УДК: 616.12-008.331.1:616-018.2]-036-06-07

Коморбідність — це співіснування патогенетично або генетично взаємопов’язаних двох або більше захворювань в одного пацієнта. З кожним роком збільшується кількість хворих із коморбідними ураженнями, які погіршують перебіг основної хвороби або призводять до її хронізації, є причиною інвалідизації та передчасної смерті. Яскравим прикладом поєднаних станів може бути наявність у пацієнта з АГ цукрового діабету, ІХС, хронічного обструктивного захворювання легень, дисплазії сполучної тканини (ДСТ). ДСТ — це генетично детерміновані стани, які характеризуються дефектами волокнистих структур і основної речовини сполучної тканини (СТ), що призводять до порушення формування органів і систем, мають прогредієнтний перебіг та визначають особливості асоційованої патології.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, дисплазія сполучної тканини, особливості клінічного перебігу, ускладнення,

діагностика.

Abstract. Comorbidity is the coexistence of two or more pathogenetically or genetically related diseases in one patient. Every year, the number of patients with comorbid lesions that worsen the course of the main disease or lead to its chronicity, cause disability and premature death, is increasing. A vivid example of combined conditions can be the presence of diabetes mellitus, coronary heart disease, chronic obstructive pulmonary disease, connective tissue dysplasia (СTD) in a patient with hypertension. CTD are genetically determined conditions characterized by defects of fibrous structures and the main substance of connective tissue (CT), which lead to a violation of the formation of organs and systems, have a progressive course and determine the features of the associated pathology.

Keywords: arterial hypertension, connective tissue dysplasia, features of the clinical course, complications, diagnosis.

Мета. З’ясувати особливості й ризики розвитку артеріальної гіпертензії (АГ) ІІ стадії 1-3-го ступенів, поєднаної з дисплазією сполучної тканини (ДСТ), на основі вивчення зовнішніх і внутрішніх ознак ДСТ, показників вільного та загального оксипроліну крові, результатів інструментальних методів дослідження, консультацій лікарів-спеціалістів та розробити алгоритм оцінки ризику виникнення АГ за наявності ДСТ.

Матеріал і методи. У дослідження було включено 100 пацієнтів з АГ ІІ стадії 1-3-го ступенів, поєднаною з ДСТ, серед яких було 48 (48%) чоловіків та 52 (52%) жінки. Середній вік пацієнтів становив 59,72±2,42 року. Контрольну групу становили 30 осіб без підвищеного АТ та встановленої ДСТ.

Результати. Частота виявлення зовнішніх фенотипових ознак ДСТ у пацієнтів з АГ ІІ стадії 1-3-го ступенів була вищою в ІІІ групі порівняно з І та ІІ відповідно. Серед них найчастіше спостерігали: атрофічні стрії в нижньогрудному або поперековому відділі хребта; геморагічні шкірні прояви; зміни з боку нігтів (м’які, ламкі, попереково посмуговані); зміни волосся (стоншення, ламкість, сухість, повільний ріст); зміни вушних раковин, у вигляді великих вух, що стирчать; зміни кістково-м’язової системи (сколіоз, біль у ділянці хребта, поперечна плоскостопість, вальгусна установка стоп, макродактилія першого пальця стопи, «хрускіт» у суглобах, другий палець стопи більший за перший). Серед внутрішніх фенотипових ознак ДСТ найчастіше реєстрували в ІІІ групі пацієнтів з АГ ІІ стадії 1-3-го ступенів порівняно з І та ІІ відповідно. Відмічали такі зміни з боку серцево-судинної системи: додаткові хорди серця, фібриляція передсердь, варикозне розширення вен нижніх кінцівок легкого ступеня; органів зору — ангіопатія сітківки; щелепно-лицевої ділянки — карієс зубів, пародонтит; шлунково-кишкового тракту — дискінезія жовчовивідних шляхів на тлі анатомічних порушень (перегинів); сечовидільної системи — дисметаболічна нефропатія, неповне подвоєння нирок. Підвищення концентрації вільного оксипроліну в крові пацієнтів з АГ ІІ стадії 1-3-го ступенів, поєднаною з ДСТ, виявили в І групі в 19 (100%) осіб, у ІІ — у 31 (96,88%), у ІІІ — у 47 (95,92%); збільшення концентрації загального оксипроліну крові в І групі пацієнтів в 10 (52,63%) осіб, у ІІ — у 25 (78,13%), у ІІІ — у 45 (91,84%). На підставі бальної оцінки проявів ДСТ щодо їх прогностичної цінності розроблено алгоритм оцінки ризику виникнення АГ в осіб із ДСТ.

