Тривалий період часу стресові та депресивні ситуації не вважались одним із головних факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Велика кількість дослідників дотримувались гіпотези, згідно з якою стресовий фактор не був незалежним фактором ризику, а лише «каталізатором» дебюту серцево-судинних захворювань та їх ускладнень, або ж відіграє другорядну роль у виникненні даних захворювань. Сьогодні стрес є відомим фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань і не виникає сумнівів щодо його ролі у виникненні даної патології. Питання поєднання серцево-судинної патології з психічними розладами та стресовим фактором, а саме їх роль у виникненні цих захворювань є дуже важливою та актуальною темою.

Мета – провести аналіз множинної регресії факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань, а також ознак депресії та тривоги у хворих на ішемічну хворобу серця.

Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети було проведено дослідження серед 90 пацієнтів. Вік пацієнтів коливався від 36 до 83 років. Комплексне обстеження включало в себе збір скарг, даних анамнезу захворювання та життя, професії, дані коронароангіографії, рівень холестерину, зріст, вага, індекс маси тіла (ІМТ), куріння, рівень артеріального тиску та госпітальна шкала тривоги та депресії HADS (Hospital Anxiety and Depression Scale – HADS). Цей опитувальник містить 14 запитань, які розділені на 2 основні групи: тривога і депресія. Кожному запитанню відповідають 4 варіанти відповіді, які відображають ступінь наростання симптоматики.

Результати. У пошуках відповіді нами проведено мультифакторний аналіз 15 факторів у хворих з ішемічною хворобою серця (таблиця). Відомо, що значення та ступінь сили кожного з чинників відрізняються. Аналізуючи дані мультифакторної регресії, нами отримано сім незалежних факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань: вік більше 60 років, спадковість, гіподинамія, ІМТ (більше 35,0), стреси, депресія і тривога. При поєднанні зазначених ознак отримано результати, які є статистично достовірними (р<0,05) щодо ризику розвитку серцевосудинних захворювань, що дало можливість досягнути правильності прогнозування з чутливістю 79,7 % та специфічністю 81,2 %.

Висновки. Вивчення взаємозв’язку між соматичним та психічним здоров’ям, роль стресових розладів у виникненні захворювань приводить до застосування комплексного підходу до лікування, включаючи медикаментозну терапію, психокорекцію та психотерапію.

У статті проаналізовано дериваційний потенціал тактильних прикметників на матеріалі творів римського поета Вергілія. З’ясовано, що найчастіше в аналізованих поетичних творах зустрічаються ад’єктиви із непохідною основою. Виявлено, що відприкметникові деривати характеризуються тризонною словотвірною парадигмою із такими семантичними позиціями як: в адвербіальній – адвербіалізація ознаки; у вербальній – наділяти ознакою та набувати ознаку; в субстантивній зоні – абстрагована ознака та рідко носій ознаки; та в ад’єктивній –
вияв і заперечення ознаки. 

УДК: 616.12-008.331.1-06:[616.988:578.834]-07:616.155.32-07

Значне поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) та її поліморфні клінічні прояви обумовлені системною запальною відповіддю,
яка також відіграє важливу роль у розвитку артеріальної гіпертензії. Тому тяжкість і прогноз захворювання, а також ефективність лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією на тлі COVID-19 варто оцінювати за змінами концентрації sST2, активності мієлопероксидази та індуцибельної NO-син- тази, що слугують біомаркерами запалення. Мета роботи: проаналізувати прогностичну цінність визначення sST2,
мієлопероксидази та індуцибельної NO-синтази у сироватці крові та лім- фоцитах пацієнтів з АГ та на тлі коронавірусної інфекції.
Методи. Обстежено 2 групи пацієнтів: 1 група – 36 пацієнтів з АГ, які поступали до стаціонару з гіпертонічним кризом; 2 група – 35 пацієнтів з
АГ та полісегментарною пневмонією на тлі COVID-19. Група контролю – 16 практично здорових осіб. Усім пацієнтам проводили антропометричне
обстеження, біохімічний аналіз крові, ехокардіографію, визначення рівнів sST2, мієлопероксидази та iNO-синтази у сироватці крові та в лімфоцитах.
Забір венозної крові проводили на 5 день після госпіталізації до стаціонару на тлі проведеного лікування згідно з чинними протоколами.
Результати. Виявлено зростання у сироватці крові вмісту sST2 у 2,4 раза при АГ та на тлі COVID-19 у 2,9 раза. Рівень мієлопероксидази зро- став у сироватці крові в 2,5 раза при АГ та в 3,4 раза при коронавірусній хворобі. Активність індуцибельної NO-синтази в лімфоцитах зросла у 3,25
раза при АГ та в 4,3 раза при COVID-19. Встановлена позитивна кореляція між рівнем sST2 і розмірами лівого передсердя, лівого шлуночка та фрак- цією викиду в пацієнтів з АГ, у пацієнтів з АГ та COVID-19 – позитивна кореляція з віком. Висновки. Рівні sST2, мієлопероксидази та iNOS є важливими марке- рами важкості ураження серцево-судинної системи, а також при COVID-19.  У пацієнтів з АГ та COVID-19 спостерігали достовірне підвищення рівнів
sST2, мієлопероксидази і iNOS порівняно з практично здоровими особами.
Зазначено достовірне підвищення рівнів мієлопероксидази у пацієнтів з АГ
без коронавірусної хвороби, що свідчить про доцільність використання її
як високочутливого маркера системного запалення низької інтенсивності,
зокрема при артеріальній гіпертензії, тому цей показник є перспективнішим у використанні, ніж С-реактивний протеїн.
Ключові слова: COVID-19, артеріальна гіпертензія, sST2, мієлоперокси-даза, iNO-синтаза

