Дослідження структурних змін органів і тканин за умов цукрового діабету є однією з актуальних проблем сучасної медицини. За даними ВООЗ, у всіх країнах світу кількість хворих цукровим діабетом перевищує 175 млн. За експертною оцінкою поширення цього захворювання до 2025 року становитиме близько 300 млн. людей. В Україні офіційно зареєстровано понад 1 млн. хворих на цукровий діабет. ВООЗ визнала дане захворювання неінфекційною епідемією. Різке зростання розповсюдженості цукрового діабету вимагає докладного вивчення даної проблеми.
Встановлено, що поширеність цукрового діабету зростає серед населення країн світу в залежності від регіону, рівня економічного розвитку країни, статі та віку. Так, за висновками IDF спостерігається тенденція найбільшого розповсюдження діабету серед урбанізованого (міського) працездатного населення країн, що розвиваються, у осіб віком 40–59 років приблизно однаково як чоловічої, так і жіночої статі. Цукровий діабет 2-го типу (ЦД 2-го типу) – важке прогресуюче хронічне захворювання, яке представляє собою незалежний фактор ризику розвитку серцевої недостатності (СН) і серцевосудинних ускладнень. В XXI ст. неухильне зростання ЦД 2-го типу і частоти його серйозних наслідків викликає велику тривогу світової медичної спільноти.Вибраний напрямок дослідження є частиною планової наукової роботи кафедри нормальної анатомії «Структура органів та їх кровоносного русла в онтогенезі, під дією лазерного опромінення та фармацевтичних засобів, при порушеннях кровопостачання, реконструктивних операціях та цукровому діабеті», номер державної реєстрації 0110U001854, яка виконується у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького згідно з державним планом та програмою протягом 2009 – 2014 років. 

Використання експериментальних тварин із метою вивчення в динаміці морфологічних змін вимагає глибоких знань вихідних показників будови досліджуваного об’єкта в нормі. У наукових вітчизняних і зарубіжних медичних публікаціях приділяється велике значення дослідженню сітківки в нормі та процесам зміни її структурної реорганізації за умов впливу різних нозологій. Беручи до уваги складність будови сітківки та її роль у здобутті інформації з оточуючого середовища, важливо розуміти особливості її пошарової організації з метою створення морфологічного субстрату для подальшого проведення співставлення експериментального матеріалу і порівняння його з вихідними показниками норми та результатами, отриманими на різних термінах протікання експериментально відтвореної патології. 
Мета дослідження: з’ясувати особливості пошарової будови клітинних елементів сітківки на ультраструктурному рівні в нормі. Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували статевозрілі, безпородні щурі – 10 самців, маса кожного – 160,0 г, вік – 4-5 місяців. Перед забором матеріалу дослідної ділянки тварину виводили з експерименту за допомогою діетилового ефіру. Як матеріал для ультраструктурного дослідження використали очні яблука щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою. У результаті проведеного нами дослідження сітківки інтактної групи тварин її шари зберігали чітку стратифікаційну архітектоніку. Шар пігментного епітелію локалізується на мембрані Бруха, судини хоріоідеї містять поодинокі еритроцити та плазму крові. Ядра пігментного епітелію збережені, базальні складки плазмолеми чітко контуровані. Дрібні фагосоми розташовуються в цитоплазмі пігментного епітелію в один або два ряди. Апікальні мікроворсинки пігментного епітелію збережені, міжфоторецепторний простір герметичний. Мембранні диски зовнішніх сегментів паличок чітко контуровані. Цитоплазматичний перешийок між зовнішніми та внутрішніми сегментами фоторецепторів цілісний. Зовнішня погранична мембрана інтенсивноосміофільна, збережена. Ядра фоторецепторів у зовнішньому ядерному шарі чітко контуровані. Синаптична зона зовнішнього сітчастого шару містить синаптичні мембрани та синаптичні везикули. У внутрішньому ядерному шарі розташовуються ядра горизонтальних і біполярних клітин, ядра клітин Мюллера та ядра амакринових клітин. Просвіти судин внутрішнього сітчастого шару не розширені, містять поодинокі еритроцити. Ядра та перикаріони гангліонарних клітин розташовуються в один або два ряди. Цитоплазматичні структури великих ганглоінарних клітин збережені.

 Процедура відкритого синус-ліфтингу при проведенні дентальної імплантації може спричинити перфорацію мембрани Шнайдера. Натепер відомо багато методів закриття перфорації синусової мембрани. Проте часті інтрахірургічні й післяопераційні ускладнення вимагають пошуку нових способів і матеріалів для підвищення продуктивності операції та зменшення тривалості хірургічного лікування пацієнтів.
Мета дослідження: провести аналіз сучасних вітчизняних та іноземних літературних даних щодо застосування медичних адгезивів для закриття перфорації мембрани Шнайдера під час операції відкритого синус-ліфтингу й оцінити їхню ефективність. У дослідженні використано аналітичний і бібліосемантичний методи. Наукову інформацію щодо дослідної тематики отримано з таких ресурсів пошукових систем: електронної бібліотеки авторефератів, дисертацій ресурсу Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, PubMed, Medline, MedNet, Embase, BMJ Group, Free Medical Journals, Free Medical Book, Scirus. На підставі аналізу літературних даних виявлено, що медичні біоадгезиви є найновішими матеріалами, які використовуються в стоматологічній практиці, мають переваги швидкого й неболючого нанесення, стійкості до інфекції, гемостатичні властивості, відсутність токсичності, хорошу герметизацію ранових поверхонь, високу міцність сполучення тканин і комфортні для пацієнтів. Використання в щелепно-лицевій хірургії сполук із новими позитивними якостями поряд із упровадженням сучасних технологій, апаратури й інструментів дозволить підвищити продуктивність операції відкритого синус-ліфтингу при проведенні дентальної імплантації, зменшити кількість інтрахірургічних і післяопераційних ускладнень, тривалість оперативних втручань, виконувати їх із найнижчим ризиком для пацієнта на високому професійному рівні. 

