УДК: 611.12:611.013:611.061.1

   Загальною основою для розуміння того, яким чином обмежений діапазон скорочення саркомерів забезпечує серцевий викид під час систоли, є аналіз онтогенетичного утворення та локальних особливостей розвитку міофібрилярної структури кардіоміоцитів за рахунок зіставлення фазових станів міокарда. Мета дослідження – визначення фазових і топологічних особливостей та кількісна ультраструктурна характеристика саркомерогенезу в кардіоміоцитах курячих ембріонів. Методи. У роботі досліджували зародки курей кросу Cobb500 від початку 6-ї доби до 21-ї доби інкубації. За допомогою трансмісійної електронної мікроскопії вивчали ультраструктурні особливості скоротливих кардіоміоцитів у різних ділянках шлуночкового та передсердного міокарда у стані систоли та діастоли. Результати. На 29-й стадії розвитку курячих ембріонів у стані діастоли незрілі саркомери мали різну довжину. Середня довжина саркомерів становила 1,86±0,09 мкм у лівому шлуночку та 1,91±0,21 мкм у правому шлуночку. У передсердному міокарді довжина саркомерів поступалася параметрам шлуночків. На 36-й стадії у стані діастоли спостерігалося суттєве наростання довжини саркомерів у компактному міокарді лівого шлуночка та лівого передсердя, тоді як у правих відділах серця збільшення Z-Z-відстані було менш активним. У правих відділах серця частіше виявлялися саркомери з неоднаковою довжиною у компактному міокарді та в трабекулах. У різних ділянках міоламелл і трабекул ступінь розслаблення саркомерів при моделюванні максимальної діастоли був неоднаковим. Зокрема, у місцях відходження м'язових трабекул та їх прикріплення до вільної стінки шлуночків та передсердь визначалися саркомери із найменшою довжиною. Неповне розслаблення саркомерів відзначалося у початкових і кінцевих ділянках м'язових пластин. У середньому, в основі міоламелл та трабекул Z-Z-відстань у стані діастоли складала 1,73±0,05 мкм. У серединній частині трабекул довжина саркомерів була помітно більшою (1,82±0,04 мкм), а в проміжній (основній) частині м'язових пластин компактного шлуночкового міокарда саркомери були на 10,4% (p<0,05) дов-шими, ніж у їхній основі. Підсумок. До кінця пренатального кардіогенезу формувалася і посилювалася тангенціальна орієнтація Z-дисків міофібрил та форми кардіоміоцитів у стані систоли за рахунок взаєм-ного зміщення сусідніх міоламелл у ході протиспрямованого обертання базальної та апікальної частин лівого шлуночка при скороченні саркомерів до 1,83±0,04 мкм. У правому шлуночку і передсердному міо-карді систолічне скорочення не змінювало ортогональної орієнтації телофрагм і вставних дисків при ско-роченні саркомерів до 1,79-1,84 мкм. У стані діастоли ортогональна орієнтація Z-дисків характерна для скоротливих кардіоміоцитів всіх камер при досягненні довжини саркомерів 2,17±0,07 мкм – у проміжній частині міоламелл обох шлуночків, 2,12±0,13 мкм – у серединній частині передсердних і шлуночкових трабекул, 2,02±0,10 мкм – в основі трабекул усіх камер та м'язових пластин обох шлуночків.
Ключові слова: зародок курки, кардіогенез, серце, кардіоміоцит, саркомер, гістоархітектура, ультраструктура.

УДК 616.314.7-089.844:9612.115.1+612.753)]-036.82

Питання оптимізації загоєння кісткових дефектів після операції атипового видалення ретинованих третіх молярів не втрачає своєї актуальності. Технології виготовлення та клінічного застосування автологічного дентин-графту, які запропонували нещодавно іноземні фахівці, дозволяє по-новому підійти до вирішення згаданої вище проблеми.
Мета дослідження – провести біометричну та денситометричну оцінку застосування автологічного дентин-графту для заміщення залишкових кісткових порожнин після видалення ретинованих нижніх третіх молярів.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 16 хворих (10 жінок та 6 чоловіків віком (25,2±7,0) року) з ретенцією та дистопією, ускладненнями карієсу та перикоронаритом нижніх третіх молярів, яких поділили на основну (9 пацієнтів, виконували їм заміщення післяекстракційних дефектів автологічним дентин-графтом (АДГ) та контрольну (7 осіб, післяекстракційні дефекти у яких загоювались під кров’яним згустком). Приготування АДГ із видалених зубів у пацієнтів основної групи відбувалось в умовах операційної безпосередньо під час виконання хірургічного втручання за допомогою пристрою Smart Dentin Grinder (KometaBio, США) з його наступною стерилізацією спиртовим розчином та нейтралізацією фосфатним буферним
розчином згідно з рекомендованим протоколом. Контрольні клінічні огляди призначали на 1, 3, 8–10 доби після операції. У післяопераційному періоді усі пацієнти отримували однакову протизапальну та симптоматичну терапії та проводили певні дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Терміни повної епітелізації рани та зняття швів були швидшими у пацієнтів основної групи ((8,56±0,72) доби) порівняно з хворими контрольної ((10,13±0,5) доби), p<0,05, що може свідчити про опосередкований вплив факторів росту, які містяться в АДГ для загоєння м’яких тканин. Глибина пародонтальної кишені ззаду другого моляра була достовірно меншою (p<0,05) у пацієнтів основної групи як на 3-й, так і на 6-й місяці порівняно з хворими контрольної групи. При визначенні рівня втрати кісткової тканини по горизонталі на сканах конусно-променевої комп’ютерної томографії (КПКТ) зафіксовано достовірну розбіжність (р<0,05) між показниками у пацієнтів основної та контрольної груп. На 3-й місяць виявлено значні статистичні відмінності у показниках щільності кісткової тканини у ділянці післяекстракційних дефектів у хворих основної та контрольної груп (р<0,001). На 6-й місяць спостереження вищезгадана тенденція зберігалась.
Висновки. Використання власних ретинованих зубів пацієнтів у вигляді дентинного грануляту для заміщення післяекстракційних дефектів сприяє мінімізації кістковотканинної втрати у ділянці операції, попереджає утворення пародонтальної кишені ззаду другого моляра, пришвидшує процес формування кісткової тканини з опт 

