Мета. Проаналізовано рідкісний клінічний випадок успішного лікування 44-річного пацієнта з вторинною артеріальною гіпертензією, спричиненою феохромоцитомою лівої надниркової залози, що ускладнилася розшаровуючою аневризмою аорти (РАА). Позитивний результат лікувальної стратегії представлено в статті.
Результати. Діагноз хронічної РАА за De Bakey type I встановлено при мультиспіральній КТ-ангіографії грудної та черевної аорти з внутрішньовенним контрастним підсиленням. Проведено операцію ендопротезування низхідного відділу аорти, після якої — лапароскопічну тотальну лівобічну адреналектомію. Пацієнт перебуває під спостереженням кардіолога із застосуванням фармакологічної терапії.
Висновок. Вчасна діагностика важкої поєднаної патології, наступна хірургічна корекція й медикаментозне лікування спрямовані на запобігання ускладненням і продовження життя пацієнта.

УДК 616.8-008.615.1-036.12-06:616.314.18-002.4]-07-084-08

Вступ. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну призвело до значного поширення посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед різних груп населення, що негативно впливає на психічне і соматичне здоров’я. Хронічний стрес, характерний для ПТСР, спричиняє порушення у нейроендокринній, імунній системах і поведінковій сфері, що, відповідно, впливає на стан ротової порожнини та сприяє розвитку генералізованого пародонтиту.
Мета дослідження. Провести аналіз вітчизняних та закордонних нау-кових джерел для вивчення впливу ПТСР на ендоекологічний стан ротової порожнини та обґрунтувати необхідність мультидисциплінарного підходу до діагностики, профілактики та лікування генералізованого пародонтиту у пацієнтів із ПТСР.
Матеріали та методи дослідження. У літературному огляді використано 30 наукових публікацій, які охоплюють період із 2000 по 2024 р. Проаналізовано дослідження з питань впливу хронічного стресу на нейроендокринну, імунну та поведінкову регуляцію організму, а також на стан тканин порожнини рота.
Результати. Хронічний стрес при ПТСР призводить до підвищення рівня кортизолу, порушення імунної відповіді та розвитку хронічного запалення в ротовій порожнині. Це зумовлює дисбіоз мікробіоценозу, ксеростомію, бруксизм і трофічні зміни слизової оболонки. Поведінкові чинники, такі як недостатня гігієна ротової порожнини, зловживання шкідливими звичками та порушення сну, посилюють ці патологічні процеси. Більшість сучасних досліджень зосереджено на окремих аспектах психічних або стоматологічних порушень, не враховуючи їх взаємозв’язок. Комплексний підхід до обстеження пацієнтів із ПТСР дасть змогу вдосконалити методики діагностики, профілактики та лікування генералізованого пародонтиту.
Висновки. Мультидисциплінарний підхід до діагностики та лікування генералізованого пародонтиту на тлі ПТСР є необхідним для розвитку персоналізованої медицини та сучасної стоматології. Це забезпечить більш ефективну реабілітацію пацієнтів та зменшить негативні наслідки хронічного стресу для тканин пародонту.

УДК 616.311.2-002.-036.12:616.988.55]-08036.8-053.2

Вступ. Сьогодні відомо збільшення протягом останніх років захворюваності дитячого населення на інфекційний мононуклеоз, спричинений вірусом Епштейн – Барр. Інфікування організму вірусом Епштейн – Барр супроводжується ослабленням захисних механізмів, що сприяє розвитку патогенних
збудників на тлі інфікування герпесвірусами, що негативно позначається на стані тканин пародонта та погіршує перебіг хронічного катарального гінгівіту, який часто зустрічається у дітей з інфекційним мононуклеозом. Тому важливим є обґрунтування методів лікування хронічного катарального гінгівіту на тлі супутньої соматичної патології.
Мета дослідження. Оцінити ефективність розпрацьованого комплексу заходів для лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом у віддалені терміни спостереження.
Матеріали та методи досл іПдржовеедненняо . стоматологічне обстеження і лікування 37 дітей з інфекційним мононуклеозом віком 12 років, які були розділені на дві групи: 18 дітей (основна група), яким для лікування хронічного катарального гінгівіту призначали розпрацьований нами комплекс лікувально-профілактичних заходів, що включав антимікробні, протизапальні засоби та засоби для підвищення резистентності тканин порожнини рота, та 19 дітей (група порівняння), у яких лікування ХКГ здійснювали згідно з протоколами. Стан тканин пародонта оцінювали за даними клінічних показників та пародонтальних індексів через 1, 3 та 6 місяців.
Результати дослідження.  Розпрацьовано та доведено ефективність комплексу заходів лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей з інфекційним мононуклеозом за допомогою клінічних критеріїв та пародонтальних індексів. Зокрема, через шість місяців спостереження у 27,67±2,27 % дітей основної групи виявлено покращення стану ясен, тоді як у попередній термін спостереження таких осіб було на 24,95 % більше (р>0,05) та у 2,63 рази більше, ніж у групі порівняння (10,52±2,43 % відповідно, р˂0,05). Індекс РМА знижувався за час спостереження у дітей основної групи і був в 1,08 рази меншим, аніж у попередній термін спостереження (p>0,05). У дітей групи порівняння виявлено незначне зростання індексу РМА по відношенню до даних попереднього терміну спостереження (37,57±2,32 %, р>0,05). Індекс Гріна – Вермільона через щість місяців спостереження у дітей, лікування яким проводили за запропонованою схемою, відповідав задовільному (1,42±0,08 бали), при цьому відбувалося суттєве зниження значення цього індексу порівняно з початковими даними (р˂0,05). Проте у групі порівняння спостерігали незадовільну гігієну порожнини рота (1,65±0,06 бали, р˂0,05). Виявлено, що стабілізація патологічного процесу в тканинах пародонта наступала значно скоріше у дітей основної групи.
Висновки. У дітей із хронічним катаральним гінгівітом на тлі інфекційного мононуклеозу у віддалені терміни після лікування визначено покращенням у динаміці стану тканин пародонта, зниження індексів РМА та Гріна – Вермільона, що доводить ефективність запропонованого комплексу лікувально-профілактичних заходів.

