28 вересня – 1 жовтня 2022 р. у Кракові (Польща) відбулася міжнародна конференція 7th McMaster International Review Coursein Internal Medicine (MIRCIM 2022). Цю престижну зустріч лікарів, які спеціалізуються на внутрішніх хворобах, щорічно організовує Польський інститут доказової медицини (Polski Instytut Evidence Based Medicine) та McMaster University (Канада) – батьківщина доказової медицини (EBM) і проблемно-орієнтованого навчання (PBL) у співпраці з European Federation of Internal Medicine, International Society of Internal Medicine, Collegium Medicum Ягеллонського університету, American College of Physicians, Центром післядипломної медичної освіти у Варшаві, Польським товариством внутрішньої медицини,  видавництвом Medycyna Praktyczna та 44 товариствами внутрішньої медицини з  усього світу. Мета конференції – надати практичні знання, корисні на будь-якому рівні медичної освіти. Експерти з Європи та Північної Америки прочитали лекції про останні розробки в методології викладання медицини. Цього року виключно для учасників із України участь була безплатна. Працівники усіх кафедр терапевтичного профілю Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а також лікарі-інтерни й аспіранти кафедри сімейної медицини факультету післядипломної освіти були зареєстровані на конференції.

Конференція, що об’єднала лікарів внутрішньої медицини, сімейних лікарів, вузьких спеціалістів терапевтичного профілю, мала вісім секцій, що відповідали восьми основним розділам внутрішньої медицини – кардіологія, ендокринологія, пульмонологія, нефрологія, ревматологія, гастроентерологія, гематологія, хронічні інфекції. Доповідали професори з міжнародним визнанням зі США, Канади, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Індії, Мексики.

У ендокринологічній секції MIRCIM 2022 з участю професора Rene Rodriguez-Gutierrez (Autonomous University of Nuevo León, Mexico) обговорювали визначення вмісту тиротропного гормону (ТТГ), зокрема, акцентували на тому, що для цього гормону характерна внутрішня мінливість (окрім цього, на його вміст впливають вживання омепразолу, залізо- і кальцієвмісних лікарських засобів, аміодарону, наявність інсомнії, анемії, фіброміальгії, обструктивного нічного апное, синдрому хронічної втоми, болю, менопауза, хронічні хвороби нирок і печінки, розлади поведінки та особистости). Тому отримавши показник у межах 5–10 млU/L, слід повторити його визначення. У більшости (62,0 %) випадків показник нормалізується. Також варто зазначити, що центральний гіпотироїдизм у 10,0–20,0 % випадків характеризується незначним збільшенням вмісту ТТГ. ТТГ збільшується також із віком, тому не потрібно медикаментозно коригувати гіпотироз у старших людей за вмісту ТТГ менше 7,0–8,5 млU/L. Вживання біотину спричиняє зниження вмісту ТТГ і результати дослідження не є показовими.

Професор Leszek Czupryniak (Warsaw Medical University, Poland) у серії лекцій про цукровий діабет (ЦД) розповів про нові можливості його лікування, зокрема, запобігання виникненню серцево-судинних ускладнень, комбінування нових протидіабетних лікарських засобів, методи відтермінування призначення інсуліну хворим на ЦД 2-го типу. 

Професор Ally Prebtani (McMaster University, Canada) поділився зі слухачами досвідом діагностики та лікування глюкокортикостероїдіндукованої надниркової недостатности. Зокрема, зазначив, що дуже високий ризик її виникнення спостерігається у хворих із кушингоїдом, адреналовими кризами, високий – якщо вживати більше 5,0 мг преднізолону на день довше ніж рік, або більше 20 мг на день довше ніж три–чотири тижні на рік, або в разі вечірнього вживання преднізолону довше ніж три тижні, помірний – якщо вживати 5,0–10,0 мг преднізолону на день довше ніж три 3 тижні на рік, низький – якщо вживати будь-яку дозу преднізолону менше ніж три тижні, або менше 5,0 мг упродовж будь-якого періоду часу, або в разі змінного дозування у межах 10,0 мг преднізолону упродовж будь-якого часу. Щоб уникнути глюкокортикостероїдіндукованої надниркової недостатности, потрібно дотримуватись ступеневого зменшення дози. Зокрема, якщо хворий первинно вживав 40,0 мг преднізолону і більше, потрібно зменшувати дозу на 5,0–10,0 мг що два тижні до 20,0 мг, якщо 20,0–40,0 мг, слід зменшувати дозу на 5,0 мг що два тижні до 20,0 мг, якщо 10,0–20,0 мг – зменшувати по 1,0–2,5 мг що два тижні до 10,0 мг, якщо було 5,0–10,0 мг,  зменшувати на 1,0 мг що два тижні до 5,0 мг. Якщо хворий досягнув дози преднізолону 5,0 мг, він готовий до визначення вмісту кортизолу.

