УДК 617.735-007.281:616.379-008.64]-021-071

Актуальність. Дослідження механізмів прогресування діабетичної ретинопатії (ДР) та ростових факторів, що безпосередньо беруть участь у цьому процесі, є актуальним, оскільки воно дозволить обґрунтувати новий можливий напрямок її лікування та діагностики.

Мета: встановити роль трансформуючого фактора росту β1 (TGF-β1) та фактора росту сполучної тканини (CTGF) у розвитку та прогресуванні ДР. Матеріали та методи. До дослідження були залучені результати обстеження 102 осіб з цукровим діабетом 2-го типу, яких за стадіями ДР розділили на 3 групи: 1-ша — з непроліферативною ДР (НПДР, 35 осіб), 2-га — з препроліферативною (ППДР, 34 особи) і 3-тя — з проліферативною (ПДР, 33 особи). Контрольну групу становила 61 особа. Пацієнтам проводили стандартні офтальмологічні обстеження. Визначення TGF-β1 у сироватці крові і внутрішньоочній рідині (ВОР) та CTGF у ВОР проводили методом імуноферментного аналізу (Invitrogen Thermo Fisher Sci., США). Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою пакета програм MedCalc (MedCalc Software bvba, 1993–2013).

Результати. Вміст у крові TGF-β1 був збільшеним у пацієнтів з ДР порівняно з контролем у 1,4–1,55 раза (p < 0,001). Різниця за стадіями ДР не була статистично значущою. Вміст TGF-β1 у ВОР за стадіями ДР суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,2 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 5,0 раза (p < 0,001). При цьому між всіма групами різниця була статистично значущою (p < 0,05). Вміст CTGF у ВОР також суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,6 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 3,2 раза (p < 0,001). Порівняння рівнів TGF-β1 і CTGF у ВОР показало, що приріст був притаманним для обох маркерів, але більшою мірою він був вираженим для TGF-β1 при ПДР.

Висновки. У нашому дослідженні ми виявили значне збільшення вмісту TGF-β1 і CTGF у ВОР, що відповідало стадії ДР. Це дає можливість припустити, що обидва цитокіни можуть бути біомаркерами ДР та є потенційними мішенями її терапії.

УДК 616–001.17:616–073
 Лікування опікових травм ускладнюється правильним діагностуванням ділянок, які потребують негайної некректомії (глибокий опік), і тих, що можуть самостійно загоїтися (поверхневий опік). Безконтактна термографія з використанням пристрою FLIR One може бути надійним, неінвазивним і недороговартісним методом для оцінювання глибини термічного ураження.
Мета – вивчити температуру здорової шкіри, глибокого та поверхневого опіків за допомогою безконтактного термографа FLIR One, температурну різницю між ними та діагностичну цінність методу для оцінювання глибини опіку.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 22 пацієнти з опіками кінцівок. Термометрію уражених ділянок проводили за допомогою термографа FLIR One протягом перших 48 годин після травмування перед санацією рани та під час неї, зображення аналізували в додатку FLIR One.
 Результати. Температура здорової шкіри становила 34,7°C (34,4–35,1°C), температура поверхневого опіку – 35,8°C (35,5–36,2°C), а глибокого опіку – 32,4°C (32,0–32,8°C). Різниця між здоровою шкірою та глибоким опіком дорівнювала 2,3°C (2,2–2,4°C), між поверхневим і глибоким опіками – 3,4°C (3,0–3,8°C). Температура 33,7°C при безконтактній термографії з 95% чутливістю та специфічністю вказувала на глибокий опік. Зниження температури ураженої шкіри на більше 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою
(2,2– 2,4°C) або поверхневим опіком (3,0–3,8°C) також вказувало на глибоке термічне ураження.
 Висновки. Термографія з використанням FLIR One є надійним і доступним методом для аналізу глибини опікових ран. Температура здорової шкіри під час термографії становить 34,7°C (34,4; 35,1)°C і є нижчою за температуру поверхневого опіку (35,8°C (35,5; 36,2)°C), але вищою за температуру глибокого опіку (32,4°C (32,0; 32,8)°C). Температура 33,7°C із високою чутливістю та специфічністю вказує на глибокий опік. Дослідження свідчить, що зниження температури на понад 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою або поверхневим опіком вказує на глибоке термічне ураження. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
 Ключові слова: опікова травма, діагностика глибини опікової рани, термографія, безконтактна термографія, FLIR One

