УДК 616.311/.321-002-022.1-092.19(048.8)

 У даному огляді описано протимікробні, противірусні, протизапальні та імуномоделюючі властивості дефензинів, а також їх молекулярна та клітинна взаємодія. Дані речовини, що присутні на епітелії та в рідинах організму, є активними проти бактерій, грибів і вірусів, а також продукуються імунними та епітелійними клітинами. Ці природні протимікробні катіонні пептиди відіграють важливу роль у вродженому та адаптивному імунітеті. Дефензини розділені на альфа- і бета-сімейства. Альфа-дефензини (α-дефензини) містяться в нейтрофілах, макрофагах і клітинах Панета в кишківнику. Бета-дефензини (β-дефензини) секретуються більшістю лейкоцитів та епітелійних клітин. Широка антимікробна активність і багатогранні імуномодулюючі функції дефензинів підтверджують їх роль у вродженому імунітеті як основного захисного компонента організму людини проти бактеріальних, вірусних та грибкових інфекцій. Таким чином вони є ключовими ефекторними молекулами в захисті макроорганізму від інфекції завдяки своїй антимікробній активності широкого спектру. Їх загальна антимікробна функція – утворення руйнівних пор у мембранах патогенів, у тому числі вірусів з оболонкою. Противірусна дія включає прямий вплив дефензину на вірусні оболонки, глікопротеїни та капсид. Зв’язування та модуляція рецепторів поверхні клітини-господаря та порушення внутрішньоклітинної передачі сигналів дефензинами також можуть пригнічувати реплікацію вірусу. Дані пептиди блокують інфекцію вірусами з оболонкою і без оболонки шляхом агрегації частинок, блокування зв’язування з рецептором, інгібування проникнення вірусу або зняття оболонки частинок, перешкоджання передачі сигналів основних клітин або експресії вірусних генів. Крім того, дефензини можуть функціонувати як хемокіни для посилення та зміни адаптивних імунних реакцій, виявляючи непрямий противірусний механізм. Разом з тим, у джерелах наукової інформації продемонстровано, що дефензини залучають імунні клітини та модулюють адаптивні імунні реакції. Доведено також, що дефензини можуть як індукувати запалення, так і пригнічувати запальні реакції, діючи на певні клітини за допомогою різних механізмів. З огляду на це їх можна використовувати як один з маркерів у розвитку запальних захворювань порожнини рота і ротоглотки. Основними медикаментними засобами, які активують продукцію дефензинів є пробіотики, вітамін Д та лейкотрієн В4. Це розширює можливість їх використання як нового класу нетоксичних антимікробних засобів та імуномодуляторів. 

Лептоспіроз є одним з найпоширеніших зоонозних інфекційних захворювань у світі, що може мати найтяжкий перебіг серед інших зоонозів. Тяжкість і перебіг лептоспірозу пов’язані з безпосередньою дією збудника, шляхом інфікування та станом макроорганізму, тобто загальною його реактивністю і повноцінністю імунологічних реакцій. Провідну роль в оцінці стану імунної системи відіграє співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів у периферичній крові, так як від цього залежить адекватність імунної відповіді. Імунорегуляторний індекс CD4+/CD8+ – співвідношення CD4+ клітин (Т-хелпери) до CD8+ клітин (Т-цитотоксичні клітини). Значення імунорегуляторного індексу в нормі є в діапазоні від 1,5 до 2,6. Цей показник є відносним. Його незначне збільшення або зменшення не має самостійного діагностичного значення. Однак зміни індексу мають насторожувати клініцистів щодо причини відхилення цього показника. За даними авторів експериментальних досліджень, при інфікуванні Leptospira interrogans новонароджених мишей, що мали значне зниження індексу CD4+/CD8+, спостерігалося вираженіше ураження легень і нирок. Інверсія показника CD4+/CD8+ є несприятливою ознакою розвитку ускладнень при лептоспірозі.

УДК: 616.34–007.272–039.31–036.12–053.2

Хвороба Гіршпрунга та хронічна інтестинальна псевдообструкція (ХІПО) у дітей є найбільш відомими й тяжкими порушеннями моторики травного каналу. Тоді як питання, пов’язані з хворобою Гіршпрунга, широко висвітлені у вітчизняній літературі, то робіт, присвячених проблемам ХІПО, немає. Мета – проаналізувати літературні джерела, присвячені діагностиці та лікуванню дітей із ХІПО. Інтестинальна псевдообструкція об’єднує гетерогенну групу захворювань зі схожими фенотиповими проявами, що характеризуються симптомами обструкції кишечника за відсутності справжньої анатомічної непрохідності. Класифікація ХІПО ґрунтується на первинній дисфункції: уражена ентеральна нервова система (нейропатія), уражені гладкі м’язи (міопатія) або інтерстиціальні клітини Cajal (мезенхімопатія). Крім того, інтестинальна псевдообструкція поділяється на первинну і вторинну, вроджену і набуту, тотальну і сегментарну. Наведено основні симптоми захворювання, методи обстеження за підозри на ХІПО, зокрема, радіологічні (рентгенографія та рентгеноскопія, комп’ютерна томографія, cine магнітно-резонансна томографія), ендоскопічні, манометрія, патогістологічні тощо. Описано основні принципи нутритивної підтримки, медикаментозного та хірургічного лікування. Висновки. ХІПО є тяжким порушенням моторики травного каналу, яке зумовлене різноманітними чинниками, що можуть бути вродженими і/або набутими. Діагностика ХІПО ґрунтується на результатах об’єктивного, інструментального та патогістологічного обстеження. Лікування дітей із ХІПО має включати нутритивну підтримку, консервативну терапію і, за показаннями, хірургічне лікування.

Рак ендометрію займає третє місце у структурі онкозахворюваності у Сполучених Штатах Америки. Згідно даних Національного канцер-реєстру  в Україні у 2020-2021 рр. рак тіла матки займає друге місце у структурі онкозахворюваності. У статті представлено етіопатогенез виникнення гіперплазії ендометрію, раку ендометрію, представлений ризик малігнізації в залежності від гістологічної картини, патогенетичні варіанти раку ендометрію, а також клінічні випадки .

Стрес став невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. При тривалих викидах кортизолу з часом формується резистентність рецепторів до глюкокортикоїдів і це стає основою всіх подальших змін, на фоні якого і в подальшому розвивається інсулінорезистентність, надмірна вага, ожиріння, предіабет, діабет, непліддя. В ДРТ ми маємо 3 сценарії: програмований, природний, стимульований цикли. Програмовані цикли у пацієнток, у яких немає яйцеклітин при передчасній оваріальній недостатності з певними генетичними проблемами. 2 ситуація коли є своє жовте тіло і 3 ситуація, коли ми проводимо оваріальну стимуляцію і в нас є одночасно кілька жовтих тіл в правому і лівому яйнику і в це середовище потрапляє ембріон.