УДК: 616.381-072.1-089.5:617.55-007.43

Актуальність. Біль погіршує якість життя пацієнта після операції і, спричиняючи значний стрес, впливає на тривалість життя. Для об’єктивної оцінки стресу застосовують багато біомаркерів (альбумін, гемоглобін, рівень глюкози, С-реактивний білок), але до кінця не вивчені рівні цих маркерів залежно від типу знеболювання і значення цих показників у прогнозуванні перебігу післяопераційного періоду. Мета: провести порівняльний аналіз біомаркерів стресу в пацієнтів, яким проводять операції з приводу гриж черевної стінки, залежно від виду періопераційного знеболювання. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 63 пацієнти, яким проводили хірургічне лікування гриж черевної стінки. Їх розподілили на 3 групи за методом анестезії (загальна, нейроакcіальна і регіонарні блокади). На різних етапах періопераційного періоду вивчали динаміку біомаркерів стресу: кортизолу й глюкози крові. Резуль-тати. Перед операцією у хворих 1, 2 і 3-ї груп дослідження рівень глюкози крові вірогідно не відрізнявся. У травматичний період хірургічного лікування реєструвався розвиток стрес-індукованої гіперглікемії, рівень якої не залежав від виду проведеного знеболювання, а через 24 години після операції рівень глікемії вірогідно знизився до норми. У пацієнтів 1-ї групи реєструвалося значне підвищення кортизолу. При цьому в пацієнтів 2-ї і 3-ї груп дослідження, навпаки, рівень кортизолу крові знизився. Через 24 години рівень кортизолу крові знизився до значень норми, при цьому у хворих усіх груп значення кортизолу крові було нижчим від його передопераційного рівня. Висновки. Незалежно від виду анестезіологічного забезпечення в пацієнтів 1, 2 і 3-ї груп під час хірургічного лікування гриж черевної стінки реєстрували підвищення рівня глюкози крові. У пацієнтів, яким проводились регіонарні блокади черевної стінки, рівень біомаркерів стресу був нижчим після операції та через 24 години після операції порівняно із загальною анестезією.

Background. Pain impairs the patient’s quality of life after surgery and, causing a significant stress, affects life expectancy. Many biomarkers (albumin, hemoglobin, glucose level, C-reactive protein) are used to objectively assess stress, but their levels depending on the type of analgesia and their role in predicting the course of the postoperative period have not been fully studied. Aim: to conduct a comparative analysis of biomarkers of stress in patients undergoing surgery for abdominal wall hernias depending on the type of perioperative analgesia. Materials and methods. Sixty-three patients who underwent surgical treatment for abdominal wall hernias took part in the study. They were divided into 3 groups according to the method of anesthesia (general, neuraxial and regional blockades). At different stages of the perioperative period, the dynamics of stress biomarkers such as cortisol and blood glucose was studied. Results. Before the operation, the blood glucose level did not differ significantly in three groups. During the traumatic period of surgical treatment, stress-induced hyperglycemia developed, its level did not depend on the type of anesthesia performed, and 24 hours after the operation, the level of glycemia significantly decreased to normal one. A significant increase in cortisol was registered in group 1. At the same time, on the contrary, the blood cortisol level decreased in patients of groups 2 and 3. After 24 hours, the blood cortisol level decreased to normal values, and in all groups, it was lower than that before surgery. Conclusions. Regardless of the type of anesthetic management, an increase in blood glucose levels was recorded in patients of all three groups during surgical treatment for abdominal wall hernias. Patients undergoing regional abdominal wall blocks had lower levels of stress biomarkers after surgery and 24 hours postoperatively compared to general anesthesia.

