Куріння залишається одним із провідних модифікованих факторів ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ), ішемічної хвороби серця (ІХС), що зумовлено його доведеним впливом на розвиток і прогресування атеросклерозу. Сигаретний дим, який містить понад 4000 хімічних сполук [1], запускає ключові механізми атерогенезу, включаючи ендотеліальну дисфункцію та пошкодження ендотелію, стимуляцію прозапальних процесів і формування прокоагуляційного стану [2], зокрема куріння, також може сприяти погіршенню перебігу постковідного синдрому та розвитку його ускладнень [3].

Мета. Оцінити рівні гематологічних маркерів запалення у пацієнтів з нестабільною стенокардією (НС) та за наявності постковідного синдрому та звички куріння.

Матеріали та методи. У дослідження залучили 147 пацієнтів з НС віком від 35 до 76 років (середній вік – 60,32 ± 0,66 року). Частка жінок становила 17,69 % (n=26), чоловіків – 82,31 % (n=121). Наявність постковідного синдрому визначали за шкалою POSTCOVID-19 Functional Status Scale, відповідно до якої усіх пацієнтів розподілили у дві групи. Перша (І) група включає 87 пацієнтів (59,18%) із постковідним синдромом, друга (ІІ) група – 60 осіб (40,81%) без постковідного синдрому. Хворих кожної групи розподілили у підгрупи за фактором куріння: ІА, ІІА - курці, ІБ, ІІБ – некурці. Визначили рівні наступних гематологічних маркерів запалення: NLR (neutrophil-to- lymphocyte ratio), MLR (monocyte-to-lymphocyte ratio), SII- індекс системного імунного запалення(Systemic Immune Inflammation Index), SIRI- індекс системної реакції запалення (System Inflammation Response Index), AISI- сукупний індекс системного запалення (Aggregate Index of Systemic Inflammation).

Порівнянння здійснювали між пацієнтами підгруп ІА і ІІБ; ІА і ІІА; ІБ і ІІБ, враховуючи наявність/відсутність постковідного синдрому і фактору куріння.

Результати. Отримані дані свідчать про достовірно вищі середні рівні NLR на 50% у підгрупі курців з постковідним синдромом (ІА), порівняно з підгрупою некурців без постковідного синдрому (ІІБ) (3,47±0,85×10⁹/л (ІА) проти 1,73±0,12×10⁹/л (ІІБ), p<0,03). Середній рівень MLR також виявився на 37,9% достовірно (p<0,03) вищим у підгрупі ІА порівняно з підгрупою ІІБ (0,29±0,04×10⁹/л (ІА) проти 0,18±0,02×10⁹/л (ІІБ)). Крім того, сукупні індекси лейкоцитарного запалення (SII, SIRI, AISI) у пацієнтів ІА підгрупи на 52-62% достовірно перевищували такі у підгрупі ІІБ. Зокрема, рівень SII був вищий на 52,7% (803,81±163,64×10⁹/л (ІА) проти 380,42±34,78×10⁹/л (ІІБ), p<0,009), SIRI - на 60,8% (2,02±0,6×10⁹/л (ІА) проти 0,80±0,09×10⁹/л (ІІБ), p<0,02), AISI - на 62,7% (466,64±115,80×10⁹/л (ІА) проти 174,06±24,32×10⁹/л (ІІБ), p<0,01).

У підгрупах курців з постковідним синдромом (ІА) та без постковідного синдрому (ІІА) також спостерігали вищі середні показники MLR у підгрупі ІА на 37,93% (p<0,02) порівняно з підгрупою ІІА (0,29±0,04×10⁹/л (ІА) проти 0,18±0,02×10⁹/л (ІІА), SIRI - на 55,9% (803,81±163,64×10⁹/л (ІА) проти 380,42±34,78×10⁹/л (ІІА), p<0,05), AISI - на 53,99% (466,64±115,80×10⁹/л (ІА) проти 174,06±24,32×10⁹/л (ІІА), p<0,03).