В сучасних умовах ВООЗ об’єднала зусилля у боротьбі з глобальним тягарем раку. Необхідно підвищення обізнаності в системі правовідносин «лікар-пацієнт-фармацевт». Підтримуюча фармакотерапія важлива для пацієнтів з колоректальним раком. Для виявлення лікувальної дії інфузійного препарату Сорбілакт в оперованих хворих на рак прямої кишки для корекції активності амінотрансфераз у плазмі крові обстежено дві групи онкологічних хворих (основна і контрольна). Основній групі онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки у ранньому післяопераційному періоді внутрішньовенно вводили інфузійний препарат Сорбілакт у дозі 600,0 мл на добу з швидкістю 30 крапель за хвилину протягом 5-ти днів. Контрольній групі - інфузійну терапію здійснювали 5% розчином глюкози у дозі 800,0 мл. Виявлено зростання активності аланін-амінотрансферази і аспартат-амінотрансферази у плазмі крові. при фармакотерапії препаратом Сорбілакт. Інфузійний препарат Сорбілакт рекомендується до широкого медичного застосування в онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки для попередження післяопераційних ускладнень, особливо у ранньому
післяопераційному періоді.
Ключові слова: рак прямої кишки, пацієнти, інфузійний препарат Сорбілакт, показники активності амінотрансфераз плазми крові.

УДК 616.36-004-06+616.149-008.341.1+616.24-008-092

Резюме. Портопульмональна гіпертензія визначається як розвиток легеневої артеріальної гіпертензії на тлі портальної. Точну її поширеність важко визначити через відсутність рутинного скринінгу у пацієнтів з портальною гіпертензією. Гемодинамічні зміни, пов’язані з портальною гіпертензією, включно з гіпердинамічним станом, портосистемними шунтами та спланхнічною вазодилатацією, викликають значні порушення в легеневому судинному руслі та відіграють ключову роль у патогенезі захворювання.
Без лікування портопульмональна гіпертензія призводить до прогресуючої правосерцевої недостатності з поганим прогнозом. Незважаючи на те, що допплерівська ехокардіографія є найкращим інструментом початкового скринінгу для симптомних пацієнтів і кандидатів на трансплантацію печінки, катетеризація правих відділів серця залишається золотим стандартом для діагностики захворювання. Лікування пацієнтів з портопульмональною гіпертензією спрямоване на поліпшення серцевої функції, зменшення легеневого судинного опору, оптимізацію функціональної здатності. ЛАГ-специфічна терапія, яка включає агоністи простацикліну і його рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази та стимулятори гуанілатциклази, відіграє ключову роль у лікуванні пацієнтів з портопульмональною гіпертензією. Невеликі неконтрольовані та нещодавні поодинокі рандомізовані контрольовані дослідження повідомили про багатообіцяючі результати вазодилататорної терапії щодо клінічного та гемодинамічного поліпшення хворих, що дозволило певній частині пацієнтів провести трансплантацію печінки. У цьому огляді обговорюються епідеміологія, підхід до діагностики та лікування хворих із портопульмональною гіпертензією. Для пошуку літературних джерел використовували базу даних MedLine на платформі PubMed і бібліотеку Cochrane за ключовими словами: portopulmonary hypertension, portal hypertension, lung arterial hypertension, liver cirrhosis, pulmonary complications.
Ключові слова: портопульмональна гіпертензія; легенева артеріальна гіпертензія; гемодинаміка; трансторакальна ехокардіографія; катетеризація серця; лікування; трансплантація печінки

Мета роботи. Вивчити концентрацію неорганічного фосфору слини у хворих на СПК та практично здорових осіб.

Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких діагностовано СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.

Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.

Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу. Для виключення запальної патології кишечника проводили CITO TEST Calprotectin-Lactoferrin (компанія «Фармаско»). Обов’язково звертали увагу на відсутність симптомів тривоги.

Результати. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,9±1,2 років.

У слині пацієнтів виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 21,9% порівняно з контрольною групою (41,3±2,4 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05). ROC-крива дозволила знайти оптимальну ″точку розподілу″ когорт ″хворий-здоровий″, що у даному випадку знаходиться на рівні 41,3 мкг/мл.

Таким чином, серед хворих з СПК виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу