УДК: 342.817:351.746.1

Стаття присвячена висвітленню актуальної проблеми інформаційного права – питання системи правових засобів забезпечення інформаційної
безпеки. Розглядаються засоби забезпечення інформаційної безпеки – правові, організаційні та технічні. Висвітлюються основні теоретичні положення щодо правових, організаційних і технічних засобів у контексті інформаційної безпеки, проводиться оцінка проблем у досліджуваній галузі. Правова природа загальних правових засобів забезпечення інформаційної безпеки базується на:
законодавчому закріпленню понятійного апарату щодо інформаційної безпеки; формуванні системи правового забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна безпека у зазначеному аспекті розглядається, як об’єкт правової охорони, щодозахищеності законних прав і інтересів особи, суспільства та держави від деструктивного інформаційного впливу та захисту інформації від незаконних перетворень. Серед засобів забезпечення інформаційної безпеки виділено: форми чи способи фіксації інформації; офіційне електронне оприлюднення, зокрема опублікування, використання систем розподілених реєстрів, зокрема технологій блокчейн; проведення перевірок інформації у контексті інформаційної безпеки; презумпція безпеки інформації щодо інформаційної безпеки. Зазначене дозволяє конкретизувати напрями правового регулювання у сфері інформаційної безпеки. Одним з правових засобів забезпечення інформаційної безпеки є юридична відповідальність, яка перед- бачена кримінальним, адміністративним, цивільно-правовим, трудовим законодавством. Указано, що для забезпечення інформаційної безпеки використовуються юридичні прийоми: встановлення права на достовірну інформацію; затвердження обов’язкової форми або способу фіксації інформації як засобу забезпечення інформаційної безпеки; реалізація публічного визнання; здійснення моніторингу та перевірки інформації у контексті інформаційної безпеки; застосування презумпції захисту інформації щодо інформаційної безпеки; встановлення юридичної відповідальності.

УДК 34:61

Висвітлено зміст права на своєчасну медичну допомогу. Про- ведено аналіз національного законодавства у сфері своєчасного надання екстреної, первинної та спеціалізованої медичної допомоги та здійснено його порівняння з міжнародними стандартами в означеній царині, а також із доктринальним трактуванням своєчасності надання медичної допомоги. Виявлено недоліки нормативно-правового регулювання права на своєчасну медичну допомогу та запропоновано шляхи подолання цієї проблеми.

УДК 34:61](075.8)

Підручник підготовлено на основі законодавства Украı̈ни про охорону здоров’я та практики його застосування. Складається із 23 розділів, у яких висвітлено: загальні положення медичного права; медичні правовідносини; медична реформа в Украı̈ні; правове регулювання фармацевтичноı̈ діяльності; договір про надання медичних послуг; правове регулювання трансплантаціı̈ анатомічних матеріалів людини; донорство крові та ı̈ı̈ компонентів; інформаціині інноваціині технологіı̈ у сфері медичного обслуговування; добровільна інформована згода пацієнта; лікарську таємницю; правове регламентування виникнення та припинення життя в контексті здіиснення медичного обслуговування; правове регулювання допоміжних репродуктивних технологіи та сурогатного материнства; правове регулювання відносин щодо створення та використання біобанків в Украı̈ні та ЄС; медичні експертизи; правове регулювання надання психіатричноı̈ допомоги; правове регулювання проведення медичних досліджень; дефекти надання медичноı̈ допомоги; ятрогенна патологія та ı̈ı̈ медико-правове значення; медичне страхування; захист прав суб’єктів медичних правовідносин, інших учасників, законних представників, членів сім’ı̈; юридична відповідальність у сфері охорони здоров’я; міжнародне співробітництво у сфері охорони здоров’я.

УДК 378.22:615.15].091.33

Мета роботи – аналіз процесу професійної підготовки магістрів фармації в сучасних реаліях для визначення проблемних питань і пошуку шляхів їх розв’язання.
Матеріали та методи. Під час роботи використали методи критичного аналізу, контент-аналізу, узагальнення й інтерпретації результатів. Матеріал для дослідження – правові акти щодо регулювання фармацевтичної освіти, дані Єдиної державної електронної бази з питань освіти, 34 освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки магістра фармації 22 закладів вищої освіти (ЗВО) фармацевтичного спрямування.
Результати. Встановили наявність значної кількості ЗВО, що спричиняє високі витрати на одного здобувача освіти внаслідок невеликого студентського контингенту в більшості ЗВО, а також імовірність порушення ліцензійних вимог і низького рівня підготовки. Немає істотної економії витрат на підготовку, що виникає від масштабів діяльності, належного державного і громадського контролю за дотриманням ЗВО правових актів у сфері освіти і науки. У результаті аналізу змісту ОПП виявили недотримання законодавства щодо нормативної й варіативної частин побудови освітнього процесу та істотне розмаїття освітніх компонент. Встановили наявність різних підходів до мінімальної кількості кредитив для цих
компонент і проведення випускної атестації, що впливатиме на процес інтеграції випускників у міжнародне професійне середовище. У низці ЗВО виявили неналежний кваліфікаційний рівень науково-педагогічних працівників випускних кафедр і розробників ОПП.
Висновки. Підготовку фармацевтичних фахівців станом на 23.02.2022 р. здійснювали 78 ЗВО. Частка студентів заочної форми навчання серед майбутніх фахівців характеризувалася зростанням за рівнями освіти. Встановили істотні розбіжності в наскрізних ОПП, за якими нині здійснюється підготовка магістрів фармації. Запропонували шляхи розв’язання проблемних питань щодо удосконалення освітнього простору підготовки магістрів фармації.
Ключові слова: фармацевтичний фахівець, магістр фармації, заклад вищої освіти, освітня професійна програма, аналіз проблем.