УДК 613 (092)(430)

Розвиток гігієни як науки розпочався наприкінці ХVIII – початку ХІХ століття. Виокремити гігієну у наукову дисципліну Максу Петтенкоферу дозволили його експериментальні праці з гігієни, опрацювання та впровадження у гігієну об’єктивних методів дослідження чинників довкілля, заснування першого в Європі Інституту гігієни у Мюнхені, нових методів викладання гігієни, створення власної наукової школи. Відтоді німецький вчений-хімік і лікар-гігієніст Макс Петтенкофер вважається засновником сучасної наукової експериментальної гігієни.

Мета роботи: простежити та проаналізувати життєвий і творчий шлях професора Макса Йозефа фон Петтенкофера від студента до президента Баварської Академії наук та організатора і керівника першого в Європі Інституту гігієни. Матеріали та методи. Використано доступні друковані матеріали - підручники, посібники та електронні ресурси - біографічні статті, матеріали вікіпедії. Методи – пошуковий, бібліосемантичний історичний, аналітичний, описовий. Результати дослідження. Простежено творчий і життєвий шлях Макса Петтенкофера та його роль у розвитку гігієнічної науки. Показано внесок наукових досліджень Макса Петтенкофера, які охоплювали широкий спектр хімічних і гігієнічних
проблем у формуванні експериментального напрямку гігієнічних досліджень та розробці методів гігієнічної діагностики, які принесли йому світове визнання вченого як засновника сучасної експериментальної гігієни і профілактичної медицини. Визначено, що започатковані понад півтора століття тому Максом Петтенкофером принципи та методи гігієнічної діагностики як спеціальної системи мислення, синтезу, аналізу та дій, що мають на меті дослідження факторів середовища життєдіяльності (біологічних, хімічних, фізичних та соціальних) і стану здоров’я людини (на індивідуальному та популяційному рівнях) та встановлення залежності між впливом факторів цього середовища на здоров’я населення, залишаються актуальними та потребують подальшого впровадження для розбудови нової «архітектури» системи охорони громадського здоров’я на різних рівнях управління.

The aim of the work. To follow and analyze the life and creative path of Professor Max Joseph von Pettenkofer from a student to the President of the Bavarian Academy of Sciences and the organizer and director of the first Institute of Hygiene in Europe. Materials and methods. Available printed
materials were used - textbooks, manuals and electronic resources - biographical articles, Wikipedia materials, search methods, bibliosemantic historical, analytical, descriptive. Results of the study. The creative and life path of Max Pettenkofer is traced with an emphasis on his role in the development of
hygienic science. The contribution of Max Pettenkofer’s scientific research, covering a wide range of chemical and hygienic problems in the formation of the experimental direction of hygienic research and the development of hygienic diagnostic methods, which brought him worldwide recognition as a scientist as the founder of modern experimental hygiene and preventive medicine, is shown. It was determined that the principles and methods of hygienic diagnostics, founded more than a century and a half ago by Max Pettenkofer as a special system of thinking, synthesis, analysis and actions aimed at
studying the factors of the human life environment (biological, chemical, physical and social), the state of human health (at the individual and population level) and establishing the relationship between the influence of factors of this environment on the health of the population, remain relevant and require
further implementation in the development of a new «architecture» of the health care system at different levels of management.

