УДК 811.161.2ʽ42:82–1“1990/2009”

У статті проаналізовано футбольний репортаж крізь призму текстових категорій. Зазначено, що репортаж, у якому коментатор передає інформацію про футбольний матч, – це водночас жанр сучасної спортивної журналістики, текст і дискурс сфери масмедіа. Висловлена заувага, що погляд на об’єкт дослідження залежить від наукової парадигми, у поле зору якої потрапляє футбольний репортаж. Дослідження виконане з опертям на три групи наукових праць: про футбольну комунікацію, про репортаж як жанр і про текст і текстові категорії. Підґрунтям для аналізу прямого футбольного репортажу слугує авторська класифікація текстових категорій. Задекларовано, що засадничою характеристикою телерепортажу як одиниці комунікації є його антропоцентрична проєкція насамперед у площину комунікативності. Особливості семантичного рівня тексту футбольного телекоментаря відображають категорії інформативності, континууму подій, дискретності, у синтагматичних і парадигматичних відношеннях яких диференційовано концептуальність, фактуальність, імпліцитність, простір і час. Текстову ієрархію прагматичного рівня маніфестує модальність, яка охоплює підкатегорії експресивності, емотивності й аксіологічності. Спектр індикаторів текстових категорій досить широкий (система лексичних, морфологічних синтаксичних засобів та ін.). У висновкових положеннях узагальнено, що футбольний репортаж – акт комунікативної діяльності журналіста, який апелює до глядача. Телекоментар постає як текст із комплексом співвідносних інваріантних рис. Текстові категорії, взаємодоповнюючи одна одну, перехрещуючись, витворюють комунікативну єдність телекоментаря. Увиразнено важливість вивчення співвідношення ознак публіцистичного та розмовного стилів у телерепортажі – динамічному сегменті сучасних масмедіа.

УДК 811.161.2’42

Комунікативність і прагматичність – найвищі інваріантні ознаки футбольного репортажу. Вони фіксують словесне ціле водночас і як систему, і як динамічне утворення. Єство нового стратегічного підходу до лінгвістичного осягнення тексту загалом полягає в трактуванні його з позицій комунікативного акту, що концептуально охоплює адресанта та адресата. Мовленнєва діяльність людини відбувається за допомогою тексту, його комунікативну сутність експлікує структура, семантика і прагматика (форма, зміст і функції), що підпорядковані вираженню авторської оцінки та її експлікуванню. Предметом текстової діяльності є та смислова інформація, яка закріплена в задумі словесного цілого, його комунікативно-пізнавальному намірі. Текст футбольного репортажу постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв’язків, які, з одного боку, підпорядковані єдиному комунікативному наміру, а з іншого – логіці розгортання всієї ієрархії смислів у тексті. Через цю причину текст як особлива форма комунікації органічно корелює з поняттями «модальність», «оцінка», «референційність», «експресивність», «емоційність», «емотивність», «аксіологічність» тощо. Мета статті — описати оцінку як підкатегорію текстової категорії модальності у футбольному репортажу, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Окреслена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати існування оцінності як підкатегорії модальності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на оцінності в аспекті вияву національної та індивідуальної картин світу; описати лексико-семантичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні та ін. засоби реалізації оцінки. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні медійні тексти футбольних репортажів, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, просторіч, жаргонізмів, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують оцінку як текстову підкатегорію модальності. У колі уваги футбольні репортажі українською мовою на телеканалах «Футбол 1», «Футбол 2», телеканалі телерадіокомпанії «Україна» під час трансляції футбольних матчів упродовж 2017–2018 років, ТСН передача «ПРОСПОРТ», UA. Футбол, телеканалу («MEGOGO Футбол 1», «MEGOGO Футбол 2», «MEGOGO Футбол 3», «MEGOGO Футбол 4», «MEGOGO Футбол 5», «MEGOGO Футбол 7», ресурсу Komentator.net, ФУТБОЛ 24 та ін. Об̓єктом вивчення є український медійний дискурс футбольної тематики та його складники, а предметом — мовні одиниці як виразники оцінки - різновиду текстової категорії модальності. У статті проаналізовано особливості функціонування метафор у футбольному телерепортажі. Встановлено, що створений коментатором метафоричний образ завжди має інтенціональне підґрунтя: передати вирування емоцій під час футбольної гри. Прагматика метафоричних конструкцій детермінована оцінкою коментатора дій гравців чи команди на футбольному полі. Виділено та схарактеризовано домінантні метафоричні перенесення, які є виразниками оцінки адресанта. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення оцінки як інваріантної характеристики футбольного репортажу, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки. Медійна комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки національної й індивідуальної картин світу. Висновком є те, що категорія оцінки репрезентує текст як комунікативну одиницю. Аналіз оцінності як підкатегорії модальності тексту, яка має широкий спектр мовної і ментальної актуалізації, уможливлює констатувати, що  текст футбольного репортажу як соціокультурний феномен є втіленням ціннісних констант певної культурної системи конкретного історичного періоду. Він уможливлює проникнення в глибину індивідуальної та масової свідомості. Мовними способами реалізації оцінності є 1) лексико-семантичні (розмовна лексика; жаргонізми; лексика, що називає емоційно-психічні стани людини; лексика, що позначає ставлення людини до дійсності; просторіччя), словотвірні (афікси, що позначають негативну / позитивну оцінку), морфологічні (прислівники, прикметники, іменники, дієслова з модальною семантикою, вигуки), синтаксичні засоби (речення із питальною, окличною інтонаціями, апозитивні конструкції, порівняльні, вставні конструкції, вокативи), а також тропи (перифраз, метафора, синестезія). Переконалися: категорія оцінки посідає домінувальне місце в концептуально-мовленнєвій, прагматичній і тематично-дискурсійній структурі українськомовних текстів спортивної тематики.

