УДК 811.124’373.46:61]-13

Особлива увага сучасного мовознавства сконцентрована на проблематиці дослідження саме національної специфіки мовних і мовленнєвих явищ. Відтак концепт ЗДОРОВ’Я як ключовий концепт культури справедливо посідає основне місце серед 
категорій ментального, світоглядного, аксіологічного порядку, знання яких потребують усі, хто вивчає мову й культуру. Тож репрезентоване дослідження спрямоване на розширення розуміння мовної та концептуальної картин світу давніх римлян, зокрема на подальше вивчення механізмів вербалізації мовної картини світу, що реалізується здебільшого на лексичному рівні. Особливу увагу сконцентровано на інтегрованому аналізі одного з ключових концептів давньоримської етносвідомості, який має значну культурно-аксіологічну цінність. Дослідження здійснено крізь призму синтагматики як універсального методологічного підходу до вивчення концептів, що дає змогу виявити концептуальну інформацію через класифікаційні одиниці мови. 
Саме цей підхід дозволяє найбільш точно описати особливості мовної маніфестації екзистенційних феноменів, до яких належить розглянутий концепт. Експлікація змісту концепту ЗДОРОВ’Я реалізується через аналіз розгалуженої системи синтагматичних зв’язків між лексемами-вербалізаторами цього концепту. З метою виявлення недостатньо досліджених аспектів концепту ЗДОРОВ’Я в латинській мові, а саме встановлення додаткових когнітивних ознак, у статті здійснено поглиблений аналіз синтагматичних зв’язків лексем-вербалізаторів субконцепту VALETUDO. У цьому контексті ключову роль відіграє детальний розгляд семантичних груп у різних комбінаціях, що дозволяє виділити окремі семи, визначити їх інтегровані характеристики, а також дослідити лексичну сполучуваність для встановлення специфічних рис субконцепту. Крім того, у межах дослідження змодельовано семантичне поле субконцепту, визначено його ядро, приядерну зону, а також ближню та дальню периферії. Аналіз синтагматичних відношень імені субконцепту дав змогу окреслити його семантичний потенціал. Отримані результати дозволяють ідентифікувати додаткові когнітивні ознаки, що сприятимуть глибшому розумінню концепту ЗДОРОВ’Я у латинській мові.

УДК: 617.52-002.36-002.3-085.262.1.454.1-36

Слободян Р. В. Клініко-експериментальне обґрунтування застосування гідрогелевих пов’язок при лікуванні одонтогенних флегмон та абсцесів: ...дис. ... д-ра філософії : [спец.] 221, 22 / Р. В. Слободян. - Львів, 2025. - 199 с. - Бібліогр.: с. 165-191. (218 назв).

У дисертаційній роботі запропоновано та експериментально і клінічно обґрунтовано актуальне практичне завдання – вдосконалення місцевого лікування одонтогенних абсцесів та флегмон у післяопераційному періоді. Розпрацьовано та вивчено ефективність застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, безпосередно на ранову поверхню.

1. Експериментально доведено, що застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, пришвидшує загоєння запальних ран на всіх стадіях. На етапі альтерації та ексудації, при переважанні процесів гідратації та набряку, більшу роль відіграє дія іонів срібла, які здійснюють локальну антимікробну, протизапальну та бактерицидну дії. Насичення гідрогелевих пов’язок іонами срібла створює оптимальні умови для початку процесів дегідратації та епітелізації ран. При початку процесів дегідратації та грануляції поверхні рани, допоміжну роль відіграє глибокий вплив в тканини антиоксидантного препарату, який зменшує інтенсивність запального процесу на всіх стадіях, а також сприяє очищенню рани та швидшому формуванню продуктивних процесів і досягненню стану прооксидантно-антиоксидантної рівноваги.
2. Активне утворення вільнорадикальних сполук найактивніше відбувається у ранні терміни запального процесу. Антиоксидантно-прооксидантний індекс мав чіткі відмінності між тваринами, яким в схему місцевого лікування не було включено антиоксидантний препарат. Застосування для місцевого лікування антиоксидантних препаратів, які пролонговано виділяються в ранову поверхню, сприяє активації антиоксидантного захисту та пригнічує процеси вільнорадикального утворення. Найвищою концентрація інтерлейкіну-6 була на третю добу запального процесу. Найменше падіння вмісту інтерлейкіну-10 фіксували у дослідній групі № 3 – 4,0±0,1 пг/мл. З отриманих результатів видно, що на третю добу запальні реакції яскраво виражені, а компенсаторна протизапальна відповідь пригнічена. На 7-му добу індукується активний запуск протизапальних механізмів та синдром компенсаторної протизапальної відповіді.

     У піддослідних тварин, яким застосовували гідрогелеві пов’язки, насичені іонами срібла та антиоксидантним препаратом, відзначено ранній початок формування грануляційної тканини, зокрема, ангіогенез і синтез еластичних волокон розпочався на третю добу. На сьому добу були відзначені ознаки фіброплазії. На 10-ту добу краї рани були епітелізовані, у поверхневих шарах спостерігався рубець клітинного типу із домінуванням фібробластів і фіброцитів, тоді, як у глибині, було значне нагромадження колагену, що свідчить про ранній початок регенерації.

3. При візуальному огляді виявлено, що виділення гнійного ексудату припинялося приблизно на 1,5 доби швидше у хворих основної групи (2,5±0,4 доба), ніж у хворих групи порівняння (3,9±0,5 доба). Поодинокі грануляції з’являлися на 4,80,3 добу у пацієнтів, яким застосовували для перев’язок гідрогелі, насичені лікарськими речовинами. Виповнення зрілою грануляційною тканиною відбувалося на 5,9±0,6 добу у основній групі та на 7,8±0,5 - у групі порівняння. Поява краєвої епітелізації у пацієнтів, яким для місцевого лікувального впливу використовували іони срібла та антиоксидантний препарат, відмічалася на 6,7±0,5 добу, що майже на дві доби швидше, ніж у групі порівняння (8,9±0,3 доба). У пацієнтів, яким застосовували запропонований метод місцевої терапії, процеси загоєння скоротилися в середньому на 25 % у порівнянні з класичним лікуванням.

     Отримані результати вмісту епідермального фактора росту в динаміці ранового процесу показали, що показники в двох групах мали стійку тенденцію до зростання впродовж післяопераційного періоду.   Максимальними показники EGF були в основній групі пацієнтів на 7-му добу (997,0±19,2 пг/мл у чоловіків та 1053,8±20,4 пг/мл у жінок) , що підтверджує взаємозв’язок процесів епітелізації запальних ран з секрецією EGF у сироватці крові та доводить позитивну роль гідрогелів, насичених лікарськими речовинами, у стимуляції процесів загоєння.

4. Аналіз цитограм виявив наявність більшої кількості еритроцитів та значне зменшення кількості нейтрофільних гранулоцитів у основній групі, ніж у групі порівняння на другу добу після операції. В тяжах фібрину відмічали скупчення поодиноких макрофагів, гістіоцитів, фіброцитів та моноцитів. Тобто, у цитограмах пацієнтів основної групи відмічається стан незавершеного фагоцитозу, на відміну від пацієнтів групи порівняння, де переважали явища завершеного фагоцитозу. При аналізі цитограм на четверту-шосту добу спостерігали зростання кількості еритроцитів, гістіоцитів, фібробластів, майже повну відсутність нейтрофільнх гранулоцитів та поодинокі макрофаги у основній групі, що свідчить про формування грануляційної тканини та пришвидшений початок процесів проліферації. На сьому добу у пацієнтів основної групи майже не відмічалося нейтрофілів та відсутні ознаки запального процесу, на відміну від пацієнтів групи порівняння.

     В усіх хворих з одонтогенними абсцесами та флегмонами відмічалося зростання локальної температури в ділянці вогнища запалення в усі терміни спостереження в порівнянні з показником норми. На 5-ту та 7-му доби показники локальної термометрії починали значуще відрізнятися у хворих з традиційним методом лікування (36,3±0,13°С) від показників пацієнтів основної групи (34,8±0,48°С).

5. Підсумовуючи усі отримані результати, можна визнати, що розпрацювання та застосування методики місцевого лікування одонтогенних запальних процесів показало себе з позитивного боку. За допомогою експериментального та клінічного дослідження було науково обґрунтовано терапевтичний ефект гідрогелів, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом «Кверцетин». Доведено, що їх застосування скорочує терміни лікування та реабілітації, сприяє ранньому початку процесів проліферації та регенерації, посилює секрецію епідермального фактора росту у сироватці крові пацієнтів, пришвидшує формування грануляційної тканини та початок процесів проліферації. Перевага гідрогелевих асептичних пов’язок полягає в їх атравматичності, тобто, під час перев’язки не виникає капілярної кровотечі, не пошкоджується новоутворений епідерміс; у відсутності адгезії до рани, що дозволяє не застосовувати попередньої анестезії для проведення перев’язки.

     Застосування гідрогелевих пов’язок, насичених іонами срібла та антиоксидантним препаратом, здійснює позитивний ефект на загоєння одонтогенних абсцесів та флегмон, що достовірно доведено клінічними, біохімічними, цитологічними та термометричними методами дослідження. Поєднана дія обох речовин, якими насичені пов’язки, створює умови для швидшого та якіснішого загоєння, що дозволяє рекомендувати їх для широкого використання в практичній медицині

 УДК: 617-089.843(075.8)  

Навчальний посібник «Трансплант-координація» підготований колективом фахівців кафедри хірургії та трансплантології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, кафедри анестезіології та інтенсивної терапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та працівників КНП «Львівське територіальне медичне об'єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги"». У виданні описано базові практичні знання та навички, якими повинен оволодіти трансплант-координатор.

  Навчальний посібник складений на основі навчального плану робочої навчальної програми спеціалізації «Трансплантологія» та робочої навчальної програми циклу інформації-стажування «Трансплант-координація», затверджених Вченою радою факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

  Для трансплант-координаторів, лікарів-інтернів, слухачів курсів післядипломної освіти медичних університетів, практичних лікарів та медичних працівників, які займаються питаннями трансплантології.

