовільному косметич­ному результату. Після ретельного гемостазу рани зашивали вузловими швами (Ргоіепе 4-5,0). Другим етапом пластики м'яких тканих носа було проведено відсічення харчуючої ніжки на 30-35 день.
Обговорення. Укус собаки є одним з найпоширеніших видів укусів тварин. На його частку припадає від
26,8% до 56,5% травм голови та шиї. Близько 1-2% пацієнтів з укусами потребують госпіталізації. Най­
поширенішим місцем укусу голови та шиї є верхня губа - 37,8%, ніс - близько 20,6%. Хірургічне втручання
з використанням лобного клаптя займає менше часу, не обмежує моторику пацієнта після операції та не
обмежує споживання їжі на відміну від реконструк­тивних операцій, в яких для закриття м'якотканинних дефектів носа використовється клапті з інших частин тіла, наприклад передпліччя (італійська плас­тика), що займає більше часу, ніж операція на чолі, обмежує рухи тіла пацієнта протягам певного періоду після операції і потребує більше етапів для до­сягнення доброго естетичного вигляду. Підсумовую­ чи, хірург, який реконструює ніс після укусу собаки, повинен розглядати ймовірність використання лоб­ного клаптя як ключового хірургічного методу.
Висновок. Кусані рани носа різняться за формою, розмірами і глибиною дефекту. Реконструкція м'якотканинних великих дефектів носа після укусів собак лобним ротаційним трансплантатом дає хороші від­
далені результати при умові фахового її виконання.