Ключові слова: українська мова, репортаж, масмедіа, лексика, лексична номінація, термінологія, футбольні терміни, текст, текстова категорія, фразеологізм, запозичення, оцінна та  емоційно-експресивна лексика, образність, мовні засоби.

УДК 811.161.2’42

Текст постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв’язків. Текстові категорії як інваріантні ознаки словесного цілого мають ієрархічне підпорядкування: одна категорія узалежнена від іншої, причому вона, з одного боку, наділена самодостатністю, а з іншого – постає органічним складником спорідненої за кількома чи багатьма диференційними ознаками категорії вищого рангу. Ієрархію прагматичного рівня репрезентує модальність, яка охоплює підкатегорії референційності, що є її логічним різновидом, та експресивності, емотивності й аксіологічності. Мета статті — описати референційність як підкатегорію текстової категорії модальності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого у текстотипові футбольного репортажу. Окреслена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати існування референційності як підкатегорії модальності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на референційності в аспекті вияву логічної картини світу; описати мовні засоби вираження референційності у футбольному репортажу. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні тексти футбольного репортажу (медійний ресурс «Футбол 24»), з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку лінгвальних засобів, що маніфестують референційність як текстову підкатегорію модальності. Об̓єктом вивчення є український спортивний дискурс та його складники, а предметом — мовні засоби вираження референційності - різновиду текстової категорії модальності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення референційності як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки футбольного репортажу. Висновком є те, що підкатегорія референційності зокрема модальність загалом репрезентує текст як комунікативну одиницю. Із різновидів референційності (рефлексивна, ірреальна, реальна, фантастична) у футбольному репортажу має вияв лише реальна референційність. Мовними засобами реалізації вказаної текстової підкатегорії є імена, прізвища та позначення команд, гравців та тренерів; терміни, що відображають стан гри; опис рухів гравців та характеристики їхньої гри; назви чисел та статистики, що вказують на розвиток гри та результати матчу; виразні виклики емоцій та реакцій у глядачів та гравців; використання специфічної термінології футболу.

Ключові слова: українська мова, репортаж, масмедіа, лексика, лексична номінація, термінологія, футбольні терміни, текст, текстова категорія, мовні засоби, референційність, модальність, прагматика.