УДК 616.9-036.22:614.4:616.5

Профілактика і контроль інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги (ІПНМД), включають комплекс сучасних підходів і практик, які зменшують соціально-економічний і медичний тягар проблеми ІПНМД.

Мета роботи — узагальнити досвід запровадження сучасних стандартів інфекційного контролю (ІК) у дерматологічній практиці відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), законів України, наказів Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) та інших нормативних документів нашої держави.

Матеріали та методи. З використанням аналітичного прийому комплексного епідеміологічного методу систематизовано сучасні підходи до організації ІК за стандартами ВООЗ і нормативними документами МОЗ України з урахуванням специфіки надання медичних послуг у дерматологічній практиці.

Результати та обговорення. ВООЗ здійснює політику захисту пацієнтів і медичного персоналу від ймовірного інфікування збудниками ІПНМД завдяки удосконаленню стандартних і спеціальних процедур ІК. Запровадження рекомендацій щодо методів медичного впливу з метою профілактики ІПНМД має відмінності в різних медичних закладах та спеціальностях. Також існують відмінності у регламентації стандартних операційних процедур у терапевтичній і хірургічній практиці, що зумовлено рівнями ризиків та ймовірністю виникнення ІПНМД, а також з урахуванням рівнів надання медичної допомоги.
У світі продовжуються дискусії фахівців із питань структури, послідовності та комплексності запровадження низки спеціальних заходів ІК у дерматологічній практиці, поглиблено вивчається спектр збудників, які їх спричиняють. Спектр патогенів включає різноманітні таксономічні групи вірусів, бактерій, грибів і паразитів. Набуває гостроти проблема формування резистентності мікроорганізмів до специфічних терапевтичних препаратів.
У нашій державі нормативно-правова база щодо цих питань для дерматології, венерології і косметології не систематизована, а міститься окремими положеннями у низці законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів МОЗ України та інших документах.

Висновки. Запровадження стандартів ІК у дерматологічній практиці в Україні перебуває на початковому етапі. Створення нормативного документа з узагальненням належних практик ІК є актуальним завданням, оскільки це сприятиме підвищенню ефективності профілактики ІПНМД у дерматології, венерології та косметології.

616.12-008.31

Актуальність. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) часто стикаються з багатьма як фізичними, так і психологічними проблемами. Тривога і депресія, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання і збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Дисфункція вегетативної нервової системи часто поєднується з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, кардіальною автономною нейропатією (КАН). Мета: провести аналіз особливостей короткочасної варіабельності серцевого ритму (ВСР) у ВПО, хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено три групи, з них 16 практично здорових осіб (1-ша, контроль), пацієнти з ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (м. Львів і область, 2-га, n = 16) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (3-тя, n = 16). У пацієнтів не виявлено клінічних симптомів КАН, а вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, ІМТ, глікований HbA1c значуще не відрізнялись (р > 0,05). Субклінічну КАН діагностували згідно з результатами тестів кардіоваскулярних рефлексів і опитувальника «Композитна оцінка вегетативних симптомів 31» (COMPASS 31). Досліджували й аналізували результати короткочасної ВСР тривалістю 5 хв. Результати. У пацієнтів із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН спостерігається статистично значуще підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Одночасно виявлено вірогідне зниження значень середньої тривалості інтервалів R-R (mRR); відсотка послідовних NN-інтервалів, різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50%); рівнів високочастотного компонента кардіоритму (HF) і нормованої одиниці спектра високочастотного компонента (HFnorm). У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН порівняно із 2-ю групою спостерігається подальше значуще збільшення ЧСС: 86,19 ± 82,3 [69,0; 121,0] уд/хв; зниження mRR: 709,56 ± 93,45 [496,0; 871,0] мс; квадратного кореня із середніх квадратів різниць величин послідовних пар інтервалів NN (RMSSD): 17,56 ± 9,06 [5,0; 41,0] мс; pNN50%: 2,56 ± 4,66 [0; 17] %; низькочастотного компонента кардіоритму (LF): 626,56 ± 428,50 [156,0; 1358,0] мс2; HF: 143,81 ± 111,68 [10,0; 363,0] мс2; відсотка HF у загальному спектрі ВСР (HF%): 10,44 ± 8,15 [2,0; 26,0], а також зростання нормованої одиниці спектра низькочастотного компонента (LFnorm): 79,81 ± 14,25 [54,0; 96,0] норм.од.; відсотка дуже низькочастотного компонента кардіоритму (VLF): 47,5 ± 18,69 [12,0; 86,0] %. Висновки. У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН зафіксовано зниження загальної потужності ВСР, а також помітне домінування симпатичного компонента. Це свідчить про активізацію адаптаційних реакцій організму у відповідь на стресові ситуації. Використання короткочасного аналізу ВСР може бути як економічно вигідним, так і науково обґрунтованим підходом для ранньої діагностики КАН у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Отримані дані можуть стати основою для створення ефективних стратегій профілактики, а також нових методів своєчасної діагностики та терапії ВПО, хворих на ЦД 2-го типу.