У зв’язку зі зростанням інфікованості герпетичною інфекцією особливо серед молодого населення проблема діагностики інфекційного мононуклеозу залишається актуальною та потребує детального вивчення. В статті представлені результати клінічного огляду та лабораторних результатів крові, бактеріологічного дослідження матеріалу з поверхні мигдаликів ротової порожнини, та оцінка активності лактатдегідрогенази в слині дітей з інфекційним мононуклеозом зумовленим як ізольованою Епштейна-Барр вірусною інфекцією так і мікст інфекцією (одночасно виділено Епштейна-Барр вірус і цитомегаловірус).
Отримані результати показали, що переважаюча частина хворіючих є хлопчики віком 5 років. В більшості обстежуваних спостерігалася гепато-спленомегалія, лімфаденіт, гугнявість та хропіння, гіпертермія, тонзиліт. За результатами бактеріологічного дослідження слизової оболонки мигдаликів виявлено Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Pseudomonas aeroginosa, та грибки роду Candida у 43,8%
дітей групи з ізольованою формою мононуклеозу та у 51,7% дітей групи з мікст інфекцією. Важчий перебіг захворювання та найвища активність ЛДГ спостерігається у дітей із мононуклеозом зумовленим мікст інфекцією. При наявності супутньої патогенної мікрофлори на слизовій мигдаликів активність лактатдегідрогенази у слині пацієнтів з інфекційним мононуклеозом зростає, що свідчить про наявність деструктивних процесів в тканинах мигдаликів. 

УДК 616.411-006.2-036.8-08-089-053.2

Лікування кіст селезінки (КС) у дітей є варіабельним і дискусійним. Залежно від розмірів та локалізації
цих утворень у селезінці можлива хірургічна корекція при відкритій чи лапароскопічній операції або консервативне (неінвазивне) ведення. Результатом лікування КС має бути повна ліквідація порожнини кісти.
Мета – оцінити результати хірургічної корекції або консервативного ведення КС у дітей за даними віддалених моніторингових змін.
Матеріали таметоди. Проведено дослідження 265 дітей віком 0–17 років (середній вік – 11,25±4,21 року), які проходили обстеження та лікування з приводу КС. Прооперовано 175 (66,04±2,91%) дітей, а 90 (33,96±2,91%) пацієнтів проліковано консервативно. Статистичній обробці піддано всю інформацію, фіксовану в медичній документації, яка певною мірою могла б характеризувати ситуацію з процесом лікування та з динамічним спостереженням при цій патології.
Результати. Найбільш поширеними локалізаціями кіст були верхній (33,21±2,89%) або середній (29,81±2,81%) сегменти селезінки. Практично кожний четвертий (27,92±2,76%) пацієнт із КС мав патологію інших органів чи систем, а кожний десятий (9,81±1,83%) – інші захворювання селезінки. Залишкова кіста виявлена у 46,42±3,06% пацієнтів, яка протягом 1–3 років піддалася повній регресії. Залишкова кіста малих
розмірів (яка зберігалася після хірургічної корекції) значно швидше регресувала після хірургічного втручання, ніж кістозне утворення малих розмірів у селезінці при консервативному веденні (р<0,05).
Висновки. Лікувальна тактика при КС у дітей передбачає різні варіанти індивідуальної хірургічної корекції або консервативного ведення, що залежить від локалізації, розмірів, співвідношення до архітектоніки магістральних судин і варіанта ураження паренхіми селезінки. Результат лікування дітей КС залежить від об’єму, локалізації, етіології ураження, методу корекції та дотримання всіх рекомендацій у післяопераційному періоді на тлі супутніх захворювань.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано
інформовану згоду батьків, дітей.

За допомогою визначення біохімічних показників стану артеріальної, венозної крові та сечі вперше було вивчено реакцію організму на фізичні навантаження, засоби відновлення та засоби фізичної реабілітації спортсменів з інвалідністю різних нозологічних форм захворювань. Зміни у функціональній активності м’язів насамперед відображаються в біохімічних показниках креатину і креатиніну в сироватці (плазмі) крові, а тому їх кількісне визначення служить маркером стану м’язів. Ми не виявили істотних відмінностей вмісту даних мікроелементів між групами досліджуваних, а також між нозологічними формами захворювань. Для спортсменів з інвалідністю визначення екскреції 17-КС у добовій сечі може бути показником рівня фізичного навантаження й емоційного напруження. Найсуттєвіші зміни  у показниках були виявлені у спортсменів з наслідками церебрального паралічу: після фізичного навантаження екскреція  17-КС зростає на 82 % на початку дослідження у спортсменів основної групи, та на 92 % у спортсменів групи порівняння; наприкінці дослідження у спортсменів основної групи екскреція 17-КС підвищилася на 63 %, та на 96 % у спортсменів групи  порівняння. Аналогічна динаміка простежується і у групі спортсменів після ампутацій. Підвищення вмісту даних метаболітів є результатом стрес реакції організму у відповідь на застосовані фізичні навантаження. Вперше методом термографії ми встановили зміну фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі спричинені механічною дією, фізичним навантаженням, засобами відновлення та фізичної реабілітації. Ми довели, що застосування засобів фізичної реабілітації сприяє посиленню інтенсивності кровообігу, кровонаповнення судин, покращенню тонусу артеріол і венул, що призводить до нормалізації венозного відтоку і температури шкіри ділянок тіла у спортсменів з інвалідністю.

