УДК: 616.311.2-002+616.314.17-008.64)]-06:616.314.2-007.272]-036-08-059-084

Дубас Максим Андрійович. Особливості перебігу, комплексне лікування та профілактика захворювань пародонту, ускладнених розладами функціональної оклюзії : ... дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / М. А. Дубас. - Львів, 2025. - 209 с. - Бібліогр.: с. 176-196. (188 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального завдання сучасної стоматології − клініко-
лабораторне та функціональне обґрунтування підвищення ефективності стоматологічної реабілітації пацієнтів з патологією пародонта, ускладненою
розладами функціональної оклюзії.
1. Виявлено високу поширеність оклюзійних розладів (82,42±2,97%) у пацієнтів з патологією пародонта. Найвищий відсоток гінгівіту спостерігали
при ортодонтичній патології (51,43±8,57%). Генералізований пародонтит ІІ та ІІІ ступеня у найбільшій кількості було виявлено при дефектах зубних рядів. Референтне значення індексу PSR було найнижчим у пацієнтів з ортодонтичною патологією (2,96±0,25 бали), у осіб з іншими оклюзійними
інтерференціями показники індексу свідчили про необхідність пародонтологічної допомоги (3,23±0,26 бали, 3,41±0,30 бали та 3,52±0,28 бали).
Середнє значення індексу РМА у хворих з ортодонтичною та ятрогенною патологією і надмірною стертістю зубів відповідали верхній межі середнього ступеня запального процесу у тканинах пародонта (44,81±6,16%, 48,76±6,63%, 47,16±6,23%, р>0,05), у пацієнтів з дефектами зубних рядів показник засвідчував початок важкого ступеня запалення ясен (52,75±7,13%). Значення Індексу кровоточивості ясенних сосочків було найменшим у пацієнтів з ортодонтичною патологією (1,82±0,20 балів), найвищим – у хворих з дефектами зубних рядів (2,71±0,26 балів, р<0,05). Усереднені значення гігієнічного індексу відповідали «незадовільній» гігієні ротової порожнини.
2. Спостережено значні порушення гомеостазу ротової порожнини: виявлено явища гіпосалівації (швидкість слиновиділення - 0,36±0,04 мл/хв), прямо пропорційно пов’язані з підвищенням в’язкості слини (1,69±0,16 мПас), зсув кислотно-лужної рівноваги ротової порожнини по типу функціонального ацидозу (рН - 5,50±0,49), підвищений вміст муцину (3,55±0,52 г/л) та білка (3,78±0,61 г/л) у ротовій рідині, що підтверджувалось скаргами пацієнтів з генералізованим пародонтитом, ускладненим розладами функціональної оклюзії, на сухість у порожнині рота.
3. Виявлено суттєві зміни мікробіому ротової порожнини при асоціації патології пародонта та оклюзійних інтерференцій: низький вміст корисної
мікробіоти у біотопі пародонтальних кишень - лактобатерій (30,00±8,50 %), Str. Salivarius (33,33±8,75%) та великий відсоток пародонтопатогенної мікрофлори: Peptostreptococcus - 86,67±6,31%, P. gingivalis - 83,33±6,92%, Р. intermedia - 93,33±4,63%, р<0,01. Збудник запальних процесів S.aureus, спостерігали у 86,67±6,31%, р<0,01.
4. Підтверджено порушення оклюзійних співвідношень за данимидіагностики Т-Scan у пацієнтів з генералізованим пародонтитом на тлі
оклюзійних інтерференцій: найменша площа оклюзійних контактів (19,02±3,82мм2), найвищий індекс асиметрії сили між сторонами (17,57±3,02%), рівномірні оклюзійні контакти лише у 2 пацієнтів (6,67%), надмірний контакт у центральній оклюзії у найбільшої кількості пацієнтів (46,67%). При зміщенні нижньої щелепи з положення центрального співвідношення у латеральну та передню оклюзію за силовим навантаженням було досліджено максимальну кількість контактів-перешкод (23,33%). У хворих основної групи досліджено найвищий час оклюзії, дезоклюзії та час досягнення максимальної кількості міжзубних контактів (0,58±0,10 с, 0,68±0,10 с, 0,56±0,08 с), на противагу контрольної групи.
 5. Впровадження розпрацьованого алгоритму для лікування патології пародонта у пацієнтів з розладами функціональної оклюзії сприяло усуненню запалення та кровоточивості ясен. У найдовший термін спостереження (1 рік) виявлено найвищий відсоток осіб зі «стабілізацією» стану тканин пародонта (77,08±6,13%, р<0,01). Запропонований комплекс дозволив досягти ремісіїї генералізованого пародонтиту, що підтверджувалось позитивною динамікою лабораторних, мікробіологічних та функціональних показників, як у найближчі, так і у віддалені терміни спостереження.