У секції серцево-судинних хвороб професор Piotr Ponikowski (Wroclaw Medical University, Poland) запропонував для обговорення питання гострої серцевої недостатности. Зокрема, він зазначив, що найчастіші причини її виникнення вкладаються в абревіатуру CHAMPIT (coronary syndrome, hypertensive emergency, arrhythmia, mechanicalcause, pulmonary embolism, infections, tamponade). У діагностичний алгоритм окрім загальноклінічних методів досліджень (ЕКГ, пульсоксиметрія, Ехо-КГ, рентгенографія, УЗД легень) включено визначення натрійуретичного пептиду. Якщо показник становить менше 100,0 пг/мл, виключаємо серцеву недостатність, якщо більше – підтверджуємо. Лікування такого хворого залежить від наявних змін. Зокрема, якщо є гіпоперфузія, слід призначити петлеві діуретики, інотропи, якщо ефекту немає – вазопресори (норепінефрин). Якщо гіпоперфузії немає,  застосовуємо петлеві діуретики, а за відсутности ефекту збільшуємо дози або комбінуємо різні діуретики. Якщо все ж ефекту від лікування немає і органи ушкоджуються, хворий потребує нирковозамісного лікування.

Професорка Marta Gulati (American Societyf or Preventive Cardiology, USA) у своїй доповіді зробила акцент на відмінностях у виникненні й перебігу серцево-судинних хвороб у жінок та чоловіків. Зокрема, доповідачка зазначила, що у жінок більше чинників ризику для виникнення серцево-судинних хвороб, зокрема ускладнена вагітність. Жінки рідше ніж чоловіки піддаються лікуванню відповідно до затверджених протоколів, також серцево-судинні хвороби є недостатньо діагностованими, лікованими саме у жінок, хоча симптоми цих хвороб у чоловіків і жінок здебільшого не відрізняються й є типовими.

У пульмонологічній сесії професор Paul O’Byrne (McMaster University, Canada) представив лекцію «Сучасне лікування астми» (Current management of asthma). Наголошено, що бета-агоністи короткої дії найширше використовують у світі для зменшення симптомів астми, унаслідок чого погіршується контроль астми, посилюється бронхокострикція і запалення  дихальних шляхів. Надмірне використання бета-агоністів короткої дії асоційоване з посиленням тяжкости перебігу астми та смертности від бронхіальної астми. Включення інгаляційних глюкокортикостероїдів у лікування легкої астми мінімізує ризик виникнення загострень. Зазначено зміни у веденні пацієнтів із бронхіальною астмою між Gina 2018 та 2021. Згідно з рекомендаціями Gina 2021, пацієнтам на степі 1-2 – препаратом, який знімає напади астми, не рекомендовано призначати бета-агоністи короткої дії. Лікарський засіб, який полегшує симптоми, має містити малі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів. Ці рекомендації прийнятні для дорослих і дітей віком  від 12 років.

