УДК: 616-056.3:616.24]-06:616.24-002]-07:616.155.321-07]-092.9

Актуальність. Проблема захворювань бронхолегеневого апарату залишається актуаль-ною для сьогодення. На думку фахівців, одним із провідних впливів на розвиток та прояви легеневої патології вважається стан імунної системи. Мета дослідження – вияснити та порівняти особливості змін де-яких показників імунної системи та зясувати їх роль для патогенезу експериментального алергійного аль-веоліту та експериментального алергійного альвеоліту, поєднаного з експериментальною пневмонією. Ме-тоди. Експериментальні дослідження здійснювали на 67 морських свинках (самцях) масою тіла 0,18 - 0,22 кг. Мурчаків розподіляли на три групи: перша група — інтактні тварини — контроль (10); друга група (дослідна) — тваринки з експериментальним алергійним альвеолітом (ЕАА): на 7-у, 14-ту, 21 -у доби екс-перименту (27); третя група (дослідна) — морські свинки з поєднаною патологією ЕАА та експеримента-льною пневмонією (ЕП) також на на 7-у, 14-ту, 21-у доби експерименту (30). ЕП та ЕАА відтворювали за авторською методикою Регеди М.С. (2024). Декапітацію тварин проводиди за допомогою хлороформного наркозу у зазначені вище терміни експерименту. Результати. Отримані нами результати дозволяють стве-рджувати, що за умов розвитку експериментального алергійного альвеоліту, поєднаного з експеримента-льною пневмонією відбуваються доволі значні зміни зі сторони імунної системи. Це проявлялося знижен-ням рівня Т-лімфоцитів сироватки крові морських свинок як за умов розвитку експериментального алер-гійного альвеоліту так і експериментального алергійного альвеоліту, поєднаного з експериментальною пневмонією. Одночасно ці дві досліджувані патології супроводжуються активацією гуморальної ланки імунітету, що проявлялося підвищенням концентрацції В-лімфоцитів та ЦІК сироватки крові морських свинк у всі терміни досліджуваної патології. Також встановлено, що експериментальний алергійний аль-веоліт асоційований з експериментальною пневмонією викликає більш істотні розлади клітинної та гумо-ральної ланок імунітету. Висновок. Експериментальний алергійний альвеоліт, особливо в поєднанні з пне-вмонією, призводить до поступового пригнічення клітинної ланки імунітету (зниження Т-лімфоцитів) та активації гуморальної ланки (зростання В-лімфоцитів та ЦІК), причому поєднання альвеоліту з пневмо-нією викликає більш виражені імунні розлади, особливо на ранніх етапах розвитку патології.

UDC 616.832-004.2-07:577.164.11:577.161.3

Introduction. Multiple sclerosis (MS) is a chronic autoimmune disease of the central nervous system
characterized by demyelination and neurodegeneration. Emerging evidence suggests a potential role
of folate metabolism, vitamin D status, and MTHFR gene polymorphisms in MS pathogenesis and
progression. In populations without food fortification, such as Ukraine, these factors may be particularly
relevant, highlighting the need to study their interrelationships with clinical disease features.
Aim. To investigate the relationship between folate metabolism markers (homocysteine, folic acid, and
vitamin B12), vitamin D levels, MTHFR gene variants, and the clinical characteristics of disease progression
in patients with MS.
Materials and methods. This study assessed biochemical markers of folate metabolism (homocysteine,
folic acid, vitamin B₁₂), vitamin D levels, and the MTHFR rs1801133 genotype in 113 MS patients, with
in-depth biochemical analysis conducted in a randomly selected subgroup of 36 patients. Clinical and
demographic data were collected, and statistical analyses were performed to evaluate correlations
between biochemical, genetic, and clinical parameters.
Results. Patients demonstrated elevated median homocysteine levels and suboptimal concentrations of
folic acid, vitamin B₁₂, and vitamin D. Significant inverse correlations were observed between homocysteine
and folic acid levels, as well as between vitamin D levels and EDSS scores. Smokers had significantly lower
vitamin B₁₂ levels. Although the difference was not statistically significant, patients with the TT genotype
of MTHFR rs1801133 showed a trend toward lower folic acid levels. Homocysteine levels were highest in
patients with secondary progressive MS, indicating a possible link to disease progression.
Conclusions. Findings highlight the potential contribution of disrupted folate metabolism and vitamin D
deficiency to MS pathogenesis, particularly in populations lacking food fortification. These results
underscore the need for further research into vitamin-based interventions as possible strategies for
modifying disease course.
Keywords: folate metabolism, homocysteine, methylenetetrahydrofolate reductase, multiple
sclerosis, neurodegeneration, vitamin B₁₂, vitamin D