Серцево-судинні захворювання залишаються однією з основних причин захворюваності та смертності у світі. Протягом багатьох років дослідження різних особливостей перебігу хронічної серцевої недостатності зазнало суттєвого поступу, проте такий аспект як гендерні особливості, має  недостатнє висвітлення в літературі.  Мета: дослідити та провести порівняльний аналіз клініко-лабораторних показників у чоловіків та жінок з хронічною серцевою недостатністю та визначити фактори негативного прогнозу в кожній групі. Матеріали та методи: Проведено повне клінічне обстеження 58 пацієнтів (41 (70,6%) чоловіки і 17 (29,4%) жінки) з хронічною серцевою недостатністю. Крім стандартних клінічних обстежень проведено визначення індексу маси тіла, N-термінальної мозкової фракції натрійуретичного пропептиду та дослідження рівня молекул середньої маси, як індикатора ендогенної інтоксикації. За параметрами загального аналізу крові додатково розраховано низку інтегральних гематологічних індексів, які дали змогу оцінити стан неспецифічної та специфічної ланок імунітету, визначити ступінь інтоксикації організму, ефективність терапії та стан процесів адаптації. Структурно-функціональні параметри серця визначали за допомогою ультразвукового обстеження. Істотність розбіжностей у порівнюваних групах визначали за критерієм Стьюдента (t) або Манна-Уїтні. Прогнозування важкості хронічної серцевої недостатності та аналіз виживаності проводили за методом Каплана-Майера: оцінювали кумулятивну частку виживання через 24 місяці спостереження з оцінкою істотності за тестом Гехана-Вілкоксона та F-критерієм Кокса.  Дослідження виявило, що кількість предикторів негативного прогнозу хронічної серцевої недостатності у чоловіків є набагато більшою, ніж у жінок. У чоловіків гірший прогноз асоціювався з анемією, адаптаційною реакцією дистресу, низьким та високим рівнем індексу зсуву лейкоцитів, збільшенням кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка, зниженою фракцією вики ду, проявами дисліпідемії. У жінок найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення процесів адаптації та підвищення неспецифічних проявів запалення. Проведене дослідження визначило наявність статевих розбіжностей у предикторах виживаності пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, однак не виявило істотного впливу маси тіла на вивчені характерии. У пстики. Між цим, доведена роль інших параметрів, пов’язаних з ожирінням, а саме, проатерогенних складових хронічного запалення, системи згортання крові та дисліпідемії, у прогресуванні та характері виживаності вищезазначених хворих. Висновк и. Упацієнтів з хронічною серцевою недостатністю чоловічої статі предиктори негативного прогнозу вказують на ремоделювання серця, а саме, дилатація порожнини камери лівого шлуночка та зменшення фракції викиду, і зміни ліпідного профілю крові, асоційовані з ожирінням. У жінок з хронічною серцевою недостатністю найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є ступінь важкості патології та показники стрес-реактивного метаболізму.

Aim: To investigate and conduct a comparative analysis of clinical and laboratory indicators in men and women with chronic heart failure and to determine the factors of an unfavorable prognosis in each group.

Materials and methods. A complete clinical examination of 58 patients (41 (70.6%) men and 17 (29.4%) women) with chronic heart failure was conducted. In addition to standard clinical examinations, body mass index, N-terminal pro-brain natriuretic peptide, and medium mass molecule levels as an indicator of endogenous intoxication were determined. Also, a number of integral hematological indices based on complete blood count parameters were calculated, allowing us to assess the state of non-specific and specific links of immunity, the degree of body intoxication, treatment efficacy, and the state of adaptation processes. The structural and functional parameters of the heart were determined by ultrasound examination. The significance of differences in the compared groups was determined by the Student (t) or Mann-Whitney test. Prediction of the severity of chronic heart failure and survival analysis were performed using the Kaplan-Meier method: the cumulative survival rate after 24 months of follow-up was evaluated with significance assessment using the Gehan-Wilcoxon test and the Cox F-test.

Results. The study found that the number of predictors of a negative prognosis of chronic heart failure in men is much greater than in women. In men, a worse prognosis was associated with anemia, adaptive distress reaction, low and high leukocyte shift index, increased end-diastolic size of the left ventricle, reduced ejection fraction, and manifestations of dyslipidemia. In women, the most significant predictors of a negative prognosis are an increase in endogenous intoxication, a worsening of adaptation processes, and an increase in nonspecific manifestations of inflammation. The conducted study determined the presence of gender differences in the predictors of survival of patients with chronic heart failure, but did not reveal a significant influence of body weight on the studied characteristics. Meanwhile, the role of other parameters related to obesity, namely, proatherogenic components of chronic inflammation, blood coagulation system and dyslipidemia, in the progression and nature of survival of the above-mentioned patients has been proven.