Мета. Вивчити результати лікування хворих з метастазами в лімфатичні вузли шиї без первинного вогнища.

Об’єкт і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних про 86 пацієнтів, що знаходилися на лікуванні у Львівському  онкологічному центрі. Виділено 8 груп залежно від методу лікування. У 13 (15,1%) хворих проведено хірургічне лікування, 12 (14,0%) пацієнтів — операція + ад’ювантна променева терапія, 15 (17,4%) — хіміопроменеве лікування після  операції, а в 6 (7,0%) випадках — післяопераційну хіміотерапію. У 8 (9,3%) хворих проведено курс променевої терапії,  в 4 (4,7%) випадках — лише хіміотерапію, а 25 (29,0%) пацієнтів відмовилися від лікування. Гістологічний розподіл,  відповідно, був таким: плоскоклітинний рак — 67,4% (n=58), аденокарцинома — 17,4% (n=15), меланома — 7,0% (n=6),  недиференційований рак і нейроендокринна пухлина — по 3 (3,5%) випадки.

Результати. Середня тривалість життя  у хворих з метастазами в лімфатичні вузли шиї без первинного вогнища становила 21,34±3,33, а медіана — 7,0 міс. Найефективнішим було комбіноване лікування: операція з наступним курсом хіміопроменевої терапії — медіана виживаності становила 27 міс, а середня тривалість життя — 40,0±10,0 міс. Найнижчі показники виживаності отримано  при монолікуванні: медіана виживаності після променевої терапії становила 8,0 міс, після хіміотерапії — 7,0 міс. Закономірно, що середня тривалість життя у хворих, які відмовилися від лікування, становила лише 4,33±0,9 міс, а медіана — лише 3,0 міс. Методом Пірсона отримано статистично достовірну різницю між групами, р=0,0003. Також низькі показники виживаності констатовано у пацієнтів з метастазами меланоми, де середня тривалість життя становила лише 3,3±0,7 міс. Якщо після проведення базових діагностичних обстежень первинне вогнище не верифіковано, недоцільно витрачати час на його пошуки. Згідно з отриманими даними, загальна виживаність мало залежить від ідентифікації  джерела метастазування, тому слід розпочинати лікування, схеми та методи якого вже давно визначені. Само собою, це не означає відмови від детального контролю стану хворих з метою виявлення первинного вогнища в динаміці.

УДК: 616.313.1-06:616.982.15]-07

Мета дослідження. Обговорення можливостей діагностики актиномікозу ротової порожнини.

Матеріали та методи. Після клінічного огляду було проведено лабораторні дослідження, що включали патогістологічні і мікробіологічні дослідження, які полягали у мікроскопічному дослідженні матеріалу, забраного з виразки, і посіву на кров’яний агар та стандартне мінеральне середовище для актиноміцетів.

Висновки. Після виключення онкологічного процесу за результатами гістологічного дослідження актиномікоз також не було підтверджено. Проте результати мікробіологічних досліджень були позитивними, і відповідна антимікробна терапія та хірургічне лікування були ефективними.