Колективом кафедри гістології, цитології та ембріології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького укладений ілюстрований посібник, метою якого є допомогти студентам стоматологічного факультету при самопідготовці та на практичних заняттях у вивченні мікроскопічних препаратів клітин, тканин і органів, інтерпретації отриманих зображень та опануванні специфічної гістологічної та ембріологічної термінології. Запропонована структура посібника покликана допомагати студентам у вивченні матеріалу, а також підготуватися до здачі іспиту з гістології, цитології та ембріології. Навчальний посібник обговорено та затверджено на засіданні профільної методичної комісії з медико-біологічних дисциплін. Протокол № 1 від 19 січня 2023 року.

Генітальний герпес (ГГ) – це поширене захворювання, що передається статевим шляхом, спричинене вірусом простого герпесу (ВПГ), характеризується пожиттєвим інфікуванням та періодичною реактивацією. Донедавна ГГ частіше був викликаний типом ВПГ 2-го типу (ВПГ-2). Однак випадки первинної генітальної інфекції ВПГ 1-го типу (ВПГ-1) зараз є також дуже поширеними і в низці країн трапляються навіть частіше, ніж ВПГ-2 [1, 2]. У всьому світі на сьогодні понад 400 млн людей мають ГГ, спричинений ВПГ-2. У США майже кожен п’ятий дорослий (приблизно 40 млн осіб) має інфекцію ВПГ-2, причому щороку відбувається близько 1 млн нових інфікувань.
Первинне зараження ВПГ виникає внаслідок тісного контакту попередньо неконтактної людини з особою, яка активно виділяє вірус із поверхні шкіри або разом з виділеннями. Може спостерігатися продромальний період в інтервалі від години до кількох днів, на що вказують біль, поколювання, свербіж або печіння в місці проникнення вірусу. Пошкодження епітелію у воротах входу спричиняє розрив везикул, які виразкуються та повторно епітелізуються під час інкубації, яка триває близько двох тижнів. Під час первинного інфікування вірусна ДНК по аксонах переміщується до сенсорних гангліїв спинного мозку, де зберігається протягом усього життя. Реактивація ВПГ спричиняє ретроградну міграцію через аксон, його гілки або через контралатеральні аксони до шкіри та слизових оболонок.
Тоді як ВПГ-1 зумовлює інфікування ротової порожнини та геніталій, ВПГ-2 майже виключно призводить до захворювань статевих органів. ВПГ-1 і ВПГ-2 є поширеними інфекціями: у 2015–2016 рр. 47,8 і 12,1% населення США віком 14–49 років були серопозитивними щодо ВПГ-1 і ВПГ-2 відповідно  Серопоширеність ВПГ-1 свідчить про інфікування порожнини рота та статевих органів, але ВПГ-1 є дедалі частішою причиною першого прояву ГГ. У більшості людей ГГ не розпізнається. У дослідженні National Health and Nutrition Examination Survey лише у 13% ВПГ-2-серопозитивних осіб був діагностований ГГ. Точна діагностика ГГ може бути реалізована за допомогою типоспецифічних молекулярних або вірусологічних тестів, якщо наявні генітальні виразки, і типоспецифічного серологічного тесту для виявлення антитіл, коли уражень немає.
Для лікування ГГ використовують або епізодичну противірусну терапію, коли пацієнти проходять короткі курси противірусної терапії під час рецидиву ГГ, або супресивну противірусну терапію, коли пацієнти щодня приймають ліки для запобігання рецидивам. Вірус може бути присутній у статевих шляхах без наявності симптомів, що сприяє його передаванню статевим партнерам або новонародженим. Крім того, ВПГ-2 корелює з
епідемією вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), при цьому ризик зараження ВІЛ серед осіб із ВПГ-2 підвищується в 3 рази порівняно з тими, хто не інфікований ВПГ-2

