УДК 616.314.17-008.1-084:615.015

Декубітальною виразкою (пролежнем) вважається хронічний виразково-некротичний процес, який розвивається у ділянках постійно існуючої хронічної зовнішньої патологічної компресії, – найчастіше у виснажених лежачих хворих на тих ділянках тіла, які сприймають найбільший тиск постелі. Відомо безліч класифікацій пролежнів як окремих авторів, так і прийнятих на великих медичних форумах. З точки зору клінічного застосування оптимальною вважається така класифікація, в якій суміщено критерії епідеміологічних досліджень, клінічної оцінки та оцінки ефективності методів лікування хворого. До теперішнього часу відсутні достовірні критерії підготовленості декубітальних виразок до операції, не відпрацьовані показання і протипоказання до методів хірургічного лікування тривало існуючих пролежнів та пластичних втручань. Актуальною проблемою також є формування пріоритетів щодо заходів профілактики та комплексного лікування. Метою нашої роботи було проаналізувати сучасну проблематику дефініції пролежнів та їх гнійно-септичних ускладнень, визначити основні недоліки існуючих підходів, ствердити критерії необхідності хірургічних інтервенцій. Стверджено, що основними причинами декубітальних виразок є ішемія та нейротрофічні зміни, спричинені хронічною компресією, а також безперервний тиск, тертя, зсув, патологічна вологість м’яких тканин, попадання на шкірні покриви фізіологічних виділень з подальшою мацерацєю на фоні тривало існуючого вимушеного положення хворого та гіподинамії. Наявність пролежнів може детермінувати розвиток тяжких гнійно-запальних процесів. Незважаючи на сучасні можливості терапії, забезпечення догляду, технологічні вдосконалення операційних втручань, частота септичних ускладнень, які мають специфічний перебіг та тяжко піддаються комплексному хірургічному лікуванню суттєво не змінилася. Нами проаналізовано клінічний досвід курації пацієнтів із ДВ ІV стадії на базі паліативного відділення відокремленого підрозділу «4-а міська лікарня» другого територіального медичного об’єднання м. Львова» – 320 тяжких випадків ускладнених декубітальних виразок за 10-річний період у осіб 52-96 років, 208 жінок та 112 чоловіків. Середній вік хворих – 72 роки для чоловіків та 85 років – для жінок. Хірургічні інтервенції: здійснено 1216 некр-, секвестрнекр-, і ренекректомій (в середньому 3,8 втручань на кожний випадок), 886 із них – з дренуванням гнійних затьоків, первинних санаційних некректомій – 193, первинних секвестрнекректомій – 127, ренекректомій – 896, з них 94 – з повторними втручаннями на кісткових структурах (в середньому 2,8 ренекректомій на клінічне спостереження). Стверджено, що адекватне комплексне лікування є неможливим без застосування локальних протоколів, зокрема стратегії DOMINATE та її похідних згідно з оптималізованою клінічною класифікацією, можливостями клінічної бази, принципами damage-контролю. Критеріями ефективності паліативного догляду є формування чистої / гранулюючої ранової поверхні з мінімальною ексудацією, або (та) з наявністю крайової епітелізації або (та) з формування кірки. Проте профілактика та лікування неускладнених та ускладнених пролежнів залишаються важливими питаннями паліативної допомоги, потребують ретельного вивчення, подальшого розпрацювання в контексті створення оптимальних алгоритмів надання медичної допомоги.

