УДК 614.2:[31:159.9]:311.14:303.62].001.57:001.8(477)
 Мета: науково опрацювати та теоретико-методологічно обґрунтувати концептуальну біостатистично-математичну модель для комплексного аналізу при встановленні причинно-наслідкових закономірностей у межах біопсихосоціального профілю населення на підставі результатів соціологічного дослідження.
 Матеріали й методи. За результатами комплексного, епідеміологічного, прикладного, аналітично-описового, монографічного дослідження з елементами евристичної теорії системного моделювання опрацьовано аналітико управлінську концептуальну біостатистично-математичну модель установлення причинно-наслідкових зв’язків у контексті мультифакторного підходу до здоров’я, спираючись на емпіричні соціологічні дані.
 Результати. Установлено, що побудована модель, як багаторівневий логічно-структурний алгоритм, базується на трьох етапах: («Крок 1» – ідентифікація чинників; «Крок 2» – біостатистична верифікація; «Крок 3» – аналітична інтерпретація, висновки, рекомендації), що забезпечує системну структуризацію встановлених взаємозв’язків між досліджуваними біостатистичними параметрами згідно із соціологічними даними.
 Доведено, коли зміст і теоретико-методологічне обґрунтування моделі поєднують комплексний системний підхід, що інтегрує визначене ключове призначення – мету, основні аналітичні та прикладні завдання, трирівневу структурно-логічну побудову, наукову новизну й високу практичну цінність із концептуальними засадами та інструментами прикладного застосування в медичній науці, забезпечуючи її цілісність, адаптивність і значущість у сучасних умовах розвитку системи охорони здоров’я.
 Висновок. Теоретико-методологічна основа пропонованої моделі поєднує біопсихосоціальний підхід, системний аналіз, принципи доказової медицини та сучасні методи біостатистики, забезпечує її цілісність і наукову обґрунтованість як інструмента для біостатистично-математичного аналізу взаємозв’язків між соціально-медичними детермінантами та станом здоров’я населення.
 КЛЮЧОВІ СЛОВА: Здоров’я; населення; соціологічне дослідження; біостатистичний аналіз; концептуальна модель; чинники ризику; причинно-наслідкові зв’язки; біопсихосоціальний профіль. 

УДК [614.2:001.891]:[001.36:005.336]
 Вступ. На етапі попереднього / пілотного дослідження, за умов значної фінансової затратности, основним ключовим аспектом, що безпосередньо впливає на якість отриманих наукових результатів, є використання чітких і стандартизованих показників медичного ефекту.
 Мета. Сформувати науково-методичний погляд щодо доцільности використання біостатистичної методики медичного ефекту на етапі попереднього / пілотного наукового дослідження як інструменту довершеної доцільности в реалізації наукової гіпотези. 
Матеріяли й методи. Виконано епідеміологічне, одномоментне, суцільне наукове дослідження наявного та доступного масиву науков інформаційних  літературних джерел щодо окресленої теми та мети наукової роботи із застосуванням низки наукових бібліографічних та медично-біостатистичних методів з урахуванням принципів системности. 
Результати. Аргументовано нагальну потребу в коригуванні як методики дослідження в медицині, із запровадженням рандомізованих контрольованих досліджень – «золотого стандарту» доказової медицини, так і плану та програми наукової роботи, із долученням до другого етапу стадії проведення попередніх / пілотних досліджень, які забезпечать отримання відповідних результатів згідно з низкою коефіцієнтів ме
дичного ефекту. Обґрунтовано зміст терміна «медичний ефект» у контексті попереднього / пілотного дослідження, наведено приклади обчислення й інтерпретації таких основних показників медичного ефекту, як коефіцієнт медичного ефекту Км. еф. , коефіцієнт відсоткового медичного ефекту К% м. еф. , коефіцієнт медичного ефекту у кореляції Км. еф. к. , а також низку інших спеціяльних коефіцієнтів, що підтверджують потребу в конкретному дослідженні.
 Висновки. Біостатистичні методики та оцінювання результатів медичного ефекту на етапі попереднього / пілотного дослідження є надзвичайно важливим науково-методичним інструментом, що забезпечує доказовість, валідність і ефективність прогнозованих результатів у реалізації наукової гіпотези, а також їхнє використання у галузі охорони здоров’я.
 Ключові слова: медична наука, доказова медицина, ефективність, корекція, медичний ефект, показники, попереднє / пілотне дослідження, результати, наукова гіпотеза.

