УДК 611.314.17-018.25:615.212.7

   Актуальність. Довготривала опіоїдна терапія може призводити до передозування, що є основною причиною збільшенння рівня захворюваності і смертності. Вивчення патологічних змін на мікроструктурному рівні у внутрішніх органах, зокрема, і в органах ротової порожнини, тканинах пародонта, які розвиваються на тлі тривалого опіоїдного впливу є беззаперечно актуальною проблемою сьогодення.
   Мета. Вивчити особливості мікроструктурної організації тканин пародонтального комплексу щурів при десятитижневій експериментальній дії опіоїдного анальгетика. Методи.Матеріалом дослідження слугу-вали статево зрілі білі щури–самці (20), масою тіла 255 г, віком 6,5місяців. Тривалість експерименту становила 70 діб. проводили внутріщньом’язево ін’єкції препарату налбуфін, з поступовим підвищенням дози кожних два тижні. Початкова доза становила 0,212 мг/кг, упродовж 9-10 тижнів –0,283 мг/кг. У якості матеріалу для гістологічного дослідження використали компоненти зубного органа верхньої та нижньої щелеп щура. Гістологічні препарати готували за загальноприйнятою методикою, з використанням барвників гематоксиліну, еозину та азану за методом Гайденгайна.       
   Результати. На мікроструктурному рівні визначали стоншення та некротичні зміни в епітелії ясен, фібриноїдний набряк у сполучній тканині.Вираженість дистрофічно-запального процесу зумовлювалася патогенетичними чинниками, зокрема, утворенням глибоких пародонтальних кишень з поглибленням у більш глибокі тканини, порушенням мікроцир-куляції, що зумовлювало розвиток гіпоксії, а також поєднанням видів стромально-судинної дистрофії.
   Підсумок. Наприкінці десятого тижня експериментального опіоїдного впливу поряд із змінами запально –деструктивного характеру, значного ступеня розвитку досягали дистрофічні ураження тканин пародонтального комплексу. Виявлені патоморфологічні зміни є результатом довготривалої дії опіоїдного анальгетика, що відповідно спричинило негативний вплив на структурні компоненти пародонта.
   Ключові слова: опіоїдний анальгетик, тканинипародонта, щури, гістологічні дослідження.

УДК 611-018.088.1:547.963:611.651.1+616.441-008.61/.64

      Аналіз доступної фахової літератури показав, що при наявності значної кількості клінічних спостережень стосовно негативного впливу дисфункції щитоподібної залози на жіночу репродуктивну систему недостатньо праць, присвячених експериментальному вивченню тонких патомеханізмів цього впливу. Структури органів жіночої репродуктивної системи багаті різноманітними класами високомолекулярних біополімерів, що містять вуглеводний компонент. Вуглеводні детермінанти в числі перших пошкоджуються при розвитку патологічних процесів і тому можуть служити ранніми та інформативними маркерами ушкоджень органів жіночої статевої системи, репродуктивної функції зокрема. Достатньо чутливими та селективними маркерами вуглеводних детермінант біополімерів є лектини, використання яких в якості інструментів дослідження характеру змін глікокон’югатів органів і тканин у нормі та при різних формах патології продовжує залишатися актуальним завданням.          