Щодо підгруп некурців, то у осіб, які мають постковідний синдром (ІБ), порівняно з некурцями без постковідного синдрому (ІІБ), встановлено на 33-40% достовірно вищі середні рівні запальних лейкоцитарних маркерів. Зокрема, NLR у них (ІБ) вищий на 34,2% (2,63±0,22×10⁹/л (ІБ) проти 1,73±0,12×10⁹/л (ІІБ), p<0,005), SII - на 39,16% (625,26±57,12×10⁹/л (ІБ) проти 380,42±34,78×10⁹/л (ІІБ), p<0,001), SIRI - на

33,88% (1,21±0,12×10⁹/л (ІБ) проти 0,80±0,09×10⁹/л (ІІБ), p<0,01), AISI - на 39,57% (288,05±32,2×10⁹/л (ІБ) проти 174,06±24,32×10⁹/л (ІІБ), p<0,006).

Висновки. У пацієнтів із НС з постковідним синдромом та фактором куріння виявлено достовірно найвищі середні показники гематологічних маркерів запалення порівняно з курцями без постковідного синдрому та некурцями загалом. Водночас, у некурців із постковідним синдромом також реєструвались вищі рівні гематологічних маркерів запалення, порівняно з підгрупою некурців без постковідного синдрому. Результати дослідження свідчать про ймовірно підвищення інтенсивності прозапального впливу, як постковідного синдрому, так і фактору куріння, що виявляється достовірно виразніщою запальною відповіддю у вигляді збільшення середніх рівнів гематологічних маркерів запалення у відповідних підгрупах пацієнтів. Поєднання цих чинників взаємопосилює їх вплив і супроводжується найвищим рівнем запальної відповіді.

Мета. Оцінити гематологічні показники у пацієнтів із нестабільною стенокардією (НС) залежно від наявності постковідного синдрому та звички куріння.

Матеріали та методи. У дослідження залучили 147 пацієнтів з НС віком від 35 до

76 років (середній вік – 60,32±0,66 року). Наявність постковідного синдрому визначали за POSTCOVID-19 Functional Status Scale, відповідно до якої усіх пацієнтів розподілили у дві групи. До першої (І) групи залучили 87 пацієнтів із постковідним синдромом, до другої (ІІ) групи – 60 осіб без постковідного синдрому. Пацієнтів кожної групи розподілили у підгрупи за фактором куріння: ІА, ІІА – курці, ІБ, ІІБ – некурці. Порівнянння здійснювали між пацієнтами підгруп.

Результати. Середній рівень тромбоцитів був достовірно вищим у підгрупі ІА на 14,9% порівняно з підгрупою ІІБ (245,33±10,22×10⁹/л (ІА) проти 208,78±10,85×10⁹/л (ІІБ), p < 0,008). Також у підгрупі ІА відзначалося достовірне підвищення рівнів лейкоцитів і нейтрофілів на 16,3% (8,66±0,43×10⁹/л проти 7,25±0,35×10⁹/л, p < 0,008) і 29,2% (5,68±0,41×10⁹/л проти 4,02±0,24×10⁹/л, p < 0,0006) відповідно. Середній показник середнього об’єму еритроцитів (MCV) у підгрупі ІА був вищим на 4,15% порівняно з ІІБ (91,61±1,13 фл проти 87,81±0,79 фл, p < 0,003), тоді як рівень концентрації гемоглобіну в еритроциті (MCHC) був достовірно нижчим на 3,09% (339,24±3,18 г/л проти 349,71±2,77 г/л, p < 0,008). У порівнянні з підгрупою ІІА, підгрупа ІА мала вищі рівні лейкоцитів на 13,39% (8,66±0,43×10⁹/л проти 7,50±0,39×10⁹/л, p < 0,03) та нейтрофілів на 16,73% (5,68±0,41×10⁹/л проти 4,73±0,32×10⁹/л, p < 0,04). У підгрупі ІБ середній рівень тромбоцитів був вищим на 13,34% порівняно з ІІБ (240,92±6,99×10⁹/л проти 208,78±10,85×10⁹/л, p < 0,005), а нейтрофілів - на 12,61% (4,60±0,21×10⁹/л проти 4,02±0,24×10⁹/л, p < 0,04). Значення MCV у підгрупі ІБ також було достовірно вищим на 2,17% (89,76±0,80 фл проти 87,8±0,79 фл, p < 0,04), тоді як MCHC - нижчим на 2,20% (342±2,23 г/л проти 349,71±2,77 г/л, p < 0,01). У підгрупі ІІА середній рівень тромбоцитів був вищим на 9,81% порівняно з ІІБ (231,48±10,7×10⁹/л проти 208,78±10,85×10⁹/л, p < 0,05), а нейтрофілів - на 15% (4,73±0,32×10⁹/л проти 4,02±0,24×10⁹/л, p < 0,03). Середній рівень MCV у підгрупі ІІА був вищим на 3,92% (91,39±0,93 фл проти 87,81±0,79 фл, p < 0,001), тоді як рівень MCHC був нижчим на 2,18% (342,09±3,39 г/л проти 349,71±2,77 г/л, p < 0,04). Крім того, у підгрупі ІА рівень лейкоцитів та нейтрофілів був вищим на 15-19% порівняно з ІБ (8,66±0,43×10⁹/л проти 7,29±0,23×10⁹/л, p < 0,002 та 5,68±0,41×10⁹/л проти 4,60±0,21×10⁹/л, p < 0,006).