УДК 616-036.22:618.39]-037(477+477.83)

Мета. Обґрунтування прогностичної складової в процесі опрацювання моделі попередження невиношування вагітності серед жіночого населення України.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз динаміки невиношування вагітності серед жіночого населення України та Львівської області за період з 2014по 2021 роки та здійснено прогнозування показників даної патології до 2026 року. У роботі застосовано методи системного підходу та структурно- логічного аналізу, медико- статистичного аналізу та прогнозування за допомогою експоненціального згладжування за двохпараметричним методом Холта.

Результати й обговорення. За аналізований період з 2014 по 2021 роки відмічено зростання індексу співвідношення загального показника кількості невиношування до загального числа вагітностей (випадків невиношування на 100 вагітностей) з 5,50 у 2014 році до 6,22 у 2021 році в Україні та відповідно з 3,57 до 4,72 у Львівській області. З метою прогнозування нами було обрано метод експоненціального згладжування за двохпараметричним методом Холта (Holt). На нашу думку даний показник співвідношення найменше буде залежати від впливу війни та пандемії COVID-19.
За інших незмінних умов, результати прогнозування передбачають, що у 2026 році в Україні показник співвідношення невиношування до загального числа вагітностей становитиме 6,37 випадків невиношування на 100 вагітностей, а у Львівській області 5,38 випадків невиношування на 100 вагітностей.
Висновки. Аналіз показників динаміки співвідношення невиношування до загального числа вагітностей за аналізований 8-річний період як в Україні так і у Львівській області показав тенденцію до щорічного зростання даного індексу.
Погіршення демографічної ситуації за результатами дослідження, а також ймовірний розвиток демографічної кризи у зв’язку з воєнним станом в Україні та спровокованою ним масовою міграцією жіночого населення, вимагає пошуку усіх можливих шляхів, щодо попередження невиношування та врахування цієї прогностично- негативної тенденції у розробці профілактичних програм.

618.1- 036.11-089.888-089.168.1-06-02-084

 Дякунчак Ю. Р. Оцінка ризику та профілактика ранніх і пізніх порушень репродуктивного здоров’я жінок після ургентних гінекологічних втручань. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ю. Р. Дякунчак. - Львів, 2023. - 167 с. - Бібліогр.: с. 130-163 (312 назв). 