Професорка Katharine Woessner (Scripps Clinic Medical Group, USA) представила лекцію на тему: «Нестероїдні протизапальні препарати – загострення респіраторної хвороби: діагностика та лікування». Аспіриніндукована респіраторна хвороба (AERD) – ендотип хронічного синуситу з поліпозом носа. Це хронічне еозинофільне запалення носових пазух з або без ураження легень із чутливістю до нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЛЗ) – інгібіторів ЦОГ-1, частіше трапляється у жінок віком 30–40 років, астма настає через один–п’ять років після початку риніту, аспірин і НПЗЛЗ викликають напади астми. Методом діагностики є провокація аспірином або НПЗЛЗ. Тяжкість хвороби наростає незалежно від того, чи припиняли використовувати НПЗЛЗ. 33,0 % хворих описують чутливість до алкоголю (чхання, бронхоспазм). Для лікування застосовують аспірин, доза коливається в межах 81,0–1300,0 мг на день. Якщо є протипоказання до лікування аспірином, рекомендовано використовувати біотерапію: дупілумаб, меполізумаб, омалізумаб.

На лекції професорки Jadwiga Wedzicha (Imperial College London, UK)  розглянуто питання як можна послабити тяжкість перебігу у хворих на хронічну обструктивну хворобу легень (ХОХЛ). Основними причинами виникнення ХОХЛ визнано куріння, забруднення навколишнього середовища, запальні хвороби легень. У групі ризику також є люди, які не курять, але в дитинстві часто мали респіраторні хвороби. Зазначмо, що особи, які перестали курити до 30 років, не ризикують захворіти на ХОХЛ, а у людей, які продовжили курити у віці 30–45 років, настає пре-ХОХЛ. Щоб знизити ризик наростання тяжкости ХОХЛ, потрібно проводити просвітницьку роботу серед хворих; хворий мусить припинити курити, рекомендовано за потреби використовувати бронходилятатори, проводити  вакцинацію, вчасно лікувати інфекційні хвороби та загострення ХОХЛ. Із-поміж засобів фармакологічної терапії за потреби слід використовувати інгаляційні глюкокортикостероїди, інгібітори фосфодіестерази 4, муколітики й CFTR-препарати.

Професорка Uta Kunter (RWTH Aachen University, Germany – Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена, Німеччина) презентувала доповідь на тему «Інфекції та нирки». Вона говорила про поширення бактерій, зокрема лептоспірозу, застосування антибіотиків у разі  асимптоматичної бактерійурії у різних регіонах світу. Рекомендовано антибактерійну терапію, оскільки клінічно доведені позитивні результати її застосування в лікуванні жінок, порівняно з плацебо. Під час вибору антибактеріальної терапії необхідно враховувати спектр і чутливість виявлених патогенів, ефективність щодо конкретного патогену, доведену в клінічних дослідженнях, переносимість і наявність побічних реакцій, побічні екологічні ефекти, вартість, доступність.

Рекомендовано застосовувати такі препарати у фертильних жінок: фосміцинтрометамол 3000,0 мг 1 раз на добу, один день, нітрофурантоїн макрокристали 50,0 мг чотири рази на добу, сім днів, нітрофурантоїну макрокристали пролонгованої дії 100,0 мг двічі на добу, п’ять днів, нітроксолін 250,0 мг тричі на добу, п’ять днів, півмецилінам 400,0 мг тричі на день, три дні. 

Професор Jurgen Floege (RWTH Aachen University, Germany –  Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена, Німеччина) мав доповідь на тему «Oптимальна нефропротекція у хворих на хронічну хворобу нирок». Він докладно розповів, що нефропротекція у цієї категорії хворих починається з оцінки ризику наростання тяжкости захворювання. Також потрібно контролювати цільові показники артеріального тиску та протеїнурії, розмовляти з пацієнтами про користь спорту та дієти, а також про обмеження вживання алкоголю і шкідливість нікотину. Поява інгібіторів SGLT2 змусила багатьох фахівців поглянути на проблему лікування хронічної хвороби нирок з нової точки зору. Гліфлозини продемонстрували наявність вагомих кардіо- і ренопротекторних властивостей. Використання інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (НГЛТ-2, SGLT2), які сьогодні застосовують для лікування пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (дапагліфлозину, емпагліфлозину), є перспективним у цієї категорії пацієнтів.

Професорка Tracy Balboni (Harvard Medical School, USA) наголосила на важливості духовної опіки у лікуванні тяжкохворих і ролі духовности в медицині й охороні здоров’я загалом. Її дослідження мало ґрунтовну доказову базу й засвідчило, що залучення медичних капеланів до міждисциплінарних команд, які надають допомогу таким пацієнтам, а також участь останніх у богослужіннях достовірно знижують смертність і кількість суїцидальних випадків, зменшують споживання наркотиків та нікотину, істотно поліпшують психологічне здоров’я. «Духовність має бути визнана чинником, що визначає стан здоров’я», – резюмувала доповідачка.