   З початком російського вторгнення в Україні різко зросла потреба у лікуванні психічних розладів. Серед військових ПТСР зустрічається в 2–3 рази частіше, ніж серед цивільних. Приблизно половина ветеранів з ПТСР мають коморбідну депресію. Резистентними до лікування вважаються випадки, коли неефективними виявилися щонайменше два доказові методи лікування.

   КАТ поєднує психотерапію з використанням кетаміну – дисоціативного анестетика з психопластогенними та швидкими антидепресивними ефектами. Це єдина форма психоделічно-асистованої терапії, дозволена українським законодавством.

УДК: 616.89-008.615.1+616.89-008.441.13/.14)-085-085.851]: 355.1

   Лікування поєднаного перебігу посттравматичного стресового розладу (ПТСР) з розладами вживання алкоголю є складною проблемою, підходи до якої ще вивчаються.

   З урахуванням визначених соціоекономічних, психометричних, гормональних, лабораторних характеристик була оптимізована стратегія реінтеграції ветерані   в з ПТСР та алкогольною залежністю, яка включала медичну допомогу та психотерапію, професійну і соціальну адаптацію, інтеграцію через громади та суспільну роботу зі стигмою та запропонований індивідуалізований комплекс лікування, який показав достатню ефективність щодо зменшення вираженості алкогольної залежності, поліпшення когнітивний функцій, зменшення тривоги і депресії.

   Мета дослідження — оптимізувати стратегію і тактику лікування пост травматичного стресового розладу, поєднаного з розладами вживання алкоголю, у комбатантів.

   Ефективність запропонованого модифікованого лікування пацієнтів з ПТСР та розладами вживання алкоголю оцінювали за серією валідизованих тестів: AUDIT — зменшення вираженості з рівня небезпечного вживання алкоголю до верхньої межі безпечного рівня вживання алкоголю (15,75 проти 7,75 балів); за тестом CIWA-Ar — з помірного абстинентного синдрому до незначного чи сумнівного (19,20 проти 9,60 балів); за тестом MAST — висока вірогідність наявності алкогольної залежності змінилась на її відсутність (8,28 проти 4,00 балів); тоді як за тестом CAGE і на початку, і наприкінці не діагностовано клінічно значущих проблем, зумовлених вживанням алкоголю (1,88 проти 0,38 бала); усі p < 0,05.

   The treatment of co-occurring post-traumatic stress disorder (PTSD) and alcohol use disorders is a complex problem, approaches to which are still being studied.

   Taking into account the identified socioeconomic, psychometric, hormonal, and laboratory characteristics, a strategy for the reintegration of veterans with PTSD and alcohol dependence was optimized, which included medical care and psychotherapy, professional and social adaptation, integration through communities and social work with stigma through the proposed individualized treatment complex, which has shown sufficient effectiveness in reducing the severity of alcohol dependence, improving cognitive functions, and reducing anxiety and depression.

   The aim of the study is to optimize the strategy and tactics of treating post-traumatic stress disorder combined with alcohol use disorders in combatants.

   The effectiveness of the proposed modified treatment for patients with PTSD and alcohol use disorders was assessed using a series of validated tests: AUDIT — reduction in severity from the level of hazardous alcohol use to the upper limit of safe alcohol use (15.75 vs. 7.75 points); CIWA-Ar — from moderate withdrawal syndrome to minor or doubtful (19.20 vs. 9.60 points); MAST — high probability of alcohol dependence changed to its absence (8.28 vs. 4.00 points); while CAGE test showed no clinically significant alcohol use problems diagnosed at baseline or end (1.88 vs. 0.38 points); all p < 0.05.