УДК 615.15:378.141.214

Нині підготовка магістрів фармації в Україні ґрунтується на компетентнісній моделі як переліку компетентностей та програмних результатів навчання згідно з навчальними дисциплінами, що відображається в освітньо-професійних програмах закладів вищої фармацевтичної освіти. При цьому магістри фармації, як працівники сфери публічної довіри, мають володіти усіма професійними ролями відповідно до концепції «фармацевт десяти зірок».

Метою дослідження був аналіз взаємозв’язку загальних та фахових компетенцій, якими мають володіти магістри фармації, з чинними професійними ролями відповідно до концепції «фармацевт десяти зірок».

Матеріалами дослідження були освітньо-професійні програми двадцяти двох закладів вищої фармацевтичної освіти, що здійснюють підготовку магістрів за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація».

Використано методи критичного аналізу, узагальнення, конкретизації та інтерпретації результатів.

З’ясовано, що переліки загальних і фахових компетенцій відрізняються в аналізованих освітньо-професійних програмах. Визначено, що за наявністю спільних загальних компетенцій заклади вищої фармацевтичної освіти можна поділити на три групи, водночас як за фаховими компетенціями таких груп є шість. Зазначено суттєві розбіжності у формуванні окремих професійних ролей майбутніх магістрів фармації через набуття ними різної кількість загальних і фахових компетенцій.

Встановлено, що в досліджуваних освітньо-професійних програмах двадцяти двох закладів вищої фармацевтичної освіти з підготовки магістрів за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» зустрічається 15 загальних і 35 фахових компетенцій. При цьому більшість загальних (12 із 15) та меншість фахових компетенцій (16 із 35) досліджуваних освітньо-професійних програм є схожими. З’ясовано суттєві розбіжності щодо формування професійних ролей магістрів фармації, зокрема проаналізовані загальні компетенції недостатньо відображають професійні ролі довічного учня (лише загальних компетенцій 4 у всіх групах та загальних компетенцій 15 у групі Z). У фахових компетенцій така картина характерна для професійних ролей уповноваженого ухвалювати рішення (лише фахових компетенцій 16 у всіх групах) та учителя (фахових компетенцій 1 та 2 в усіх групах). Показано, що відсутність уніфікованої узгодженості досліджуваних освітньо-професійних програм щодо фахових компетенцій не сприятиме формуванню магістрів фармації, адекватних фармацевтичній практиці, та набуттю ними необхідних професійних ролей відповідно до парадигми «фармацевт десяти зірок»

УДК 615.12:339.162(477.74)

Мета роботи. З погляду фізичної доступності вивчити якість фармацевтичної допомоги населенню Одеської області до і після адміністративно-територіальної реформи.

Матеріали  і  методи.  Матеріалом  дослідження були  дані Реєстру місць провадження діяльності з оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами станом на 30.04.2020 р. та 30.04.2021 р.  Використано методи математичної статистики та наукового узагальнення.

Результати  й  обговорення. Встановлено, що до адміністративно-територіальної реформи (станом на 30.04.2020 р.) фармацевтична допомога в Одеській області надавалася лише у 14,5 % населених пунктах через 1174 аптек та аптечних пунктів (далі аптечні заклади). При цьому 82,0 % аптечних закладів від загального їх числа знаходилися в адміністративних центрах, зокрема 53,6 % − в м. Одеса. Варто зауважити,  що тільки 18,0 % аптечних закладів функціонувало у нечисленних і віддалених населених пунктах. Після адміністративно-територіальної реформи фармацевтичну допомогу (станом на 30.04.2021 р.) в Одеській області надавало 1515 аптечних закладів, які розташовані у 15,6 % населених пунктів. В адміністративних центрах, включаючи центри об’єднаних територіальних громад, було 89,9 % аптечних закладів, зокрема в Одеській об’єднаній територіальній громаді, тобто в м. Одеса, було 54,3 % аптечних закладів. Не залученими фармацевтичною допомогою були 84,4 % населених пунктів.

