В роботі розглянуто проблему диференціальної діагностики синдрому цитолізу гепатоцитів за лабораторними показниками, зокрема критерії, які дозволяють відрізняти хронічні вірусні гепатити та метаболічно асоційовану жирову хворобу печінки.
УДК: 616.986.7-036"32"(477.83)
Метою даного дослідження було вивчення сезонних особливостей клінічного перебігу лептоспірозу, а також лабораторних змін у пацієнтів із цією патологією на території Львівського регіону.
Матеріали і методи. Нами було проведено ретроспективний аналіз медичних карт 395 пацієнтів із діагнозом "Лептоспіроз", пролікованих у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні протягом 15 років. Статистичний аналіз відносних величин проводився за допомогою двохстороннього критерію Фішера.
Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано сезонні особливості клінічного перебігу лептоспірозу на території Львівського регіону, починаючи з 2002 року. Попри найбільшу частоту виникнення випадків лептоспірозу у літньо-осінній період, найтяжчий перебіг спостерігався навесні та взимку. Це можна пояснити пояснити зниженням реактивності організму у ці пори року. Встановлено, що при лептоспірозі тяжкість хвороби, а також вираженість основних симптомів та змін у лабораторних показниках можна умовно виразити таким рядом: весна > зима > осінь > літо. Із сезонних клінічних характеристик лептоспірозу серед госпіталізованих пацієнтів найбільше привертають увагу наступні: жовтяниця найчастіше відзначалася взимку, основні ускладнення лептоспірозу (гостре пошкодження нирок, інфекційно-токсичний шок та тромбогеморагічний синдром) – протягом весняних місяців, а пневмонія – взимку. Зі змін у лабораторних показниках уваги заслуговують наступні: тромбоцитопенія та суттєва анемія були більш вираженими у пацієнтів навесні, а лейкоцитоз та гіперазотемія – взимку.
Висновки. Отримані дані, які характеризують клініко-лабораторні сезонні особливості перебігу лептоспірозу, засвідчують факт тяжчого перебігу лептоспірозу навесні та взимку порівняно з іншими порами року.
УДК 611.728.2:616.74-008.64
Результати клінічних та епідеміологічних досліджень останніх років свідчать, що зубощелепні патології поширені серед осіб різного віку та статі. Деформації зубних рядів і при-кусу часто супроводжуються змінами в структурі і якості кісткової тканини щелеп. Метою нашого дослідження стало вивчення співвідношення показників щільності кісткової тканини щелеп у осіб зрілого віку та особливостей їх змін на тлі різних видів стоматологічної патології. Методи. В процесі виконання дослідження опрацьовано 100 серій анонімізованих радіовізіограм щелеп осіб зрілого віку (22-35 років),. Вибірку сформовано методом рандомізації. До її складу увійшло 45 чоловіків та 55 жінок. Радіовізіограми опрацьовано на апараті для дентальної радіовізіографії фірми Siemens з програмним забезпеченням TrophyRadiology, При опрацюванні радіовізіограм застосовували програму для виміру щільності твердих тканин. Одиниця виміру щільності тканин – умовна одиниця сірості (УОС). Щільність кісткової тканини визначали в ділянці різцевих сегментів та в ділянці сегментів великих кутніх зубів.