      Мета: в експерименті на щурах догслідити вплив гіпо- та гіпертироїдизму на вуглеводні детермінанти яєчників та ендометрію, використавши з цією метою набір лектинів різної вуглеводної специфічності. Методи. Дослід поставлено на 65 статевозрілих самках білих щурів лінії Wistar масою 200-250 г. Усі тварини були поділені на 5 груп: контроль, гіпо- та гіпертироїдизм (по 15 тварин у групі), а також 2 групи з корекцією гіпотироїдизму (по 10 тварин у групі, табл. 2.1). Гіпотироїдний стан моделювали за допомогою мерказолілу (“Здоров’я”, Харків) у добовій дозі 10 мг/кг; гіпертироїдизм викликали L-тироксином (“Фармак”, Київ) у добовій дозі 100 мкг/кг маси тіла тварин. В усіх дослідних групах мерказоліл і тироксин у вигляді порошку додавали в їжу щоденно протягом двох тижнів, після чого тварин піддавали евтаназії передозуванням діетилового ефіру. Вуглеводні детермінанти структур ендометрію та яєчників досліджували з використанням 20 лектинів, у тому числі 15 конвенціональних, а також 5 нових оригінальних препаратів, очищених з представ-ників підцарства грибів-базидіоміцетів. Результати. Аналіз результатів перерозподілу рецепторів лектинів на тлі гіпо- та гіпертироїдизму показав, що гіпертироїдизм супроводжується більш вираженим впливом на вуглеводні детермінанти структур яєчника порівняно з гіпотироїдним станом. Разом із тим, остан-ній характеризувався вираженою лейкоцитарною інфільтрацією мозкової речовини яєчника, найбільш селективним гістохімічним маркером при цьому виявилися лектини PNA, SBA, та UDA. За даними наших досліджень, жовті тіла, які утворювалися у гіпертироїдних тварин, мали морфологічні ознаки посиленої функціональної активності. У фолікулярних клітинах наслідком нестачі тироїдного гормону було деяке зменшення кількості рецепторів лектинів UDA та PAFA і посилення експресії у них SBA-реактивних гліко-кон’югатів. У мікроструктурах ендометрію щурів із експериментальним гіпотироїдизмом у порівнянні з контролем було виявлено редукцію вуглеводних детермінант з термінальними залишками DGal та DGal-NAc у поєднанні з нагромадженням глікополімерів із термінальними залишками LFuc. Для групи гіпотироїдних тварин характерною була також інтенсивна реакція лейкоцитів з переважною більшістю лектинів. У групі тварин із гіпертироїдизмом реактивність структур ендометрію з переважною більшістю використаних лектинів зростала. Особливо це стосувалося потовщених та інтенсивно позитивних колагенових волокон. Отримані нами результати лектиногістохімічних досліджень мікроструктур ендометрію при корекції гіпотироїдизму замісними дозами тироксину добре корелювали із загальноморфологічними даними: масивна лейкоцитарна інфільтрація строми ендометрія зменшувалася до контрольних показників при за-стосуванні 30 мкг/кг, але не 1,6 мкг/кг тироксину. Підсумок. Загальноморфологічні та лектиногістохімічні зміни ендометрію при дисбалансі тироїдних гормонів були виражені сильніше, аніж відповідь на моделю-вання цих патологічних станів структурами яєчників. Це проявлялося, зокрема, у посиленій лейкоцитарній інфільтрації та підвищеній колагенізації ендометрію.
Ключові слова: гіпотироїдизм, гіпертироїдизм, яєчники, матка, лектини.

УДК 616.36-003.826-06:616-056.5-008.6:616.89-008.46/.47

Актуальність. Оскільки відношення між початковою стадією стеатотичної хвороби печінки — стеатозом печінки та деменцією і когнітивною функцією (КФ) залишаються остаточно не встановленими, є потреба у вивченні такого поєднання.

Мета: оцінити КФ у пацієнтів з метаболічно-асоційованим стеатозом печінки (МАСП). Матеріали та методи. Обстежено 39 амбулаторних пацієнтів із хронічними формами ішемічної хвороби серця: 26 осіб становили основну групу із супутнім МАСП і 13 пацієнтів становили контрольну групу з інтактною печінкою. Усім проведено визначення КФ за шкалою Мini-Mental State Examination (MMSE).

Результати. Рівень КФ, визначений за шкалою MMSE, серед пацієнтів з МАСП був нижчим, ніж серед пацієнтів з інтактною печінкою (25,27 vs 28,22; р < 0,01). Легкі когнітивні розлади діагностували в 7,69 %, помірні — у 65,38 %, тяжкі — у 26,93 % пацієнтів з МАСП. Сумарно частота погіршення когнітивної функції (MMSE ≤ 27) серед пацієнтів з інтактною печінкою становила 33,33 %, тоді як за умови супутнього МАСП вона була вірогідно вищою (92,31 %) (р < 0,05). Висновки. КФ може бути важливим критерієм стану здоров’я та його змін, визначає перебіг хвороби, її визначення дозволяє оцінити активність синдрому ендогенної інтоксикації та стан серцево-судинної системи. Порушення когнітивних функцій має місце вже на стадії стеатозу печінки, що слід враховувати в клініці.
Ключові слова: стеатотична хвороба печінки; стеатоз печінки; когнітивні функції; когнітивні розлади

УДК 616.8-008.615:616-001]:616.8:355.11

Вступ. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найтяжчих станів для діагностики, оскільки на відміну від інших психосоматичних хвороб не визначено стабільне поєднання симптомів, що зумовлює доцільність вивчення клінічних проявів.
Мета. Оцінити прояви та поширеність симптомів ПТСР у поранених з мінно-вибуховими травмами та посттравматичними ампутаціями кінцівок.
Матеріал та методи. Діагностика ПТСР проведена відповідно уніфікованого клінічного протоколу. У дослідженні прийняли участь 22 військовослужбовців (чоловіки): 10 пацієнтів (середній вік – 34,90±2,60 р., час від травми – 3,96±0,98 міс.) у ранньому періоді травми та 12 пацієнтів (середній вік – 42,33±2,54 р., час від отримання травми – 6,83±2,05 міс.) з центру реабілітації. Результати опрацьовано статистично,
рівень достовірності р<0,05.
Результати. Пацієнти з мінно-вибуховими посттравматичними ампутаціями кінцівок найчастіше відмічали проблеми із засинанням або сном (68,2%), уникали згадок про травмівну подію (22,7%) та відмічали нервовість і дратівливість через звичайні подразники (22,7%). Пацієнти з ампутаціями кінцівок у гострому періоді мали більш виражені відчуття ізоляції та втрати здатності переживати прихильність до інших та більше дратувались через звичайні подразники, ніж у реабілітаційному періоді. За умов ампутації верхніх кінцівок частішими були відчуття відсторонення і ізоляції та проблеми зі сном, ніж за умов ампутації нижньої кінцівки.
Висновки. Серед проявів ПТСР у ранньому періоду найбільш частою ознакою бути проблеми із засинанням або сном. Більш виражені прояви ПТСР реєструвались у пацієнтів з посттравматичними ампутаціями кінцівок під час гострого періоду та за умов ампутації верхньої кінцівки.
Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад, посттравматичні ампутації, ранній період,
реабілітація.

