УДК 811.161.2’42  

У монографії вперше здійснено системний аналіз текстових категорій у комунікативному, семантичному та прагматичному аспектах. Окреслено сучасний стан наукового розв’язання проблеми комунікативної природи тексту й запропоновано новий підхід до інтерпретування текстових категорій. Обґрунтовано комунікативність як ієрархічно найвищий рівень репрезентації текстових інваріантних ознак тексту, які пов’язані з відображальною здатністю людського мислення, базовими координатами когнітивної, мовленнєво-мисленнєвої діяльності й комунікативногоо акту – Людина, Простір, Час й експліковані текстовими категоріями антропоцентричності, діалогічності, часу і простору, інформативності й модальності. Схарактеризовано діалогічний синтез інтертекстуальності та інформативності із семіотичним універсумом української культури, указано на їхній зв’язок із національними націєцентричними кодами. Дове- дено, що етнічна мовна картина світу, мислення авторів українськомов- них текстів опосередковано сформовано під впливом прецедентних слове- сних цілих. Визначено концептуальність як чинник етнічної ідентифікації, культурної зумовленості емотивності мовленнєвого витвору, способів екс- плікації національного світобачення адресанта через текстову підкатего- рію аксіологічності. Для фахівців у галузі філології, викладачів вишів, аспірантів, магістрантів, студентів, учителів-словесників.

УДК: 616.65-006-073.756.8-079.4

Кобільник Ю.С. Значення мультипараметричної та біпараметричної МРТ в диференційній діагностиці раку мередміхурової залози : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ю. С. Кобільник - Львів, 2023. - 218 с. - Бібліогр.: с. 170-191 (178 назв). 

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуального наукового завдання, спрямованого на покращення результатів діагностики та лікування хворих на рак передміхурової залози, шляхом використання маркерів на основі мультипараметричної та біпараметричної МРТ.

1. Доведено, що за умови біопсії простати при PI-RADS≥3 чутливість та специфічність мпМРТ і біМРТ як у виявленні усіх ступенів РПЗ за ISUP, так і при виявленні лише кзРПЗ, були еквівалентними, бпМРТ порівняно з мпМРТ дозволяла зменшити на 5,4% виявлення кнРПЗ та збільшити на 15,2% виявлення кзРПЗ. Водночас, за умови біопсії при PI-RADS≥4, чутливість мпМРТ як у виявленні усіх ступенів РПЗ за ISUP, так і кзРПЗ, перевищувала цей показник бпМРТ і складала 85% проти 71% та 96% проти 82% відповідно (p<0,001); бпМРТ у порівнянні із мпМРТ виявляла на 2,1% менше кнРПЗ, проте, остання дозволяла виявити на 6,5% більше кзРПЗ. Такі дані виправдовують використання протоколу бпМРТ у хворих із низьким ризиком клінічно значимого РПЗ (ISUP>1).
2. Отримано статистично достовірну різницю між середніми значеннями ВКД у хворих із РПЗ порівняно із ДГПЗ, ХП та нормальною тканиною передміхурової залози. Застосування ВКД дифузійно-зважених зображень МРТ для диференціації РПЗ будь-якого ступеню за ISUP від не раку простати, при граничній величині відсікання 1,01×10⁻³ мм²/с продемонструвало чутливість та специфічність 97% та 92% відповідно (AUC=0,968; p<0,001), а для виявлення кзРПЗ при граничній величині 0,76×10⁻³ мм²/с – 96% та 96% відповідно (AUC=0,976; p<0,001). Крім цього, між значенням ВКД та категорією РПЗ за ISUP спостерігався сильний зворотній кореляційний зв'язок (r=-0,761; p<0,001), що дозволяє використовувати цей показник у якості діагностичного променевого маркеру раку простати, у якості неінвазійної «променевої біопсії».
3. Виявлено статистично достовірну різницю між середнім значенням ВКД дифузійно-зважених зображень МРТ N+ та N- лімфовузлів у хворих на РПЗ: 0,74±0,09×10^-3 мм²/с проти 1,05±0,23×10^-3 мм²/с (p<0,001, t=5,950), що дозволило проводити їх розрізнення із чутливістю та специфічністю 87% та 75% відповідно, при граничній величині відсікання 0,87×10⁻³ мм²/с (AUC=0,933; p<0,001).
4. Продемонстровано залежність виявлення ознак РПЗ за даними МРТ від гістологічного патерну утворення: пухлини, які не візуалізувались на МР-зображеннях (PI-RADS 1-2) у 100% випадків характеризувались розсіяним розташуванням залоз; для пухлин, які класифікувались як сумнівний результат (PI-RADS 3), були найбільш притаманними розсіяний варіант розташування залоз – 52-68%, малі крибриформні структури – 16,0-40% та проміжний варіант розташування залоз – 8,0-16,0%.
5. Отримано статистично достовірно вище середнє значення ВКД тканин простати у хворих на ДГПЗ, які не отримували лікування фінастеридом порівняно з тими, які його отримували: 1,16±0,16 та 0,84±0,12×10⁻³ мм²/с відповідно (<0,001). Спостерігалась сильна обернена кореляція між тривалістю застосування фінастериду та значенням ВКД підозрілої ділянки простати (r=0,721; p<0,05). Не виявлено відмінностей у середньому значенні ВКД в підгрупі хворих із ДГПЗ які отримували фінастерид порівняно з підгрупою хворих на РПЗ які не отримували даний препарат, та пацієнтів із кнРПЗ, які приймали таке лікування з приводу СНСШ (p>0,05), що має вплив на оцінку за системою PI-RADS і є фактором хибної інтерпретації МР-зображень на користь РПЗ.
6. Серед вивчених нами маркерів на основі ПСА найвищі показники чутливості та специфічності при виявленні РПЗ та лише кзРПЗ у пацієнтів із негативним чи сумнівним результатом мпМРТ (PI-RADS≤3) отримано при застосуванні щПСАпх, які знаходились у межах 93-100% та 89-92% відповідно (p<0,01). Отримані дані свідчать про високу діагностичну цінність щПСАпх, зокрема, для більш точної стратифікації хворих при визначенні показів до біопсії простати.
7. Розроблений на основі отриманих даних алгоритм, який включає променеві маркери МРТ-зображень із встановленими граничними величинами відсікання значення ВКД та молекулярних маркерів, спрямований на підвищення ефективності діагностики, диференціювання та лікування хворих на рак передміхурової залози.