Гастроентерологічний блок доповідей присвячено тактиці ведення та лікуванню хелікобактерної інфекції, поліпів кишки та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). Зокрема, професор Paul Moayyedi (McMaster University, Canada) дав настанови і рекомендації щодо лікування Helicobacter pylori згідно з торонтськими рекомендаціями (2016) і Маастрихтським консенсусом VІ (2022), а саме – в регіонах із високою (>15 %) резистентністю до кларитроміцину рекомендував проводити квадротерапію з препаратом вісмуту або одночасну квадротерапію без вісмуту (інгібітор протонової помпи, амоксицилін, кларитроміцин і метронідазол). У регіонах із високою подвійною резистентністю до кларитроміцину та метронідазолу як лікування першої лінії  запропоновано чотирикомпонентну схему лікування з вісмутом (рівень доказів ІІВ, сильна рекомендація). Зазначено, що успішна ерадикація Helicobacter pylori здатна зменшити ризик виникнення раку шлунка, тому важливою є стратегія test-and-treat («діагностуй і лікуй») у роботі з цією категорією хворих.

Професор Ian Gralnek (Technion-Israel Institute of Technology, Israel) розповів про так званий потенціал злоякісности поліпів кишки залежно від  патоморфологічної будови поліпів і зазначив важливість програмного забезпечення колоноскопії, що уможливить вчасний скринінг передракових станів, а відтак і виникнення колоректального раку.

Професорка Shira Zelber-Sagi (University of Haifa/The Tel-Aviv Medical Center, Israel) розповіла про практичні рекомендації щодо тактики ведення пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП). Цей стан досить часто супроводжується фіброзом печінки та є чинником ризику виникнення гепатоцелюлярної карциноми. Інсулінорезистентність і порушення регуляції адипонектину, ключового гормону, що регулює енергетичний гомеостаз організму, мають вирішальну роль у патогенезі цієї хвороби. Причиною НАЖХП є висококалорійна їжа (на зразок fast food), багата на рафіновані вуглеводи, особливо на фруктозу, насичені жири і підсолоджені напої, що в комбінації з недостатньою фізичною активністю призводить до ожиріння. Безсимптомний перебіг, відсутність чітких алгоритмів діагностики створюють проблеми для лікування хворих цієї категорії. Тому рекомендовано на первинній ланці надання медичної допомоги використовувати формулу FIB-4, що дає змогу провести вчасну і просту неінвазивну оцінку фіброзу. Доповідачка зауважила, що модифікація способу життя має вирішальне значення у лікуванні хворих із НАЖХП: середземноморська дієта, зменшення калорійности раціону, обмеження в раціоні простих вуглеводів і насичених жирів. У багатьох дослідженнях приділяють увагу фізичній активності та її здатності знижувати активність трансаміназ. За деякими дослідженнями, будь-яка активність щонайменше тричі на тиждень (не менше 150 хв на тиждень) здатна зменшувати підтверджені біопсією прояви фіброзу печінки. Також обмеження вживання кави до 3-4 порції на день та повна відмова від алкоголю позитивно впливають на лікування і прогноз.

Гематологічний блок представлено трьома доповідями. Професор Andreas Greinacher (University of Greifswald, Germany) розповів про гепариніндуковані, вакциніндуковані та інші імунні тромбоцитопенії. Докладно описавши складний каскад імунологічних реакцій, які лежать в основі цих процесів, доповідач звернув увагу на комплекс ефективних заходів у розв’язанні згаданих проблем, а саме – вчасну діагностику клініцистами, обізнаність громадськости та розробку чітких алгоритмів дій для закладів первинної медичної допомоги.

