УДК 616.12–008.318–036–02:616.127–005.8:616.132.2–089.819.55]–039.51

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction – STEMI) супроводжується летальними наслідками, безпосередньою причиною яких доволі часто є аритмії.  

Мета. З’ясувати характер аритмій у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після первинного крізьшкірного коронарного втручання зі стентуванням інфарктасоційованої вінцевої артерії з різною ефективністю відновлення міокардіяльної перфузії та коморбідними ураженнями.

Матеріяли й методи. У дослідженні взяли участь 155 пацієнтів зі STEMI, після первинного крізьшкірного коронарного втручання (ККВ) зі стентуванням інфарктасоційованої вінцевої артерії (ІАВА), яким упродовж 24 год після імплантації стента проводили добовий моніторинг електрокардіограми (ЕКГ). До групи 1 увійшли 92 пацієнти з повним відновленням епікардіяльного кровоплину (TIMI 3) та міокардіяльної перфузії (MBG = 3) до групи 2 – 63 пацієнти з недостатнім відновленням мікроперфузії (TIMI 3, MBG ≤ 2). 

Результати. Під час добового моніторингу ЕКГ у пацієнтів обох груп реєстрували надшлуночкові та шлуночкові аритмії. У пацієнтів групи 2 (MBG ≤ 2), порівняно з хворими групи 1 (MBG = 3), спостерігали тенденцію до частішої появи суправентрикулярних екстрасистол, в т. ч. парних, їхніх триплетів, епізодів бі-, тригеміній і суправентрикулярних тахікардій. У пацієнтів групи 2 достовірно частіше реєстрували шлуночкові екстрасистоли – ізольовані (p = 0,030), «R на T» (p = 0,010), триплети (р = 0,020), бігемінії (р = 0,022). Порушення ритму переважали у хворих із перенесеним COVID-19 і артеріальною гіпертензією.

Висновки. У пацієнтів зі STEMI після стентування інфарктасоційованої вінцевої артерії з повним відновленням епікардіяльного кровоплину (TIMI 3) і мікроваскулярної перфузії міокарда (MBG = 3) реєстрували надшлуночкові та шлуночкові аритмії, які у випадку MBG ≤ 2 є частішими та потенційно загрозливішими для життя. Перенесений COVID-19 і артеріяльна гіпертензія є несприятливими чинниками щодо виникнення аритмій у ранній післяінфарктний період.

УДК : 616-089-059-038:616-053.9

Стратифікація ризику пацієнта старшого віку та вибір хірургічної стратегії здійснюються з урахуванням крихкості, що є незалежним фактором ризику несприятливих подій після несерцевої хірургії. Комплексна підготовка до операційних втручань пацієнта із крихкістю входить у програму преабілітації, що активно впроваджується в сучасну світову практику. Мета: проаналізувати показник крихкості у пацієнтів із супутньою серцево-судинною патологією, яким проведені планові некардіальні операції, оцінити взаємозв’язок крихкості з клінічними характеристиками, результатами інструментальних та лабораторних обстежень, перебігом періопераційного періоду, лікарняною смертністю. Оцінити значення крихкості для доопераційної стратифікації з метою поліпшення післяопераційного періоду. Матеріали та методи. Ступінь крихкості доопераційно визначено 150 пацієнтам, які перенесли планову некардіохірургічну операцію та мали супутню серцево-судинну патологію. Проаналізовано функціональну здатність, фізичний статус за ASA, клінічні фактори ризику, результати сонографії серця, динаміку 12-канальної ЕКГ, показники загальноклінічного та біохімічного аналізів крові, визначено рівень NT-proBNP. Для оцінки крихкості використано клінічну шкалу крихкості. Результати. Крихкість встановлена у 28 % пацієнтів. Дві третини з них були чоловіками. У пацієнтів із крихкістю була нижча функціональна спроможність. Вони мали більше супутніх захворювань (цукровий діабет, анемія, серцево-судинні хвороби, вищий рівень креатиніну, трансаміназ) та вищий показник індексу серцевого ризику (RCRI). Більшість із них (81 %) належали до класу ASA III. Для крихких пацієнтів типовими були ознаки дисфункції (зниження фракції викиду, підвищення індексу Теі, вкорочення часу викиду в аорту, порушення діастолічного розслаблення) та ремоделювання (зміна геометрії) лівого шлуночка. У них виявлено вірогідно вищі значення натрійуретичного пептиду та середньої ЧСС, тенденцію до подовження інтервалу QT. Крихкі пацієнти довше перебували у стаціонарі, 43 % потребували інтенсивної терапії в післяопераційному періоді (на противагу 6,5 % пацієнтів без крихкості). Більше третини з них були повторно госпіталізовані протягом періоду спостереження. Половина осіб із крихкістю померли (у групі без крихкості — 3,7 %), серед них 75 % на стаціонарному етапі, середній час до смерті становив 23,67 ± 2,44 дня. Висновки. Крихкість асоціюється зі зниженням функціональної спроможності, коморбідністю, вищим ризиком анестезії, потребою в інтенсивній терапії, довшим перебуванням у стаціонарі, підвищеною летальністю. Клінічна шкала крихкості є доступним та надійним діагностичним тестом стратифікації пацієнтів з метою оптимізації та поліпшення післяопераційного відновлення, результатів операції та якості надання медичної допомоги.