УДК 616.857-008.6-036.86

Ще кілька десятиліть тому можливості фармакологічного лікування мігрені були вкрай обмеженими, що знижувало ефективність контролю симптомів у більшості пацієнтів. Проте останні роки
ознаменувалися суттєвим прогресом у розумінні патофізіології мігрені та розвитку нових терапевтичних
підходів. Враховуючи появу нових препаратів, багаторічне накопичення досвіду використання інших препаратів, важливо зрозуміти, яке місце займають триптани в сучасному абортивному лікуванні мігрені.
Мета статті: проаналізувати роль триптанів у сучасному абортивному лікуванні мігрені. Ця стаття
підготовлена у форматі наративного огляду. Пошук літератури проводився у базах даних PubMed,
Scopus та Web of Science. До аналізу були включені статті, опубліковані в період з 2015 до 2025 року.
Перевага надавалася клінічним настановам, систематичним оглядам, метааналізам, рандомізованим
контрольованим дослідженням та великим обсерваційним роботам. Огляд літератури та обговорення.
Одним з ключових кроків у лікуванні мігрені, який є необхідним для кожного пацієнта — підбір якісного
абортивного лікування. Виділяють 2 основних підходи до абортивного лікування мігрені — стратифікований підхід та поетапний підхід. В умовах спеціалізованої допомоги доцільніше застосовувати
стратифікований підхід, при якому вибір терапії залежить від тяжкості нападу та індивідуальних
потреб і особливостей пацієнта. На сьогодні порівняння між препаратами для абортивного лікування
мігрені значною мірою базується на систематичних оглядах та мережевих метааналізах. Під час аналізу
таких робіт бачимо, що є багато активних препаратів, які демонструють свою ефективність порівняно
з плацебо для досягнення знеболювання через 2 години. Найефективнішими серед них є триптани. При
цьому найвищу ефективність серед триптанів продемонстрував елетриптан. Нові препарати, як-от
ласмідитан, рімегепант і уброгепант, демонструють нижчу ефективність порівняно з триптанами. Але
при цьому у пацієнтів, які недостатньо реагують на триптани, вони можуть бути ефективними. Проте слід враховувати також побічні ефекти і профіль безпеки препаратів. Тут гепанти і НПЗП мають перевагу над триптанами і дитанами. Для досягнення оптимального ефекту від прийому триптанів і мінімізації побічних ефектів важливо дотримуватися правил їх прийому. Також потрібно враховувати ціну препаратів та її співвідношення з ефективністю. Є суттєва різниця в ціні між новими препаратами та триптанами в європейських країнах та в США. Висновки. Останніми роками з’явилися нові препарати для абортивного лікування мігрені, що розширює можливості більш персоніфікованого підходу до лікування. Триптани залишаються найефективнішими ліками для зняття та полегшення нападів мігрені. Водночас гепанти стають новою можливістю для пацієнтів, які не реагують на триптани або погано толерують їх побічні ефекти. При персоніфікованому підході до вибору абортивної терапії також слід враховувати значно нижчу ціну триптанів порівняно з новими препаратами.
Ключові слова: мігрень; лікування; триптани; біль

УДК: 616.36-008.9:612.015.1:616.711/.714-001.3]-092.9

Мета роботи – визначити особливості ензимної та глутатіонової ланок антоксидантного захисту печінки щурів різноговіку за умов експериментальної краніоскелетної травми.
Матеріали і методи. У щурів трьох вікових груп (статевонезрілі, статевозрілі, старі) в умовах тіопентал-натрієвогонаркозу моделювали краніоскелетну травму (КСТ). Щурів виводили з експерименту в умовах наркозу через 3 і 7 діб посттравматичного періоду. В екстракті гомогенату печінки визначали супероксиддисмутазну та каталазну активність, глутатіонпероксидазну (ГП) і глутатіонредуктазу (ГР) активність, вміст відновленого глутатіону.
Результати. Встановлено, що незалежно від віку під впливом КСТ через 3 і 7 діб посттравматичного періоду в печінці піддослідних щурів істотно знижуються показники ензимної та глутатіонової ланок антиоксидантного захисту, що вивчали. Виявили, що показники старих щурів істотно знижені: через 7 діб каталазна активність менша на 30,8 % порівняно зі статевонезрілими, на 27,0 % – порівняно зі статевозрілими тваринами; ГП-активність – на 31,6 % щодо показників статевонезрілих, на 23,5 % – щодо статевозрілих щурів; ГР-активність – на 22,0 % порівняно зі статевозрілими тваринами.
Результати, що одержали, підтверджують системний прооксидантний вплив модельованої травми на органи, віддалені від місця безпосереднього травмування, а також на зниження антиоксидантної здатності печінки щурів зі збільшеннямтвіку.
Висновки. Під впливом КСТ у піддослідних щурів незалежно від віку через 3 і 7 діб поступово знижується активність ензимної та глутатіонової ланок антиоксидантного захисту печінки. За умов моделювання КСТ антиоксидантна здатність печінки старих щурів є нижчою, ніж у статевозрілих і статевонезрілих щурів.