На ревматологічній секції обговорювали особливості діагностики системних хвороб сполучної тканини. Зокрема, професорка Kim Legault (McMaster University, Canada) представила два клінічних випадки, на прикладі яких продемонстровано труднощі діагностики системного червоного вовчака у хворих із неспецифічними клінічними проявами (хронічний біль, втома, когнітивні порушення). Доповідачка запропонувала декілька практичних порад для того, щоб уникнути діагностичних помилок у лікуванні: подумати про інші стани, що супроводжуються подібною симптоматикою, провести детальне обстеження, використовуючи за потреби біопсію тканин, дослідження рідинного вмісту плевральних порожнин, серологічні дослідження; дотримуватися класифікаційних критеріїв системного червоного вовчака згідно з рекомендаціями Американської колегії ревматологів та Європейської протиревматичної ліги (2019); виявляти і вчасно лікувати можливі причини загострення, такі як, наприклад, сепсис і ендокринні порушення.

У своїй доповіді професорка заторкнули питання діагностичної цінности деяких лабораторних маркерів системних хвороб. Зокрема, звернула увагу на те, що антинуклеарні антитіла є обов’язковим діагностичним критерієм системного варіанта системного червоного вовчака, але їхня відсутність не виключає наявности шкірного вовчака. Крім цього, антинуклеарні антитіла не корелюють із активністю хвороби і не потребують повторної оцінки, на відміну від антитіл до двохспіральної дезоксирибонуклеїнової кислоти, які характеризуються високою специфічністю та залежать від активности хвороби. Зменшення вмісту комплементу С3, С4 у крові є чутливим маркером системного червоного вовчака, а збільшений титр характерніший для інфекційних ускладнень. Доповідачка нагадала також, що ШОЕ та СРП є малоінформативними для оцінювання загострень, оскільки навіть за умови тяжкого перебігу ці показники перебувають у межах нормативних значень.

Були обговорені рекомендації Європейської протиревматичної ліги з лікування хворих на системний червоний вовчак без ураження нирок, зокрема, особливості призначення антималярійних засобів, глюкокортикоїдів короткої дії, цитотоксичних та імунобіологічних лікарських засобів. Менеджмент люпус-нефриту передбачає вибір лікарських засобів залежно від патоморфологічного класу. Клас І (із мінімальними мезангіальними змінами) та клас ІІ (мезангіопроліферативний) вимагатимуть лише ренопротекції з використанням інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту і сартанів.  Для лікування фокального та дифузного проліферативного люпус-нефриту, що відповідають класу ІІІ і класу IV, потрібні глюкокортикоїди дозою 1,0 мг/кг та мікофенолатумофетил дозою 2,0–3,0 мг/кг або циклофосфамід. У разі мембранозного нефриту лікування залежатиме від величини протеїнурії: якщо вміст білка не перевищуватиме 3,5 мг, рекомендовано інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту й сартани, за наявности нефротичного синдрому слід призначати глюкокортикоїди та цитостатики.

Ревматологічну секцію продовжив професор Mohannad Abu-Hilal (McMaster University, Canada), який доповів про особливості диференційної діагностики ревматичних хвороб, що супроводжуються змінами на шкірі. На прикладі клінічних випадків він показав, як біопсія шкіри та біохімічні маркери системних хвороб сполучної тканини можуть полегшити діагностичний пошук. Доповідач поділився клінічним досвідом використання капіляроскопії для диференційної діагностики системного червоного вовчака та дерматоміозиту.

Краків відвідала делегація ЛНМУ у складі професорки Т. М. Соломенчук та професора В. А. Скибчика (кафедра сімейної медицини ФПДО), професорки Т. І. Негрич (кафедра неврології), доцентів Л. В. Циганик, М. Л. Фармаги, О. П. Фаюри, асистентів І. Ю. Корнійчук, А. Б. Федець, В. В. Чемес (кафедра внутрішньої медицини № 1).

Були записані відео у форматі питання–відповідь із професоркою Т. М. Соломенчук, професором В. А. Скибчиком, професоркою Т. І. Негрич у галузі спеціалізації. Підписано Договір про міжнародну співпрацю між ЛНМУ імені Данила Галицького та Фондом «Польський інститут доказової медицини» в особі MD, PhD, Piotr Gajewski (FACP, Голова оргкомітету MIRCIM, Президент Польського інституту доказової медицини, Assistant Professor, Department of Medicine, McMaster University, Сanada).