Вступ. Екстемпоральне виготовлення ліків в аптеках є невід’ємним напрямом роботи усіх аптечних закладів у світі, зокрема, в країнах Європейського Союзу діють законодавчі вимоги до наявності відділу з приготування лікарських засобів за рецептом лікаря та їх відпуску для індивідуальних потреб хворого [1]. Так, у Польській республіці, в Іспанії, в Греції, Німеччині аптека повинна мати відділ для приготування
лікарських форм за рецептом лікаря [2]. В Україні були наявні великі традиції приготування екстмепорально ліків в аптеках, коли кожна Центральна районна аптека, у кожній районній, міській та обласних лікарнях, в кожному районі міста діяли аптеки, які мали відділ для виготовлення лікарських форм та відповідні приміщення асистентську та кадрове забезпечення – асистенти, провізори, які виготовляли ліки та аналітики, які контролювали якість приготування. Відповідно до Наказу МОЗ України від 17.10.2012 № 812 виробництво (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки – це індивідуальне виробництво (виготовлення) лікарських засобів за рецептами лікарів, на замовлення (вимогу) лікувальнопрофілактичних закладів та виробництво (виготовлення) внутрішньоаптечної заготовки [3]. Проте враховуючи вимоги Постанови КМУ та наказів МОЗ України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами» нормативи до площі приміщень аптек з виготовленням, були встановлені певні кваліфікаційні, організаційні вимоги до провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, через високі витрати на аренду приміщень аптек, відсутність і висока ціна на
субстанції, активні фармацевтичні інгредієнти – ці економічні фактори за 1994-2024 роки спричинили, що кількість аптек скоротилася катастрофічно. Така негативна тенденція скорочення аптек триває під час воєнних дій в Україні з 2014 по 2024 роки, особливо за час воєнного стану 2022-2024 роки, що загрожує ліквідації таких функцій аптеки як закладу охорони здоров’я [4]. Слід відзначити, що у час пандемії за 2020-
2023 роки саме аптеки з виробничими відділами забезпечили значне виготовлення дезінфекційних розчинів для боротьби з коронавірусною інфекцією для медичних закладів і для населення., коли були порушені логістичні шляхи, саме екстемпоральні дезінфекційні засоби масово готувалися в таких аптеках. Вітчизняні автори проводили аналізу рецептури аптек у час пандемії [5-7]. За період діє воєнного стану кількість аптек, які мають Ліцензію на виготовлення ліків ще більше скоротилася, що зумовлює значні труднощі у лікарському забезпеченні хворих, особливо дерматологічного профілю. Хронічні дерматологічні захворювання такі як акне, дерматит, псоріаз та інші вимагають індивідуалізованого підходу для схем лікування та призначення індивідуально виготовлених ліків за прописом лікаря-дерматолога для досягнення ефективності лікування та прихильності пацієнта до фармакотерапії [8]. Метою нашої роботи було провести аналіз динаміки кількості аптек, які екстемпорально виготовляють ліки за останні 10 років час війни в Західному регіоні, щоб визначити тенденції. Нашим завданням було вивчити перелік лікарських форм, які реально виготовляються в аптеках, особливо при дерматологічних захворюваннях. Об’єктами аналізу були документи, книги наказів аптек з виробничими відділами за останні 10 років діяльності. Було вивчено номенклатуру ЕЛЗ з 24 аптек, які мають діючі Ліцензії та реально проводять екстемпоральне виготовлення ліків у місті Львові, Львівській, Волинській та ІваноФранківській областях.

Методи дослідження: історичний, бібліографічний, документальний, контент-аналіз, систематизації та узагальнення.
Матеріали та методи. Матеріалами аналізу були дані про кількість аптек з Ліцензіями на виготовлення ліків в областях Західного регіону; Постанови і накази МОЗ, які регламентують приготування ліків в аптеках; прописи на дерматологічні лікарські форми при поширених дерматологічних захворюваннях: акне, дерматит, псоріаз ті інші.

УДК 616.89-072.8:612.821.33:614.2.07

Емоційне вигорання є однією з ключових проблем сучасної медичної психології, яка загрожує не лише психічному здоров’ю медичних працівників, а і якості медичної допомоги. У статті розглянуто теоретичні основи синдрому емоційного вигорання, його причини, прояви та наслідки. Проаналізовано основні індивідуальні та організаційні чинники ризику, серед яких – хронічний стрес, надмірне навантаження, емоційне виснаження, моральна травма та стигматизація звернення за психологічною допомогою. Окрему увагу приділено наслідкам вигорання для системи охорони здоров’я – підвищенню ризику медичних помилок, «плинності» кадрів, депресії та суїцидальності серед медиків. Представлено сучасні підходи до профілактики та подолання вигорання – когнітивно-поведінкову терапію, практики усвідомленості, самодопомогу, а також структурні інтервенції на рівні закладів охорони здоров’я. Підкреслюється необхідність системного підходу до підтримки медичних працівників і формування культури психічного благополуччя, яка враховує як особисті, так й організаційні потреби. Запропоновано комплексні рекомендації щодо запобігання емоційному вигоранню на національному та місцевому рівнях.

