УДК 616.314-089.843:616.314-77

Проведено комплексний огляд сучасної літератури з акцентом на багатофакторний аналіз ефективності та ускладнень імплантаційного протезування. Встановлено, що довгострокова остеоінтеграція імплантатів у незнімному протезуванні перевищує 94-95 % у віддаленій перспективі.
Особливу увагу приділено ролі цифрових технологій (CAD/CAM, цифрові відбитки), які забезпечують вищу точність клінічних етапів і скорочують час лікування. Узагальнено сучасні дані про застосування цирконієвих імплантатів і монолітних керамічних протезів,що демонструють високу біосумісність та покращені естетичні характеристики, хоча довготривалі результати потребують подальших досліджень.
У роботі також систематизовано фактори ризику розвитку періімплантиту та обґрунтовано значення профілактичних програм і підтримуючої терапії для забезпечення довготривалого успіху лікування.

УДК: 616.334-007.271-007.61-053.31-036-078.4-073.48

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.

УДК 616.314.25/.26-089.23-02[616.715:616.716.4]

У даній статті проведено літературний огляд публікацій щодо сучасних поглядів на вплив порушень прикусу та ортодонтичного лікування на розвиток скронево-нижньощелепних розладів. Мета дослідження: Спираючись на дані наукових досліджень встановити ймовірність впливу порушень прикусу та ортодонтичного лікування на розвиток скронево-нижньоще-лепних розладів. Матеріали та методи. Застосовано бібліосе-мантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів поперед ніх наукових досліджень на основі джерел літератури та елек-тронних ресурсів. Інформаційний пошук та аналіз наукових джерел проведено із використанням наукометричних баз Web of Science, PubMed, Google Scholar за останні 10 років. Результати: У результаті проведеного пошуку та аналізі літературних джерел автори дослідження дійшли висновку, що пацієнтам зі скронево-нижньощелепними розладами не рекомендується починати ортодонтичне лікування до повного зникнення симптомів. Якщо ж такі симптоми виникли вже під час ортодонтичного лікування, необхідно його призупинити на час лікування скронево-нижньощелепних розладів, або ж до максимально можливого покращення стану пацієнта. Після зникнення симптоматики ортодонтичні втручання можна продовжити згідно з початковим планом або, за необхідності, скоригувати залежно від стану пацієнта. Своєчасне виявлення та лікування скронево-нижньощелепних розладів дозволить в майбутньому провести більш прогнозоване орто-донтичне лікування. Висновки: Відповідно до сучас-них даних наукових досліджень немає переконливого зв’язку між розвитком скронево-нижньощелепних розладів та порушеннями прикусу. 

УДК: 616.6+616-08

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.