У рамках цього Договору планується робота над проєктом Empendium і видання посібника «Внутрішні хвороби», заснованого на принципах доказової медицини, який міститиме повну та скорочену версії українською мовою з адаптацією до локальних умов.

УДК 616.5–002.525.2–031.81:616.1]–06

Вступ. Системний червоний вовчак (СЧВ) – хвороба з численними клінічними проявами й непередбачуваним перебігом. Часто перебігає упродовж декількох місяців або років, із чергуванням ремісій і загострень. Можуть бути уражені одночасно декілька органів із різним ступенем тяжкости, що призводить до виникнення коморбідних уражень, пов’язаних із лікуванням та хворобою, включаючи хвороби органів системи кровообігу, які є однією з основних причин смерти хворих СЧВ.

Мета. З’ясувати характер і частоту коморбідних уражень органів системи кровообігу у хворих на системний червоний вовчак, охарактеризувати залежно від стати, віку, тривалости хвороби.

Матеріали й методи. Для виконання дослідження після підписання добровільної згоди на участь, відповідно до вимог Гельсінкської декларації прав людини, Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину, в рандомізований спосіб із попередньою стратифікацією за наявністю СЧВ включено 112 хворих, серед яких більшість жінок (89,29 %), хворих працездатного віку (57,14 % молодого і 39,29 % середнього віку), що не працювали (58,04 %), мали ІІІ групу інвалідности (45,54 %), були жителями міста (62,50 %). За результатами оцінювання тривалости хвороби, значна частина хворих на СЧВ з коморбідними ураженнями органів системи кровообігу хворіли 1-5 років (36,61 %) і понад 10 років (38,39 %). Усі вони були пацієнтами ревматологіч­ного відділу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» з 2016 по 2021 рік.

Дослідження проводили в декілька етапів, на яких визначали характер і частоту коморбідних уражень органів системи кровообігу в усіх хворих на СЧВ із наступною характеристикою залежно від стати, віку, тривалости хвороби.

Результати. Під час проведеного дослідження майже у половини хворих на СЧВ діагностовано синдром А. Г. М. Рейно, недостатність мітрального клапана та атеросклероз, близько у третини – міокардит, ангіопатію сітківки, симптоматичну артеріальну гіпертензію та ретикулярне ліведо, а також зі спадаючою частотою були виявлені варикозна хвороба вен нижніх кінцівок, гіпертонічна хвороба, дифузний кардіосклероз, недостатність трикуспідального клапана, тромбоз вен, посттромбофлебітний синдром, недостатність клапана аорти, капілярит, легенева гіпертензія, ІХС: стабільна стенокардія, кардіоміопатія, ІХС: постінфарктний кардіосклероз.

Синдром А. Г. М. Рейно достовірно частіше фіксували у жінок і осіб молодого віку, ангіопатію сітківки, ретикулярне ліведо і симптоматичну артеріальну гіпертензію – у жінок і тих хворих, СЧВ яких триває понад 10 років, міокардит, варикозну хворобу вен нижніх кінцівок – у чоловіків, капілярит – у хворих із найменшою тривалістю СЧВ, атеросклероз і недостатність мітрального клапана – у хворих похилого віку та хворих, СЧВ у яких триває 6-10 років, тромбоз вен і стабільну стенокардію – у хворих похилого віку й тих, які хворіють на СЧВ понад 10 років; гіпертонічна хвороба, дифузний кардіосклероз, недостатність клапана аорти, постін­фарктний кардіосклероз – найбільш характерні для хворих на СЧВ похилого віку.

Висновки. У хворих на системний червоний вовчак виявлено низку коморбідних уражень органів системи кровообігу. Вивчивши й проаналізувавши їхній характер і частоту, залежно від стати, віку, тривалости хвороби, ми з’ясували певні особливості, які потрібно брати до уваги під час скринінгового обстеження уражень органів системи кровообігу хворих на системний червоний вовчак і надання інтегрованої допомоги для поліпшення якости життя. Із огляду на це системний червоний вовчак потребує подальшого детального дослідження.