УДК 81’322:004.8 

У сучасному світі стрімкий розвиток цифрових технологій і глобалізаційні процеси підвищують значущість автоматизованих лінгвістичних систем, які вже виконують не тільки допоміжну функцію, а й формують нові стандарти мовної адаптації, безпосередньо впливаючи на ефективність комунікації та освітні практики.  При цьому використання штучного інтелекту (далі – ШІ) у цій сфері надає широкі можливості для оптимізації перекладу й редагування текстів. Водночас це висуває перед наукою низку важливих завдань, зокрема необхідність оцінити, наскільки сучасні технології впливають на ефективність комунікації та чи здатні вони враховувати культурні й семантичні особливості мовних контекстів. Відповідно, посилюваний попит на інструменти, які забезпечують не лише технічну точність, а й адекватність стилю та змісту, підкреслює актуальність цього дослідження. Метою статті є оцінювання впливу ШІ на автоматизовані лінгвістичні процеси та визначення перспектив його інтеграції в мовну адаптацію з урахуванням сучасних комунікативних потреб. У процесі дослідження застосовано методи порівняльного аналізу традиційних і ШI-орієнтованих підходів, а також систематизації наукових даних та моделювання можливих сценаріїв інтеграції. З’ясовано, що ШІ активно використовується в перекладі, семантичному аналізі, редагуванні, а також у культурній адаптації текстів. При цьому традиційні методи характеризуються високою точністю, але поступаються в масштабованості, тоді як ШІ забезпечує швидкість і продуктивність, хоча нерідко призводить до втрати семантичної адекватності. Доведено, що найефективнішим виявився комбінований підхід, де алгоритмічна обробка поєднується з людським контролем. У статті наведено сфери застосування ШІ в лінгвістичних процесах, здійснено порівняльну характеристику традиційних методів та ШI-методів у мовній адаптації, а також запропоновано модель інтеграції ШІ в процес мовної адаптації. У висновках підсумовано, що інтеграція ШІ в мовну адаптацію створює умови для якісно нового рівня обробки текстів. Водночас для повноцінної реалізації цього потенціалу необхідно вдосконалити механізми оцінювання результатів, зменшити ризик упередженості моделей та враховувати культурні чинники комунікації.  Дослідження підтвердило, що поєднання можливостей ШІ та людського досвіду не лише підвищує ефективність автоматизованих лінгвістичних процесів, але й відкриває перспективи створення гібридних систем, у яких взаємодія технології та людини формує нову парадигму мовної адаптації. 

УДК 616.62 – 007.27 – 085.277.3 - 059

Шеремета Данило Романович. Застосуваня мітоміцину С у комплексному протирецидивному лікуванні стриктур сечівника : [спец.] 222, 22 / Д. Р. Шеремета. - Львів, 2025. - 151 с. - Бібліогр.: с. 120 -142. (209 назв).

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирiшення актуального медико-соціального завдання – оптимізації діагностичної оцінки та використання для лікування непротяжних стриктур уретри
оптичної уретротомії та мітоміцину С і впливу мітоміцину С на регуляторні системи клітини, що має суттєве значення для охорони здоров’я.
1. Виявлено, що найчастішими етіологічними чинниками виникнення стриктури уретри є ятрогненний (54%), зокрема обумовлений трансуретральними операціями на нижніх і верхніх сечових шляхах (38%) і катетеризацією уретри (16%), а також посттравматичний (23,9 %), постінфекційний (11,5 %) та ідіопатичний (10,6 %).
2. Закономірними особливостями клінічних проявів стриктур уретри у чоловіків є висока частота виявлення у віці понад 60 років (58 %). Аналіз локалізації стриктури висячої уретри виявив, що у 9 % пацієнтів вона
знаходиться в човноподібній ямці, у 31,1 % пацієнтів - у пенільному відділі уретри. Стриктура мембранозної уретри виявлена у 40,2 % пацієнтів, а стриктура у двох і більше пошкоджених відділах уретри – у
19,7 %. Протяжність стриктури уретри до 5 мм виявлена у 32 % пацієнтів, 6-15 мм – у 48,4 %, а понад 15 мм – у 19,6 % пацієнтів.
3. Середня ефективність введення мітоміцину С при оптичній уретротомії за даними анкет IPSS складає 76 %, а за даними максимальної швидкості сечовипускання – 17 %. Середня ефективність введення мітоміцину С
при оптичній уретротомії нерецедивних стриктур через 12 міс складає 38,2 %, а рецедивних – 43,3 %. Ефективність лікування мембранозної уретри з використанням мітоміцину С становвить 38,2 %, висячої – 39,9
%, а 2 і більше відділів – 19,3 %.
4. Методика підслизового введення мітоміцину С при виконанні оптичної уретротомії, порівняно з оптичною уретротоміяю як монотерапевтичної методики, дозволила досягти безрецидивний 12-місячний період у 38,2%
більше пацієнтів зі стриктурами мембранозної уретри (р<0,05), у 39,9% більше пацієнтів зі стриктурами висячої уретри (р<0,05), у 19,3% більше 117 пацієнтів зі стриктурами кількох відділів уретри, у 38,2% більше пацієнтів з нерецидивними стриктурами, у 43,3% більше пацієнтів з рецидивними стриктурами (р<0,05), у 15,6% більше пацієнтів з ідіопатичними стриктурами, у 41,2% більше пацієнтів з посттравматичними стриктурами (р<0,05), у 35,7% більше пацієнтів з ятрогенними стриктурами (р<0,05), у 48,6% більше пацієнтів з постінфекційними стриктурами (р<0,05), у 42,2% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 1-5 мм (р<0,05), у 36,9% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 6-15 мм, у 41,6% більше пацієнтів зі
стриктурами протяжністю >15 мм.