Background. Risk stratification in elderly patients and the choice of surgical strategy are performed with consideration of frailty, which is an independent risk factor for adverse outcomes after non-cardiac surgery. Comprehensive preoperative preparation of frail patients is part of prehabilitation programs that are actively being implemented in modern medical practice. Goals of study was to analyze the level of frailty in patients with concomitant cardiovascular disease undergoing elective non-cardiac surgery; to assess the relationship between frailty and clinical characteristics, instrumental and laboratory findings, perioperative course, and in-hospital mortality; consequently, to evaluate the role of frailty in preoperative risk stratification to improve postoperative outcomes. Materials and methods. Frailty was assessed preoperatively in 150 patients who underwent elective non-cardiac surgery and had concomitant cardiovascular pathology. Functional capacity, physical status according to the ASA classification, clinical risk factors, echocardiographic findings, 12-lead ECG dynamics, general clinical and biochemical blood parameters, and NT-proBNP levels were analyzed. Frailty was evaluated using the Clinical Frailty Scale. Results. Frailty was identified in 28 % of patients, two-thirds of whom were male. Frail patients demonstrated lower functional capacity and had a higher burden of comorbidities (diabetes mellitus, anemia, cardiovascular diseases, higher creatinine and transaminase levels) as well as a higher Revised Cardiac Risk Index. Most of them (81 %) were classified as ASA III. Frail patients commonly exhibited signs of left ventricular dysfunction (reduced ejection fraction, increased Tei index, shortened aortic ejection time, impaired diastolic relaxation) and remodeling (changes in geometry). They also had significantly higher levels of natriuretic peptide, higher mean heart rate, and a tendency toward QT interval prolongation. Frail patients had longer hospital stays, and 43 % required postoperative intensive care (compared to 6.5 % of non-frail patients). More than one-third were rehospitalized during the follow-up period. Half of the frail patients died (compared to 3.7 % in the non-frail group), with 75 % of deaths occurring during hospitalization; the mean time to death was 23.67 ± 2.44 days. Conclusions. Frailty is associated with reduced functional capacity, higher comorbidity burden, increased anesthetic risk, greater need for intensive care, longer hospital stay, and higher mortality. The Clinical Frailty Scale is an accessible and reliable tool for patient stratification, aimed at optimizing post­operative recovery, improving surgical outcomes, and enhancing the quality of medical care.