   УДК: 616.155.392-02:[616.155.302:575.24]-036.11-053.2

Винницька О. А. Особливості мутаційного статусу при гострій лімфобластній лейкемії в дітей : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 / О. А. Винницька - Львів, 2023. - 162 с. - Бібліогр.: с. 135-153 (148 назв). 

      Винницька О.А. Особливості мутаційного статусу при гострій лімфобластній лейкемії в дітей. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

ВИСНОВКИ

• Дисертаційна робота містить теоретичне обґрунтування та практичне розв’язання актуального наукового завдання в педіатрії – удосконалення моніторингу перебігу ГЛЛ у дітей на підставі вивчення молекулярногенетичних змін у клітинах крові, пов’язаних з хворобою.

• Застосування ALLIC-BFM 2009 терапії було ефективне у 88 % дітей з повною ремісією. При цьому безрецидивне виживання в загальній вибірці дітей складало 85 %, а безподійне виживання становило 78,7 % (р<0,05). У 12 % дітей простежували часткову резистентність до хіміопрепаратів, що проявлялося рецидивом захворювання (р<0,05).

• Незалежним несприятливим прогностичним фактором розвитку рецидиву після хіміотерапії є MRD. Встановлено, що розвиток рецидиву вищий у тих дітей з ГЛЛ, у яких після завершення цитостатичної терапії рівень MRD на 15 день захворювання складав 1 % і більше, порівняно з пацієнтами, у яких показник MRD становив менше 1 % (р<0,05).

• У дітей з рецидивом ГЛЛ простежуються імунофенотипові аберації, не властиві нормальним гемопоетичним клітинам. Так, бластні клітини у пацієнтів з рецидивом експресували лінійно-незалежні антигени HLA – 93 %, Auti-TdT – 91 %, СD10 – 78 %, СD38 – 91 % і СD34 – 57 % та В-лінійних антигенів – СD19, СD22, СD58, СD79а, серед яких найвища експресія виявлена для антигена СD19 (р<0,05). Низький рівень експресії CD45 зафіксовано у 28 % дітей з рецидивом ГЛЛ та високий – у 89 % дітей при повній ремісії захворювання (р<0,05).

• Найвища стійкість до хіміотерапії спостерігається у дітей, хворих на ГЛЛ, у яких виявлено BCR/ABL1 та E2A/PBX1 молекулярно-генетичні транслокації. Меншою резистентністю до хіміотерапії відзначались пацієнти з AF4/MLL та TEL/AML генетичними особливостями (р<0,05).