5. Виявлено, що антибіотик мітоміцин С суттєво впливає на про-/антиоксидантний статус клітин: активує пероксидацію ліпідів і модулює активність ензиматичної та неензиматичної ланки глутатіонової
антиоксидантної системи. Дозозалежно (10-6…..10-3 М) активує глутатіонпероксидазу; у низьких концентраціях (10-6….. 10-5 М) достовірно не впливає на концентрацію відновленого глутатіону, а при високих (10-3 М) – до
його зниження; при всіх досліджуваних концентраціях мітоміцин С інгібує глутатіон-S-трансферазну активність. При дiї мітоміцину С в концентрації 10-5 М глутатіонредуктазна активність достовірно зростала в 1,6 раза. При вищих концентраціях мітоміцину - 10-3 М, активність ензиму знижувалась в 5,1 рада щодо
контрольних значень.
6. Мітоміцин С у концентраціях 10-6…. 10-3 М дозозалежно призводить до зростання аргіназної активністі в лімфоцитах периферичної крові. При 10-6 М концентрації препарату – в 1,2 раза, а при 10-3 М концентрації в 1,5 раза щодо контролю (р<0,05).
7. Виявлені вiдповідні зміни в активності конститутивної ізоформи NO- синтази. Показано, що за дії мітоміцину С в концентрації 10-6 М активність сNOS знижувалась в 1,4 раза щодо контрольних значень
(р<0,05), а активність іNOS практично не детектується. Для індукування активності iNOS використовували оксидативний стрес, преінкубуючи 118 лімоцити з Н2О2. Преінкубація лімфоцитів із 0,2 мМ Н2О2 призводить до зростання активності iNOS в 22,4 раза. На фоні активації iNOS гідрогeн пероксидом, мітоміцин С в концентрації 10-6 М призводить до інгібування активності ензиму в 1,4 раза (р˂0,05).
8. За дії різних концентрацій мітоміцину С в діапазоні 10-5…10-3 М величина Na+,K+-АТФазної активності дозозалежно зростала і найвищою була при 10-3 М концентрації, зростала в 2,6 раза щодо контрольних значень (р<0,05).
9. При дії різних концентрацій мітоміцину С величина Ca2+,Mg2+-АТФазноїактивності плазматичної мембрани дозозалежно зростала і була найвищою при 10-3 М концентрації - в 1,36 раза щодо контрольних значень (р˂0,05).Ca2+,Mg2+-АТФазна активність ендоплазматичного ретикулуму зі збільшенням концентрації мітоміцину C в середовищі інкубації зростала в 1,35 раза щодо контролю (р˂0,05).
10.Отримані нами результати щодо дії мітоміцину С, який застосовується при лікуванні стриктури уретри та запобіганні утворення рецидивних стриктур, вказують на додатковий його вплив на регуляторні системи
клітини, зокрема, пов’язані з про-/антиоксидантною, аргіназо-NO- синтазною системами та системою підтримання гомеостазу йонів Сa2+ і Na+. Зростання Na+,K+- та Сa2+,Mg2+-ATФазних активностей клітин за дії мітоміцину С свідчить, що вони можуть запобігати перевантаженню цитозолю відповідними йонами і, таким чином, інгібувати проліферативні процеси та утворення стриктур.
11. Загальна ефективність лікування стриктур уретри з використанням оптичної уретротомії та мітоміцину С за 12 міс спостереження зростає складає 37,5 %.Судячи із отримапних нами даних щодо впливу мітоміцину С
на регуляторні системи клітини, можна зробити висновок, що його антипроліфереративна дія не обмежується тільки зшивками ДНК-ДНК тощо, а є набагато складнішою із залученням про-/антиоксидантної,
аргіназо-NO-синтазної та йон-транспортувальних систем.