Conclusion: In male patients with chronic heart failure, predictors of a negative prognosis indicate cardiac remodeling, namely, dilatation of the chamber cavity of the left ventricle and reduction of the ejection fraction, and changes in the blood lipid profile associated with obesity. In women with chronic heart failure, the most significant predictors of a negative prognosis are the severity of the pathology and indicators of stress-reactive metabolism.

UDC 616.329-007.251-021.3-07-089

Boerhaave’s syndrome is a rare disease with an incidence of 3.1/1,000,000 per year, has a high mortality rate due to late diagnosis and difficulty in treatment. The purpose of the message is to draw the attention of doctors to the variety of clinical manifestations of Boerhaave’s syndrome, which complicates early diagnosis and decision making. Clinical observation of two patients with Boerhaave’s syndrome is presented. One patient was hospitalized 7 hours after the onset of pain in the upper left side, nausea, vomiting. Clinical examination, ultrasound and chest X-ray revealed no pathology. However, after 3 hours, the patient’s condition deteriorated sharply, emphysema of the neck and chest appeared. X-ray revealed left-sided pneumohemothorax. Thoracotomy revealed a 3.5-cm long rupture in the lower third of the esophagus on its left lateral wall, which was sutured. The chest cavity and mediasti-num are debrided and drained using tubes. A gastrostomy was formed. The postoperative period was complicated by multiple organ failure and sepsis. Patient was in the intensive care unit for 29 days. The esophageal wound healed on the 46th day and the patient was discharged for outpatient observation. Another patient was hospitalized three hours after onset of illness with a left-sided pneumohemothorax and acute abdomen symptoms. Chest tube on the left was placed and a dark brown liquid released under pressure. The peritonitis clinical symptoms prompted surgeons to perform urgent laparotomy during which no pathology of the abdominal organs was detected. Only after computed tomography, a rupture of the esophagus was diagnosed. As a result of delayed surgery, infection complications and sepsis developed, which led to the patient’s death.

Синдром Бурхаве є рідкісним станом із захворюва-ністю 3,1/1 000 000 на рік, має високий рівень смертності через пізню діагностику та труднощі в лікуванні. Мета: привернути увагу лікарів до різноманітності клінічних проявів синдро-му Бурхаве, що ускладнює ранню діагностику та прийняття рішень. Наведено клінічне спостереження двох пацієнтів із синдромом Бурхаве. Один хворий госпіталізований через 7 годин після появи болю у верхньому боці зліва, нудоти, блю-вання. При клінічному огляді, ультразвуковій діагностиці та рентгенологічному дослідженні патології не виявлено. Про-те через 3 години стан хворого різко погіршився, з’явилася емфізема шиї та грудної клітки. Рентгенологічно виявлено лівосторонній пневмогемоторакс. При торакотомії в нижній третині стравоходу на його лівій латеральній стінці виявлений розрив довжиною 3,5 см, який було зашито. Грудну порожнину та середостіння очищено і дреновано за допомогою трубок. Сформовано гастростому. Післяопераційний період усклад-нився поліорганною недостатністю та сепсисом. Пацієнт пе-ребував у відділенні інтенсивної терапії 29 днів. На 46-ту добу рана стравоходу зажила, хворий виписаний на амбулаторне спостереження. Інший пацієнт був госпіталізований через 3 години після початку захворювання з лівостороннім пневмо-гемотораксом та симптомами гострого живота. Встановлено грудну трубку ліворуч, під тиском виділилася темно-коричнева рідина. Клінічні симптоми перитоніту спонукали хірургів до термінової лапаротомії, під час якої патології органів черевної порожнини не виявлено. Лише при комп’ютерній томографії діагностували розрив стравоходу. Внаслідок пізньої операції розвинулись інфекційні ускладнення та сепсис, що призвело до смерті хворого.