УДК 616.314-089

Медицина, як і інші галузі людських знань і діяльності, постійно розвивається разом із людством, тому практично щелепно-лицьова хірургія виникла у світі тисячі років тому, а юридично — в роки Першої світової війни в Європі. У різних країнах це відбувалося по-різному і переважно на початку ХХ ст., під час Першої–Другої світових війн. Втім, у колишньому СРСР станом на 1991 р. такої спеціальності офіційно в цивільній медицині не було, хоча у військовій медицині ці термін, спеціальність, спеціалізовані відділення і кафедри подекуди існували. І зараз, перш ніж викладати цю довгу історію етапів і практичних дій, що покликані довести необхідність включення спеціальності «щелепно-лицьова хірургія» в загальний державний перелік лікарських спеціальностей України, потрібно обґрунтувати поняття «хірург-стоматолог» і «щелепно-лицьовий хірург», що між ними спільного і в чому різниця, де між ними та іншими сумісними спеціальностями реальні кордони.

УДК: 616-002.4:616.981.21-07-089

Мета – проаналізувати типові помилки формулювання діагнозу некротизуючого фасціїту (НФ), обґрун- тувати лексично коректний термін НФ і напрацювати пропозиції щодо коректного кодування НФ за МКХ‑10-AM. Матеріали та методи. Проаналізовано первинну медичну документацію 150 пацієнтів, яких упродовж 1999–2021 рр. проліковано у двох міських лікарнях м. Львова з приводу НФ. Проведено порівняння діагнозів під час направлення до стаціонару, попередній та остаточний клінічні діагнози, передопераційний та післяопераційний діагнози, зафіксовано їхні статистичні коди за МКХ-10. Проаналізовано українсько та російськомовні хірургічні видання, доступні на території України, за період 1985–2021 рр. за ключовими словами «хірургічна інфекція м’яких тканин», «некротизуючий фасціїт», «некрози м’яких тканин». Результати. У 142 (95,0%) зі 150 пацієнтів, оперованих із приводу НФ, діагноз не був правильно сформульований під час направлення до медичного закладу. Найчастіше хворих із НФ направляли та на початкових етапах лікували під «маскою» інших діагнозів – «флегмона», «бешиха», «тромбофлебіт», «гангрена», «парапроктит». Тільки в 53 (35,33%) пацієнтів НФ був запідозрений хірургом до виконання першого хірургічного втручання. В інших випадках НФ діагностували інтраопераційно або під час повторних втручань. Для статистичного кодування НФ часто застосовували коди, які відповідають іншим формам хірургічної інфекції. Також опрацювали лексичні варіанти терміну «некротизуючий фасціїт». Висновки. Термін «некротизуючий фасціїт» є термінологічно найбільш коректним українським відповідником міжнародного терміну «necrotizing fasciitis». Для статистичного кодування НФ його слід позначати як основне активне захворювання кодом M72.6. Вживання уніфікованого терміну та статистичного кодування дасть змогу в майбутньому сформувати єдину в межах держави діагностично-споріднену групу для справедливого відшкодування коштів надавачам медичних послуг за проліковані випадки НФ. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

УДК: 617.576–001.17–031.61–02:616.757

Проблема лікування синдрому субфасціальної гіпертензії при опіковій травмі кисті залишається актуальною через відсутність настороженості щодо можливого його розвитку. Мета – поліпшити результати лікування глибоких опіків кисті шляхом використання тактики ранніх хірургічних втручань.
Матеріали та методи. Клінічний матеріал базується на спостереженні за 195 пацієнтами з опіковими ураженнями кисті. Основну групу сформували 83 потерпілі, у яких застосовано тактику активних ранніх хірургічних втручань із наступним відновно-реконструктивним етапом. Групу порівняння склали 112 пацієнтів, у лікуванні яких застосовано тактику поетапних некректомій після формування демаркаційних ліній з наступним загоєнням ран із застосуванням мазевих пов’язок. Результати. Отримані дані засвідчили, що вчасна діагностика, яка дала змогу обрати правильну тактику
лікування, сприяла зменшенню кількості ампутацій та запобіганню інвалідизації потерпілих з опіковими ураженнями кисті. Цього вдалося досягти завдяки вчасному проведенню і технічно правильному способу відкритих декомпресійних фасціотомій, що дозволило зменшити субфасціальний тиск у кожному ураже- ному футлярі, запобігти критичній ішемії м’язових волокон та розвитку контрактури Фолькмана. Вкрай важливим при синдромі субфасціальної гіпертензії було виконання відкритих фасціотомій, оскільки лише таким чином досягалася повноцінна декомпресія тканин, а своєчасно верифікований діагноз забезпечив хороший результат лікування. Рання активна хірургічна тактика при глибоких опіках кисті стала пріоритетом порівняно з галузевими стандартами, що виражалося в збільшенні кількості ранніх оперативних втручань (54,2% проти 23,2%; р<0,02), що дало змогу знизити питому вагу ранових інфекційних ускладнень (4,8% проти 18,2%; р<0,01), зменшити кількість розвитку рубцевих контрактур (14,5% проти 50,9%; р<0,02).
Висновки. Своєчасна діагностика синдрому субфасціальної гіпертензії кисті, активна рання хірургічна тактика, запропонована техніка виконання декомпресійних фасціотомій сприяли значному поліпшенню результатів лікування пацієнтів з опіками, при цьому спостерігалося ефективне відновлення рухової функції в ушкоджених ділянках. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