 У статті описуються різноманітні способи медикаментозної обробки кореневих каналів зубів залежно  від виду ендодонтичної патології, яка буде лікуватись.Кореневі канали зубів було поділено на 4 групи залежно  від ступеня інфікування кореневого каналу та стану його стінок. Для кожної групи кореневих каналів було визначено особливий алгоритм проведення медикаментозної обробки з метою її оптимізації. Такий підхід до  ендодонтичного лікування суттєво полегшує роботу лікаря-стоматолога та дозволяє досягти прогнозованого викінчення лікування. Розроблені алгоритми можуть стати основою для створення зручних та ефективних протоколів лікування пацієнтів з різними формами пульпіту та періодонтиту.

УДК: 616.314-089.843:616.716.85018.43]-071/.072

 Стабільність розташування імплантатів у тканинному оточенні щелеп є важливим чинником, який впливає на планування методики встановлення та навантаження дентальних імплантатів (ДІ). Згідно з літературними джерелами та практичними рекомендаціями вважається, що початкова механічна стабільність і відсутність будь-яких небажаних мікрорухів під час досягнення біологічної стабільності є важливими морфологічними умовами, необхідними для адекватної підготовки дентальних імплантатів до функціонального навантаження в разі протезування. Оцінювання наявних натепер методів вимірювання стабільності дентальних імплантатів чітко демонструє потребу в неінвазивному, кількісному, повторюваному та надійному способі її вимірювання. Ще в 1996 році [12] уперше повідомили про можливості використання аналізатора резонансної частоти (RFA) для оцінювання стабільності дентальних імплантатів шляхом визначення частоти вібраційних сигналів, багаторазово скерованих на поверхню датчика, уведеного в дентальний імплантат. Чим міцніше об’єднання дентальних імплантатів із кістковою поверхнею, тим вища частота резонансу, що виникає. За допомогою цієї інноваційної цифрової методики ми протягом трирічного періоду провели дослідження й аналіз даних RFA стабільності дентальних імплантатів у хворих із дефектами зубних рядів. Вимірювання інструментальних показників RFA здійснювали за допомогою цифрового пристрою Osstell в одиницях ISQ під час встановлення та перед функціональним навантаженням протезних конструкцій на дентальних імплантатах у ранньому періоді загоєння впродовж 2–4 місяців та відтерміновано – через 4–6 місяців. Для визначення успішності дентальних імплантатів
використовувався статистичний аналіз показника міжквартильного оптимуму отриманих цифрових значень RFA на етапах раннього та відтермінованого протезування в порівнянні з висхідними даними після введення дентальних імплантатів. На основі аналізу отриманих даних RFA під час імплантації виявлено, що чим менший міжквартальний діапазон показників ISQ стабільності дентальних імплантатів на хірургічному й ортопедичних етапах імплантаційного лікування хворих, тим сприятливішим буде поєднання первинної та вторинної стабільності дентальних імплантатів, що приведе до кращої остеоінтеграції. 

У травні 2024 р. Олександр Дмитрович Луцик – видатний український гістолог, професор, доктор медичних наук, науковець, талановитий викладач, багаторічний завідувач катедри гістології, цитології та ембріології (1989–2020), проректор із міжнародних зв’язків (1997–2000), проректор із наукової роботи (2000–2014) Львівського національного медичного університету (ЛМНУ) імени Данила Галицького – відзначив свій 70-річний ювілей.

10 травня 2024 р. в стінах нашої Alma mater відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю «Досягнення та перспективи лектиноморфології» з нагоди 70-річного ювілею професора катедри гістології, цитології та ембріології, лавреата Державної премії України в галузі науки й техніки Олександра Дмитровича Луцика, яка об’єднала наукову морфологічну спільноту нашої країни та провідних фахівців Польщі, Румунії, Німеччини і США.