За час пандемії COVID-19 кисень медичний став одним із основних препаратів при усуненні зниження оксигенації внаслідок цього захворювання. Зміни та корекція в протоколах лікування – корегування дози, регулювання та зволоження потоку кисню, призначення оксигентерапії при різних випадках
утруднення дихання призвели до набуття значного досвіду лікарями у застосуванні кисню медичного як
повноцінної складової фармакотерапії легеневої патології пацієнтів, які потребують додаткового кисню.
Метою роботи було визначення динаміки споживання кисню медичного у деяких лікувальнопрофілактичних закладах Західного регіону України, враховуючи динаміку показників поширеності
COVID-19 та тенденції в обсягах виробництва й реалізації кисню медичного за даними вітчизняного
виробника в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19).
Об’єктом дослідження були показники захворюваності на COVID-19 в деяких областях Західного
регіону України в період пандемії та протоколи надання медичної допомоги у разі цього захворювання.
Також вивчали динаміку обсягів виробництва та реалізації кисню медичного за даними ТзОВ Фірма
«Львівкисень» у досліджуваних областях за 2020–2022 рр.
Проаналізовано динаміку споживання кисню медичного у Волинській, Закарпатській, ІваноФранківській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій областях Західного регіону України в період
2020–2022 рр. за даними ТзОВ Фірма «Львівкисень». Встановлено, що спостерігався ріст споживання
кисню в період 2020–2021 рр., що пов’язано зі значним збільшенням хворих з ускладненими формами COVID-19, які потребували додаткової оксигенації внаслідок ураження легень вірусом SARS-CoV-2
(штами (B.1.1.7) «Альфа», «Бета» (B.1.351)), для яких є характерним пошкодження легеневої тканини,
тому збільшується потреба у кисні медичному та відповідне обладнання ліжко-місць у лікувальних закладах.
Встановлено, що з 2022 р. уже спостерігалось зменшення споживання кисню медичного лікувальними закладами областей Західного регіону України внаслідок домінування штаму B.1.617.2 «Дельта»,
який переважно вражає верхні дихальні шляхи хворого, тому потреба в оксигенації є нижчою, відповідно потреба у забезпеченні киснем медичним зменшилась.
Досліджено, що зростання споживання обсягів кисню медичного корелює з показниками росту захворюваності на COVID-19 та розвитку його ускладнених форм.