Висновки. У пацієнтів із НС ІА групи виявлено достовірно вищий рівень тромбоцитів, лейкоцитів і нейтрофілів порівняно з ІІА, ІБ, ІІБ, що свідчить про більш виражений запальний компонент у цій групі. MCV був достовірно вищим у підгрупах з постковідним синдромом порівняно з підгрупою ІІБ, тоді як MCHC - нижчою, що може вказувати на наявність певних особливостей еритропоезу та зміну морфологічних характеристик еритроцитів при постковідному синдромі.

УДК. 618.146-007.41:618.15-002-022.7] :618.179]-07-08

Як відомо, ектопія циліндричного епітелію – патологічний процес на піхвовій частині шийки матки з подальшим розвитком на ураженій поверхні циліндричного епітелію і є найбільш поширеним фоновим захворюванням шийки матки. Мінливість мікробного складу під дією екзогенних та ендогенних чинників протягом репродуктивного життя є особливістю вагінального біотопу і тригером розвитку бактеріального вагінозу, який є найбільш поширеним захворюванням серед незапальних патологічних станів нижніх відділів статевих шляхів, який пов’язаний із дисбіозом вагінального біотопа, і характеризується надмірним розмноженням облігатноанаеробних бактерій, різким зниженням або зникненням пулу лактобактерій.

Метою нашої роботи було оптимізувати діагностику і тактику лікування пацієнток раннього репродуктивного віку з ектопією циліндричного епітелію шийки матки на фоні бактеріального вагінозу.

За період 2019-2023рр проведено комплексне обстеження і лікування 78 жінок віком 19-24 років (середній вік 22,8 ± 0,5 років) з вперше виявленою ектопією циліндричного епітелію шийки матки або рецидивом зазначеної патології на фоні бактеріального вагінозу. Критеріями виключення із дослідження були вагітність, сексуально-трансмісивні захворювання, застосування хімічних контрацептивів і пацієнтки, які мали в анамнезі алергічні реакції на запропоновані лікарські засоби. Матеріал для дослідження отримували із заднього, бокових склепінь піхви, цервікального каналу та уретри послідовно одноразовим стерильним інструментом Суtоbrush. Бактеріологічне дослідження вагінального вмісту здійснювали із використанням селективних диференційно-діагностичних живильних середовищ. Проводили обстеження за допомогою молекулярно-біологічного методу із використанням полімеразної ланцюгової реакції у реальному часі.