Результати та підсумок. Проведений аналіз рандомізованої вибірки серій радіовізіограм дав змогу встановити частоту різних видів стоматологічної патології серед чоловіків та жінок зрілого віку. Зокрема, з’ясовано частоту вияв-лення різних видів прикусу серед осіб даної вікової групи. Серед осіб зрілого віку ортогнатичний прикус виявлено лише у 31% обстежених (27% серед чоловіків та 34% серед жінок). Ортогнатичний прикус має найбільшу частоту зустрічання серед обстежених жінок; в групі обстежених чоловіків найбільшу частоту– 33% має перехресний прикус. Різні виді адентії виявлено у 66% обстежених, скученість зубів у 17%, дисфункцію скронево-нижньощелепного суглоба у 8 %, захворювання тканин пародонта у 9 %. У 21% обстежених для виправлення дефектів прикусу та положення зубів встановлено брекети. Аналіз щільності кісткової тканини коміркових ділянок щелеп засвідчив подібне співвідношення досліджуваного показника у чоловіків та жінок. У всіх досліджуваних ділянках щільність кісткової тканини у чоловіків є вищою, ніж у жінок; щільність кісткової тканини на рівні сегментів великих кутніх зубів є вищою, ніж на рівні різцевих сегментів, а щільність кісткової тканини досліджуваних ділянок нижньої щелепи є вищою, ніж верхньої. Встановлено характерні особливості змін якості кісткової тканини коміркових ділянок щелеп на тлі різних видів прикусу, локалізованих чи генералізованих патологічних процесів щелепно-лицевої ділянки та їх корекції брекетами. У пацієнтів з різними видами зубощелепних аномалій встановлено тенденцію до зменшення показників щільності кісткової тканини, що засвідчує зниження її якості. Корекція зубних рядів та шляхом застосування брекетів супроводжується неістотним зниженням щільності кісткової тканини коміркових ділянок обох щелеп в межах 3-5%.
Ключові слова: кісткова тканина, щелепи, зубощелепні аномалії, прикус, щільність, дентальна радіовізіографія.
УДК 611.314.17-018.25:615.212.7
Актуальність. Довготривала опіоїдна терапія може призводити до передозування, що є основною причиною збільшенння рівня захворюваності і смертності. Вивчення патологічних змін на мікроструктурному рівні у внутрішніх органах, зокрема, і в органах ротової порожнини, тканинах пародонта, які розвиваються на тлі тривалого опіоїдного впливу є беззаперечно актуальною проблемою сьогодення.
Мета. Вивчити особливості мікроструктурної організації тканин пародонтального комплексу щурів при десятитижневій експериментальній дії опіоїдного анальгетика. Методи.Матеріалом дослідження слугу-вали статево зрілі білі щури–самці (20), масою тіла 255 г, віком 6,5місяців. Тривалість експерименту становила 70 діб. проводили внутріщньом’язево ін’єкції препарату налбуфін, з поступовим підвищенням дози кожних два тижні. Початкова доза становила 0,212 мг/кг, упродовж 9-10 тижнів –0,283 мг/кг. У якості матеріалу для гістологічного дослідження використали компоненти зубного органа верхньої та нижньої щелеп щура. Гістологічні препарати готували за загальноприйнятою методикою, з використанням барвників гематоксиліну, еозину та азану за методом Гайденгайна.
Результати. На мікроструктурному рівні визначали стоншення та некротичні зміни в епітелії ясен, фібриноїдний набряк у сполучній тканині.Вираженість дистрофічно-запального процесу зумовлювалася патогенетичними чинниками, зокрема, утворенням глибоких пародонтальних кишень з поглибленням у більш глибокі тканини, порушенням мікроцир-куляції, що зумовлювало розвиток гіпоксії, а також поєднанням видів стромально-судинної дистрофії.
Підсумок. Наприкінці десятого тижня експериментального опіоїдного впливу поряд із змінами запально –деструктивного характеру, значного ступеня розвитку досягали дистрофічні ураження тканин пародонтального комплексу. Виявлені патоморфологічні зміни є результатом довготривалої дії опіоїдного анальгетика, що відповідно спричинило негативний вплив на структурні компоненти пародонта.
Ключові слова: опіоїдний анальгетик, тканинипародонта, щури, гістологічні дослідження.
УДК 611-018.088.1:547.963:611.651.1+616.441-008.61/.64
Аналіз доступної фахової літератури показав, що при наявності значної кількості клінічних спостережень стосовно негативного впливу дисфункції щитоподібної залози на жіночу репродуктивну систему недостатньо праць, присвячених експериментальному вивченню тонких патомеханізмів цього впливу. Структури органів жіночої репродуктивної системи багаті різноманітними класами високомолекулярних біополімерів, що містять вуглеводний компонент. Вуглеводні детермінанти в числі перших пошкоджуються при розвитку патологічних процесів і тому можуть служити ранніми та інформативними маркерами ушкоджень органів жіночої статевої системи, репродуктивної функції зокрема. Достатньо чутливими та селективними маркерами вуглеводних детермінант біополімерів є лектини, використання яких в якості інструментів дослідження характеру змін глікокон’югатів органів і тканин у нормі та при різних формах патології продовжує залишатися актуальним завданням.
