UDC 611.132.1:616.132]-071.3-055.2

Cardiovascular diseases remain a leading cause of mortality, emphasizing the importance of understanding factors that influence aortic size for better cardiovascular health assessments. This study investigates the correlation between the diameters of the ascending aorta at various levels and age-antropometric factors.. Utilizing ECG-gated contrast-enhanced computed tomography (CT) scans of the aorta, the research found that age significantly affects the diameters of the ascending aorta in healthy women. A direct relationship was observed between height and the average diameter of the aortic annulus level with a moderate correlation (ρ=+0.52, p=0.041). However, no significant correlations were found between body weight, body surface area, BMI, and the aortic diameters (p>0.05). Two significant multiple correlation-regression relationships were identified: one between age, body length, and the maximum diameter of the aorta (R=+0.79, p=0.01), and another between age, body length, and the diameter of the aorta at the upper part of the ascending aorta (R=+0.71, p=0.03). In conclusion, accounting for age and anthropometric factors is essential when assessing the size of the ascending aorta in women, which can improve clinical management of cardiovascular health.

Серцево-судинні захворювання залишаються домінантною причиною високої смертності. Оцінювання гендерних, вікових, антропометричних параметрів може сприяти кращому розумінню факторів, що впливають на розміри аорти, і допомогти клініцистам в оцінці здоров’я серцево-судинної системи. Метою роботи є оцінити кореляцію між поперечними розмірами висхідної аорти на різних її рівнях з віком, масою тіла, довжиною тіла, індексом маси тіла та площею поверхні тіла в популяції здорових жінок. Матеріал дослідження: DICOM-файли комп’ютерної томографії аорти з контрастним підсиленням та ЕКГ-синхронізацією. Методи: антропометричні, морфометричні, статистичні. За результататми дослідження у здорових жінок встановлено, що вік впливав на більшість поперечних розмірів висхідної аорти. Доведено пряму залежність між довжиною тіла та середнім діаметром аорти на рівні кільця: прямий середньої сили кореляційний зв’язок (ρ= +0,52, р=0,041). З масою тіла, площею поверхні тіла, індеком маси тіла та КТ-діаметрами аорти у здорових жінок не було встановлено доведених парних зв’язків (р>0,05). Встановлено два достовірних множинних кореляційно-регресійних зв’язки. між віком, довжиною тіла та максимальним діаметром аорти (R= +0,79, р=0,01) та між віком, довжиною тіла та діаметром аорти на рівні верхньої частини висхідної аорти (R=+0,71, р=0,03). Висновки. Врахування вікових та антропометричних характеристик при оцінці розмірів висхідної аорти у жінок є важливим фактором.

Впровадження в систему освіти нових освітніх програм, прогресивних форм навчання, в основу яких закладено головним чином самостійну роботу студентів, вимагає перегляду традиційних методів ведення практичних занять. В першу чергу це торкається курсів анатомії і фізіології людини - базових теоретичних дисциплін вищого навчального закладу.
Анатомія, як навчальна дисципліна містить дуже великий фактичний матеріал описового характеру, форми і засоби викладання якого в більшості залишаються класичними. Фізіологія вивчає зміни функцій організму людини в еволюційному плані, індивідуальні, статеві, вікові особливості організму. зв'язок фізіологічних функцій з структурами організму. досліджує динаміку протікання життєвих процесів і регуляцію фізіологічних функцій.
Сучасне викладання анатомії і фізіології передбачає обов’язкову практичну спрямованість: максимальну наочність, тісний зв’язок питань анатомії і фізіології людини із проблемами практичної медицини і фізичної терапії. Це надає навчальному процесу емоційного характеру, робить пізнавальний матеріал живим і таким, що розвивається відповідно до прогресу обраної спеціальності, виховує любов до науки, дозволяє набувати уміння співставляти і аналізувати факти, застосовувати анатомічні і фізіологічні знання при вивченні інших дисциплін.

616.98:578.834.1:616.155.3]-02-07-053.2

Мета роботи – пошук факторів ризику формування пост-COVID-синдрому в дітей на основі аналізу динаміки рівня лейкоцитів, відносного й абсолютного вмісту лімфоцитів у крові.

Матеріали та методи. Здійснили ретроспективний аналіз історій хвороб дітей віком 10–17 років, які госпіталізовані під час другої хвилі пандемії (січень – липень 2021 року) в КНП Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» із діагнозом COVID-19 середнього ступеня тяжкості. Обрали 46 випадків: 26 дітей (група пост-COVID(-)), які не мали жодних симптомів після COVID-19, і 20 пацієнтів (група пост-COVID(+)), які мали різні скарги, що порушували звичне життя, з боку різних органів і систем.
Результати. Всі опитані діти з групи пост-COVID(+) скаржилися на втому, майже третина дітей (30 %) – на головний біль, якого не було до захворювання, кожна четверта дитина (25 %) мала проблеми з концентрацією уваги, кожна п’ята (20 %) – періодично відчувала невмотивовану тривогу. Проаналізували динаміку загальної кількості лейкоцитів, абсолютного та відносного вмісту лімфоцитів при контролі через тиждень ±2 дні. Встановили, що в групі дітей пост-COVID(-) не виявлено вірогідні зміни названих показників, а в групі пост-COVID(+) при незначному лейкоцитозі (підвищення від 3,9 × 109 /л до 4,05 × 109/л, р = 0,13) визначили достовірне зниження рівня лімфоцитів – і відносного (з 27 % до 16 %, р = 0,002), й абсолютного (з 1,51 × 109/л до 0,51 × 109/л, р = 0,001).

Висновки. Пацієнти з лімфопенією чи гіперлімфоцитозом, що зберігалися протягом 7 ± 2 днів у гострому періоді COVID-19, належать до групи ризику щодо тривалого персистування симптоматики, зокрема вираженої тривалої астенії. Тенденцію до нормалізації кількості лімфоцитів можна вважати протекторним фактором щодо формування пост-COVID-синдрому, а негативна динаміка чи її відсутність – фактор ризику тривалого персистування симптомів.

The aim of the study: to find risk factors for post-COVID syndrome formation based on the analysis of the dynamic leukocyte count, the relative and absolute blood lymphocyte contents.
Materials and methods. A retrospective analysis of medical records of children, aged 10–17 years, who were hospitalized during the second wave of the pandemic (January – July 2021) to the CNE “Lviv Regional Children’s Clinical Hospital “Ohmatdyt” with a diagnosis of moderate COVID-19. A total of 46 children were selected, among them 26 children (post-COVID(-) group), who had no symptoms after COVID-19 and 20 children (post-COVID(+) group) who described various complaints related to disfunction of different organ systems, which affected a normal child’s life.
Results. All children from the post-COVID(+) group complained of fatigue, about a third of children – headache (30 %), which were not observed before the disease, quarter of children (25 %) had problems with concentrating, one fifth (20 %) – periodically felt unmotivated anxiety. Analysis of the leukocytosis dynamics, absolute and relative lymphocytosis in the control after one week ±2 days revealed no significant changes in these indicators in the post-COVID(-) group of children. While in the post-COVID(+) group, a slight increase in leukocytosis (from 3.9 × 109/L to 4.05 × 109/L, P = 0.13) was accompanied by a significant decrease in the number of lymphocytes, both relative (from 27 % to 16 %, P = 0.002) and absolute (from 1.51 × 109/L to 0.51 × 109/L, P = 0.001).
Conclusions. Patients with persistent lymphopenia or hyperlymphocytosis (one week ±2 days) during acute period of COVID-19 represent a “vulnerable cohort” concerning long-term persistence of symptoms, including severe asthenia. The tendency towards normalization of lymphocyte number can be considered as a protective factor for the formation of post-COVID syndrome, while the negative dynamics or its absence – as a risk factor for prolonged persistence of symptoms.

УДК 616.9:616.981[616.921.8:616.931:616.981.58:616.348]

 Представлено сучасні погляди на «класичні» інфекційні хвороби на прикладі дифтерії, кашлюка, бешихи та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile. Розглядаються таксономічні аспекти та роль молекулярно-генетичних методів у дослідженні факторів патогенності бактерій. Проаналізовано дані останніх років, на підставі яких до збудників інфекційних хвороб людини включають нові види бактерій. Так, розглядається розширення кола збудників кашлюкоподібних захворювань, зокрема значення Bordetella holmensii в розвитку хвороби. Останніми роками переглядається структура виду Corynebacterium diphtheriae, сформувалась думка про «комплекс видів збудників дифтерії». Проілюстровано приклади протилежної ситуації, коли застосування молекулярних методів дало змогу звузити коло імовірних збудників для інфекцій із схожими клінічними картинами. Відповідно до результатів досліджень останніх років, роль інших видів, крім Streptococcus pyogenes, у виникненні бешихи видається дискусійною. Для псевдомембранозного коліту основним етіологічним агентом визначено Clostridium difficile.

SUMMARY. Modern views on «classical» infectious diseases using the examples of whooping cough, diphtheria, erysipelas and pseudomembranous colitis are presented. The role of molecular genetic methods in the study of bacterial pathogenicity factors, as well as for the taxonomy of infectious disease agents, is considered. The data of recent years, on the basis of which new species of bacteria are included among the causative agents of human infectious diseases, have been analyzed. In particular, the expansion of the range of causative agents of pertussis-like diseases, such as Bordetella holmensii, is being considered. In recent years, the structure of the species Corynebacterium diphtheriae has been revised, and the opinion about the «diphtheriae species complex» has been formed. Examples of the opposite situation are illustrated, when the use of molecular methods made it possible to narrow  down the circle of possible pathogens for infections with similar clinical pictures. According to the results of research inrecent years, role of pathogens other than Streptococcus pyogenes as causative agents of erysipelas is to discussible. Clostridium difficile is identified as the main etiological agent for pseudomembranous colitis.

Механізми розвитку метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) досі досконально не вивчені. Висунуто лише гіпотезу про двоетапність розвитку МАЖХП, за якою значне підвищення рівня циркулюючих тригліцеридів на ранньому етапі слугує фактором запуску розвитку стеатогепатозу. Згодом результатом накопичення ліпідів в гепатоцитах стають балонна дистрофія, некроз і фіброзні явища в печінці. На другому етапі стеатогепатозу розвивається запальний процес у відповідь на некротичні та апоптичні явища. Відомо, що МАЖХП супроводжується
розвитком «мітохондріальної дисфункції», ознаками якої є окисний стрес, порушення функціональної активності комплексів електрон-транспортного ланцюга (ЕТЛ), пошкодження ДНК та зміни ліпідного складу мембрани мітохондрій. Проте, залишається нез’ясованим, на якому етапі МАЖХП розвивається окисний стрес, і чи є він причиною, чи наслідком розвитку цієї патології. На сьогодні відомі декілька робіт, які містять суперечливі дані щодо функціональної активності комплексів ЕТЛ у щурів із глутамат-індукованим стеатогепатозом і не показують даних про фосфоліпідний склад внутрішньомітохондріальної мембрани. Тому актуальним є дослідження активності комплексів ЕТЛ та фосфоліпідного стану у внутрішній мітохондріальній мембрані гепатоцитів у щурів зі стеатогепатозом, який викликаний неонатальним введенням глутамату натрію (ГН). Перспективним, на наш погляд, є з астосування для цього нанокристалічного діоксиду церію (НДЦ), якому притаманні виражені антиоксидантні та пребіотичні властивості, що дозволяють припустити, що може бути ефективним у профілактиці і лікуванні стеатозу печінки.