Вступ. Випадки недостатньої ефективності місцевого провідникового знечулення щелепно-лицевої ділянки можуть пояснюватися варіабельністю її
чутливої іннервації трійчастим нервом [1, 2]. Це необхідно враховувати під час застосування блокади верхньощелепного нерва й крило-піднебінного ганглія через великий піднебінний канал (ВПК) для одномоментного знечулення верхньощелепних зубів, ясен, середньої частини обличчя, верхньощелепних пазух та носових порожнин, пригнічення вегетативної (парасимпатичної) функції крило-піднебінного ганглія.
Положення (топографія) цього каналу зазвичай описується стосовно сусідніх анатомічних структур. У фаховій літературі міститься інформація про
анатомічну мінливість ВПК [3-5]. Глибокі знання анатомії ВПК також необхідні для уникнення травмування великої піднебінної артерії під час виконання різноманітних анестезіологічних, стоматологічних або хірургічних процедур.
Мета роботи. Вивчити морфометричні особливості великого піднебінного каналу в пацієнтів із різними індивідуально-анатомічними особливостями будови лицевого черепа та визначити при цьому положення, напрямок й глибину просування ін’єкційної голки до крило-піднебінної ямки
під час проведення центральної провідникової анестезії верхньощелепного нерва піднебінним шляхом.
Після видалення радикулярних кіст великих розмірів (діаметромбільше 3 см) в щелепових кістках виникають значні дефекти, які знижують їх міцність й можуть сприяти патологічному перелому цих анатомічних утворень [1, с. 56–57]. З метою профілактики розвитку місцевих ускладнень й оптимізації репаративного остеогенезу Riga, the Republic of Latvia March 19–20, 2025 13 в післякістозних дефектах щелеп застосовують різні остеопластичні матеріали [1, с. 59; 4, с. 29]. Однак, для отримання кінцевого позитивного результату, важливою умовою є не тільки обгрунтований
вибір остеопластичного матеріалу, але й необхідна комплексна оцінка стану кісткового метаболізму у конкретних хворих, що набуває
особливої значимості при їх вікових порушеннях [5, с. 73]. У жінок старшої вікової групи, на тлі дефіциту естрогенів, нерідко виникає
постменопаузний остеопороз. В них спостерігаються системні порушення кісткового ремоделювання, переважають процеси резорбції над кісткоутворенням [6, с. 60]. Остеопоротичні скелетні зміни зачіпають також щелепи, посилюючи деструкцію альвеолярної кістки, а також сполучної тканини періодонту. Таким чином, сучасний стан проблеми диктує необхідність науково обгрунтованого підходу до вибору медикаментозних препаратів, які стимулюють репаративний остеогенез в післяопераційних дефектах щелеп.
Мета дослідження. Дослідити за допомогою біохімічного та рентгенологічного методів ефективність лікувального впливу різних медикаментозних схем на репаративний остеогенез у післякістозних дефектах щелеп хворих похилого віку.