Висновки. Для найпоширеніших ознак ДСТ визначено прогностичний бал щодо ризику розвитку АГ. Сума прогностичних балів, визначених для окремих ознак ДСТ, дозволяє прогнозувати виникнення низького ризику АГ 1-го та 2-го ступенів при досягненні до 12 балів, середнього — від 13 до 19, високого — від 20 до 29 та дуже високого — від 30 і більше відповідно. Для розвитку АГ 3-го ступеня низький її ризик мають пацієнти із сумою балів до 6, середній — від 7 до 14, високий — від 15 до 19 та дуже високий –від 20 і більше відповідно.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, дисплазія сполучної тканини, оксипролін крові, добовий моніторинг артеріального тиску, ризик виникнення артеріальної гіпертензії.

Abstract

The aim of the study. To find out the features and risks of arterial hypertension (AH) stage II 1-3, combined with connective tissue dysplasia (CTD), based on the study of external and internal signs of CTD, indicators of free and total oxyproline, the results of instrumental research methods, consultations specialists and develop an algorithm for assessing the risk of hypertension in the presence of СTD.

Material and methods. The study included 100 patients with stage II-3 grade AH combined with CTD, including 48 men (48%) and 52 women (52%). The mean age of patients was 59.72±2.42 years. The control group consisted of 30 people without high blood pressure and established CTD.

Results. The frequency of detection of external phenotypic signs of CTD in patients with hypertension stage II 1-3 degrees was higher in group III compared with I and II, respectively. Among them were most often observed: atrophic stretch marks in the lower thoracic or lumbar spine; hemorrhagic skin manifestations; changes on the part of the nails (soft, brittle, lumbar striped); hair changes (thinning, fragility, dryness, slow growth); changes in the auricles, in the form of large protruding ears; changes in the musculoskeletal system (scoliosis, pain in the spine, transverse flat feet, valgus feet, macrodactyly of the first toe, «crunch» in the joints, the second toe larger than the first). Among the internal phenotypic features of CTD, most often registered in group III patients with hypertension stage II 1-3 degrees, compared with I and II, respectively. The following changes in the cardiovascular system were noted: additional chords of the heart, atrial fibrillation, varicose veins of the lower extremities of the mild degree; visual organs — retinal angiopathy; maxillofacial area — dental caries, periodontitis; gastrointestinal tract — dyskinesia of the biliary tract on the background of anatomical disorders (inflections); urinary system — dysmetabolic nephropathy, incomplete doubling of the kidneys.

Increases in the concentration of free oxyproline in the blood of patients with stage II hypertension of 1-3 degrees, combined with CTD, were found in group I in 19 people (100%), in group II — in 31 (96.88%), in group III — in 47 (95.92%); increase in the concentration of total oxyproline in the first group of patients in 10 people (52.63%), in the second — in 25 (78.13%), in the third — in 45 (91.84%). Based on the scoring of the manifestations of CTD in relation to their prognostic value, an algorithm for assessing the risk of hypertension in persons with CTD has been developed.

Conclusions. For the most common signs of CTD, a prognostic score on the risk of developing hypertension was determined. The sum of prognostic points determined for individual signs of CTD allows to predict the occurrence of low risk of hypertension 1 and 2 degrees when reaching 12 points, medium — from 13 to 19, high — from 20 to 29 and very high — 0 from 30 and more, respectively. For the development of grade 3 hypertension, patients with a score of up to 6, medium — from 7 to 14, high — from 15 to 19 and very high — from 20 and more, respectively, have a low risk.

Keywords: arterial hypertension, connective tissue dysplasia, oxyproline of blood, daily monitoring of arterial pressure, risk of arterial hypertension.

УДК: 612.616:612.015.11:612.014.484

Непліддя є однією з найактуальніших медико-соціальних проблем у всьому світі.
Чоловічі чинники непліддя сягають 50 % усіх випадків. Приблизно 7 % чоловіків у всьому світі страждають від непліддя. Сперматозоїди надзвичайно вразливі до окиснювального ураження. Оксидативний стрес призводить до пошкодження аксонем і збільшення морфологічних дефектів середньої частини сперматозоїдів, що призводить до зниження їх рухливості. Метою дослідження є оцінка зв’язку між рухливістю сперматозоїдів, активністю глутатіонової антиоксидантної системи та концентрацією цитокінів. Обстежено 68 здорових чоловіків, які були розподілені на дві групи за відсотком рухомих сперматозоїди через 1 годину після отримання еякуляту: низька рухливість (НР, n=32) і висока рухливість (ВР, n=36). Рівень малонового діальдегіду (MDA) був в 1,3 раза (p<0,05) вищим у групі НР порівняно з групою ВР. Середні значення IL-1β, IL-18, IFN-γ і TNF-α були також вищими у групі НР, ніж у групі ВР. Результати цього дослідження показали, що відсоток рухливих сперматозоїди через 1 годину негативно корелювали з рівнями IL-1β, IL-18 та TNFα. Нижча рухливість сперматозоїдів у здорових чоловіків пов'язана зі зниженням вмісту відновленого глутатіону та нижчою активністю GP і підвищеним рівнем цитокінів, які можуть бути пов'язані з підвищеним оксидативним стресом у сім'яній плазмі про що свідчить підвищений рівень МДА. 