ВИСНОВКИ
   У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання сучасної гінекології щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров’я після ургентних гінекологічних операційних втручань у жінок репродуктивного віку шляхом удосконалення диференційованих лікувально-реабілітаційних заходів на основі вивчення клініко-параклінічних особливостей перебігу раннього та
пізнього післяопераційного періоду.
1. За даними ретроспективного аналізу встановлено, що реабілітаційна терапія в умовах реальної клінічної практики проводиться щодо обмеженого контингенту пацієнток, які перенесли невідкладні операційні гінекологічні втручання і переважно стосується пацієнток, які звертаються з приводу безпліддя. Відсутність патогенетично обґрунтованих інтра- та післяопераційних заходів після ургентних операцій з приводу
гострої гінекологічної патології зумовлює високий ризик вторинного безпліддя (ВШ=2,660, 95% ДІ 1,461–4,844); дисменореї (ВШ=6,926, 95% ДІ 3,524–13,612); нециклічного хронічного тазового болю (ВШ=12,613, 95% ДІ 6,304–25,234); АМК (ВШ=8,536, 95% ДІ 3,159–23,069); диспареунії (ВШ=1,918, 95% ДІ 1,047–3,513). У 27,5 % пацієнток розвивається дисменорея, у 34,5 % – нециклічний хронічний тазовий біль, у 19,5 % – диспареунія, у 15,5 % – аномальні маткові кровотечі за відсутності аналогічних порушень до операції; а частота безпліддя впродовж 2 років після ургентного операційного втручання зростає з 12,5 % до 23,5 % – у 1,9 разів.
2. Встановлено, що утворення функціональних кіст яєчників, як одного з факторів ризику апоплексії яєчників, свідчить про хронічну ановуляцію, корелює з частотою порушень менструального циклу у пацієнток основних груп – коефіцієнт кореляції Спірмена r=0,322 (прямий 126 помірний зв’язок (р=0,012). Значна частота запальної і дисгормональної патології, репродуктивних втрат, штучного переривання вагітності до ургентного операційного втручання, рецидиви ургентної гінекологічної патології зумовлюють низький рівень реалізації репродуктивної функції у пацієнток досліджуваної когорти (37,7 %). Порушення менструального циклу, первинна дисменорея вірогідно частіше спостерігаються у жінок з апоплексією яєчника як порівняно зі здоровими жінками, так із пацієнтками з позаматковою вагітністю (р<0,05), і складають підвищений ризик невідкладних операційних втручань за відсутності відповідного лікування (ВР=4,317, 95% ДІ 2,303 – 8,091). Ризик позаматкової вагітності є високим за наявності перенесених запальних процесів нижнього відділу генітального тракту; захворювань, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, трихомоніаз), ЗЗОМТ ( ВР=2,779, 95 % ДІ 1,818 – 4, 248, NNT 1,649).
3. Незалежно від типу ургентної патології, що зумовила операційне втручання, в післяопераційному періоді спостерігається зростання рівня експресії як про- так і протизапальних цитокінів. При операціях з приводу апоплексії рівень ІЛ-6 зростає у 2,3 рази, з приводу позаматкової вагітності – у 3,2 рази, з приводу ускладненого утворення яєчника – в середньому у 4,1 рази, при планових операціях – лише у 1,9 рази. Найвища експресія протизапальних цитокінів спостерігається у пацієнток, оперованих з приводу позаматкової вагітності й ускладненого утворення яєчника лапаротомним доступом – рівень ІЛ-4 у сироватці крові пацієнток, оперованих з приводу порушеної позаматкової вагітності, зріс у 25,9 рази, а з приводу ускладненого утворення яєчника – у 38,5 рази. Корекція на тривалість доопераційного перебігу хвороби, тип операційного втручання та наявність дефіциту вітаміну D виявила відносно сильний зв’язок з більшою тривалістю періоду від моменту появи скарг до операційного втручання (коефіцієнт Пірсона С=0,456; критерій Хі квадрат 19,723; р<0,001); більшою операційною травмою (лапаротомія), (коефіцієнт Пірсона С=0,665; критерій Хі квадрат 127 106,798; р<0,001) та тяжким дефіцитом вітаміну D (коефіцієнт Пірсона С=0,527; критерій Хі квадрат 65,481, р<0,001).
4. Встановлено поширеність дефіциту вітаміну D у когорті пацієнтоу з ургентною гінекологічною патологією – в середньому 36,4 % та тяжкого дефіциту вітаміну D з рівнем 25(ОН) D в середньому 8,5 ± 1,7 нг/мл у 29,5 % жінок. Доведено, що дисбаланс про- і протизапальних цитокінів після невідкладних операційних втручань вірогідно пов’язаний із тяжким дефіцитом кальцидіолу.
5. Особливостями гормонального балансу жінок, що перенесли ургентні операції з приводу гострої гінекологічної патології є тривала стресіндукована гіперпролактинемія (15,0 %), нормогонадотропна дисфункція яєчників з ановуляцією ті недостатністю лютеїнової фази, зниження рівня АМГ у 61,1 % пацієнток з впливом хірургічних енергій на уражений яєчник до 12-го місяця після операції.
6. Факторами ризику рецидиву ургентної гінекологічної патології є несвоєчасна діагностика та відсутність або неадекватність корекції у післяопераційному періоді дисбіотичних і запальних процесів нижнього відділу генітального тракту (35,3 %) та метаболічних порушень (61,8 %), відсутність обстеження для виявлення гормонального дисбалансу (26,5 %); безсистемність і коротка тривалість гормональної терапії (55,9 %);
відсутність ранньої і повторної системної протизапальної і протизлукової терапії (41,2 %).
7. Застосування удосконаленого діагностичного та диференційованого лікувально-профілактичного комплексу заходів для пацієнток після ургентних гінекологічних операційних втручань дозволяє зменшити тривалість післяопераційного болю на 3,8 ± 0,3 доби, інтенсивність больових відчуттів з другої доби після операції у 2,9 рази; знизити частоту запальних і незапальних післяопераційних ускладнень у 8,9 разів; досягти клініко-лабораторної нормалізації стану мікробіоти піхви 95,5% - 98,3 % відповідно; забезпечити встановлення овуляторного МЦ з 128 повноцінною лютеїновою фазою і нормальним оваріальним резервом у 86,7% випадках проти 46,7 %; досягти бажаної вагітності природнім шляхом у 46,9 % випадках проти 22,7 % в умовах в умовах реальної клінічної практики.