Мета роботи – визначити кореляційні зв’язки та провести мультифакторний регресійний аналіз чинників ризику виникнення ранніх серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з елевацію сегмента ST (STEMI).

Матеріал і методи. Пацієнтів (n=158) зі STEMI було розподілено на 3 групи в залежності від індексу маси тіла (ІМТ): І групу становили 52 пацієнти з нормальною масою тіла (середній вік – 60,83±11,94 р.); ІІ групу – 51 пацієнт із надмірною масою тіла (НМТ) (середній вік – 62,04±8,55 р.); ІІІ групу – 55 пацієнтів з ожирінням І-ІІІ ступеня (середній вік 60,96±11,31 р.) (р>0,05).

Результати. Встановлено, що у пацієнтів зі STEMI виникнення 2-х і більше серцево-судинних ускладнень у ранньому післяінфарктному періоді прямо корелює з віком (r=0,17; p=0,026), ІМТ (r=0,26; p=0,001), наявністю абдомінального ожиріння (r=0,30; p=0,001), супутнім цукрового діабету (ЦД) 2 типу (r=0,19; p=0,014), підвищеними рівнями глюкози (r=0,24; p=0,002), HbA1с (r=0,50; p=0,012) та С-реактивний потеїн (r=0,43; p=0,003), а також пізньою госпіталізацією (r=0,21; p=0,009). Навпаки, зворотний кореляційний зв'язок виявлено між виникненням 2-х і більше ускладнень та швидкість клубочкової фільтрації (r= -0,20; p=0,010).

При аналізі кореляційних зв’язків у пацієнтів зі STEMI та ожирінням (ІІІ група) ми встановили, що виникнення 2-х і більше серцево-судинних ускладнень прямо корелює з підвищеним рівнем HbA1с (r=0,74; p=0,009), курінням (r=0,39; p=0,004), його тривалістю (r=0,19; p=0,014) та кількістю викурених сигарет на добу (r=0,24; p=0,002), а також з пізньою госпіталізацією (r=0,27; p=0,048). Навпаки, зворотний кореляційний зв'язок встановлено між виникненням 2-х і більше ускладнень та рівнем холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) (r= -0,26; p=0,05).

У результаті проведеного мультифакторного регресійного аналізу між незалежними (чинниками ризику) та залежними (наявністю ускладнень) предикторами у 158 пацієнтів зі STEMI було встановлено доведений сильний вплив чинників ризику на наявність ускладнень у цих пацієнтів: коефіцієнт множинної кореляції R=+0,58, при р=0,006 (за Фішером F=3,85) та стандартній похибці оцінки (SEE – standard error of estimate) 0,960.

Для формування моделі прогнозування кількості ускладнень у пацієнтів зі STEMI та ожирінням залежно від чинників ризику було виведено β-коефіцієнти, які наведено в таблиці.

Таблиця. Результати розрахунків логістичної регресії щодо прогнозування кількості ускладнень у пацієнтів ІІІ групи

Значимими в цій моделі є вік пацієнтів (р=0,012) та куріння (р=0,003), які мають прямий вплив на кількість ускладнень. Для підтвердження правильності побудованої моделі обраховували критерій автокореляції Дурбіна-Уотсона, який становив 2,29. Це значення не виходить за межі норми і підтверджує достовірність сформованої моделі.

Таким чином, лінійне рівняння логістичної регресії щодо прогнозованої кількості ускладнень у пацієнтів зі STEMI та ожирінням буде мати такий вигляд:

Кількість ускладнень = 0,037ˣА1 + 0,051ˣА2 + 1,020ˣА3 + 0,271ˣА4 – 0,115ˣА5 + 0,074 ˣА6 – 1,986

За підрахунками середня кількість прогнозованого виникнення ускладнень на 1 людину складає 1,16±0,82 (мінімальне значення 0,32, максимальне 2,93), що є дуже близьким до фактичного середнього значення 0,72±1,08.

Висновки. Для прогнозування ризику виникнення ускладнень у пацієнтів зі STEMI в ранньому післяінфарктному періоді, залежно від чинників ризику, доцільно при поступленні хворого у стаціонар використовувати прогностичну модель, що дозволить скоригувати лікування та попередити виникнення ускладнень або полегшити їх перебіг.

Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, надмірна маса тіла, ожиріння, куріння, ішемічна хвороба серця, фактори ризику.

Найефективнішим методом нирковозамісної терапії залишається трансплантація донорської нирки, причому результати пересадки від живого донора переважають можливості трупної трансплантації. Принципи безпеки прижиттєвої донації включають адекватний вибір сторони забору нирки з урахуванням її функції, а також архітектоніки судинної ніжки. Множинні ниркові артерії (МНА), «коротка» права ниркова вена нерідко ускладнюють як процедуру забору, так і саму трансплантацію органу.
Мета. Вивчення особливостей реконструкції судин трансплантату нирки при пересадці від живого донора.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 154 родинних трансплантацій нирки, у т.ч. у 82 чоловіків (53,2%) та в 61 жінки (39,6%) віком від 18 до 48 років (у середньому – 34,7±7,5), а також в 11 (7,2%) дітей віком від 4 до 17 р. Для дослідження топографії ниркових
судин та оцінки видільної функції нирок у донорів застосували мультиспіральну комп’ютерну томографію з контрастним підсиленням. Класичне формування анастомозів судин трансплантату передбачало використання внутрішньої клубової артерії та зовнішньої клубової вени в дорослих з проксимальними варіаціями в дітей. Хірургічні особливості включали реімплантацію додаткової артерії або формування спільного гирла при МНА, резекцію виявленої асимптомної аневризми, видовження «короткої» правої ниркової вени трансплантату стегновою або внутрішньою клубовою веною реципієнта.
Результати. Прохідність судинних реконструкцій досягнута в 99,35%, в одному (0,65%) випадку невиявлені проксимальні посттромботичні зміни призвели до ургентної трансплантатектомії. У 2 (1,3%) хворих під час ревізії ран зупинено кровотечі. Використання аутовенозних шунтів для корекції МНА чи видовження «короткої» стегнової вени трансплантату ускладненнями не супроводжувалося.
Висновки
МСКТ з КП можна вважати «золотим стандартом» передтрансплатаційного обстеження судин трансплантату в родинного донора нирки.
Варіабельність НА та супутня патологія можуть спричинити зміни стандартної хірургічної тактики при заборі трансплантату нирки, проте не впливають на остаточний результат пересадки.

