В сучасних умовах ВООЗ об’єднала зусилля у боротьбі з глобальним тягарем раку. Необхідно підвищення обізнаності в системі правовідносин «лікар-пацієнт-фармацевт». Підтримуюча фармакотерапія важлива для пацієнтів з колоректальним раком. Для виявлення лікувальної дії інфузійного препарату Сорбілакт в оперованих хворих на рак прямої кишки для корекції активності амінотрансфераз у плазмі крові обстежено дві групи онкологічних хворих (основна і контрольна). Основній групі онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки у ранньому післяопераційному періоді внутрішньовенно вводили інфузійний препарат Сорбілакт у дозі 600,0 мл на добу з швидкістю 30 крапель за хвилину протягом 5-ти днів. Контрольній групі - інфузійну терапію здійснювали 5% розчином глюкози у дозі 800,0 мл. Виявлено зростання активності аланін-амінотрансферази і аспартат-амінотрансферази у плазмі крові. при фармакотерапії препаратом Сорбілакт. Інфузійний препарат Сорбілакт рекомендується до широкого медичного застосування в онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки для попередження післяопераційних ускладнень, особливо у ранньому
післяопераційному періоді.
Ключові слова: рак прямої кишки, пацієнти, інфузійний препарат Сорбілакт, показники активності амінотрансфераз плазми крові.
УДК 616.36-004-06+616.149-008.341.1+616.24-008-092
Резюме. Портопульмональна гіпертензія визначається як розвиток легеневої артеріальної гіпертензії на тлі портальної. Точну її поширеність важко визначити через відсутність рутинного скринінгу у пацієнтів з портальною гіпертензією. Гемодинамічні зміни, пов’язані з портальною гіпертензією, включно з гіпердинамічним станом, портосистемними шунтами та спланхнічною вазодилатацією, викликають значні порушення в легеневому судинному руслі та відіграють ключову роль у патогенезі захворювання.
Без лікування портопульмональна гіпертензія призводить до прогресуючої правосерцевої недостатності з поганим прогнозом. Незважаючи на те, що допплерівська ехокардіографія є найкращим інструментом початкового скринінгу для симптомних пацієнтів і кандидатів на трансплантацію печінки, катетеризація правих відділів серця залишається золотим стандартом для діагностики захворювання. Лікування пацієнтів з портопульмональною гіпертензією спрямоване на поліпшення серцевої функції, зменшення легеневого судинного опору, оптимізацію функціональної здатності. ЛАГ-специфічна терапія, яка включає агоністи простацикліну і його рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази та стимулятори гуанілатциклази, відіграє ключову роль у лікуванні пацієнтів з портопульмональною гіпертензією. Невеликі неконтрольовані та нещодавні поодинокі рандомізовані контрольовані дослідження повідомили про багатообіцяючі результати вазодилататорної терапії щодо клінічного та гемодинамічного поліпшення хворих, що дозволило певній частині пацієнтів провести трансплантацію печінки. У цьому огляді обговорюються епідеміологія, підхід до діагностики та лікування хворих із портопульмональною гіпертензією. Для пошуку літературних джерел використовували базу даних MedLine на платформі PubMed і бібліотеку Cochrane за ключовими словами: portopulmonary hypertension, portal hypertension, lung arterial hypertension, liver cirrhosis, pulmonary complications.
Ключові слова: портопульмональна гіпертензія; легенева артеріальна гіпертензія; гемодинаміка; трансторакальна ехокардіографія; катетеризація серця; лікування; трансплантація печінки
Мета роботи. Вивчити концентрацію неорганічного фосфору слини у хворих на СПК та практично здорових осіб.
Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких діагностовано СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.
Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.
Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу. Для виключення запальної патології кишечника проводили CITO TEST Calprotectin-Lactoferrin (компанія «Фармаско»). Обов’язково звертали увагу на відсутність симптомів тривоги.
Результати. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,9±1,2 років.
У слині пацієнтів виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 21,9% порівняно з контрольною групою (41,3±2,4 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05). ROC-крива дозволила знайти оптимальну ″точку розподілу″ когорт ″хворий-здоровий″, що у даному випадку знаходиться на рівні 41,3 мкг/мл.
Таким чином, серед хворих з СПК виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу
УДК 618.2(075.8)
Мета роботи. Вивчити рівень фосфору слини у пацієнтів з СПК та ожирінням.
Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких встановлено поєднання ожиріння та СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.
Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.
Результати та їх обговорення. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 56,9±1,6 років. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 35,1±3,3кг/м2. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.
У слині пацієнтів, які мали поєднання ожиріння та СПК, виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 34,4% порівняно з контрольною групою (34,7±6,8 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05).
Таким чином, серед хворих з комбінованою патологією виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу.
УДK 616.1/.4-036-07-08(063)
Мета роботи – оцінити поширеність синдрому подразненої кишки у хворих з ожирінням.
Матеріали та методи. Проаналізовано результати спостережень за 110 хворими з ожирінням. Серед обстежених хворих було 68 жінок (61,8%) і 42 (38,2%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,6±1,1 років. Шляхом опитування проводили ретельний збір скарг, анамнезу захворювання та життя, аналізували дані об'єктивного обстеження. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.
Результати досліджень. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 33,9±0,3кг/м2. Надлишкову масу тіла виявлено у 4 (3,63%) пацієнтів. Ожиріння І ступеня діагностовано у 70 (63,64%) хворих, ІІ ступеня у 27 хворих (24,54%), ІІІ ступеня у 9 хворих (8,19%). Ожиріння абдомінального типу виявлено у 106 (96,37%) пацієнтів.
На важкість або дискомфорт у животі скаржились 93 (84,5%) хворих, 35 (31,8%) пацієнтів відмічали періодичну нудоту, у 49 (44,5%) осіб виникало періодичне здуття живота. Рецидивуючий абдомінальний біль впродовж останніх 3-х місяців встановлено у 60 (54,5%) пацієнтів: жінки – 35 (51,5%), чоловіки – 25 (59,5%).
Таким чином, практично у кожного другого пацієнта з надлишковою масою тіла незалежно від статі діагностовано СПК. Виявлена коморбідна патологія вимагає корекції терапевтичних підходів для запобігання її прогресування.