УДК 616.31+617-089
Вступ. У хворих із м’язово-суглобовою дисфункцією СНЩС у спазмованих жувальних м’язах фор-муються спазматичні вузлоподібні ділянки ущільнень й тяжі, у яких локалізуються тригерні точки, які здатні спонтанно провокувати появу больового синдрому. Ефективне лікування міофасціального больо-вого синдрому базується на ліквідації загальних і місцевих етіологічних чинників цього захворювання, медикаментозному й фізіотерапевтичному впливі на його патофізіологічні механізми. Нестероїдні протизапальні засоби не повністю купірують запальний процес (не перешкоджають його хронізації) у жувальних м’язах, повільно усувають спазматичні вузли й латентні тригерні точки в спазмованих м’я-зових волокнах. Для вирішення цієї проблеми нами запропоновано місцеве застосування біорегуляцій-ного препарату «Траумель С».Мета дослідження – провести оцінку клінічної ефективності ультрафонофорезу біорегуляційного препарату «Траумель С» у комплексному лікуванні міофасціального больового синдрому у хворих із дисфункцією скронево-нижньощелепних суглобів.Матеріали та методи дослідження. У клінічних спостереженнях узяли участь 35 хворих віком від 30 до 60 років (18 жінок та 17 чоловіків) із гострими проявами міофасціального больового син-дрому в щелепно-лицевій ділянці на тлі дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів різної важкості. Хворим загально призначали антистресорну терапію: препарат «Гамалате В6», нестероїдний протиза-пальний препарат «Індометацин» та міорелаксант пролонгованої дії «Міорикс», виготовляли релаксуючі назубні шини. Після купірування гострих проявів міофасціального больового синдрому хворих залежно від місцево застосованих фармакологічних препаратів для лікування ушкоджених жувальних м’язів було поділено на дві клінічні групи. В основній групі (18 осіб) проводили щоденні сеанси ультрафонофорезу мазі «Траумель С» на ділянки спазмованих жувальних м’язів та їхні тригерні точки. У групі порівняння (17 осіб) аналогічно здійснювали сеанси ультрафонофорезу 10% мазі «Індометацин». Результати. Уперше вивчено клінічну ефективність поєднаного впливу ультразвуку й місцевої біо-регуляційної терапії на вогнище нейрогенного запалення у спазмованих жувальних м’язах і порівняно з локальною дією на цей патологічний процес нестероїдного протизапального засобу. На тлі ультрафоно-форезу лікарських засобів відбувався поступовий регрес місцевих клінічних симптомів реактивного міо-зиту жувальних м’язів. У 15 хворих (83,3 %) основної групи та у 10 хворих (58,8 %) групи порівняння, які мали дисфункцію СНЩС середньої важкості за індексом Helkimo M., після 5–6 сеансів ультрафоно-форезу спостерігалася повна редукція клінічних проявів запального процесу в жувальних м’язах: зни-кала болюча напруженість, розсмоктувалися вузлові ущільнення й тяжі, тригерні точки. В одужуючих хворих у скронево-нижньощелепних суглобах під час руху нижніх щелеп зменшувалась інтенсивність шумових проявів дислокації суглобового диска (клацання, хлопання). У хворих із важкою дисфункцією СНЩС локальне застосування «Траумелю С» є більш ефективним (χ2 – 2,574, р = 0,109) порівняно з уль-трафонофорезом мазі «Індометацин». На тлі місцевої біорегуляційної терапії лікування міофасціального больового синдрому в середньому триває 6,3 доби, за місцевої терапії нестероїдним протизапальним засобом – 8,5 доби.Висновки. Під час комплексного лікування хворих із дисфункцією СНЩС середньої важкості під впливом ультрафонофорезу мазей «Траумель С» та «Індометацин» відбувається стійкий регрес місце-вих клінічних симптомів запального процесу в жувальних м’язах (міозиту) в однакові терміни – після 5–6 сеансів фізіотерапевтичних процедур. Під час комплексного лікування хворих із важкою дисфунк-цією СНЩС місцеве застосування «Траумелю С» є більш ефективним порівняно з ультрафонофорезом мазі «Індометацин» – у середньому на дві доби скорочується термін лікування міофасціального больо-вого синдрому в щелепно-лицевій ділянці.