• Несприятливим прогностичними маркерами виникнення рецидиву ГЛЛ у дітей є наявність онкогенів BCR/ABL та E2A/PBX1 (р<0,05)

УДК 373.5.016:811.161.2:811.161.2:811.161.2:373.5.016:821:94(477):008

У збірнику наукових праць уміщено матеріали учасників усеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Лінгвоекологія: мова медицини». Подано розвідки, в яких порушено проблеми збереження національної унікальности мови медицини, її зв’язок із етнічною аксіосферою; забезпечення її чистоти, відповідности національному способу мислення українців. Охарактеризовано процес деросіянізації мови клінік, медичної практики в Україні як важливого етапу національного державотворення; десемантизацію базових ідеологем радянської семіосфери в сучасному медичному дискурсі; окреслено роль Наукового товариства ім. Шевченка та Українського лікарського товариства у становленні мови медицини на рідномовній основі; вказано на культуру терміновживання й відродження національної мовної традиції в медицині; на функціонування медичної термінології у науковому, публіцистичному і художньому стилях. Розглянуто росіянізацію сфери медицини як інструмент експансії і неототалітаризму у часі московсько-української війни (2014-2022 рр.). Висвітлено питання терапії мови і мовлення дітей і дорослих як новітню галузь мовленнєвої реабілітації. Для науковців у галузі українознавства, філологів, культурологів, істориків, лікарів

УДК: 616.2+616.1+616.3)-06.379-00864-056.52]-092-07-08

Ланюш Ф.В. Порушення харчової поведінки у хворих на цукровий діабет 2 типу: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Ф. В. Ланюш - Львів, 2023. - 180 с. - Бібліогр.: с. 131-158 (234 назв). 

АНОТАЦІЯ

Ланюш Ф.В. Порушення харчової поведінки у хворих на цукровий діабет 2 типу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 22 Охорона здоров’я за спеціальністю 222 Медицина. – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, Львів, 2023.

У дисертаційній роботі наведено нове рішення і теоретичне обґрунтування важливого завдання – покращення діагностики та лікування гіперфагічних ПХП в осіб із ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ шляхом удосконалення діагностичних та лікувальних заходів на основі вивчення змін гормонально-метаболічних показників, які контролюють ХП, під впливом ЦЗП.

1. За даними опитувальників (ОВКП та ОСНП) в осіб із ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ поширеність КП становить 18 %, СНП – 13,1 %. У більшості випадків (62,7 %) дані ПХП виникають ще до початку ЦД 2 типу, у 42,2 % - в дитинстві чи підлітковому періоді. У 38,2 % осіб триґерним фактором початку ПХП є стрес, а третина осіб із ПХП (29,4 %) обирають прості вуглеводи при нападах переїдання.
2. В осіб із ЦД 2 типу з ожирінням/НМТ та супутніми ПХП спостерігається вищий рівень лептину (13,7 ± 9 нг/мл, p < 0,05) порівняно із пацієнтами з ЦД 2 типу із ожирінням/НМТ, проте без ПХП (6,51 ± 4,3 нг/мл) або ж особами із ожирінням/НМТ без будь-яких порушень вуглеводного обміну та без ПХП (9,2 ± 5 нг/мл). В осіб із ЦД 2 типу з ожирінням/НМТ та супутніми ПХП визначається найнижчий рівень греліну (17,1 ± 7,7 нг/мл, p < 0,05) порівняно із особами з ЦД 2 типу та ожирінням/НМТ, проте без ПХП (24,6 ± 15,8 нг/мл) та людьми із ожирінням/НМТ без будь-яких порушень вуглеводного обміну та без ПХП (23,9 ± 7,2 нг/мл), а також вищий індекс лептин/грелін (0,32 vs 0,78, p < 0,05).
3. Зниження маси тіла призводить до нормалізації ПХП у 12,5 % пацієнтів, а також зменшення рівня лептину з 13,1 ±7,8 нг/мл до 11,6 ± 6,5 нг/мл, p < 0,05 та підвищення рівня греліну з 17,8 ± 10,5 нг/мл до 20,2 ± 11,4 нг/мл, p < 0,05.
4. Дапагліфлозин в комбінації з метформіном позитивно впливає на масу тіла та ІМТ, що відображається статистично значущим зниженням вищевказаних показників (зниження маси тіла в середньому на 2,6 кг та ІМТ на 1,5 % від початкового, p < 0,05 для обох показників). Застосування ліраглутиду та метформіну впродовж 3-х місяців знижує масу тіла в середньому на 6,3 кг (p < 0,05) та ІМТ на 2,2 % від початкового рівня (p < 0,05). Ліраглутид в комбінації із метформіном знижує рівень лептину в середньому на 3,1 нг/мл (p < 0,05), підвищує рівень греліну (на 5,3 нг/мл, p < 0,05) та знижує індекс лептин/грелін (0,81 vs 0,47, p < 0,05) впродовж 3-х місяців застосування.
5. Комбінація ліраглутиду із метформіном покращує гіперфагічну ХП, оскільки результати ОВКП та ОСНП продемонстрували відсутність нападів КП у 40 % осіб та СНП у 50 % випадків після 3-х місяців застосування вищезгаданих препаратів.