УДК 616.831-005.1:615.8

Рухові постінсультні порушення є однією з провідних причин тривалої інвалідизації. Сучасні уявлення про їх патогенез змістилися від локалізаційної концепції до мережевих моделей дисфункції та нейропластичної перебудови. Аналіз останніх публікацій демонструє роль ушкодження кортикоспінальних шляхів, міжпівкульного дисбалансу, maladaptive plasticity та порушення сенсомоторної інтеграції. Доведено ефективність роботасистованої терапії, віртуальної реальності, функціональної електростимуляції та CIMT; перспективними є rTMS, tDCS, стимуляція блукаючого нерва та телереабілітація. Найвищий функціональний ефект досягається поєднанням інтенсивного моторного навчання із сучасними технологічними та нейромодуляційними методами.

УДК 616.831-001.34:616.831.22]-097-037

Черепно-мозкова травма залишається однією з провідних причин стійкої інвалідизації та тривалого неврологічного дефіциту. Мета — узагальнити сучасні дані щодо діагностичної та прогностичної цінності біологічних та інструментальних біомаркерів після ЧМТ з акцентом на передбачення моторного відновлення. Проаналізовано роль NfL, GFAP, UCH-L1, Tau, S100B, BDNF, дифузійно-тензорної МРТ та транскраніальної магнітної стимуляції. Більшість біохімічних маркерів відображають загальну тяжкість ушкодження, однак не мають достатньої специфічності щодо моторного прогнозу; інструментальні методи оцінки кортикоспінального тракту мають вищу прогностичну цінність. Жоден біомаркер поки не має достатньої доказової бази для рутинного індивідуального прогнозу.

УДК 616.831-001.31-06:616.89-008.454-008.441.13-057.36

Черепно-мозкова травма легкого ступеня тяжкості є найбільш поширеним видом нейротравми серед військовослужбовців із досвідом бойових дій та часто супроводжується тривалими післятравматичними психоемоційними і когнітивними порушеннями. Обстежено 144 військовослужбовці чоловічої статі віком 20–55 років після струсу головного мозку. У військовослужбовців виявлено достовірно вищі показники депресії та тривожності, нижчий когнітивний статус і настрій. Встановлено кореляційні зв’язки між депресією, тривожністю, когнітивними функціями та якістю життя. Депресія після легкої бойової ЧМТ є поширеним і прогностично несприятливим ускладненням; комплексне застосування стандартизованих шкал є доцільним для ранньої діагностики та оптимізації реабілітації.

Objective: To summarize current international and national evidence regarding the mechanisms underlying posttraumatic seizures and posttraumatic epilepsy following traumatic brain injury, to identify the main clinically relevant risk factors, and to outline approaches to seizure prophylaxis, neurophysiological monitoring, and prediction of long-term outcomes. Materials and methods: Publications from the PubMed, Scopus, and Web of Science databases, published predominantly between 2020 and 2025, as well as relevant national sources, were analyzed. The review included clinical practice guidelines, systematic reviews, meta-analyses, and key original studies addressing posttraumatic seizures and epileptogenesis after traumatic brain injury. Results: Early posttraumatic seizures were found to be primarily associated with acute metabolic and structural brain disturbances, whereas late seizures are usually considered a clinical manifestation of established posttraumatic epilepsy resulting from prolonged processes of epileptogenesis, neuroinflammation, microglial activation, and synaptic network remodeling. Prophylactic use of antiseizure medications is associated with a reduction in the incidence of early posttraumatic seizures but does not prevent the development of posttraumatic epilepsy. Electroencephalography and continuous EEG monitoring play an important role in risk stratification and in the detection of subclinical seizures. Conclusions: Management requires a differentiated multidisciplinary approach integrating clinical, neurophysiological, and neuroimaging risk factors.

УДК 61:378:004.8:811.111

У статті досліджено роль інтерактивних технологій у формуванні професійної англомовної комунікації майбутніх лікарів в умовах цифрової трансформації медичної освіти. Обґрунтовано, що професійна англомовна підготовка студентів-медиків є важливою складовою сучасної медичної освіти, оскільки англійська мова забезпечує доступ до міжнародних наукових джерел, професійної взаємодії, клінічної комунікації та безперервного професійного розвитку. Метою статті є аналіз ролі інтерактивних технологій у формуванні професійної англомовної комунікації майбутніх лікарів та визначення їхнього педагогічного потенціалу. У дослідженні використано аналіз сучасних наукових публікацій, а також результати анкетування студентів першого курсу медичного університету.

Установлено, що інтерактивні технології позитивно впливають на навчальну мотивацію студентів, активізують їхню пізнавальну діяльність, розширюють можливості для індивідуалізованої мовної практики та сприяють наближенню навчання до реальних умов професійної комунікації. Результати анкетування засвідчили, що студенти найвище оцінюють симуляційні завдання, клінічні кейси, інтерактивні відеоматеріали та змішані моделі навчання, у яких цифрові ресурси поєднуються з аудиторною комунікативною практикою. З’ясовано, що ефективність інтерактивних технологій залежить не лише від їхніх технічних можливостей, а й від якості методичної інтеграції в освітній процес, професійної спрямованості завдань, педагогічного супроводу викладача та використання автентичних клінічних сценаріїв. Окрему увагу приділено інструментам штучного інтелекту як перспективному засобу підтримки мовної практики, засвоєння термінології, розвитку говоріння та письма.

Доведено, що інтерактивні технології є важливим чинником модернізації навчання медичної англійської мови та вдосконалення професійної підготовки майбутніх лікарів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням педагогічних умов ефективного використання інтерактивних технологій для розвитку окремих компонентів професійної англомовної комунікації, зокрема говоріння, аудіювання, клінічного діалогу та міжпрофесійної взаємодії.