UDC 611.316-018-06:615.212.7]-092.9

This study is dedicatedted to the identification and description of structural changes in the mandibular gland
of rats after two and three weeks of opioid administration. The widespread use of opioids and the rapid growth in
the number of drug addicts, together with significant economic, social, and moral difficulties, make the problem of
drug addiction one of the most pressing in most countries of the world. These circumstances confirm the relevance
of further study of the effects of opioids on the human body.
The aim is to identify structural changes in the submandibular gland after two and three weeks of opioid exposure and to assess the relationship between the duration of opioid administration and the level of organ destruction. The study used a method of modeling the effect of opioids on the body of white rats and a histological method to study the microstructure of the submandibular gland of rats under the influence of opioids. The first signs of structural changes in the submandibular gland were detected after 2 weeks of intramuscular administration of the opioid (nalbuphine) at a dose of 8 mg/kg in the first week and 15 mg/kg in the second week. Capillary stasis was noted, and edema of the interlobular connective tissue was observed. After three weeks of administration of an opioid analgesic at a dose of 8 mg/kg in the first week, 15 mg/kg in the second week, and 20 mg/kg in the third week in the submandibular gland preparations of white rats, an increase in destructive changes in serocytes was observed, in particular the development of necrosis of secretory cells in the terminal protein and mixed sections. Alterative processes were noted in the parenchymal elements of the organ and the further development of discirculatory changes, namely, further dilatation of arterioles and venules, mainly due to their overflow with erythrocytes. Already after 2 weeks of intramuscular administration of the opioid, the first changes in the structure of the submandibular gland are detected. There is a clear relationship between the depth of structural changes in the submandibular gland of the white rat, including its hemomicrocirculatory bed, and the duration of administration of an opioid analgesic.
Key words: salivary gland, experimental opioid influence, white rat.

Це дослідження присвячене вияву та опису структурної перебудови піднижньощелепної залози щура на дво- та трьох тижневого введення опіоїду. Широке застосування опіоїдів та стрімке зростання кількості наркозалежних, разом з значними економічними, соціальними і моральними складностями, роблять проблему наркоманії однією з найактуальніших у більшості країн світу. Наведені обставини підтверджують актуальність подальшого вивчення впливу опіоїдів на організм людини.
Мета – виявити структурні зміни піднижньощелепної залози за дво- та трьох тижневого впливу опіоїду та оцінити взаємозв’язок між тривалістю введення опіоїду та рівнем деструкції органу У роботі використано метод моделювання впливу опіоїду на організм білого щура та гістологічний
метод – для вивчення мікроструктури піднижньо-щелепної залози щура за умов впливу опіоїду. Перші ознаки структурних зміни піжнижньощелепної залози виявляли вже через 2 тижні внутрішньом’язевого введення опіоїду (налбуфін) у дозі І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг. У капілярах відмічали явище стазу, спостерігали набряк міжацинарної, а також міжчасточкової сполучної тканини. Через три тижні введення опіоїдого анальгетика в дозі І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг, ІІІ тиждень – 20 мг/кг у препаратах піднижньощелепної залози білих щурів спостерігали наростання деструктивних змін сероцитів, зокрема розвиток некрозу секреторних клітин кінцевих білкових та
змішаних відділів. Відзначали альтеративні процеси у паренхіматозних елементах органу та подальший розвиток дисциркуляторних змін, а саме подальше розширення артеріол та венул, переважно за рахунок переповнення їх еритроцитами. Вже через 2 тижні внутрішньом’язевого введення опіоїду виявляються перші зміни у структурі піжнижньощелепної залози. Відстежується чіткий зв’язок між глибиною структурних змін
піднижньощелепної залози білого щура, у тому числі і її гемомікроциркуляторного русла та тривалістю введення опіоїдного анальгетика.
Kлючові слова: слинна залоза, експериментальний опіоїдний вплив, білий щур.