На час обстеження головними причинами звертання були скарги на рясні гомогенні виділення білого або сірого кольору з неприємним запахом риби, які висловили 85,90% (67) хворих, печія у ділянці зовнішніх статевих органів спостерігалася у 65,38% (51) жінок, свербіж геніталій у 19,23% (15) пацієнток, дизуричні розлади – у 17,95% (14) обстежених, диспареунія у 6,41% (5) хворих. У 14,10% (11) жінок, які звернулися до акушера-гінеколога з профілактичною метою, скарги були відсутні. Під час проведеня проби Шиллера констатували симптом “манної крупи” – дрібноточкові йоднегативні ділянки (що є кольпоскопічними ознаками бактеріального вагінозу). Результати кольпоскопічного і патоморфологічного дослідження тканин шийки матки виявились однаковими. Динамічне спостереження проводили протягом 3 місяців. Оцінку біоценозу піхви здійснювали після завершення антимікробної терапії і через 3 місяці моніторінгу, а також додатково за показами (відновлення скарг або клінічних проявів). Оцінка стану мікробіоценозу піхви після завершення антимікробної терапії засвідчила ефективну деконтамінацію слизових оболонок статевих органів пацієнток обох клінічних груп. рН-метрія вагінальних виділень ствердила поступове, але статистично достовірне, у порівнянні з вихідними даними, окислення вагінального середовища у всіх обстежених.

В результаті аналізу лабораторного дослідження вагінального мікробіоценозу хворих після антимікробного лікування зафіксовано суттєві зміни кількісного і якісного складу вагінальної мікрофлори: ідентифіковано 7 видів мікроорганізмів у значно меншій кількості проти 15 видів у значно більших титрах до лікування. Усі учасниці дослідження відзначили відсутність побічної дії препарату деквалінію хлориду у вигляді вагінальних таблеток. Застосування перорального пробіотика, який містить комбінацію штамів L.rhаmnоsus GR-1 та L.rеutеrі RС-14 у дозі 109 КУО/мл дає можливість якісніше відновити мікрофлору Dоdеrlеіn, досягти стійкої корекції дисбіотичних порушень, яка зберігалася протягом наступних трьох місяців, відновити рН вагінального вмісту. Таким чином, при виборі методу лікування ектопій шийки матки, ускладнених бактеріальним вагінозом, у жінок раннього фертильного віку слід враховувати особливості кольпоскопічної, мікроско-пічної, цитологічної та гістологічної картини та обирати індивідуальний та диференційований підхід, органозберігаючих методик лікування ектопії циліндричного епітелію шийки матки у жінок раннього фертильного віку. Висока лабораторна і клінічна ефективність, а також добра переносимість деквалінію хлориду як одного із компонентів у схемі комбінованої терапії бактеріального вагіноз у корекції дисбіотичних порушень та вагінозу сприяє значній редукції скарг, зокрема клінічних проявів ектопії шийки матки, достовірному зменшенню бактеріального обсіменіння.

Згідно даних IDF у 2021 році в Європі зареєстровано 61 млн. пацієнтів з цукровим діабетом. Якщо обізнаність лікарів всіх ланок надання медичної допомоги стосовно етіології, діагностики та лікування ЦД 1 та 2 типу є достатньою, не всі можуть диференціювати його інші типи. LADA-діабет характеризується наявністю всіх звичних симптомів дебюту діабету, що може бути помилково сприйняте як ЦД 2 типу. Однак, в основі патогенезу LADA-діабету лежить наявність аутоімунного компоненту ураження В-острівців Лангерганса, що клінічно характеризується швидким прогресуванням та необхідністю замісної інсулінотерапії. Невідповідності в діагностиці можуть призвести до стрімкого розвитку незворотних діабетичних ускладнень.

Мета: на прикладі клінічного випадку представити діагностичні критерії та особливості перебігу LADA-діабету.

Клінічний випадок. Пацієнт О., 55 років госпіталізований у терапевтичне відділення зі скаргами на сухість в роті, ніктурію, поліурію, полідиспію, загальну слабкість, затерпання та мерзлякуватість нижніх кінцівок, біль голови, почервоніння обличчя, запаморочення, загальну слабкість.