УДК 811.161.2’42

Найвищою ознакою тексту є комунікативність. Вона фіксує його водночас і як систему, і як динамічне утворення. Єство нового стратегічного підходу до осягнення тексту полягає в трактуванні його з позицій комунікативного акту, що концептуально охоплює адресанта та адресата. Мовленнєва діяльність людини відбувається за допомогою тексту, його комунікативну сутність експлікує структура, семантика і прагматика (форма, зміст і функції), що підпорядковані вираженню авторської інтенції та її експлікуванню. Предметом текстової діяльності є та смислова інформація, яка закріплена в задумі словесного цілого, його комунікативно-пізнавальному намірі. Текст постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв’язків, які, з одного боку, підпорядковані єдиному комунікативному наміру, а з іншого – логіці розгортання всієї ієрархії смислів у тексті. Через цю причину текст як особлива форма комунікації органічно корелює з поняттями «код», «кодування», «декодування» тощо. Мета статті — описати імпліцитність як підкатегорію текстової категорії інформативності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Окреслена мета передбачає виконання  таких  завдань: обґрунтувати існування імпліцитності як підкатегорії інформативності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на імпліцитності в аспекті вияву культурних кодів національної та індивідуально-авторської картин світу; описати авторські неологізми, символи, епітети, метафори, евфемізми як мовні засоби реалізації імпліцитності. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні художні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують імпліцитність як текстову підкатегорію інформативності. У колі уваги художні тексти як класичної української літератури, так і сучасної – Юрія Винничука, Павла Загребельного, Миколи Куліша, Тані Малярчук, Марії Матіос, Наталії Назар, Неди Нежданої, Ірен Роздобутько, Василя Стефаника, Василя Стуса, Івана Франка, Тараса Шевченка та ін. Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс та його складники, а предметом — художні образи української поезії та прози як виразники імпліцитності як різновиду текстової категорії інформативності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення імпліцитності як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки словесного цілого. Художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки мовно-національної картини світу українців. Висновком є те, що категорія інформативності репрезентує текст як комунікативну одиницю. Феномен інформативності зумовлений наявністю в художньому тексті імпліцитної інформації, яку запроєктовано у площину автора – з ідеєю твору, у площину читача – з процесом сприйняття тексту як освоєння нової інформації і наближення до авторського задуму. Українськомовні художні тексти є складниками картини світу етносу, вони вміщують у собі колективний досвід, генетично-еволюційне тло якого виражає текстова підкатегорія імпліцитності. Імпліцитність зреалізовує естетичну ідею твору, координує тему та сюжет, визначає добір мовних засобів тощо. Мовними засобами реалізації імпліцитності як підкатегорії текстової категорії інформативності є метафори, епітети, авторські неологізми, евфемізми та ін.

Ключові слова: імпліцитність, імплікація, інформативність, індикатор пресупозиції, підтекст, пресупозиція, текст.

УДК 811.161.2’42

Єство нового стратегічного підходу до осягнення тексту полягає в трактуванні його з позицій комунікативного акту, що концептуально охоплює адресанта та адресата. Найвищою ознакою тексту є комунікативність. Вона фіксує його водночас і як систему, і як динамічне утворення. Мовленнєва діяльність людини відбувається за допомогою тексту, його комунікативну сутність експлікує структура, семантика і прагматика (форма, зміст і функції), що підпорядковані вираженню авторської інтенції та її експлікуванню. Предметом текстової діяльності є та смислова інформація, яка закріплена в задумі словесного цілого, його комунікативно-пізнавальному намірі. Текст постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв’язків, які, з одного боку, підпорядковані єдиному комунікативному наміру, а з іншого – логіці розгортання всієї ієрархії смислів у тексті. Мета статті – описати фактуальність як підкатегорію текстової категорії інформативності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Окреслена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати існування фактуальності як підкатегорії інформативності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на фактуальності в аспекті вияву індивідуально-авторської картин світу; описати фактеми як мовні засоби реалізації фактуальності. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні художні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку фактем, що маніфестують фактуальність як текстову підкатегорію інформативності. У колі уваги художні тексти як класичної української літератури, так і сучасної. Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс та його складники, а предметом – фактеми української поезії та прози як виразники фактуальності – різновиду текстової категорії інформативності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення фактуальності як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки словесного цілого. Художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки індивідуальної картини світу адресанта. Висновком є те, що підкатегорія фактуальності зокрема інформативність загалом репрезентує текст як комунікативну одиницю. Феномен фактуальності зумовлений наявністю в художньому тексті інформації, яку запроєктовано у площину автора – з ідеєю твору, у площину читача – з процесом сприйняття тексту як освоєння нової інформації і наближення до авторського задуму. Фактуальність зреалізовує естетичну ідею твору, координує тему та сюжет, визначає добір мовних засобів тощо. Мовними засобами реалізації фактуальності як підкатегорії текстової категорії інформативності є фактеми.