Мета. Аналіз 26–річного досвіду реконструкції ниркових судин з аутотрансплантацією нирки при реноваскулярній патології.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 23 пацієнтів (12 чоловіків та 11 жінок, у т.ч. 3 дітей), яким виконали 24 аутотрансплантації нирок у відділенні судинної хірургії та трансплантації Львівської обласної клінічної лікарні за період з 1997 по 2023 роки. Середній вік пацієнтів склав 46,4±3,8 р. (від 22 до 73 р.), дітей – від 4 до 17 р. Показання до аутотрансплантації нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин включали аневризми сегментарних гілок ниркових артерій у 15 (65,2%), патологію судин у воротах нирки (фібромускулярна дисплазія з істотними стенозами, гіпоплазія, артеріо–венозні мальформації) у 7 (30,4%) хворих, злоякісну інвазію судин нирки в одному (4,3%) випадку. Реконструкції ниркових судин проводили ex vivo в умовах холодової консервації розчином ГТК без пересічення сечоводу з подальшою ортотопічною аутотрансплантацією.
Результати. Безпосередні позитивні результати отримали в 19 (82,6%) хворих. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією вдалося досягнути нормалізації артеріального тиску впродовж 2–8 місяців. Серед післяопераційних ускладнень спостерігали тромбоз судин аутотрансплантату з подальшою нефректомією у 2 (8,7%) хворих, ниркову недостатність, кореговану сеансами гемодіалізу в одному (4,3%), ниркову недостатність, кореговану медикаментозно в одному (4,3%), динамічну кишкову непрохідність в одному (4,3%) випадках. Післяопераційна летальність склала 4,3%.
Висновки
1. Аутотрансплантація нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин – ефективний метод комплексного лікування реноваскулярної патології при неможливості класичної реконструкції in situ чи ендоваскулярної корекції.
2. Ортотопічна методика аутотрансплантації нирки без пересічення сечоводу дозволяє уникнути ускладнень, пов’язаних з неоуретероцистостомією.
3. Застосування трансплантаційної техніки холодової консервації нирки дозволяє виконати реконструкції сегментарних гілок ниркової артерії з використанням мікроваскулярної техніки при відмінній експозиції операційного поля.

Вступ. Із-за багатокомпонентної об’ємної будови серця, повноцінно відобразити цей орган традиційними рисунками є складним завданням. Тому для зображення анатомії серця виникла необхідність у застосуванні тривимірних моделей, відповідні цифрові технології для яких стали доступними в останні десятиліття.
Матеріал і методи. З бази MEDLINE відібрано статті, які відображають ключові етапи виникнення тривимірних цифрових технологій візуалізація анатомії серця і області їх медичноговпровадження.
Результати. Тривимірні реконструкції серця створюють методом сегментації з результатів променевих обстежень (комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, ультразвукова діагностика). Створені моделі відтворюють анатомію серцево-судинної системи in vivo. Цифрові моделі володіють інтерактивністю, дозволяють досліджувати зовнішню форму та внутрішню будову. Зображення можна переглянути на екрані комп’ютера або стереоскопічно, користуючись гарнітурою віртуальної реальності та смарт-окулярами, моделі можна повернути під будь-яким кутом, “зануритись” в них чи розділити на частини. Над реконструкціями можна проводити повторні маніпуляції, що неможливі зі справжніми органами (віртуальний розтин). Нові засоби знайшли застосування в навчанні і викладанні анатомії, фундаментальних дослідженнях будови нормального і патологічно зміненого серця, вони доповнюють діагностичні кардіологічні звіти, використовуються при плануванні або виконанні ендоваскулярних та хірургічних втручань. Цифрові моделі можуть бути імпортовані в пристрої змішаної реальності і в такий спосіб використовуватись для навігації під час хірургічних та ендоваскулярних втручань.
Висновки. Нові тривимірні технології здійснили поступ у навчанні, викладанні, науковому вивченні анатомії серця, а також діагностиці та лікуванні широкого спектру захворювань серцево-судинної системи. Цифрові зображення, на відміну від традиційних рисунків, є інтерактивними, при цьому їх можна переглядати як на комп’ютері, так і пристроями розширеної реальності. Застосування нових засобів відображення серця поглиблює розуміння фундаментальної анатомії, полегшує її вивчення, робить діагностичні висновки більш показовими, сприяє точнішому виконанню втручань. Позитивні результати впровадження цих технологій обґрунтовують і обумовлюють їх подальше поширення

До цифрових реальностей належать віртуальна, підсилена, змішана і опосередкована реальності, а також збірне поняття розширена реальність Швидкий розвиток теоретичних положень і практичних застосунків цих технологій може ускладнити тлумачення відповідних термінів, особливо при їх використанні у медицині У статті обговорено деякі питання виникнення і становлення віртуальності та віртуальних цифрових технології Розглянуто медичні трактування і застосування різних видів цифрових реальностей Досліджено співвідношення цифрових реальностей в межах концепцій розширеної реальності і всіх реальностей Особливу увагу приділено питанню різних підходів до визначення підсиленої і змішаної реальності