УДК 611.716.4-001-031-018.4

Резюме. До кісткових ушкоджень щелепно-лицевої ділянки належать травматичні злами щелеп різної етіології та постекстракційні кісткоруйнівні травми. Одним із критеріїв вибору оптимального алгоритму лікування кісткових дефектів та профілактики їх ускладнень є оцінка якості кісткової тканини щелеп, посттравматична динаміка якої залежить від виду травми та обраного способу відновлення цілісності кістки.
Мета дослідження – визначення нормативних показників щільності кісткової тканини різних ділянок нижньої щелепи в інтактного щура та з’ясування закономірностей їх динаміки після кісткоруйнівної травми.
Матеріал і методи. Дослідження виконано на 35 статевозрілих безпородних щурах-самцях віком 3-3,5 місяця та масою тіла 180–210 г.
Тварин розподілено на три групи по 10 особин, ще 5 тварин склали контрольну групу. Травму моделювали шляхом порушення цілісності кісткової тканини нижньої щелепи за допомогою стоматологічного бора в ділянці кута щелепи (1-ша група) і в міжзубному просторі (2-га група), та шляхом екстракції другого великого кутнього зуба (3-тя група). Контроль якості кісткової тканини травмованої, суміжних і симетричних ділянок нижньої щелепи проводили з використанням дентального радіовізіографа фірми «Siemens» з програмним забезпеченням TrophyRadiology через один, два і три тижні після нанесення травми. Показники щільності визначали в умовних одиницях сірості (УОС).
Результати. Встановлено, що найнижчі показники щільності кісткова тканина тіла нижньої щелепи має в ділянці кута, найвищі – у ділянці великих кутніх зубів. Всі показники є симетричними. Посттравматична динаміка якості кісткової тканини в різних ділянках нижньої щелепи є різною, залежно від локалізації та виду травми. У ділянках травми, незалежно від її локалізації та походження, спостерігали однакову динаміку щільності кісткової тканини – упродовж двох тижнів експерименту виявлено достовірне зростання досліджуваного показника та зниження його до кінця третього тижня. Після нанесення травми в ділянку кута щелепи зміни щільності кісткової тканини в інших досліджуваних ділянках не спостерігали. Після нанесення травми в ділянці міжзубного проміжку спостерігали зниження щільності кісткової тканини в симетричній до травмованої ділянки міжзубного проміжку зліва та в ділянках різців з обох боків і зростання досліджуваного показника в ділянці великих кутніх зубів з обох боків. Після екстракції другого великого кутнього зуба щільність кісткової тканини в симетричній ділянці з протилежного боку поступово зростала, з боку нанесення травми досліджуваний показник знижувався в ділянці міжзубного проміжку та в ділянці різців. Щільність кісткової тканини кута нижньої щелепи при нанесенні кісткоруйнівної травми в інших ділянках не має вираженої динаміки і впродовж трьох тижнів експерименту не відрізняється від показників інтактних тварин.
Висновок. Упродовж посттравматичного періоду спостерігали поєднання різних причин зміни якості кістки (регенерація та жувальне навантаження), що дозволяє пояснити різну динаміку щільності кісткової тканини різних ділянок тіла нижньої щелепи при кісткоруйнівних травмах різного походження і локалізації.

11 березня 2025 року у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького відбулась Урочиста академія з нагоди 211-х роковин від дня народження Т.Г. Шевченка «Шевченко понад простором і часом», організована Лікарською комісією Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Шевченківські дні щороку відзначають заходами, присвяченими вшануванню пам’яті геніального поета, художника, письменника, скульптора та борця за волю України – Тараса Григоровича Шевченка.
На початку урочистої події гостей привітали голова Лікарської комісії НТШ професорка Зоряна Масна, ректор ЛНМУ імені Данила Галицького професор Орест Чемерис та голова Наукового товариства імені Шевченка академік Роман Кушнір, який розповів про більш як 150-річну діяльність НТШ.
У своїй доповіді завідувачка кафедри українознавства та філософії ЛНМУ імені Данила Галицького професорка Тетяна Єщенко «Шевченко – архітектор українського духу» означила вплив постаті Тараса Шевченка на сутність української нації та глибинний зміст його безсмертної творчості. А більш детально про біографію поета та феномен його «Кобзаря» розповів історик, знавець львівських старожитностей, письменник і музикант Ілько Лемко.
Також слухачі мали нагоду зачаруватися Шевченковою лірикою у виконанні актриси театру імені Марії Заньковецької, народної артистки України Олександри Гуменецької, та насолодитися музичною Шевченкіаною – від заслуженої академічної капели України «Трембіта» (художній керівник і головний диригент – народний артист України Микола Кулик, режисерка-постановниця – заслужена працівниця культури України Марія Христинич).
Ключові слова: Шевченко, Кобзар, капела «Трембіта».