УДК 616.1-06-071-038-089

Актуальність. Частина пацієнтів, які потребують проведення планових некардіальних операцій, мають підвищений ризик розвитку серцево-судинних ускладнень. До рекомендованих критеріїв оцінки пацієнта та прогнозу належать серцеві біомаркери. Оптимальні схеми виділення пацієнта високого ризику продовжують вивчатись з точки зору клінічної та економічної доцільності. Мета: проаналізувати взаємозв’язок рівня серцевих біомаркерів та клінічних, інструментальних і лабораторних даних; оцінити їх роль для передбачення і запобігання виникненню фатальних кардіальних подій у пацієнтів із супутньою серцево-судинною патологією в періопераційному періоді при некардіальних хірургічних втручаннях. Матеріали та методи. 123 пацієнтам, які перенесли планове некардіохірургічне операційне втручання та мали супутню серцево-судинну патологію, визначено рівень натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) перед операцією. Особам із підвищеним рівнем показника в динаміці через 24 та 48 годин визначено концентрацію тропонінів. Проаналізовано хірургічний ризик, функціональну здатність пацієнта, клінічні фактори ризику за переглянутим індексом серцевого ризику, фізичний статус за ASA, індекс статусу активності Дюка, стан «крихкості/вразливості», індекс функціональної спроможності міокарда, динаміку 12-канальної ЕКГ спокою, показники загальноклінічного та біохімічного аналізів крові. Результати. Підвищений рівень NT-proBNP перед операцією виявлено в третини пацієнтів. Рівень тропонінів у динаміці не виходив поза верхню межу референтних значень, проте прямо корелював з концентрацією NT-proBNP. В жодного пацієнта не спостерігалось негативної динаміки на ЕКГ. У групі пацієнтів із підвищеним рівнем NT-proBNP виявлено вищий відсоток осіб із перенесеним інфарктом міокарда, після планового стентування, з хронічною серцевою недостатністю понад ІІВ стадії. У цієї категорії осіб знижені функціональна спроможність, індекс статусу активності, метаболічний еквівалент, вищий показник «крихкість/вразливість». Сонографічно виявлено нижчу фракцію викиду лівого шлуночка, вищі індекс міокардіальної спроможності, показники маси та індексу маси міокарда, серед них переважали особи з ремоделюванням міокарда та гіпертрофією. Тривалість перебування у стаціонарі була вірогідно вища в осіб із підвищеним рівнем NT-proBNP. Половина пацієнтів цієї групи померла на противагу 4 % осіб із нормальним рівнем біомаркера. Оптимальне граничне значення NT-proBNP 318 нг/л з найвищою чутливість та специфічністю має високе прогностичне значення щодо передбачення смерті пацієнтів. Висновки. Кардіальні біомаркери у поєднанні з клінічними та функціональними показниками є вагомим та доступним інструментом виокремлення пацієнтів високого ризику, зокрема смерті. Їх визначення доцільно впровадити в рутинну клінічну практику.

Background. Some patients who require elective noncardiac surgery are at increased risk of developing cardiovascular complications. Cardiac biomarkers are among the criteria recommended for patient assessment and prognosis. Optimal algorithms for identifying high-risk patients continue to be studied from the point of view of clinical and economic feasibility. The aim of the work is to analyze the relationship between the level of cardiac biomarkers and clinical, instrumental and laboratory data; to assess their role in predicting and preventing fatal cardiac events in patients with concomitant cardiovascular pathology in the perioperative period during noncardiac surgical interventions. Materials and methods. Preoperative N-terminal prohormone of brain natriuretic peptide (NT-proBNP) levels were determined in 123 patients undergoing elective noncardiac surgery who had concomitant cardiovascular disease. Troponin concentrations were determined in individuals with elevated natriuretic peptide levels 24 and 48 hours after surgery. Surgical risk, patient functional capacity, clinical risk factors according to the Revised Cardiac Risk Index, physical status according to ASA, Duke Activity Status Index, frailty, myocardial performance index, 12-lead resting ECG dynamics, and general clinical and biochemical blood tests were analyzed. Results. Elevated NT-proBNP levels before surgery were detected in one third of patients. Troponin did not exceed the upper limit of reference values, but correlated with NT-proBNP concentration. No patient had negative ECG dynamics. In the group with elevated NT-proBNP levels, a higher percentage of individuals with myocardial infarction, those after planned percutaneous coronary intervention, with chronic heart failure stage IIB and above were detected. This cohort has reduced functional capacity, activity status index, metabolic equivalent, and higher frailty. They have lower left ventricular ejection fraction, higher myocardial performance index, mass and myocardial mass index, among them, patients with myocardial remodeling and hypertrophy predominated. Hospital stay was significantly longer in individuals with elevated NT-proBNP. Half of the patients in this group died, compared to 4 % of those with normal levels of the biomarker. The NT-proBNP cutoff value of 318 ng/l with the highest sensitivity and specificity has a high prognostic value for predicting death. Conclusions. Cardiac biomarkers in combination with clinical and functional parameters are a powerful and accessible tool for identifying patients at high risk, including death. Their identification should be implemented in routine clinical practice.