З анамнезу відомо, що вищеописані скарги став відмічати з грудня 2024 року коли було встановлено вперше діагностований ЦД 2 типу, стадія декомпенсації (HbA1C 16,31 %, кетони сечі 3+). З того часу приймав пероральні цукрознижуючі препарати (метформін 2000 мг/добу та дапагліфлозин 10 мг/добу). У зв’язку з подальшим погіршенням стану (наростанням кетонемії, погіршенням зору, вираженої загальної слабкості та відкритими ранами нижніх кінцівок, які не загоюються), госпіталізований у відділення терапії для подальшого обстеження та лікування.

При обʼєктивному обстеженні відхилень не було. SpO2 98%, АТ 140/90 мм рт. ст., ЧСС 81 уд/хв. При лабораторному обстеженні в загальному аналізі крові без патологічних змін. Загальний аналіз сечі: глюкоза 3+, кетони 2+, всі інші показники в нормі. Біохімічний аналіз крові: глюкоза 11,7 ммоль/л, заг. білок, креатинін, сечовина, АЛТ, АСТ, заг. білірубін, електроліти – в нормі. Аналіз на фактори вуглеводного обміну: інсулін 2,01 мкМО/мл, С-пептид 1,15 нг/мл, HOMA-IR 0,93, HbA1C 10,0 %. Аналіз на АТ до GADA: 58,24 Од/мл. Аналіз на АТ до котранспортеру цинку 8: 39 Од/мл. Глюкозуричний профіль: 08:00 — 16:00 п.в. 1010, глюкоза 0,2 ммоль/л; 16:00 — 24:00 п.в. 1014, глюкоза 1,5 ммоль/л; 24:00 — 08:00 п.в. 1017, глюкоза 61,0 ммоль/л. Глікемічний профіль: 10,4 — 13,2 — 17.4 — 15,0 ммоль/л. Дуплексне сканування артерій нижніх кінцівок: ознаки атеросклеротичного ураження артерій на рівні клубово-стегнового-підколінних сегментів із багатоповерховими стенотичними змінами 50-60%; на рівні гомілкових артерій ураження характерні для ангіопатій.

На основі обстежень діагностовано: LADA-діабет, важкого ступеня, стадія декомпенсації. Для контролю рівня глюкози було застосовано базис-болюсну терапію в загальнодобовій дозі 66 Од (Тожео + Новорапід). Глікемічний профіль (після введення інсуліну): 5,1 – 6,2 – 4,9 – 5,7 ммоль/л. Після проведеного лікування стан хворого покращився: зменшення кількості актів сечовипускання, відсутність ніктурії, прояснення свідомості (внаслідок купування кетонемії), зменшення ознак ангіо- та нейропатії нижніх кінцівок, загоєння ран.

Висновки. У хворих на ЦД резистентних до лікування доцільно обстежувати на інші типи ЦД з метою своєчасної діагностики, визначення тактики лікування та подальшого спостереження. Популяризація знань серед лікарів щодо діагностики LADA-діабету покращує тривалість та якість життя пацієнтів.

UDC: 378.6:61:001.891](477.411)(050)

Серед актуальних медико-соціальних проблем важливим є питання дослідження факторів ризику виникнення професійних захворювань медичних працівників. Опубліковані статистичні дані свідчать про те, що показники захворюваності, інвалідності і смертності серед працівників системи охорони здоров’я є високими. За даними офіційних статистичних звітів в Україні понад 1,0 млн медичних працівників працюють у шкідливих та небезпечних умовах. Професійна захворюваність медичного персоналу зумовлена впливом комплексу виробничих чинників ризику: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, нервовоемоційних. Важливість питання є одним із пріоритетних завдань керівників медичних установ та усвідомлен-
ням кожним медичним працівником. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження факторів діяльності медичних організацій у напрямку створення безпечних умов праці персоналу навіть у надскладних умовах, стимулюванні та дотриманні ними базових стандартів та контролю за цим.
Мета (aim) – оцінка виробничих чинників ризику у виникненні професійних захворювань медичних працівників.
Матеріали і методи (materials and methods): використано комплекс методів: інформаційно-пошуковий, контент-­аналіз, системного аналізу та синтезу.