УДК618.19-076:616-006.04:576.31/.32:519.2

Патологія грудної залози сьогодні посідає одне з чільних місць в рейтингу захворюваності жінок. З кожним роком в Україні та світі неухильно зростає кількість онкологічних процесів, що зумовлено впливом як ендогенних (спадкова схильність, зміна гормонального фону, метаболічні порушення), так і екзогенних (недотримання здо-рового способу життя, шкідливі звички, прийом медикаментів тощо) чинників [1-3]. До факторів ризику за даними літературних джерел також відносять менархе до 12 років, перші пологи після 30-ти, менопаузу після 55 років [4]. Ключову роль в процесі профілактики та лікування як доброякісних, так і злоякісних змін відіграє регулярне проходження профілактичних та скринінгових обсте-жень, а також своєчасна діагностика патологій на ранніх стадіях [5].
Найбільш універсальним, доступним та інформативним методом діагностики вважається рентгенівська мамографія, що рекомендована як скринінгове обстеження для жінок після 40 років, а також в молодшому віці за наявності показів [5, 6].
Проте при призначенні та проведенні мамографічного обстеження необхідно брати до уваги тип структури грудних залоз [1].
Зокрема, дані мамографічного обстеження є об’єктивними і доказовими при переважанні в структурі залози жирової тканини (тип A та B, коли фіброзно-залозиста тканина займає до 25% та 50% площі мамограми відповідно), тоді як при надмірній щільності грудних залоз (тип C та D – 50%-75%, та більше 75% площі мамограми) рекомендовано проведення УЗД або МРТ. Екстремально щільні грудні залози вважаються притаман-ними для жінок у період лактації, а також у жінок з невеликим розміром грудних залоз, та у віці до 40 років. Для остаточного ж уточнення діагнозу проводять гістологічне дослідження, при аналізі якого також необхідно враховувати тип структури грудної залози [7-10].

УДК 611.92-053.8-055-071.3

Резюме. Вступ. Однією з характерних особливостей людського організму є його асиметрія. Асиметрія лиця, за даними наукової літератури, посідає чільні місця в рейтингах частоти зустрічальності і є однією з найчастіших причин звернень пацієнтів для проведення хірургічної корекції.
Мета дослідження - з’ясування частоти зустрічальності фізіологічної асиметрії різних структур та ділянок лиця у чоловіків та жінок зрілого віку.
Матеріал і методи. Робоча група, сформована методом рандомізації, включала 40 осіб, у тому числі 20 чоловіків та 20 жінок по 10 осіб першого та другого періодів зрілого віку (чоловіки 22-35 та 36-60 років і жінки 21-35 та 36-55 років відповідно), які звертались за стоматологічною чи косметологічною допомогою. Визначали симетрію ширини обличчя, величини і форми очей, брів, повік, носо-губних складок, кутів рота, усмішки, положення носа та величини і форми ніздрів, величини, форми та положення вух, а також збіг середньої лінії між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп.
Результати дослідження. У результаті проведеного обстеження в рандомізованій вибірці не виявлено жодної особи без візуальних ознак асиметрії окремих структур чи ділянок лиця. Прояви асиметрії визначались за одним чи кількома показниками в різноманітних комбінаціях – асиметрію за одним показником виявлено в 15 осіб, що становило 37,5% від загальної кількості обстежених, асиметрію за кількома показниками – у 25 осіб (62,5%). Найчастіше ізольовано спостерігали асиметрію носо-губних складок та незбіг середньої лінії між центральними різцями (по 7,5%), рідше – асиметрію брів, повік та усмішки (по 5%), асиметрію ширини лиця, величини і форми очей (по 2,5%). Найчастіше спостерігали два варіанти поєднань: комбінацію показників асиметрії брів, повік та величини і форми очей або комбінацію показників асиметрії носо-губних складок, кутів рота, усмішки і незбіг середньої лінії між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп.
Найбільшу кількість показників асиметрії – вісім, виявлено в одного чоловіка першого періоду зрілого віку та в однієї жінки другого періоду зрілого віку.
Висновки. 1. У зрілому віці ознаки асиметрії виявлено у всіх обстежуваних чоловіків та жінок. 2. З віком відсоток осіб з асиметрією за кількома показниками зростав. 3. Асиметрія усмішки мала найбільшу частоту серед усіх досліджуваних показників у всіх групах обстеження, за винятком жінок першої вікової групи. Найменшу частоту мала асиметрія положення носа та ніздрів. 4. Кількість показників асиметрії та її випадків у чоловіків з віком зменшувалась, а у жінок – зростала. При цьому найбільшу кількість показників асиметрії виявлено в чоловіків першого періоду зрілого віку, а найбільшу