Колективом кафедри гістології, цитології та ембріології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького укладений ілюстрований посібник, метою якого є допомогти студентам при самопідготовці та на практичних заняттях у вивченні мікроскопічних препаратів клітин, тканин і органів, інтерпретації отриманих зображень та опануванні специфічної гістологічної та ембріологічної термінології. Запропонована структура посібника покликана допомагати студентам у вивченні матеріалу, а також підготуватися до здачі іспиту з гістології, цитології та ембріології. Навчальний посібник обговорено та затверджено на засіданні профільної методичної комісії з медико-біологічних дисциплін
Протокол № 4 від 30 серпня 2022 року

Анотація

Актуальність. У структурі жіночої онкопатології рак яєчників займає восьме місце, а серед причин смертності – сьоме місце серед усіх онкозахворювань. В Україні смертність від раку яєчників складає 9,4 на 100 тис. жіночого населення. Щорічно в Україні помирає 24,6% пацієнтів з вперше виявленим раком яєчників. Глутатіон є антиоксидантом, який захищає клітину від токсичності активних форм кисню. Дані показали, що глутатіон може відігравати роль у злоякісних новоутвореннях, включаючи рак яєчників, і, таким чином, метою дослідження стала оцінка клінічного значення тканинного глутатіону і ефекти ерастину (інгібітора синтезу глутатіону) при раку яєчників.

Матеріали та методи. Імуногістохімічні дослідження експресії білків проводили на паралельних зрізах з використанням моноклональних антитіл: до рецепторів естрогену – клон 1D5, рецепторів прогестерону – клон PgR636. Систему EnVision, DakoCytomation, використовували для візуалізації білків.

Визначили рівень глутатіону у 41 зразку тканин пухлини раку яєчників. Криві виживаності будували за методом Каплана-Мейєра та оцінювали за допомогою логарифмічного рангового критерію. Багатофакторну пропорційну регресійну модель ризику Кокса виконали для виявлення незалежного фактора, що впливає на прогноз виживаності пацієнток з раком яєчників. Дослідили ефект ерастину in vitro з використанням різних за чутливістю ліній клітин раку яєчників. Оцінили життєздатність клітин, рівні глутатіону і (цитозольну та ліпідну) продукцію активних форм кисню.

Результати. Виявлено залежність експресії рецепторів стероїдних гормонів від ступеня злоякісності раку ячників, а саме, у хворих на рак ячників високого ступеня злоякісності відзначається достовірне зменшення експресії естрогенових рецепторів порівняно з пацієнтками, пухлини яких низького ступеня злоякісності. Пацієнтки з високим рівнем глутатіону в пухлині мали нижчу виживаність без прогресування і загальну виживаність порівняно з пацієнтками з низьким рівнем глутатіону. Рівні глутатіону пухлини були незалежними факторами для прогнозування виживаності без прогресування та загальної виживаності. Рівень активних форм кисню був обернено пропорційним рівням глутатіону у ракових клітинах яєчників. Вихідні рівні глутатіону були важливими для оцінки чутливості до ерастину. Зменшення рівня глутатіону підвищувало рівні активних форм кисню, що викликало загибель клітин пухлини.

Висновки. Визначено, що високі рівні глутатіону в пухлині значною мірою пов’язані з поганим прогнозом незалежно від інших факторів раку яєчників. Ерастин призводить до загибелі клітин раку яєчників in vitro залежно від рівня внутрішньоклітинного глутатіону. Глутатіон пухлини може бути прогностичним біомаркером виживаності, а ерастин варто вивчити як новий препарат в комплексній терапії раку яєчників.

Abstract

Background. In the structure of female oncology, ovarian cancer ranks eighth among other diseases. Among the causes of death, it ranks seventh among all cancer diseases. In Ukraine, the mortality rate is 9.4 per 100,000 female population. Annually, 24.6% of newly diagnosed ovarian cancer die in Ukraine.

Glutathione is an antioxidant that protects the cell from the toxicity of reactive oxygen species. Data have shown that glutathione may play a role in malignancies, including ovarian cancer, and thus we sought to determine the clinical significance of glutathione and the effects of erastin (a glutathione synthesis inhibitor) in ovarian cancer.