Мета. Порівняти клініко–діагностичну інформативність при гострому некротичному панкреатиті комп’ютерно–томографічних індексів Balthazar і Mortele (модифікованого) на підставі ретроспективної оцінки їх кореляції з основними клінічними параметрами.
Матеріали і методи. У 30 пацієнтів ретроспективно порівняно клінічний перебіг гострого некротичного панкреатиту і інформативність комп’ютерно–томографічних індексів.
Результати. Середньотяжкий гострий панкреатит за індексом Balthazar був у 11 (36,7%), тяжкий – у 19 (63,3%) пацієнтів, проте за індексом Mortele середньотяжкий перебіг захворювання підтверджено у 5 (16,7%), тяжкий – у 25 (83,3%), тобто у 6 (54,5%) пацієнтів, або у понад половини, ретроспективно середньотяжка форма перекваліфікована на тяжку форму гострого панкреатиту. Загалом середня кількість балів за модифікованим індексом була дещо більшою, ніж за індексом Balthazar: 8,4 ± 1,61 і 7,4 ± 1,73 відповідно (p<0,05). Це зумовлено врахуванням ізольованих та поєднаних екстрапанкреатичних уражень у 24 (80%) пацієнтів: ексудативного плевриту (24), тромбозу ворітної печінкової вени (1). Рекатегоризація за індексом Mortele середньотяжкого гострого панкреатиту за індексом Balthazar привела до зменшення частки пацієнтів, яким виконували пункційне дренування під ультразвуковим наведенням або оперативне втручання, з 63,6 до 40% (p>0,05). У частоті застосування хірургічного лікування тяжкого гострого панкреатиту за індексом Balthazar і за індексом Mortele не виявлено відмінностей – 78,9 і 80% відповідно, аналогічно мініінвазивне дренування було неефективним у 44,4 і 36,4% пацієнтів відповідно.
Висновки. Обидва комп’ютерно–томографічні індекси загалом однаково добре корелювали із клінічним перебігом тяжкого гострого некротичного панкреатиту і частотою застосування різних методів хірургічного лікування.
Ключові слова: гострий некротичний панкреатит; тяжкість панкреатиту, комп’ютерно–томографічний індекс Balthazar; модифікований комп’ютерно–томографічний індекс Mortele.
Мета. Окреслити оновлені підходи до хірургічного лікування пацієнтів із гострим панкреатитом у розвиток положень консенсусу Атланта–2012 та настанов Всесвітнього товариства з невідкладної хірургії.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування пацієнтів у Львівському міському панкреатологічному центрі. Використано загальноклінічні, лабораторні, біохімічні, променеві, інструментальні, патоморфологічні, бактеріологічні, рН–метричні, цитоморфологічні та математично–статистичні методи.
Результати. Встановлено, що місцеві ускладнення гострого панкреатиту виникають у вигляді як одиночних, так і множинних та поєднаних патологічних процесів. Для діагностики захворювання запропоновано діагностичний алгоритм з урахуванням найбільш інформативних (за критеріями «чутливість», «специфічність» та «діагностична ефективність») показників. Опрацьовано власні предиктори тяжкості захворювання – візуальний, рН–метричний, цитоморфологічний та бактеріологічний. Ураховуючи значення раннього ентерального харчування, запропоновано методики його череззондової трансінтестинальної реалізації, доведено їх ефективність. Напрацьовано способи аналгезії без препаратів–опіатів та з мінімізацією інвазивного шляху введення ліків. Описано хірургічну тактику з використанням мініінвазивних та стандартних операційних технологій.
Висновки. Оновлені підходи до діагностики та лікування гострого панкреатиту базуються на здобутках міжнародної та української хірургічної панкреатології.
Ключові слова: гострий панкреатит; Атланта–2012; нові підходи; лікування.