УДК: 616.314-089.23

   The aim of this study was to investigate the structural andfunctional characteristics of bone tissue and their significance for osteoregeneration. To achieve this goal, we reviewed relevant domestic and international scientific and medical literature. Results: Bone tissue is a composite material with mineral crystals embedded in a collagen matrix; its mechanical properties depend on the interaction between these components. Bone possesses the capacity for lifelong re-modeling, adapting to internal and external factors, with age-related remodeling influencing its mechanical properties. The collagen (I), forming a triple helix structure, is the most abundant protein in the bone matrix, providing structural supportand mechanical strength. Non-collagenous proteins constitute approximately 10-15% of the total protein content in bone tissue and participate in mineralization, remodeling, and cell signaling, as well as regulating the activity of osteoblasts and osteoclasts. Major non-collagenous proteins include osteocalcin, osteonectin, osteopontin, bone sialoprotein, and others. Together, these proteins form a highly organized and dynamic structure that supports the mechanical properties of bone and governs the complex processes of bone formation, maintenance, and remodeling. The inorganic component of bone is pre-dominantly composed of minerals, with calcium and phosphate being the most important. These minerals form hydroxyap-atite crystals (Ca₁₀(PO₄)₆(OH)₂), which are embedded within the collagen matrix. Hydroxyapatite provides hardness and rigidity, contributing to the structural strength of bone and constituting approximately 60-70% of its dry weight. The pres-ence of hydroxyapatite is crucial not only for maintaining the structural integrity of bone but also for facilitating key regen-erative processes such as osteoinduction and osteoconduction. The complex interplay between osteoblasts, osteoclasts, and other regulatory factors ensures that bones remain functional and strong, responding to the demands of growth, aging, and mechanical loading while preventing pathologies associated with bone remodeling imbalance. Histomorphometry and his-tomorphometry can be employed using static and dynamic methods, depending on whether the tissue is examined at a single time point or tracked over a period of time. Conclusion. A review of the scientific literature reveals some inconsistencies in understanding the structural and functional variations in bone tissue reconstruction across different clinical scenarios. A significant number of scientific studies, both experimental and clinical, are devoted to the study of osteoregeneration, but in modern conditions, correct understanding of the sequence and timing of osteogenetic regenerative processes is of particular importance. Therefore, it is justified to study the dynamics of histoarchitectural changes that occur during the healing of bone defects, which will allow the development of personalized osteoregeneration strategies adapted to the needs of a par-ticular patient/

Мета–дослідити структурно-функціональних особливостей кісткової тканини та їх значення для остеорегенерації. Для досягнення поставленої мети нами було опрацьовано джерела наукової медичної вітчизняної та світової літератури. Результати.Кісткова тканина є композитним матеріалом, з мінеральними кристалами, вбудованими в колагенову матрицю, а її механічні властивості залежать від взаємодії між цими компонентами. Кістка здатна до оновлення упродовж життя, адаптуючись до внутрішніх та зовнішніх факторів, а вікова перебудова впливає на її механічні властивості.Найпоширенішим білком у кістковому матриксі є колаген I типу, який утворює структуру потрійної спіралі, що забезпечує структурну підтримку та механічну міцність. Неколагенові білки складають приблизно 10-15% від загального вмісту білків у кістковій тканині та беруть участь у мінералізації, ремоделюванні та клітинній сигналізації, а також регулюють активність остеобластів та остеокластів. До основних неколагенових білків на-лежать остеокальцин, остеонектин, остеопонтин, кістковий сіалопротеїн та інші. Разом ці білки утворюють високоорганізовану та динамічну структуру, яка підтримує механічні властивості кістки та керує склад-ними процесами формування, підтримки та її ремоделювання. Неорганічний компонент кістки переважно складається з мінералів, серед яких найбільш важливими є кальцій і фосфат. Ці мінерали утворюють кристали гідроксиапатиту (Ca₁₀(PO₄)₆(OH)₂), які вбудовані в колагеновий матрикс кістки. Присутність гідроксиапатиту необхідна не тільки для підтримки структурної цілісності кістки, але й для полегшення ключових регенеративних процесів, таких як остеоіндукція та остеокондукція. Складна взаємодія між остеобластами, остеокластами та іншими регуляторними факторами гарантує, що кістки залишаються функціоньльними та міцними, реагуючи на потреби росту, старіння та механічні навантаження, запобігаючи при цьому патологіям, пов'язаним з дисбалансом кісткового ремоделювання. Підсумок.Підсумовуючи наукову літературу виявлено певні суперечності щодо розуміння структурно-функціональних варіацій реконструкції кісткової тканини при різних клінічних сценаріях.Значна кількість наукових праць як експериментальних, так і клінічних присвячена дослідженнюостеорегенерації, протев сучасних умовах особли-вого значення набувають вірні уявлення про послідовність і часові рамки остеогенетичних регенераторних процесів. Тому виправданим є прагнення до вивчення динаміки гістоархітектурних перебудов, що відбу-ваються під час загоєння кісткових дефектів, що дозволить розробляти персоналізовані стратегії остеорегенерації, адаптовані до потреб конкретного пацієнта.