Materials and methods. Immunohistochemical studies of protein expression were performed on parallel sections using monoclonal antibodies: against estrogen receptors – clone 1D5, against progesterone receptors – clone PgR636. The EnVision system (DakoCytomation) was used for protein visualization. Ovarian cancer tissues were taken from 41 patients, and the level of glutathione in cancer tissues was determined. Survival curves were performed using the Kaplan-Meier method and evaluated using the log-rank test. A multivariate Cox proportional hazard regression model was performed to identify an independent factor affecting the prognosis of patients with ovarian cancer. The effect of erastin in vitro was studied using ovarian cancer cell lines of different sensitivities. Cell viability, glutathione levels and (cytosolic and lipid) production of reactive oxygen species were assessed.

Results. The dependence of the expression of steroid hormone receptors on the degree of malignancy of ovarian cancer was revealed, namely, in patients with ovarian cancer of a high degree of malignancy, there is a significant decrease in the expression of estrogen receptors compared to patients whose tumors are of a low degree of malignancy. Patients with high tumor glutathione levels had lower progression-free survival and overall survival compared to patients with low glutathione levels. Tumor glutathione levels were independent prognostic factors for progression-free survival and overall survival. Baseline glutathione levels were important to assess sensitivity to erastin. Glutathione levels were important to assess sensitivity to erastin. A decrease in the level of glutathione increased the levels of reactive oxygen species, which caused cell death.

Conclusions. High tumor glutathione levels were found to be significantly associated with poor prognosis independent of other factors in ovarian cancer. Erastin induces the death of ovarian cancer cells in vitro depending on the level of intracellular glutathione. Tumor glutathione can be a prognostic biomarker of survival, and erastin should be studied as a new drug in the complex therapy of ovarian cancer.

UDC  618.11-007.1 

Abstract. Polycystic ovary syndrome (PCOS), an endocrine and metabolic disorder in women of reproductive age, is characterized by high androgen levels, irregular periods, and small cysts in the ovaries. PCOS affects approximately 10 % of reproductive age women of all races and ethnicities. PCOS has been recognized to affect women of reproductive age since antiquity and in the 21st century, it emerges as the most widespread and serious reproductive metabolic disorder in the world. PCOS is a multifactorial disorder that affects both the reproductive and metabolic health of women. In addition, PCOS is a leading symptom of infertility in women. Nevertheless, women with PCOS who become pregnant unfortunately have an increased risk of complications, such as gestational diabetes mellitus (GDM), preterm birth. Many people believe GDM disappears after childbirth, despite the fact that GDM is a warning symptom of type 2 diabetes mellitus, metabolic syndrome, and cardiovascular disease. According to growing evidence, GDM complicates 40 % of PCOS pregnancies, suggesting that PCOS is a risk factor for GDM. Hence, PCOS is a lifelong disorder that can eventually lead to various long-term health complications, including chronic menstrual irregularity, infertility, endometrial hyperplasia, and endometrial cancer. Thus, it’s a scientific fact that both PCOS and GDM are significantly associated with each other. However, most studies on the risk of GDM in PCOS patients are retrospective. Therefore, there is no strong evidence whether PCOS is a risk factor for GDM or any other related factor. PCOS, a polygenic endocrinopathy, is in a true sense a set of diseases that worsen the state of the body. Reproductive and metabolic disorders associated with PCOS cause several clinical symptoms, such as irregular and painful periods, hirsutism, acanthosis nigricans, acne, psoriasis, anxiety, mood swings, patterned baldness, cardiovascular problems, type 2 diabetes, infertility, pelvic pain, low libido, low self-esteem, etc. Further studies are needed to understand the genetic and epigenetic contributions of PCOS, PCOS-related comorbidities, the role of placenta in nutrient availability, and influence of medications that may affect the long-term offspring health.
Keywords: polycystic ovary syndrome; pregnancy complications; gestational diabetes mellitus; PCOS-related comorbidities; review