 Актуальність. Кусані рани носа, особливо з дефектами хрящів – складна тактична проблема пластичної хірургії.
Мета дослідження. Вивчити показання та спосіб застосування композитних клаптів у реконструкції дефектів носа внаслідок укусу собаки.
Матеріали і методи. З 2016 до 2023 року в обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи міста Львова проходили лікування 9 осіб з кусаними ранами носа. Вік пацієнтів – 18-68 років (середній – 35,8). Серед травмованих 3 (33,3%) становили жінки. У перші 12 год. після одержання травми
госпіталізовано 7 (77,8%) пацієнтів, решта 2 (22,2%) – через 12-72 год. Згідно зібраного анамнезу, укуси власною собакою були у 7 постраждалих, у решти – бездомними тваринами. Нанесення укусів
виникло під час споживання їжі твариною, миття (6), у решти – без жодних провокуючих чинників. Рутинно повідомляли санітарні та ветеринарні служби для визначення необхідності спостереження за тваринами. В усіх постраждалих були наявні ознаки психоемоційного стресу, обумовлені агресією тварини, усвідомленням складності лікування та косметичним його результатом. Кожному травмованому проведено пасивну
протиправцеву профілактику. Лікування розпочинали в умовах седації після зняття пов'язки – оцінювали стан рани – забруднення і сторонні тіла, глибину дефекту (шкіра, оголений хрящ, кістка), краї рани (ознаки некрозу, запалення). Первинна хірургічна обробка рани полягала у зупинці кровотечі, промиванні ізотонічним розчином, краї – милом і розчином йоду, ощадливому висіченні нежиттєздатних тканин. У всіх випадках констатовано дефекти шкіри, м'яких тканин і хрящів носа, що визначило необхідність
застосування композитних шкірно-хрящових автотрансплантатів для їх реконструкції. Результати дослідження. Операційні втручання проведено під ендотрахеальним наркозом. У 5 (55,6%) пацієнтів пластику рани
м’яких тканин носа було проведено місцевими тканинами і доповнено композитним шкірно-хрящовим клаптем з вушної мушлі, у 4 (44,4%) – повношаровим автотрансплантатом, взятим з вушної раковини. Усім пацієнтам призначали антибіотикотерапію впродовж 7 днів, дієву щодо аеробних та анаеробних
мікроорганізмів. Післяопераційних ускладнень – не було. Віддалений косметичний результат – задовільний.
Висновок. Дотримання тактики лікування та своєчасного звернення пацієнтів за медичною допомогою з кусаними ранами носа дає змогу отримати хороші функціональні та косметичні результати. Значний за розміром дефект не тільки м'яких тканин, а й хрящових структур носа визначає необхідність застосування
композитних шкірно-хрящових автотрансплантатів, для чого вушна чаша є зручним донорським місцем. Ретельна хірургічна техніка виконання пластичної операції в цих випадках дає змогу досягти 100% приживлення трансплантату та бажаний косметичний результат.
Ключові слова: ніс, кусані рани, пластика дефекту носа, композитний автотрансплантат. 

 Мета роботи: систематизувати диференційовані підходи до хірургічного лікування пацієнтів із частковими постравматичними дефектами вушної раковини.

УДК 616.288-001.3-089

Матеріали і методи. Ми проаналізували результати лікування 26 пацієнтів із травмами вушної раковини у віці від 18 до 64 років, з них 19 (73,1 %) – чоловіків і 7 (26,9 %) – жінок. У 5 (19,2 %) травмованих дефект вушної раковини забрали, прооперувавши за рахунок пластики місцевими тканинами самої вушної раковини. В 11 (42,3 %) був великий периферичний дефект вушної раковини, що захоплював верхню третину вуха, 8 (30,8 %) пацієнтів – периферичний дефект вушної раковини, що захоплює середню третину вуха, у 2 (7,7 %) – периферичний дефект, що захоплює нижню третину вуха. Всі ушкодження були односторонніми.
Результати. Хірургічні маніпуляції розпочинали з ретельної передопераційної оцінки та аналізу дефекту. При цьому оцінювали як розмір дефекту, так і співвідношення його із завитком, протизавитком, раковиною та часткою. Особливу увагу приділяли стану навколишніх тканин. У всіх випадках виконували доопераційні прицільні фотографії вушної раковини. Фотографування, крім юридичного та наукового аспектів, дозволяло більш вдумливо оцінювати наявну патологію та складати план її усунення.
Висновки. Вухо схильне до травм через розташування збоку голови і найчастіше уражається його верхня третина. Більшість реконструктивних операцій при травмі вуха потребували аутотрансплантата реберного хряща і завушного клаптя для його покриття. Використання аутотрансплантата хряща та покриття скронево-тім’янної фасції і трансплантації шкіри є нашим реконструктивним методом для відновлення дефектів у верхній і середній третинах вушної раковини