Мета: в експерименті на щурах догслідити вплив гіпо- та гіпертироїдизму на вуглеводні детермінанти яєчників та ендометрію, використавши з цією метою набір лектинів різної вуглеводної специфічності. Методи. Дослід поставлено на 65 статевозрілих самках білих щурів лінії Wistar масою 200-250 г. Усі тварини були поділені на 5 груп: контроль, гіпо- та гіпертироїдизм (по 15 тварин у групі), а також 2 групи з корекцією гіпотироїдизму (по 10 тварин у групі, табл. 2.1). Гіпотироїдний стан моделювали за допомогою мерказолілу (“Здоров’я”, Харків) у добовій дозі 10 мг/кг; гіпертироїдизм викликали L-тироксином (“Фармак”, Київ) у добовій дозі 100 мкг/кг маси тіла тварин. В усіх дослідних групах мерказоліл і тироксин у вигляді порошку додавали в їжу щоденно протягом двох тижнів, після чого тварин піддавали евтаназії передозуванням діетилового ефіру. Вуглеводні детермінанти структур ендометрію та яєчників досліджували з використанням 20 лектинів, у тому числі 15 конвенціональних, а також 5 нових оригінальних препаратів, очищених з представ-ників підцарства грибів-базидіоміцетів. Результати. Аналіз результатів перерозподілу рецепторів лектинів на тлі гіпо- та гіпертироїдизму показав, що гіпертироїдизм супроводжується більш вираженим впливом на вуглеводні детермінанти структур яєчника порівняно з гіпотироїдним станом. Разом із тим, остан-ній характеризувався вираженою лейкоцитарною інфільтрацією мозкової речовини яєчника, найбільш селективним гістохімічним маркером при цьому виявилися лектини PNA, SBA, та UDA. За даними наших досліджень, жовті тіла, які утворювалися у гіпертироїдних тварин, мали морфологічні ознаки посиленої функціональної активності. У фолікулярних клітинах наслідком нестачі тироїдного гормону було деяке зменшення кількості рецепторів лектинів UDA та PAFA і посилення експресії у них SBA-реактивних гліко-кон’югатів. У мікроструктурах ендометрію щурів із експериментальним гіпотироїдизмом у порівнянні з контролем було виявлено редукцію вуглеводних детермінант з термінальними залишками DGal та DGal-NAc у поєднанні з нагромадженням глікополімерів із термінальними залишками LFuc. Для групи гіпотироїдних тварин характерною була також інтенсивна реакція лейкоцитів з переважною більшістю лектинів. У групі тварин із гіпертироїдизмом реактивність структур ендометрію з переважною більшістю використаних лектинів зростала. Особливо це стосувалося потовщених та інтенсивно позитивних колагенових волокон. Отримані нами результати лектиногістохімічних досліджень мікроструктур ендометрію при корекції гіпотироїдизму замісними дозами тироксину добре корелювали із загальноморфологічними даними: масивна лейкоцитарна інфільтрація строми ендометрія зменшувалася до контрольних показників при за-стосуванні 30 мкг/кг, але не 1,6 мкг/кг тироксину. Підсумок. Загальноморфологічні та лектиногістохімічні зміни ендометрію при дисбалансі тироїдних гормонів були виражені сильніше, аніж відповідь на моделю-вання цих патологічних станів структурами яєчників. Це проявлялося, зокрема, у посиленій лейкоцитарній інфільтрації та підвищеній колагенізації ендометрію.
Ключові слова: гіпотироїдизм, гіпертироїдизм, яєчники, матка, лектини.