 Резюме. технологія «Стратегічна імплантація», яка полягає у встановленні бікортикальних імплантатів у кортикальні та стійкі до резорбції ділянки верхньої та нижньої щелеп із їх негайним функціональним навантаженням, є сучасною та добре задокументованою методикою. однак реставрація однієї зубної дуги, що виконується за наявності у пацієнта на протилежній щелепі власних зубів, коронок чи мостоподібних конструкцій, знімних пластинкових протезів вимагає ретельного підходу до діагностики та планування лікувальних заходів. так, екструдовані, інтрудовані, дистоповані або навіть сильно нахилені зуби в протилежній дузі повинні бути вирівняні або видалені. міжзубні проміжки, що існують, необхідно закрити, а знімні протези повинні бути замінені фіксованими ортопедичними конструкціями, щоб досягти стабільних гармонійних контактів та успішного результату імплантації на протилежній щелепі. Часто коронки та мостоподібні конструкції, що існують, повинні бути скориговані відносно протилежної дуги або навіть замінені з метою вирівнювання оклюзійної площини та пристосування щелепи, на якій наявні природні зуби, до протилежної щелепи, на якій буде встановлено імплантати. У дослідженні перераховано низку критеріїв, які необхідно брати
до уваги, вирішуючи питання тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження, а також обґрунтовано доцільність проведення допоміжних втручань на протилежній щелепі відповідно до вимог стратегічної імплантації, невиконання яких є підставою до відмови пацієнту в лікуванні. Мета дослідження – на основі аналізу фахової літератури та серії клінічних випадків сформулювати вимоги до тотального протезування верхньої щелепи за наявності повністю/частково збереженого зубного ряду на нижній щелепі. матеріали і методи. описано та проаналізовано 4 випадки тотальної реабілітації верхньої щелепи з використанням бікортикальних імплантатів у протоколі негайного навантаження з обґрунтуванням проведення коригуючих втручань на нижній щелепі. Результати досліджень та їх обговорення. На основі аналізу фахової літератури, власного досвіду та наведених клінічних прикладів сформульовано 7 основних вимог до протезування на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження з огляду на можливість досягнення оптимальних оклюзійних співвідношень:  – однакова довжина жувальної площини з обох боків;

– однакова ширина жувальної площини з обох боків (близько8 мм);
– уникнення контактів між фронтальними зубами верхньої і нижньої щелеп під час оклюзії та жування;
– симетрична крива Шпеє з обох боків;
– ідентичний функціональний жувальний кут Планаса з обох боків (цей аспект включає довжину та положення горбків, які спрямовують жувальний рух);
– паралельність або близькість жувальної площини до горизонталі Кемпера;
– видалення всіх зубів мудрості.
обґрунтовано доцільність проведення коригуючих операцій/маніпуляцій на нижній щелепі у випадку виготовлення верхньощелепної циркулярної мостоподібної конструкції на бікортикальних імплантатах у протоколі негайного навантаження.
Висновки. На відміну від протезування на традиційних двоетапних остеоінтегрованих імплантатах, вимоги до тотальної протетичної реабілітації щелеп на бікортикальних імплантатах згідно з концепцією «Стратегічна імплантація» є набагато суворішими. З іншого боку, ці вимоги на сьогодні зрозумілі, прийнятні, логічні й чітко визначені. Довгостроковий успіх реабілітації залежить не лише від ретельного дотримання хірургічного протоколу бікортикальної імплантації, але й від адекватного протезування з урахуванням дентального статусу антагонуючої щелепи. 

УДК: 616-053.2:378.046.4[477]

Мета публікації – проаналізувати особливості післядипломної освіти в різних європейських країнах та запропонувати шляхи оптимізації розвитку медицини в Україні в умовах сьогодення. Матеріали і методи. Проведено огляд літератури за тематикою отримання медичної освіти в різних країнах, використано дані офіційних Інтернет-ресурсів та дані Міністерства охорони здоров’я України. Результати і обговорення. Наведено короткі відомості про сучасні особливості післядипломної освіти в Україні та світі. Проведено паралелі на різних етапах навчання, проаналізовано їх тривалість, напрями та основні характеристики. Термін підготовки практикуючого лікаря в Україні є одним із найкоротших у світі – 6–9 років, а найдовшим серед європейських країн – у Франції – 9–14 років. Висновки. У процесі реалізації реформування післядипломної освіти в Україні потрібно орієнтуватися на уніфікацію робочих навчальних програм та наближення стандартів післядипломної освіти. Упровадження поступової трансформації системи шляхом збільшення тривалості підготовки післядипломної підготовки дасть змогу наблизити рівень освіти до європейських стандартів і готувати конкурентних спеціалістів.
Ключові слова: післядипломна освіта, медицина, шляхи оптимізації, інтернатура, резидентура.