УДК 616.72–002.77–06:[616.71–018.4:612.015.7]–073.48–73.75

Вступ. Ревматоїдний артрит (РА) – хронічна системна хвороба сполучної тканини нез’ясованої етіології складного автоімунного патогенезу, яка часто ускладнюється вторинним остеопорозом (ОП), що погіршує перебіг і прогноз основної хвороби.

Мета. Дослідити частоту й характер уражень кісток у хворих на ревматоїдний артрит, виявлених за допомогою ультразвукової та  рентгеностеоденситометрії, зясувати їх діагностичну цінність для оцінки мінеральної щільности кісткової тканини.

Матеріали й методи. У дослідження в рандомізований спосіб із попередньою стратифікацією за наявністю РА, діагностованого згідно з критеріями Американської колегії ревматологів та Європейської ліги проти ревматизму (2010), у жінок пременопаузального періоду та чоловіків зрілого віку, включено 74 хворих (62 жінки (84,93 %) і 12 чоловіків (15,07 %) віком від 38 до 60 років (середній вік на час обстеження жінок  – 48,67 ± 2,34 року, чоловіків – 45,42 ± 2,78 року)), що лікувалися (вживаючи метилпреднізолон 4,0–24,0 мг/добу та не отримуючи лікарські засоби для лікування ОП) в ревматологічному відділі Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» з 2013 по 2019 рік (дослідна група – ДГ). Контрольну групу (КГ) створено з 29 здорових осіб (22 жінок (75,86 %) і 7 чоловіків (24,14 %), середній вік жінок на час обстеження 44,95 ± 2,12 року, чоловіків – 40,71 ± 2,75 року) аналогічних статі й віку. Усім хворим проведено оцінку МЩКТ за допомогою ультразвукової кісткової денситометрії п’яткової кістки, методу рентгеностеоденситометрії кисті.

Результати. Виявлено міцний кореляційний зв’язок між результатами ультразвукової денситометрії п’яткової кістки і рентгеностеоденситометрії кисти, що дає підстави рекомендувати діагностувати зміни МЩКТ обома методами, причому чутливішим виявився метод рентгеностеоденситометрії.

Висновки. Застосування обох методів діагностики ОП, а саме – ультразвукової денситометрії п’яткової кістки та рентгеностеоденситометрії кисти – у хворих на ревматоідний артрит є науково обґрунтованим.

Вступ. Зростання поширеності посттравматичного стресового розладу(ПТСР) через війну в Україні набуває все більшого значення, оскільки цей розлад є серйозним чинником ризику зловживання алкоголем/наркотиками, депресії, самогубства та функціональних порушень роботи внутрішніх органів, зокрема серцево-судинної, ендокринної, імунної систем. Також ПТСР може призводити до соціальної дизадаптації в сім’ї та на роботі. Таким чином ПТСР дуже важливою соціальною проблемою в Україні, спричиняє значні економічні збитки, оскільки більшість пацієнтів з ПТСР є молодими та працездатними.

Метою цієї статті є опис дослідження, його організації, методології та майбутніх перспектив для проекту “Дослідження фізіологічних та біохімічних параметрів, які пов’язані зі здоров’ям, для встановлення простих, надійних та відповідних біомаркерів, які можна використовувати для лікування пацієнтів з ПТСР”.

Методи. Дослідження часових та частотних параметрів ВСР проводилося за допомогою короткотривалих записів ЕКГ (5 хвилин у положенні лежачи та 6 хвилин у положенні стоячи), для запису використовувався цифровий електрокардіограф “КАРДІОЛАБ” (Харків, Україна) із відповідним програмним забезпеченням.

Результати. Характер змін ВСР вказує на пригнічення активності парасимпатичної нервової системи, низьку загальну спектральну потужність та переважання симпатичного контролю в автономній нервовій системі у пацієнтів з ПТСР.

Висновки. Наразі немає ефективного лікування ПТСР, а ефективність найкращих клінічних методів не перевищує 50%. Реалізація клінічного дослідження, описаного у цій статті, допоможе з’ясувати механізми, що лежать в основі системних наслідків ПТСР, допоможе підібрати методи лікування ПТСР, ефективність яких дозволить з’ясувати наступні клінічні дослідження.