УДК 618.145:616.379-008.64

Актуальність. Більшість репродуктивних розладів пов’язані з аномальною взаємодією клітин ендометрія та гормональними реакціями, що призводить до тканинного дисгомеостазу та безпліддя. Цукровий діабет теж гормонозалежна патологія і статевим гормонам в її розвитку приділяється значна увага останніми роками, тому розуміння зв’язку між хворобами ендометрію і цукровим діабетом має вирішальне значення для громадського здоров’я.

Мета дослідження – проаналізувати взаємовплив захворювань ендометрія та цукрового діабету.

Методи та матеріали. Дослідження ґрунтувалося на аналізі наукових джерел інформації із зазначеної тематики.

Результати.

 Цукровий діабет та ендометріоз мають схожу патофізіологію, оскільки обидва пов’язані з хронічним запаленням, викликаним надмірною активацією імунної відповіді. Продемонстровано, що статус цукрового діабету у жінок з ендометріозом призводить до значних змін рівня експресії рецепторів стероїдних гормонів у стромальному та залозистому епітеліальному компартментах уражень порівняно з такими у жінок з ендометріозом, але без цукрового діабету. Показано, що ядерні рівні PGR-T (строма) були знижені, тоді як рівні ESR1 (епітелій) і ESR2 (епітелій, строма) були підвищені у жінок з цукровим діабетом і ендометріозом відносно жінок з ендометріозом, але без цукрового діабету. Окрім того, у тому ж дослідженні виявлено підвищену локалізацію макрофагів (імунореактивність CD68), що вказує на імунну активацію, яка, як відомо, пов’язана з прогресуванням ендометріозу у стромальних клітинах жінок із цукровим діабетом першого типу і ендометріозом порівняно з жінками без цукрового діабету першого типу. Нещодавнє дослідження показало, що рівень глюкози в сироватці крові був нижчим у пацієнтів із ендометріозом яєчників, ніж у здорових контрольних осіб. І, хоча, ендометріоз з клінічної точки зору вважається здебільшого доброякісним захворюванням, його коморбідність із цукровим діабетом може сприяти прогресуванню патологічного процесу. У дослідженні китайських вчених результати показали, що індекс матки, товщина ендометрія та рівень PCNA значно зросли в групі гіперплазії ендометрія і були ще гіршими в групі гіперплазії ендометрія, що супроводжувався цукровим діабетом 2 типу. Ці результати свідчать про те, що цукровий діабет 2 типу може впливати на прогноз гіперплазії ендометрія.

Висновки. Цукровий діабет підвищує ризик розвитку і прогресування патологій ендометрія, серед яких найнебезпечнішою залишається рак ендометрію.

Introduction.

Most reproductive disorders are associated with abnormal interaction of endometrial cells and hormonal responses, leading to tissue dyshomeostasis and infertility. Diabetes mellitus is also a hormone-dependent pathology and sex hormones in its development have received considerable attention in recent years, so understanding the relationship between endometrial diseases and diabetes mellitus is of crucial importance for public health. The purpose of the study is to analyze the interaction between endometrial diseases and diabetes mellitus.

Materials and methods. The study was based on analyzing scientific sources of information on the specified topic.

Results. Diabetes mellitus and endometriosis share similar pathophysiology, as both are associated with chronic inflammation driven by an overactive immune response. It has been demonstrated that diabetic status in women with endometriosis results in significant changes in the expression levels of steroid hormone receptors in the stromal and glandular epithelial compartments of lesions compared with those in women with endometriosis but without diabetes. It has been shown that nuclear levels of PGR-T (stroma) were reduced, whereas ESR1 (epithelium) and ESR2 (epithelium, stroma) were increased in women with diabetes and endometriosis relative to women with endometriosis but without diabetes. In addition, the same study found increased localization of macrophages (CD68 immunoreactivity), indicating immune activation, which is known to be associated with endometriosis progression, in stromal cells of women with type 1 diabetes and endometriosis compared with women without type 1 diabetes. A recent study showed that serum glucose levels were lower in patients with ovarian endometriosis than in healthy controls. And, although endometriosis is considered a mostly benign disease from a clinical point of view, its comorbidity with diabetes mellitus may contribute to the progression of the pathological process. In a study by Chinese scientists, the results showed that uterine index, endometrial thickness and PCNA levels were significantly increased in the endometrial hyperplasia group and were even worse in the endometrial hyperplasia group accompanied by type 2 diabetes mellitus. These results suggest that type 2 diabetes may affect the prognosis of endometrial hyperplasia.

Conclusions. Diabetes increases the risk of developing and progressing endometrial pathologies, among which endometrial cancer remains the most dangerous.