Висновки. Показано, що надання фармацевтичної допомоги в Одеській області після адміністративно-територіальної реформи дещо покращилося, бо число населених пунктів, де вона надавалася через аптечні заклади зросла з 14,5 до 15,6 %. Своєю чергою, в адміністративних центрах, включаючи центри об’єднаних територіальних громад, число аптечних закладів зросло з 1484 до 1515, тобто майже на 2,1 %. Проте фармацевтична допомога доступна лише для жителів 15,6% нечисленних і віддалених населених пунктів на відміну від 18,0 % до адміністративно-територіальної реформи.

Жителі нечисленних і віддалених населених пунктів (НВНП) у порівнянні з населення міст, селищ та великих сіл зазнають обмежень щодо ФД, яке
обумовлене розбіжністю соціально-економічних перспектив наявної у них інфраструктури та реальних потреб у ФД. За аналогією з медичною
допомогою [1] державне забезпечення рівного доступу до ФД жителів НВНП потребує координації органів влади на різних рівнях: вертикальних – між місцевими адміністраціями і центральними органами влади, а також горизонтальних – партнерства та співпраці між об’єднаними територіальними громадами (ОТГ). Науковий аналіз особливостей надання ФД жителям НВНП як за часів радянського періоду, так і
незалежності України, а також за кордоном неодноразово здійснювався вітчизняними дослідниками [2-6]. Проте наболілість проблеми подолання нерівності ФД міських і сільських жителів обумовлює посилений інтерес до наукового обґрунтування необхідних управлінських заходів
щодо її усунення

УДК 615:061.2]:614.2(100):346.1

Цілі сталого розвитку на 2016–2030 рр., затверджені у вересні 2015 р. на Саміті Організації Об’єднаних Націй, можливі лише за умови побудови інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності та подальшого налагодження ефективної взаємодії органів державної влади із саморегулівними фармацевтичними організаціями. Результати опрацювання джерел наукової літератури свідчать, що різними аспектами становлення саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні займалися ряд вітчизняних дослідників. Попри те залишається низка малодосліджуваних і дискусійних питань, які потребують подальших досліджень.
Метою роботи було вивчення думки як провізорів, так і фармацевтів щодо розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні, їх готовності стати членами саморегулівних фармацевтичних організацій. Для вирішення поставленої мети було використано методи: анкетування, математичної статистики, узагальнення та інтерпретації результатів. Первинними даними слугували 894 анкети, з яких відібрано та опрацьовано 827 якісно заповнених анкет очно-заочного опитування, що проводили у більшості (16
із 25) контрольованих урядом України регіонів. На підставі опрацювання результатів анкетного опитування фармацевтичних фахівців, серед яких
було 67,1% провізорів і 32,9% фармацевтів, встановлено вкрай низький рівень ознайомленості респондентів зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків: 17,7% серед провізорів та 15,1% серед фармацевтів. Попри те, 38,2% опитаних провізорів та 36,8% інших респондентів позитивно ставляться до можливості саморегулювання фармацевтичної діяльності, принцип обов’язковості якого для
всіх суб’єктів ринку повністю підтримали 14,0% провізорів та 16,2% фармацевтів. Натомість, майже дві третіх опитаних (64,5% і 62,9% представників відповідних груп) вважають, що лише провізори та фармацевти мають бути членами саморегулівних фармацевтичних організацій, а 25,4% провізорів і 21,3%фармацевтів готові добровільно стати їх членами. Таким чином, виявлено схожість думок обох груп фармацевтичних фахівців стосовно їх ознайомленості зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків, ставлення до можливості та
обов’язковості саморегулювання фармацевтичної діяльності, членства у саморегулівних фармацевтичних організаціях та відношення до цього членства. При цьому встановлено недостатнє їх розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності. Зважаючи на розвиток саморегулювання фармацевтичної діяльності у розвинутих державах та його ймовірне забезпечення
на законодавчому рівні України, показано необхідність популяризації ідеї саморегулювання фармацевтичної діяльності серед фармацевтичних фахівців та контактних аудиторій, які наділені контрольними функціями, та тих, які не мають таких функцій.