UDC 611.441:611-092.4/.9

Дослідження механізму виникнення тироїдної патології у пацієнтів пульмонологічного профілю, у вітчизняній літературі мало висвітлені. З використанням методу лектин-пероксидазної техніки досліджували роль глікому структурних компонентів легень потомства щурів за умов дисфункції щитоподібної залози материнського організму в експерименті. На віддалених етапах розвитку потомства щурів дослідної групи задекларували перерозподіл рецепторів використаних нами лектинів різної вуглеводної специфічності у структурних компонентах бронхіального дерева, повітряно-кров'яного бар'єру, альвеолярних макрофагів, що може викликати зміну їх функціональних властивостей; сповільнювати процеси газообміну, змінювати імунні властивості та бути тригером запуску патологічних процесів у легенях.
Ключові слова: щури, легені, експериментальний гіпертироз, глікополімери, лектини

The study of the mechanism of the occurrence of thyroid pathology in patients with a pulmonological profile is poorly covered in the domestic literature. With the use of the lectin-peroxidase technique, the role of the glycome of the structural components of the lungs of the offspring of rats under conditions of thyroid dysfunction in the maternal organism was studied in the experiment. At long-term stages of development of the offspring of rats of the experimental group, the redistribution of receptors of lectins of various carbohydrate specificity used by us in the structural components of the bronchial tree, the air-blood barrier, and alveolar macrophages was declared. This can cause changes in their functional properties, slow down gas exchange processes, change immune properties, and be a trigger for starting pathological processes in the lungs.
Key words: rats, lungs, experimental hyperthyroidism, glycopolymers, lectins

УДК: 616.314.17+616.311.2)-018:615.212.7]-08-092.4/.9

Актуальність. В опіоїдозалежних осіб доволі поширені різноманітні захворювання ротової порожнини, тканин пародонтального комплексу та зубів, у зв’язку з чим, розробка ефективного лікування таких пацієнтів представляє важливий науково-практичний інтерес і є актуальною проблемою сьогодення. Мета. З’ясувати ефективність дії пентоксифіліну та цефтріаксону при ушкодженні пародонту на тлі експериментального опіоїдного впливу впродовж шести тижнів. Методи. Проведені дослідження на 24 білих щурах – самцях, яких розподілили на три групи. І група - контрольні щури (6). У ІІ групі тваринам (9) вводили внутрішньом’язево опіоїдний анальгетик налбуфін упродовж шести тижнів, у поступово зростаючих дозах (від 0,212 мг/кг до 0,252 мг/кг). ІІІ група – щурам (9) вводили налбуфін упродовж шести тижнів, а також здійснювали медикаментозну корекцію пентоксифіліном (3–6 тижні) та цефтріаксоном (5-6 тижні), у дозуванні 2,86 мг. Для гістологічних досліджень використано компоненти зубного органа верхньої та нижньої щелеп щура. Результати. На мікроструктурному рівні визначали відновлення компонентів слизової оболонки ясен, періодонту та мікроциркуляції, що вказувало на активацію компенсаторно-пристосувальних реакцій. Відмічено ознаки регенерації епітелію ясен, збереженість архітектоніки колагенових волокон та ознаки ангіогенезу, а також зменшення проявів набрякового процесу, дистрофічних змін та явищ гіперваскуляризації в сполучній тканині пародонту. Підсумок. Проведена медикаментозна корекція із застосуванням пентоксифіліну та цефтріаксону на тлі шеститижневого опіоїдного впливу сприяла позитивній динаміці мікроструктурної перебудови компонентів пародонту щурів, що свідчило про активний перебіг репаративних процесів та покращення гемомікроциркуляції.
Ключові слова: пародонт, щури, опіоїд, корекція, гістологічні дослідження.

ABSTRACT. Background. Various diseases of the oral cavity, tissues of the periodontal complex and teeth are quite common in opioid addicts, therefore, the development of effective treatment of such patients is of great scientific and practical interest and is an urgent problem today. Objective. To determine the effectiveness of pentoxifylline and ceftriaxone in periodontal damage on the background of experimental opioid exposure for six weeks. Methods. Studies were performed on 24 white male rats, which were divided into three groups. Group I - control rats (6). In group II, animals (9) were administered the intramuscular opioid analgesic nalbuphine for six weeks, in gradually increasing doses (0.212 mg / kg to 0.252 mg / kg).
Group III - rats (9) were administered nalbuphine for six weeks, as well as drug correction with pentoxifylline (3-6 weeks) and ceftriaxone (5-6 weeks), at a dosage of 2.86 mg. Components of the dental organ of the upper and lower jaws of rats were used for histological examinations. Results. At the microstructural level, the recovery of the components of the gingival mucosa, periodontium and microcirculation was determined, which indicated the activation of compensatory-adaptive reactions.
Signs of gum epithelial regeneration, preservation of collagen fiber architecture and signs of angiogenesis, as well as
reduction of manifestations of edema, dystrophic changes and hypervascularization in periodontal connective tissue were noted. Conclusion. The performed drug correction with the use of pentoxifylline and ceftriaxone on the background of six weeks of opioid exposure contributed to the positive dynamics of microstructural rearrangement of rat periodontal components, which indicated an active course of reparative processes and improved hemomicrocirculation.
Key words: rats, opioid, periodontium, correction, histological examination.